Рішення

від 22.12.2023 по справі 477/1410/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 477/1410/20

Провадження № 2/477/137/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

13 грудня 2023 року м. Миколаїв

Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі: головуючого у справі - суддіПолішко В.В., з секретарем Заїченко О.Є., Коцюрубенко О.М., Крошніною А.М.,

за участю:

позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвоката Головка І.О.

відповідача за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом адвоката Золотарьова К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Жовтневого районного суду Миколаївської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у сумі 946646,52 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним (далі позивач) посилається на те, що між ним та відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 (далі відповідач) 08 липня 2015 року був укладений Договір позики (далі Договір), згідно з яким він передав ОСОБА_2 у борг 37400 доларів США. Кошти відповідачу необхідні були для розвитку бізнеса. Відповідно до Договору, відповідач зобов`язалася повернути борг у повному обсязі в строк до 15 вересня 2019 року. Договір підписаний сторонами, тобто узгоджені всі умови.

Факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі 37400 доларів США підтверджується розпискою, яка надана відповідачем ОСОБА_2 .

Водночас відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала у повному обсязі, на сьогодні борг повернуто частково, тим самим відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань. Борг на час звернення до суду з позовом складає 35468,21 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 30 червня 2020 року складає 946646,52 грн.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку борг не повернутий, позивач просить стягнути його в судовому порядку.

У встановлений законом строк представником відповідача до суду поданий відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. В обґрунтування зазначила, та просила суд звернути увагу, що сторони з січня 2013 року по липень 2016 року, тобто на час складання розписки від 08 липня 2015 року, проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зауважила на тому, що реальної передачі коштів у сумі 37400,00 доларів США 08 липня 2015 року не відбувалося. В липні 2016 року, при розірванні відносин позивач, використовуючи безпорадний стан відповідача ОСОБА_2 та психологічну нестабільність, пов`язану з розривом стосунків, змусив ОСОБА_2 написати розписку заднім числом, а саме 08 липня 2015 року, яку хотів використати як спосіб впливу на ОСОБА_2 з метою насильницького повернення в близькі стосунки. ОСОБА_2 перебуваючи в стресовому стані і не до кінця розуміючи власні дії, підписала вказану розписку, з метою якнайшвидше закінчити спілкування з ОСОБА_1 . Сума вказана в розписці є загальною сумою всього подарованого їй майна протягом спільного проживання.

З приводу зазначеного, 03 грудня 2020 року ОСОБА_2 до органу досудового розслідування ГУНП в Миколаївській області направлено заву про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 , що передбаченого частиною 2 статті 355 КК України.

Вказала, що після розпаду пари, ОСОБА_2 при необхідності та за проханням позивача допомагала матеріально останньому, шляхом передачі коштів готівкою та за допомогою банківських переводів.

Також, зазначила, що орієнтовно в період з 07 по 08 липня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виїхали разом з Одеського морського порту на яхті проекту ВС-975 «Sea Wolf 007» та відправилися в корабельну подорож, що підтверджується відмітками в закордонному паспорті. 10 липня 2015 року вони прибули у порт «Balchik» в Болгарії. Враховуючи той факт, що час дороги з Одеського морського порту до порту«Balchik» складає близько три дні, підстав вважати, що відбулася реальна передача грошових коштів ОСОБА_1 . ОСОБА_2 немає. В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 640 ЦК України договір позики вважається укладеним з моменту передачі відповідно майна або вчинення певної дії.

Крім цього, наголосила, що оскільки розписка була складена під час їх спільного проживання, тому гроші є їх сумісною власністю, а тому не є позикою. Таким, чином договір позики грошових коштів, які перебувають у спільній сумісній власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у строкову позику від чоловіка до жінки, суперечить нормам Цивільного кодексу України та Сімейному кодексу України щодо правового режиму спільного сумісного майна.

Представником позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом до суду подана відповідь на відзив, з огляд на зміст якої доводи викладені у відзиві просить відхилити, а заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що відповідач у відзиві не заперечує того, що нею власноруч складено письмову розписку про отримання коштів від позивача в борг у сумі 37400,00 доларів США, а лише пояснила її написання надуманими обставинами про перебування в особливому психічному стані через розрив відносин з позивачем. Зазначав, що відповідач також не заперечує отримання вказаних коштів, лише пояснюючи, що їхня природа була дещо іншою ніж передані кошти в борг.

