Постанова

від 08.11.2007 по справі 25/335

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/335

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.11.2007                                                                                           № 25/335

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача -Буртовий М.В.

 розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 02.08.2007

 у справі № 25/335  

 за позовом                               Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства зобмеженою відповідальністю "Каіс"

 до                                                   Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"

 про                                                  стягнення 1724858,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Каіс» звернулось до суду з позовом до ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» про   стягнення з відповідача за рахунок іпотеки, а саме нежилої будівлі (літера А), загальною площею 2911, 6 квадратних метрів, що розташована за адресою: місто Київ, проспект Володимира Маяковського, 6, -1 724858, 20 грн. боргу (в тому числі 217228, 67 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 12 629, 53 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом, 1 495 000 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2007 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся  до Київського апеляційного господарського суду  з апеляційною скаргою,  в якій просить  рішення  скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував та порушив норми процесуального та матеріального  права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми процесуального і матеріального права.

          СП у формі ТОВ “Каіс” проти доводів апеляційної скарги заперечувало та просило суд рішення господарського суду м. Києва від 02.08.2007 залишити без змін, а апеляційну скаргу ЗАТ “ВТФ “Радосинь” –без задоволення.

ЗАТ „ВТФ „Радосинь” було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення господарським судом м. Києва справи № 17/259.

          Клопотання ЗАТ “ВТФ “Радосинь” про зупинення провадження у справі № 25/334 до прийняття рішення господарським судом м. Києва у справі № 17/259 колегія суддів відхилила з огляду на те, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 17/259 не впливатиме на перегляд рішення господарського суду м. Києва у справі № 25/334. При цьому, у разі задоволення позовних вимог у справі № 17/259 ЗАТ „ВТФ „Радосинь” не позбавлено права у установленому ГПК України порядку звернутися до суду про перегляд судових рішень у справі № 25/334 за нововиявленими обставинами.

          Також, колегія суддів відхилила клопотання ЗАТ “ВТФ “Радосинь” про відкладення розгляду справи з огляду на те, що товариство не надало доказів щодо поважності причин неявки представника товариства Короленка В.В., а також того, що товариство не було позбавлено можливості направити в засідання суду, призначене на 08.11.2007 іншу уповноважену особу.

          Керуючись ст. 75 ГПК України колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає  наступне.

Між АКБ «Укрсоцбанк» та ЗАТ «ВТФ «Радосинь» 23.04.2004р. укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №02-23/182, додаткову угоду № 1 від 23.07.2004р. та додаткову угоду №2 від 31.12.2004р. до договору про надання кредиту.

Згідно п. 1.1 договору  АКБ «Укрсоцбанк» надав Позичальнику ЗАТ «ВТФ «Радосинь» у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості 2000000,00 грн. зі сплатою 21,5 % річних в гривнях та кінцевим терміном повернення 01.02.2005р.

Додатковою угодою №1 від 23.07.2004р. до договору кредитної лінії від 23.04.2004р. №02-23/182 АКБ «Укрсоцбанк» та відповідач внесли зміни до п. 1.1.1 збільшивши загальну суму кредиту до 2300000,00 грн.

Додатковою угодою №2 від 31.12.2004р. до договору кредитної лінії від 23.04.2004р. №02-23/182 АКБ «Укрсоцбанк» та відповідач внесли зміни до п. 1.1.1 збільшивши розмір процентної ставки за кредитом до 23% річних.

19.12.2005р. року між АКБ «Укрсоцбанк» та позивачем було укладено договір уступки вимоги за яким позивач одержав право вимоги виконання відповідачем зобов'язань за договором кредитної лінії від 23.04.2004р. №02-23/182 в частині погашення заборгованості, сплати штрафних санкцій та інфляційних збитків за прострочення виконання зобов'язань за вказаним договором.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Викладене також передбачене і в п. 1.3 договору уступки вимоги від 19.12.2005р.

