Постанова

від 28.02.2008 по справі 25/335

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

25/335

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 28 лютого 2008 р.                                                                                    № 25/335  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кота О.В.,Шевчук С.Р. (доповідач),Владимиренко С.В.

розглянувши  касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"

на постанову

у справігосподарського суду

за позовом

до

про Київського апеляційного                         господарського суду від 08.11.2007 року

№ 25/335міста Києва

Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс"Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"стягнення 1 724858,20 грн.

          В судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача:  Буртовий М.В.

- відповідача: Короленко В.В.

ВСТАНОВИВ:

У  липні 2007р. українсько-американське спільне підприємство у формі  товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"  1 724858,20 грн. штрафних санкцій за рахунок іпотеки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.08.2007р. (суддя Морозов С.М.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2007р. (головуючий Андрієнко В.В., судді Малетич М.М., Студенець В.І.) вказане  рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та  прийняти нове рішення про відмову в позові.

В судовому засіданні з 14.02.2008р. по 18.02.2008р. та з 18.02.2008р. по  28.02.2008р. оголошувалась перерва.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню  частково виходячи з наступного.

Як встановили попередні судові інстанції, 23.04.2004р. між АКБ «Укрсоцбанк»та ЗАТ «ВТФ «Радосинь»укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №02-23/182, згідно умов якого та враховуючи  додаткові угоди № 1 від 23.07.2004р. та №2 від 31.12.2004р., банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості 2300000,00 грн. зі сплатою 23 % річних в гривнях та кінцевим терміном повернення 01.02.2005р.

В розділі 3.3 даного договору сторони передбачили обов'язки відповідача, за невиконання яких встановлено штраф у розмірі 5% від максимального ліміту кредиту, зокрема:

-  п. 3.3.5 –обов'язок сплачувати проценти та комісії, передбачені п. 1.1.1.;

- п. 3.3.7 –обов'язок повернути в повному обсязі транші кредиту у визначені строки;

- п. 3.3.12 –обов'язок повідомити кредитора протягом трьох робочих днів від дати отримання відповідних відомостей про претензії та позови з боку третіх осіб до відповідача, якщо їх сума перевищує 10% максимального ліміту заборгованості, з наданням за вимогою кредитора всіх необхідних документів;

- п. 3.3.13 -  обов'язок надавати кредитору щоквартально, не пізніше двадцять п'ятого числа першого місяця кварталу, наступного за звітним, належним чином засвідчені: бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою формою, дані про середньомісячні надходження на поточні рахунки в інших банках за останній квартал;

- 3.3.14 –обов'язок надавати кредитору щороку не пізніше двадцять п'ятого числа другого місяця року, наступного за звітним, належним чином засвідчені: бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух коштів, звіт про власний капітал, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою формою, дані про середньомісячні надходження на поточні рахунки в інших банках за останній квартал;

- п. 3.3.15 –обов'язок надавати за вимогою кредитора інші документи.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором, 23.04.2004р. між банком та відповідачем було укладено договір іпотеки №05-12/692, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. за реєстром №1337, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме нежила будівля (літера А), загальною площею - 2911,6 м2, що розташована за адресою: місто Київ, проспект Маяковського 6.

19 грудня 2005р. між банком та позивачем укладено договір уступки вимог, за яким УАСП ТОВ "Каіс" отримало право вимоги виконання відповідачем зобов'язань за договором кредитної лінії від 23.04.2004р. №02-23/182 по сплаті заборгованості, штрафних санкцій та інфляційних збитків за прострочення виконання зобов'язань.

31.01.2006 між банком та УАСП ТОВ "Каіс" укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки.