Підтвердив факт підтримки сторонами близьких інтимних стосунків, при цьому заперечував факт їх спільного проживання однією сім`єю, наявність спільного бюджет, посилаючись на те, що в цей період у позивача були аналогічні стосунки з іншими жінками. Зазначив, що свідками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надані неправдиві відомості, до того ж вони є зацікавленими особами. Той факт, що в окремі періоди позивач проводив час з відповідачем не свідчить, що вони проживали однією сім`єю та вели спільний побут, мали спільні взаємні сімейні обов`язки.

Відповідач ОСОБА_2 не мала достатніх доходів для проживання, в той же час прагнула організувати власний бізнес. Саме тому позивачем ОСОБА_1 були в борг надані відповідачу ОСОБА_2 кошти для відкриття власного бізнесу. Факт отримання ОСОБА_2 коштів на умовах позики підтверджується її діями, а саме частковому поверненні запозичених коштів, 15 жовтня 2016 року у сумі 500,00 доларів США, в період з 19 грудня 2018 року по 01 грудня 2019 року у сумі 1431,79 доларів США. Тобто, на час звернення до суду борг, з урахуванням часткового погашення, складає 35468,21 грн.

Крім цього, посилаючись на переписку сторін, зазначив, що відповідач добре розуміє природу отриманих коштів, розуміє, що має невиконані зобов`язання перед позивачем щодо повернення боргу. До того ж, з неї вбачається що сторони не проживають та не проживали однією сім`єю, а лише мали певні стосунки після 2016 року. Немає навіть натяку на душевні страждання та особливі емоційні стани, викликані розривом стосунків.

Щодо звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів з заявою про злочин, буцімто вчинений ОСОБА_1 , передбачений частиною 2 статті 355 КК України, то цей факт не відповідає дійсності, оскільки доказів цього не надано.

Крім цього, просив суд звернути увагу на те, що ОСОБА_2 не надано відповідних доказів на підтвердження того, що кошти отримані нею спільно з позивачем або ж на час їх спільного проживання.

Отже, відповідачкою отримано в борг від позивача грошові кошти у сумі 37400,00 доларів США, про що власноруч складено письмову розписку від 08 липня 2015 року. У розписці зазначено, що надана позика є безпроцентною та підлягає поверненню до 15 вересня 2019 року. Вказане свідчить про укладення між сторонами договору позики.

В свою чергу, представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, з огляду на які просить визнати недійсним договір позики від 08 липня 2015 року у сумі 37400 доларів США, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В обґрунтування зазначила, що сторони проживали спільно, вели спільне господарство та мали плани на майбутнє. Як на доказ посилається на фотокартки зроблені сторонами за період всього проживання однією сім`єю та відповідь Корабельного районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 301/111-20 зі змісту якої вбачається, що у відділі була наявна заява про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подана 07 червня 2016 року. Під час спільного проживання ОСОБА_2 здійснювала всі дії, як у зареєстрованому шлюбі, а саме: готувала їжу, підтримувала побут, здійснювала купівлю предметів побуту, продуктів харчування, дарувала ОСОБА_1 подарунки на свята. Морально підтримувала останнього, була поруч. Відповідач в період з 2012-2013 роки та 2015-2016 роки займалася підприємницькою діяльністю, вказане підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за рахунок чого також формувала сімейний бюджет.

Крім цього, зазначила, що на сьогодні здійснюється досудове розслідування щодо дій ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 120201500400003173, відомості за яким внесені до ЄДРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 189 КК України.

В якості доказу щодо неможливості передачі грошових коштів як таку та укладання спірного договору позики, через фактичне перебування відповідача за межами території України разом з позивачем та за відсутністю факту декларування коштів позивачем/відповідачем при перетині кордону, послалася на витяг від 14 січня 2021 року з бази даних «Відомості про осіб, що перетнули державний кордон України» та «Відомості про транспортні засоби, що перетнули державний кордон України» центрального сховища даних ІТС «Гарт-1» за період з 07 липня 2015 року по 10 липня 2015 року.

Наполягала на тому, що наявність розписки від 08 липня 2015 року не підтверджує факт передачі грошових коштів та самого існування боргових правовідносин між позивачем та відповідачем. Така позиція резюмується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц.

Посилаючись на положення статті 100 ЦПК України вважає, що надана позивачем паперова переписка електронного доказу з відповідачем не вважається письмовим доказом.