Таким чином, позивач набув всіх прав та обов'язків, що існували у АКБ «Укрсоцбанк» станом на час укладення угоди про уступку права вимоги, тобто на 19.12.2005р.

Згідно з положеннями статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту -ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими за визначенням ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 339 ГК України передбачено, що основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно із ч.І ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 346 ГК України, для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Як вбачається з умов договору кредитної лінії від 23.04.2004р. №02-23/182 між відповідачем та АКБ «Укрсоцбанк» серед інших до обов'язків відповідача віднесено:

-          пункт 3.3.5 - обов'язок відповідача сплачувати кредитору проценти та комісії

передбачені п. 1.1.1 цього Договору;

-          пункт 3.3.7 - обов'язок відповідача повернути в повному обсязі транші кредиту в

строки визначені п. 1.1.2 цього Договору;

-          пункт 3.3.12 - обов'язок відповідача повідомити Кредитора протягом трьох робочих

днів від дати отримання відповідних відомостей про претензії та позови з боку третіх осіб

до відповідача, якщо їх сума перевищує  10% максимального ліміту заборгованості, з наданням за вимогою Кредитора всіх необхідних документів;

-          пункт 3.3.13 - обов'язок відповідача надавати Кредитору щоквартально, не пізніше

двадцять п'ятого числа першого місяця кварталу, наступного за звітним, належним чином

засвідчені:    бухгалтерський    баланс;    звіт    про    фінансові    результати;    розшифровку

дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою Кредитором формою; дані

про середньомісячні надходження на поточні рахунки в інших банках за останній квартал;

-          пункт 3.3.14 - обов'язок відповідача надавати кредитору щороку, не пізніше

двадцять п'ятого числа другого місяця року, наступного за звітним, належним чином

засвідчені: бухгалтерський баланс; звіт про фінансові результати; звіт про рух коштів; звіт

про   власний   капітал;   розшифровку   дебіторської  та   кредиторської   заборгованості   за

встановленою Кредитором формою; дані про середньомісячні надходження на поточні

рахунки в інших банках за останній квартал;

-          пункт   3.3.15   -   обов'язок  відповідача  надавати  за  вимогою  кредитора  інші

документи.

З аналізу пунктів 3.3.12; 3.3.13; 3.3.14; 3.3.15; вбачається, що вказані обов'язки відповідача встановлені з метою отримання банком оперативної та достовірної інформації про фінансову платоспроможність відповідача та зниження ступеню ризику непогашення кредиту.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача про те, що підставою для сплати штрафу по договору кредитної лінії є наявність факту порушення одночасно всіх вказаних пунктів, з огляду на наступне:

Відповідно до положень частин першої, другої статті 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Тобто з моменту укладення договору, його умови є обов'язковими до виконання сторонами і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов відповідно до статті 525 ЦК України не допускається.

Як вбачається зі змісту умов пункту 3.3 та всіх його підпунктів з п. п. 3.3.1 по п. п. 3.3.18, в них викладені обов'язки відповідача, які є окремими зобов'язаннями, відповідно до яких Відповідач зобов'язаний вчинити або утриматись від вчинення певних дій.

Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України, встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У зв'язку з цим та з урахуванням того, що в пункті 4.3 договору кредитної лінії сторонами погоджено, що штраф сплачується за кожен випадок порушення зобов'язань, при відсутності окремого застереження, що передумовою відповідальності у вигляді штрафу є поєднання всіх порушень, відповідач зобов'язаний нести відповідальність за кожний факт порушення своїх обов'язків по договору.

Пунктом 4.2 Договору кредиту, передбачено, що у випадку прострочення відповідачем строків повернення процентів та траншів кредиту, визначених у п.1.1.2, 2.13.3, 3.2.5, 4.4., 5.4 Договору кредиту, відповідач зобов'язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань.