Предметом даного судового розгляду стала матеріально-правова вимога ТОВ "Каіс" про стягнення з ЗАТ "ВТФ "Радосинь" за рахунок іпотеки 1724858,20 грн. штрафних санкцій за договором №02-23/182, які складаються з 217228,67 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 12629,53 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом та 1495000 грн. штрафу за невиконання відповідачем обов'язків, передбачених п.п. 3.3.5, 3.3.7, 3.3.12, 3.3.13, 3.3.14, 3.3.15 кредитного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з того, що факт невиконання ЗАТ "ВТФ "Радосинь" належним чином та у встановлений строк обов'язків по поверненню кредиту і сплати відсотків за кредитним договором від 23.04.2004р. №02-23/182 встановлений рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05.04.2006р. №2-315/1 (а.с. 30) та з того, що відповідач після укладення договору уступки вимоги ухилився від виконання своїх обов'язків за кредитним договором №02-23/182, встановлених розділом 3.3.

Однак, погодитись з такими висновками попередніх судових інстанції не можна, оскільки вони зроблені без повного, всебічного та об'єктивного дослідження в судовому засіданні всіх обставин та при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Так, застосовуючи ст. 35 ГПК України, господарські суди не звернули уваги, що важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться у рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Тобто, преюдиціальне значення мають виключно рішення у справах, в яких брали участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається.

Дніпровським районним судом розглядалась справа № 2-315/1 за позовом УАСП TOB "Kaiс" до ЗАТ "Радосинь", Гевелюка М. М. за участю третьої особи АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Київської міської філії АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" про стягнення заборгованості, а також за позовом УАСП ГОВ "Kaiс" до TOB "АПК Ніжинський", ЗАТ "Радосинь" та Гевелюка М. М. за участю третьої особи АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Київської міської філії АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" про солідарне стягнення заборгованості.

Відтак, між справами №2-315/1 та №25/334 відсутня необхідна для застосування статті 35 ГПК України повна тотожність суб'єктного складу спору.

Враховуючи зазначене неправильне застосування ст. 35 ГПК України, колегія суддів вважає, що позивачем не було надано належного обґрунтування суми заборгованості ЗАТ "Радосинь", а господарськими судами відповідно не досліджено, на якій підставі нараховується пеня за несвоєчасне повернення кредиту та пеня за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом.

Також, приймаючи судові рішення ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не звернули уваги на ту обставину, що відповідно до вимог ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення   виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Окрім того, частина 1 статті 223 ГК передбачає, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний і скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено ГК.

За змістом п.1 частини 2 ст. 258 ЦК щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

З зазначеного слідує, що частина 6 ст. 232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК.

Суди ж викладеного не врахували, що призвело до необґрунтованого стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та процентів строк оплати, яких настав ще в лютому 2005р. та за період з 25.06.2006р.  по 25.06.2007р.

До того ж, суди не встановили дійсні права і обов'язки за договором уступки вимоги від 19.12.2005р. та обсяг прав, які перейшли до ТОВ "Каіс" від АКБ "Укрсоцбанк" за цим договором.

З п. 1.1 договору уступки вимоги вбачається, що предметом договору уступки була вимога про погашення заборгованості, сплати штрафних санкцій та інфляційних збитків за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором, які існували на момент переходу цих права, тобто на 19.12.2005р.

Отже, задовольняючи позов в частині стягнення штрафних санкції за невиконання відповідачем вимог розділу 3.3 кредитного договору після уступки вимоги судам слід було з'ясувати чи передавав банк позивачу право нарахування штрафних санкцій у майбутньому за невиконання відповідачем обов'язків, встановлених в розділі 3.3 кредитного договору №02-23/182 та перевірити, при цьому, чи дозволяє чинне законодавство таку передачу прав по кредитним договорам.

Крім того, суди не визначились з наявністю чи відсутністю обов'язку відповідача виконувати умови п.п. 3.3.12, 3.3.13, 3.3.14, 3.3.15 кредитного договору №02-23/182 від 23.04.2004р. після укладення договору уступки вимоги та прийняття Дніпровським районним судом міста Києва рішення про задоволення позову ТОВ "Каіс"  та стягнення з відповідача основного боргу та штрафних санкцій за кредитним договором №02-23/182.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку та не застосували належні норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

За таких обставин та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх,    колегія суддів Вищого господарського    суду   України   вважає   за  необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти  основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2007 та рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2007 у справі №25/335 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий                                                                         Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.