08 грудня 2020 року представник відповідача звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір позики на суму 37400 доларів США, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у формі розписки 08 липня 2015 року.

В обґрунтування заявлених вимог вказала, що сторони з 2013 року по серпень 2016 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Наприкінці липня 2016 року сумісне проживання було припинене через несумісність характерів, регулярні сварки та непорозуміння.

При зустрічі з ОСОБА_1 в липні 2016 року, останній користуючись безпорадним станом ОСОБА_2 та психічною нестабільністю, пов`язаною з розривом стосунків, змусив останню написати розписку заднім числом (розписка від 08 липня 2015 року), яку хотів використати, як спосіб впливу на ОСОБА_2 з метою примусового повернення в близькі стосунки. ОСОБА_1 вказав ОСОБА_2 , що сума зазначена в розписці є сумою всього подарованого їй майна протягом спільного проживання. В свою чергу, ОСОБА_2 , перебуваючи у стресовому стані та не до кінця розуміючи власні дії, підписала вказану розписку з метою якнайшвидше закінчити спілкування з ОСОБА_6 .

Однак, грошові кошти ОСОБА_1 08 липня 2015 року на підставі розписки ОСОБА_2 не передавав. До того ж, 08 липня 2015 року сторони знаходилися на морському/річковому невійськовому судні «SEA WOLF-007» ВС-975, яка рухалася маршрутом Одеса (Україна) Бальчак (Болгарія) та здійснили перетин морського кордону України в напрямку Болгарії.

В свою чергу, відповідно до пункту 2 розділу 2 Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України, затверджений постановою Правління Національного банку України №148 від 27 травня 2008 року «Про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України» (в редакції станом на 08 липня 2015 року) такі грошові кошти підлягають письмовому декларуванню. Під час перетину кордону України 08 липня 2015 року ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 37400 доларів США письмово не декларували.

Зазначене, свідчить що розписка, датована 08 липня 2015 року не складалася.

Крім цього, представник посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю під час складання оспорюваної розписки, а тому грошові кошти, майно, інші речі, набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 2013 року по липень 2016 року є їх спільним сумісним майном. Таким чином, вважає, що договір позики грошових коштів, які перебувають у спільній сумісній власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбі, у строкову позику від чоловіка до жінки, суперечить нормам Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України щодо правового режиму спільного майна.

20 січня 2021 року судом постановлено ухвалу про прийняття для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_2 .

У встановлений законом строк представником позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним до суду поданий відзив на зустрічний позов, з огляду на який вважає його не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з того, що сторони дійсно підтримували близькі інтимні стосунки, проте, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, не мали спільних планів на майбутнє і після проведення разом часу роз`їжджалися та займалися кожен своєю справою. У липні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 намагалися спробувати сумісне проживання і навіть подали заяву про реєстрацію шлюбу, проте не змогли прожити разом більше місяця і на реєстрацію шлюбу не з`явилися через підтримання інтимних стосунків як ОСОБА_1 та і ОСОБА_2 з іншими особами в цей період. Вказане спростовує твердження відповідача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, що між сторонами існували фактичні шлюбні стосунки. Вважає, що докази спільного проживання у вигляді заяв свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не можуть бути належними докази, оскільки вказані особи є зацікавленими і вони діють лише з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання цивільно-правових зобов`язань щодо повернення грошових коштів.

Крім цього, на думку представника позивача не є доказом спільного проживання сторін їх фото, оскільки вони не фіксують дати та часу їх виготовлення, до того ж не підтверджують їх близькі стосунки, а лише підтверджують той факт, що сторони разом проводили час. Наполягав на тому, що у них не було спільних інтересів окрім інтимних, та відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом не надано належних доказів спільного проживання сторонами та ведення ними спільного господарства. До того, встановлення факту спільного проживання або не проживання сторін у період з 2013-2016 роки та посилання на статті 60, 63 СК України є безпідставними і не мають значення для вирішення даної справи по суті, оскільки кошти, які ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 отримані ним до вказаного відповідачкою періоду (тобто до 2013 року). Більше того, з переписки вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживали однією сім`єю, а мали теплі стосунки і після 2016 року.

Щодо надання передачі грошових коштів зазначив, що ОСОБА_2 не мала достатніх доходів для проживання та перебивалася різними заробітками, підробляючи продавцем у магазинах, оскільки її сім`я також не могла її підтримати. Гроші у ОСОБА_1 відповідач брала саме на розвиток бізнесу. Так, ОСОБА_1 в період часу з 2012-2015 роки неодноразово позичав відповідачу гроші на закупівлю товару та розвиток бізнесу.