У зв'язку з тим, що за умовами договору кредиту, пеня нараховується за кожен день прострочення та з урахуванням того, що на час розгляду спору ні кредит ні відсотки за кредитом не сплачені, судом не приймається заперечення відповідача з посиланням на статтю 232 ГК України, щодо неправомірності нарахування пені, оскільки положення даної статті застосовуються у випадку, якщо інше не передбачено умовами договору.

Згідно із положеннями статті 258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується скорочені терміни позовної давності в один рік. Поданий позивачем розрахунок пені здійснено в межах терміну позовної давності, відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Пунктом 4.3 Договору Кредиту передбачено, що у разі порушення відповідачем вимог п. п. 3.3.2-3.3.18 даного Договору, останній зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5 % від суми максимального ліміту Кредиту, визначеного п. 1.1.1 цього Договору, за кожний випадок.

Пунктом 3.3.5 Договору Кредиту передбачено: обов'язок відповідача сплачувати кредитору проценти та комісії передбачені п. 1.1.1 цього Договору.

Пунктом 3.3.7 Договору Кредиту передбачено: обов'язок відповідача повернути в повному обсязі транші кредиту в строки визначені п. 1.1.2 цього Договору.

Відповідно до частини четвертої статті 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05.04.2006р. (копія міститься в матеріалах справи), встановлений факт невиконання ЗАТ «ВТФ «Радосинь» належним чином та у встановлений строк обов'язків по поверненню кредиту та відсотків за користування кредитом і наявності у відповідача обов'язку щодо повернення позивачу кредиту, відсотків по кредиту та інфляційних збитків згідно Договору №02-23/182 від 24.04.2004р.

Тобто, судом встановлено факт порушення відповідачем п. п. 3.3.5; 3.3.7 Договору кредиту, що відповідно є підставою для стягнення штрафу у розмірі 5% відсотків за кожне порушення.

Пунктом 3.3.12 Договору Кредиту передбачено обов'язок відповідача повідомити Кредитора протягом трьох робочих днів від дати отримання відповідних відомостей про претензії та позови з боку третіх осіб до відповідача, якщо їх сума перевищує 10% максимального ліміту заборгованості, з наданням за вимогою Кредитора всіх необхідних документів.

Даний обов'язок відповідач не виконав, що підтверджується відсутністю відповідей на запити позивача щодо надання вищезгаданої інформації та постановою відділу Державної виконавчої служби Деснянського району міста Києва про арешт коштів боржника, з якої вбачається, що на виконанні знаходиться зведене виконавче провадження зі стягнення з Відповідача грошових коштів. При цьому, декілька стягувачів мають майнові вимоги до Відповідача на загальну суму, що перевищує 10% від максимального ліміту кредиту, тобто більше ніж 230000,00 гривень. Таким чином, відповідач не повідомив про позови з боку двох підприємств, а саме - ТОВ «Агроальянс» та ТОВ «Торговий дім Інфоазот» суми позовних вимог яких перевищили 10% від максимального ліміту кредиту.

Як вбачається з постанови про арешт коштів боржника від 14.05.2007р. виконавчими документами, що знаходяться на виконанні є накази Господарського суду міста Києва №4/601 від 21.11.2005р. про стягнення на користь ТОВ «Агроальянс» - 500845,44 грн.; №14/284 від 03.07.2006р.; №14/283 від 03.07.2006р. про стягнення на користь ТОВ «Торговий дім «Інфоазот» - 237788,18 грн.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України справи про захист прав та охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій розглядаються господарським судами в позовному провадженні. Частиною першою статті 116 ГПК України, встановлено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

До обов'язків позивача у справі відповідно до статті 56 ГПК України, відноситься обов'язок відсилання позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу.

За таких обставин, відповідач повинен був знати про позови третіх осіб до нього, а відповідно до п. 3.3.12 договору кредиту №02-23/182 від 23.04.2004р. також повинен був повідомити позивача про відповідні позови.

Пунктом 3.3.13 Договору Кредиту передбачено обов'язок відповідача надавати кредитору щоквартально, не пізніше двадцять п'ятого числа першого місяця кварталу, наступного за звітним, належним чином засвідчені бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою Кредитором формою, дані про середньомісячні надходження на поточні рахунки в інших банках за останній квартал.