Оформлення договору позики шляхом складання розписки цілком відповідає вимогам діючого цивільного законодавства, а саме частини 2 статті 1047 ЦК України допускає пред`явлення на підтвердження укладання договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей. Отже, факт передачі позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 37400,00 доларів США підтверджується наданою власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою, датованою нею ж 08 липня 2015 року. В розписці відповідач чітко зазначила, що отримала вищезазначену грошову суму від ОСОБА_1 в борг і зобов`язується її повернути до 15 вересня 2019 року. ОСОБА_2 були частково повернуті запозичені кошти на картковий рахунок позивача у сумі 1931,76 доларів США, сума залишку 35468,21 доларів США. Всі оборотні кошти на побудову свого бізнесу ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 на умовах позики.

Заперечував написання розписки під тиском, оскільки доказів на підтвердження цього факту відповідачем не надано. Вважає, що суперечність свідчить про надуманість наведених нею причин складання розписки та намагання уникнути виконання зобов`язань по поверненню отриманих в борг грошових коштів.

Щодо заяви про вчинення відносно відповідача злочину, передбаченого частиною 2 статті 355 КК України. Вказана заява містить відомості, які не відповідають дійсності. ОСОБА_2 сама вчинила злочин, передбачений статтею 383 КК України, а саме направила завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

В урахування зазначеного, просить відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Представником позивача за зустрічним позовом та відповідача за первісним позовом подана до суду відповідь на відзив, в якій просить не брати до уваги інформацію викладену у відзиві на зустрічний позов, зустрічний позов задовольнити. Вважає, що інформація у відзиві не відповідає дійсності та не може бути прийнята до розгляду судом з огляду на її безпідставність, надуманість та необґрунтованість. Позивачем за первісним позовом не надано жодного доказу щодо тверджень викладених у відзиві. До того ж, вважає необґрунтованою думку позивача з приводу свідків, як зацікавлених осіб, оскільки норми ЦПК України не передбачено такого суб`єкта, як «зацікавлена особа», а більш того норму, яка б передбачала можливість/неможливість прийняття до уваги судом показів таких суб`єктів, які ще й до всього, виступають свідками по справі.

Позивач в судовому засіданні підтримав заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у позові, а також відмовити у задоволенні зустрічного позову через його необґрунтованість та безпідставність, посилаючись на обставини викладені у відзиві на зустрічний позов.

В судовому засіданні вказав, що на підтвердження укладення Договору суду надана власноручно написана відповідачем розписка. До того ж, сама ОСОБА_2 не заперечувала факт написання вказаної розписки. Просив суд звернути увагу, що відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічною позовною заявою зобов`язання за Договором добровільно виконувалися протягом кількох років, про що свідчать надані виписки з банку. До того ж, ОСОБА_2 підтвердила, що суму позики отримувала неодноразово, тобто розписку було складено з урахуванням всіх отриманих відповідачем за первісним позовом від нього сум за кілька років. Доводи ОСОБА_2 щодо здійснення нібито ним примусу написати розписку про отримання грошей заднім числом з метою насильницького повернення в близькі стосунки, використовуючи її безпорадний стан та психологічну нестабільність, пов`язану з розривом стосунків між ними, спростовується наданими ним письмовими доказами, а також SMS-перепискою з ОСОБА_2 . Доводи відповідача щодо їх спільного проживання однією сім`єю спростовується рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва.

Також підтвердив, що дійсно 08 липня 2015 року ним ОСОБА_2 була передана не вся сума зазначена в розписці. Вказав, що передавав ці кошти на розвиток її особистого бізнесу у декілька разів до написання розписки і вона цю обставину в судовому засіданні підтвердила. Просив суд звернути увагу, що у SMS-переписці ОСОБА_2 не раз зазначає, що вона винна у невиконанні взятих на себе зобов`язань, а тому її посилання на те, що вона є потерпілою особою є хибними.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним підтримав думку свого довірителя.

В свою чергу відповідач в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні первісного позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, та задовольнити зустрічний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав зустрічний позов в повному обсязі та просив його задовольнити з підстав викладених у зустрічній позовній заяві, а також відмовити у задоволенні первісного позову через його необґрунтованість та безпідставність, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Просив суд звернути увагу, що розписка від 08 липня 2015 року є предметом спору у зустрічному позову, в свою чергу ОСОБА_1 відмовився надати її оригінал, чим ухилився від проведення експертизи та встановлення суттєвих фактів, що стосуються її складання не в датований день, підтверджує позицію відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом, що оспорювана розписка була написана у липні 2016 року, а не 08 липня 2015 року, без передачі грошових коштів зазначених у ній.

Звернув увагу суду на те, що з копій письмових заяв свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та показання свідка ОСОБА_3 , вбачається наявність близьких стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у період з 2012 по 2016 роки, відсутність будь-яких ділових зв`язків, у тому числі, що стосуються позичання грошових коштів із обов`язком їх повернути, а також спроби ОСОБА_1 повернути близькі відносини із ОСОБА_2 після 2016 року.

Зазначив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з 2012 по 2016 роки були близькі відносини, наближені до сімейних, під час яких ОСОБА_1 дарував ОСОБА_2 коштовні прикраси, дорогі подарунки, туристичні путівки, транспортні засоби (два легкових автомобілі та два мотоцикли), туристичне спорядження (гідрокостюми для дайвінгу), сертифіковані курси дайвінгу PADI, а також мав спільні подорожі із нею, які ОСОБА_1 повністю оплачував за власний кошт та безоплатно для ОСОБА_2 . Крім того ОСОБА_1 знайомив ОСОБА_2 із своїм найближчим оточенням, у тому числі особами, з якими мав ділові стосунки, де представляв її як свою жінку. За весь час вказаних відносин ОСОБА_1 неодноразово надавав ОСОБА_2 грошові кошти для її власних потреб, без умови їх повернення, які остання використовувала для спільних потреб із ОСОБА_1 купівля продуктів, бензину для транспортних засобів, побутові витрати на будинок, тощо. Викладені обставини були підтверджені поданими стороною відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом наступними письмовими доказами: копією паспорту ОСОБА_2 для виїзду за кордон НОМЕР_1 ; листом компетентних органів державної влади; витяг з баз даних «Відомості про осіб, що перетнули державний кордон України» та «Відомості про транспортні засобі, що перетнули державний кордон України» центрального сховища даних ІТС «Гарт-1» від 14 січня 2021 року; копією договору № 053/2375 від 01 грудня 2014 року про спостереження за станом системи сигналізації в житлових приміщеннях громадян та реагування наряду міліції УДСО при УМВС України в Миколаївській області на спрацювання системи сигналізації; листом Корабельного районного у місті Миколаєві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); копією письмових заяв свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 .

Також обставини близьких відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були підтверджені останнім під час судового засідання, яке відбулося 07 липня 2023 року, під час якого ОСОБА_1 зазначив наступне: «…да, були відносини, ми були близькі люди, ми один одного поважали, скрізь подорожували, любили один одного, подали заяву, але потім людина зустріла іншого чоловіка і поїхала до Києва, не було ні сварок, ні розпачей, ні припадків.».

07 липня 2015 року під час чергового спільного відпочинку ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, без будь-яких умов чи обов`язком їх повернути, які ОСОБА_2 мала використати для придбання необхідного товару для її власного бізнесу. Вказані обставини були підтверджені поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та не ніким не заперечувалися.

Крім того, обставини передачі 2000 доларів США підтверджують також такі об`єктивні обставини, як повернення цієї грошової суми ОСОБА_2 протягом 2016-2019 років. Ця обставина також доводиться показаннями свідка ОСОБА_3 .

Факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 липня 2015 року поза межами території України, а саме на яхті у міжнародних водах Чорного моря, підтверджується наданими письмовими доказами, до того ж його підтвердив і сам ОСОБА_1 .

07 червня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за пропозицією та ініціативою останнього, подали заяву про реєстрацію шлюбу до Корабельного районного у місті Миколаєві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Далі, у липні 2016 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали спільний відпочинок за кордоном, після якого, приблизно на початку серпня 2016 року, ОСОБА_2 , за власної ініціативи, розірвала стосунки з ОСОБА_1 .