З урахуванням того, що уступка права вимоги відбулася 19.12.2005р., відповідач зобов'язаний був направляти позивачу вищевказані звіти не пізніше: 25.01.2006р. (за 4 кв. 2005 p.); 25.04.2006р. (за 1 кв. 2006) ; 25.07.2006 (за 2 кв. 2006); 25.10.2006р. (за 3 кв. 2006); 25.01.2007р. (за 4 кв. 2006); 25.04.2006р. (за 1 кв. 2007).

Пунктом 3.3.14 Договору Кредиту передбачено обов'язок відповідача надавати кредитору щороку, не пізніше двадцять п'ятого числа другого місяця року, наступного за звітним, належним чином засвідчені бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух коштів, звіт про власний капітал, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою Кредитором формою, дані про середньомісячні надходження на поточні рахунки в інших банках за останній квартал.

З урахуванням того, що уступка права вимоги відбулася 19.12.2005р., відповідач зобов'язаний був направляти позивачу вищевказані звіти не пізніше: 25.02.2006р. та 25.02.2007р.

Відповідачем обов'язки передбачені п. п. 3.3.13 та 3.3.14 договору кредиту виконано не було.

Пунктом 3.3.15 Договору Кредиту передбачено обов'язок відповідача надавати за вимогою кредитора інші документи. В матеріалах справи міститься вимога позивача від 25.04.2007р. №83 про надання документів та інформації, які підтверджують відповідність умов зберігання предмету іпотеки, підтримання його у належному стані та використання згідно з призначенням.

Апелянт вказує на необґрунтованість вимоги, оскільки останньому не було повідомлено які саме документи повинні надаватися та в який строк.

Заперечення відповідача не приймається до уваги, оскільки відповідач всупереч положенням статті 33 ГПК України не надав доказів звернення до позивача з уточненням, які саме необхідні документи.

Крім того, за вимогами статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Пунктом 1.3.1 договору кредиту передбачено, що в якості забезпечення виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати процентів, комісій, можливих штрафних санкцій та інших витрат Кредитор укладає з відповідачем договір іпотеки, за яким предметом іпотеки виступає нежиле приміщення розташоване за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського, 6.

В матеріалах справи присутній договір іпотеки №05-12/692 від 23.04.2004р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. за реєстром №1337, який укладено між АКБ «Укрсоцбанк» та ЗАТ «ВТФ «Радосинь», відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме нежила будівля (літера А), загальною площею - 2911,6 м , що розташована за адресою: місто Київ, проспект Маяковського 6.

У зв'язку з передачею права вимоги за основним зобов'язанням, 31.01.2006 року між АКБ «Укрсоцбанк» та позивачем було укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, згідно якого позивач набув прав іпотекодержателя за договором іпотеки та отримав в іпотеку нерухоме майно, а саме нежилу будівлю (літера А), загальної площею - 2911,6 м2, що розташований за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, будинок 6.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Дане положення передбачене в частині першій статті 572 ЦК України. Окремим видом застави, відповідно до частини першої статті 575 ЦК України є іпотека.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотеко давець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Позивач просив суд задовольнити свої позовні вимоги за рахунок предмету іпотеки, яким забезпечено основне зобов'язання. З урахуванням того, що іпотекою забезпечене як зобов'язання по поверненню кредиту, відсотків за кредитом так і можливих штрафних санкцій, які передбачені договором кредитної лінії від 23.04.2004р. №02-23/182, вказані вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 02.08.2007 року у справі № 25/335 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв`язку з цим підстав для скасування прийнятого рішення Київський апеляційний господарський суд не вбачає, а отже апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства  «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду м. Києва від 02.08.2007 року у справі № 25/335 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства  «Виробничо-торгова фірма «Радосинь»- без задоволення.   

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 13.11.07 (відправлено)