В той же час під час візиту ОСОБА_2 до міста Миколаїв, ОСОБА_1 , дізнавшись про це, призначив їй зустріч кафе, з метою з`ясувати стосунки та вмовити її повернутися до нього. Під час розмови у приміщенні кафе, ОСОБА_1 , зрозумівши, що ОСОБА_2 добровільно у стосунки із ним не повернеться, змусив її зняти усі коштовні прикраси, які їй подарував за час близьких стосунків та, під диктовку, змусив ОСОБА_2 написати розписку датовану 08.07.2015 року, тобто минулим числом, що вона нібито позичила в нього грошові кошти у сумі 37400 доларів США. При цьому, ОСОБА_1 додав, що якщо ОСОБА_2 повернеться до нього, то він порве цю розписку.

В подальшому, ОСОБА_2 , розуміючи, що серед вказаних грошових коштів міститься лише сума 2000 доларів США, які ОСОБА_1 їй надав, а не позичав, під час спільного перебування на яхті у липні 2015 року, то упродовж 2016-2019 років повністю їх йому повернула.

Під час судових засідань ОСОБА_1 підтвердив, що грошові кошти у сумі 37400 доларів США чи 35400 доларів США ОСОБА_2 , відповідно до розписки від 08 липня 2015 року не позичалися та не передавалися. Згідно пояснень ОСОБА_1 , які він надав 07 липня 2023 року «… ця розписка це сума всіх грошей, які вона взяла в мене за наші відносини.», тобто сам Позивача за первісним позовом (Відповідач за зустрічним позовом) підтвердив факт того, що позики за розпискою від 08 липня 2015 року не існує.

Враховуючи викладене, позиція ОСОБА_1 , що була викладена у його позовній заяві суперечить змісту його подальших заяв по суті (відповіді на відзив, відзиву на зустрічну позовну заяву), поясненнях по суті справи, які він надавав в судовому засіданні, та показанням свідка з його сторони ОСОБА_8 .

Крім цього, позиція ОСОБА_1 стосовно встановлення фактичного часу написання розписки від 08 липня 2015 року, шляхом проведення відповідної експертизи, є суперечливою, оскільки останній, під час підготовчого судового засідання відмовився надавати оригінал розписки, а в ході судового розгляду справи по суті неодноразово заявляв про готовність надати розписку для проведення експертизи. В зв`язку з викладеним просив відмовити у задоволені первісного позову та задовольнити зустрічний.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу.

Статтею 509ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу

Пунктом 1 частини 2 статті 11ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202ЦК Українивизначено,що правочиномє діяособи,спрямована нанабуття,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно положень частини 2-5 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняєправочин,повинна матинеобхідний обсягцивільної дієздатності. Волевиявленняучасника правочинумає бутивільним івідповідати йоговнутрішній волі. Правочинмає вчинятисяу формі,встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Недійснимє правочин,якщо йогонедійсність встановленазаконом (нікчемнийправочин).У цьомуразі визнаннятакого правочинунедійсним судомне вимагається. Увипадках,встановлених цимКодексом,нікчемний правочинможе бутивизнаний судомдійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду або такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 1047 УК України на підтвердження укладання договору позики та його умови може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 527, 1049 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610 ЦК України).

У статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Грошове зобов`язання - це зобов`язання по сплаті певної грошової суми, яке повинно припинятися шляхом його належного виконання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, у постанові від 02 липня 2017 року у справі 6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якої дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язаннями повернення) певною грошової суми, так і дати її отримання. Також зазначено, що договір позикиє укладенимз моментупередання грошейабо іншихречей,і можене співпадатиз датоюскладання розписки,яка посвідчуєцей факт,однак убудь-якомуразі складаннюрозписки маєпередувати фактпередачі коштіву борг.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторонапозичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторонапозикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки».

Як вбачається з досліджених доказів 08 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений Договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого відповідач взяла у борг у позивача 37400 доларів США, про що було складено відповідну розписку.

З огляду на її зміст, ОСОБА_2 отримала в борг 37400 доларів США.

Строк дії договору до 15 вересня 2019 року. Умови договору між сторонами були узгоджені, про що свідчить підпис відповідача.

Крім цього, умовами договору передбачено, що позика забезпечується всім майном ОСОБА_2 , що належить їй або буде належати на момент пред`явлення претензій у випадку невиконання нею зобов`язання (т. 1 а.с. 6).

15 жовтня 2016 року ОСОБА_2 передано ОСОБА_1 500 доларів США в рахунок погашення боргу за розпискою від 08 липня 2015 року (т. 1 а.с. 7).

Крім цього, з огляду на надані копії банківських виписок від 21 червня 2020 року, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_9 на картку ОСОБА_1 19 грудня 2018 року перерахувала 11444,00 грн., що еквівалентно за курсом НБУ на дату повернення 410,94 доларів США; 01 серпня 2019 року 5025,13 грн, що становить 200,83 доларів США; 09 вересня 2019 року сума 5075,00 грн., що еквівалентно 202,30 доларів США; 30 вересня 2019 року 5025,13 грн., що становить 208,66 доларів США; 31 жовтня 2019 року сума 5052,13 грн., що еквівалентно 201,04 доларів США; 01 грудня 2019 року сума 5000,00 грн., що становить 208,02 доларів США. Загальна сума повернутої позики 1931,79 доларів США (т. 1 а.с. 8,9,10,11,12,13).

З огляду на відповідь АТ КБ «Приватбанк» від 15 лютого 2021 року № 20.1.0.0.0/7-210205/3501 зарахувань на рахунки ОСОБА_1 НОМЕР_2 в період 01 січня 2013 року по 30 серпня 2016 року від ОСОБА_2 не знайдено по картам рахункам фізичної особи (т. 2 а.с. 206).

Як на підставу фінансової спроможності виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 посилається на Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 31 липня 2020 року № 518540124 (т. 1 а.ч. 14-15) з огляду на яку у приватній власності відповідача перебуває квартири за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

В свою чергу, в якості спроможності надання вказаної у розписці суми ОСОБА_1 посилається на договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2004 року, за яким він продав квартиру по АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 146-147); договір купівлі-продажу житлового будинку від 15 вересня 2005 року, за яким батько позивача ОСОБА_10 продав належний йому житловий будинок (т. 1 а.с. 148-149); договір банківського вкладу, укладеного 09 березня 2005 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» та копію квитанції про внесення коштів на банківський рахунок, згідно з яким у позивача перебувало на депозитному рахунку 150000,00 грн., що еквівалентно на той час близько 30000 доларів США (т. 1 а.с. 150-151, 152); договір банківського вкладу, укладеного між позивачем та Банком «Фінанси та Кредит» від 12 травня 2006 року та копію квитанції про внесення коштів на банківський рахунок, згідно з яким у позивача перебувало на депозитному рахунку 150000,00 грн., що еквівалентно 30000 доларів США (т. 1 а.с. 153-154, 155); копію квитанції від 19 квітня 2006 року про здійснення валютообмінної операції купівлі 3695 доларів США (т. 1 а.с. 156); копію квитанції від 11 лютого 2008 року про здійснення валютообмінної операції, а саме придбання позивачем 20000 доларів США (т. 1 а.с. 157); копію витягу за результатами безкоштовного запису до ЄДРПОУ про те, що позивач є засновником власником ТОВ «ЯХТ-ВЕРФ НАВКОЛО СВІТУ» (код ЄДРПОУ 33310519) з 29 грудня 2004 року (т.1 а.с. 158-160); копію рішення протоколу загальних зборів про створення позивачем ТОВ «ЯХТ-ВЕРФ НАВКОЛО СВІТУ» від 29 грудня 2004 року (т. 1 а.с. 161); копію свідоцтва про державну реєстрацію позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи з 06 вересня 1999 року (т. 1 а.с. 162).

З огляду на вищезазначені виписки та на надану позивачем телефонну переписку вбачається, що відповідач визнає взяті на себе боргові зобов`язання та жалкує, що через різні життєві обставини позбавлена можливості вчасно їх виконати (т. 1 а.с. 163-185).

Аналізуючи досліджені докази, слід дійти висновку щодо укладення договору позики грошових коштів, оскільки відповідач ОСОБА_2 будучи повнолітньою дієздатною особою власноруч написала та підписала зазначену розписку. За цією розпискою дотримано вимоги до письмової форми правочину.

Оригінал розписки від 08 липня 2015 року був оглянутий в судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 не заперечувала факт її написання та підписання.

Суд критично сприймає твердження відповідача та її представників, що розписка була написана під тиском та у безпорадному стані.

В матеріалах справи міститься витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження за № 12020150040003173 за ч. 1 ст. 189 КК України щодо вжиття заходів до невідомих осіб, які з 2017 року вимагають повернення неіснуючого боргу, погрожують знищенням майна та фізичною розправою. Відомості внесені 09.12.2020 року (т.3 а.с. 66).

В рамках цього кримінального провадження був допитаний позивач (т.3 а.с. 63-65).

Суд звертає увагу, що з заявою про вчинене кримінальне правопорушення відповідач звернулась після відкриття провадження у цивільній справі про стягнення з неї боргу позивачем. На запитання суду пояснила, що їй невідома доля цього кримінального провадження. Тобто, протягом трьох років відповідач не цікавилась станом розслідування у цьому кримінальному провадженні, що свідчить про те, що вказана заява була подана до поліції з метою тиску на позивача, а не для захисту своїх прав.

Також суд критично сприймає визнання боргу у сумі 2000 доларів США, оскільки, як вбачається з пояснень сторін та свідків, до спілкування з позивачем відповідач бізнесом не займалась.

У своїх поясненнях ОСОБА_2 вказувала, що позивач «допоміг їй стати на ноги», а також зазначала, що ні у кого, крім позивача, гроші на розвиток бізнесу не позичала.

Разом з тим, як вбачається з пояснень відповідача та огляду на матеріали справи за період з 2013 року відповідач має декілька торгівельних точок у містах Миколаєві та Києві, за цей час нею було придбано дві квартири у м.Києві, що опосередковано підтверджує те, що сума якою оперувала ОСОБА_2 була значно більшою аніж 2000 доларів США.

Суд не приймає до уваги докази, що дати написання розписки та передачі грошових коштів, оскільки це спростовується позицією Верховного Суду, викладеною вище,

Як на підставу для задоволення зустрічної позовної заяви позивач за зустрічним позовом та відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 посилається на факт їх спільного проживання та ведення спільного господарства, а тому вважає, що в силу частини 1 статті 60 СК України отримала грошові кошти від ОСОБА_1 фактично на праві спільної сумісної власності.

В якості доказів чого надає письмові пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г., які підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 в період з 2013 року по липень 2016 року, що вони вели сумісний побут та сімейний бюджет. А також те, що ОСОБА_1 намагався повернути ОСОБА_2 шляхом психологічного впливу на близьких відповідачки (т. 1а.с. 115-116, 117, 118-119). А також посилається на фотографії сторін (т. 1 а.с. 216-229),

Водночас, суд не приймає до уваги ці докази, оскільки вони спростовується рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2021 року, яке має преюдиційний характер та яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання майна набутого позивачем та відповідачем за час спільного проживання спільною сумісною власністю, відмовлено (т. 3 а.с. 44-52).

Також суд вважає некоректним твердження відповідача щодо неможливості укладення договору позики грошових коштів, між чоловіком та жінкою, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у строкову позику від чоловіка до жінки, оскільки це суперечить нормам Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

Таким чином з наведеного вище слід дійти висновку, що мав місце договір позики та з огляду на вищенаведені квитанції сума боргу відповідачем сплачена частково.

Оскільки має місце неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення боргу, то, відповідно до положення статей 625, 1049 ЦК України, первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі на суму 946646,52 грн.

З огляду на вищевикладене, суд вважає зустрічний позов таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позовні вимоги спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК Українии, оскільки первісний позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі, то з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір, сплачений ним при поданні позову у сумі 1073,60 грн., а також судові витрати у вигляді судового збору за забезпечення позову у сумі 420,20 грн.

В свою чергу з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом судовий збір не стягується, оскільки у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2020 року заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом строку визначеного законом або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись статями 258, 259, 263, 265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової карки платника податку НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової карки платника податку НОМЕР_2 , грошові кошти у сумі 946646 (дев`ятсот сорок шість тисяч шістсот сорок шість) грн. 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової карки платника податку НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової карки платника податку НОМЕР_2 , судовий збір у сумі 9466 (дев`ять тисяч чотириста шістдесят шість) грн. 47 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової карки платника податку НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової карки платника податку НОМЕР_2 , судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики на суму 37400 доларів США, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у формі розписки від 08 липня 2015 року, - відмовити.

Вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2020 року заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Водночас, відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШПерехідних ПоложеньЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. Тобто, через Жовтневий районний суд Миколаївської області.

Повне найменування сторін:

позивач за первіснимпозовом тавідповідач зазустрічним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової карки платника податку НОМЕР_2 ;

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , поштова адреса: АДРЕСА_6 Ю реєстраційний номер облікової карки платника податку 3272723164;

Повний текст рішення складений та підписаний 22 грудня 2023 року.

Суддя В.В.Полішко