Постанова

від 10.01.2024 по справі 641/10389/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 641/10389/20 Номер провадження 22-ц/814/152/24Головуючий у 1-й інстанції Музиченко В. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

учасники справи:

представник позивача - адвокат Зінов`єва А.Ю.

представник відповідача - адвокат Спасибо В.В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Карелова Костянтина Юрійовича

на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2021 року, ухвалене суддею Музиченко В.О., повний текст рішення складений - 28 серпня 2021 року

у цивільній справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Карелова Костянтина Юрійовича до ОСОБА_2 , ТОВ «АРТКЕПІТАЛ СІСТЕМС», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни, про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

28 січня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Карелов К.Ю. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «АРТКЕПІТАЛ СІСТЕМС», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І., про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та про визнання правочину недійсним, в якому просив суд визнати недійсним правочин, вчинений за актом від 22.07.2020 року, зареєстрований в реєстрі за №21092110 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. щодо приймання передачі у статутний капітал ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» нерухомого майна: - нежитлове приміщення 1-го поверху №№ 28, 28а, 29, 33, 34, 35, 37, 38, 39, заг. пл. 91,3 кв.м. в літ «А-4-5-7-8» за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежитлове приміщення 1-го поверху № 147-15, площею 105,4 кв.м., №147-15б площею 31,2 кв.м., загальною площею 136,60 кв.м., в літ. «3А-1», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежитлове приміщення 1-го поверху № 147-15г в літ. «3А-1», загальною площею 221,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати незаконними та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254531, рішення про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254502, рішення про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254486; стягнути з відповідача судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що передані до статутного капіталу ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» нежитлові приміщення перебували у її спільній власності із ОСОБА_2 як спільне майно подружжя. При цьому, позивач не надавала згоди на внесення цього майна до статутного капіталу, хоча повинна була надавати таку згоду у письмовій нотаріальній формі. Крім того, позивач посилається на те, що вартість майна, за якою його було внесено до статутного капіталу ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС», є нижчою аніж ринкова, що підтверджується висновками про вартість об`єкта оцінки, складеними суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 .

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни, про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та про визнання правочину недійсним - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законодавство України відокремлює рішення про створення господарського товариства від договору про створення такого товариства. Договір про створення товариства може, але не повинен укладатися. Рішення про створення товариства приймається завжди. Виходячи з викладеного, рішення про створення господарського товариства не є договором (правочином). Також не є правочином спірний акт приймання-передачі, укладений відповідачами 22.07.2020 року, тобто, після прийняття рішення про створення ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» і після державної реєстрації зазначеного господарського товариства. Зазначене виключає можливість задоволення позовних вимог в частині визнання спірного акту недійсним. Також, суд першої інстанції визнав, що позивач не довела факт порушення її права внаслідок укладення спірного акту. До матеріалів судової справи додані висновки про вартість об`єкта оцінки, складені суб`єктом оціночної діяльності, але представник позивача у судовому засіданні пояснив, що зазначені висновки надані не на підтвердження факту внесення відповідачем ОСОБА_2 майна до статутного капіталу за заниженою вартістю. Ці докази надані виключно з метою обґрунтування розміру позову. При цьому, судом першої інстанції визнано, що надані позивачем висновки не можуть слугувати належними і достатніми доказами порушення прав позивача. Крім того, позивач не довела, що гр. ОСОБА_4 при створенні ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» діяв недобросовісно. Належних та допустимих доказів до матеріалів справи не надано. Також, суд першої інстанції зазначив, що на відміну від норм Цивільного кодексу України, який передбачає обов`язок отримувати згоду від учасника спільної власності на вчинення будь-якого правочину, спеціальні норми Сімейного кодексу України передбачають обов`язок на отримання згоди тільки для укладення договорів. При розгляді справи встановлено, що ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» було створено на підставі рішення його засновників. Договір про створення товариства не укладався. Рішення про створення товариства не є договором. Таким чином, норма ч.3 ст. 65 СК України, на яку посилається позивач, не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. В усіх інших випадках згода іншого подружжя на вчинення дій в інтересах сім`ї презюмується. Позивач не надала доказів того, що вона не надавала відповідачу ОСОБА_2 згоди на розпорядження спільним майном. Посилання позивача на те, що станом на момент створення ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» її сім`я з ОСОБА_2 вже розпалась, не доведено доказами. Судове рішення про розірвання шлюбу між позивачем на відповідачем ОСОБА_2 набуло чинності після створення ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» та внесення майна до його статутного капіталу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Карелов К.Ю., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а саме суд першої інстанції не з`ясував, чи потрібна була згода позивача та чи надавалася така згода нею, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 не висловлювала (не надавала) згоди у будь який спосіб щодо надання прав іншому співвласнику - ОСОБА_2 діяти самостійно при відчуженні належного їм нерухомого майна, що є предметом спільної сумісної власності. Здійснення відчуження спільного сумісного нерухомого майна без згоди співвласника (поза його волею) призвело до істотного порушення права позивача на користування, розпорядження та володіння нерухомим майном, співвласником якого вона є. Зазначає, що у сукупності приписів ст. ст. 9, 369 ЦК України, ст. 65 СК України згода другого з подружжя на відчуження нерухомого майна має бути надана письмово та нотаріально засвідчена, незважаючи на те, чи за договором відчужується таке майно або на підставі іншого правочину. Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що ОСОБА_1 було позбавлено права власності, оскільки вона не надавала згоди на будь-яке відчуження належного їй майна незалежно від форми, в якій це відчуження відбувалося, договір, акт або будь-яка інша дія. Звертає увагу, що висновки Верховного Суду у справі №910/12258/17 є не релевантними у даній справі, оскільки Верховний Суд у постанові від 22 травня 2018 року не надавав жодного висновку щодо правової природи акту приймання-передачі: чи вважається він правочином чи ні. Вважає, що акт приймання передачі майна від 22 липня 2020 року, що оскаржується у даній справі, є самостійним правочином, оскільки саме внаслідок його укладення та посвідчення нотаріусом до статутного капіталу ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» було відчужене нерухоме майно та здійснено державну реєстрацію речових прав на нього. При цьому, як відчужувач ОСОБА_2 , так і набувач нерухомого майна ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» діяли недобросовісно, зокрема директор ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС», який укладав від імені Товариства акт приймання-передачі від 22 липня 2020 року, знав про правовий статус нерухомого майна, а саме те, що воно перебуває у спільній сумісній власності, так само і ОСОБА_2 було відомо про необхідність отримання згоди ОСОБА_1 на таке відчуження.

У поясненнях, які надійшли до Полтавського апеляційного суду 14.09.2023 року, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Данько Л.В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08.10.2021 року відкрито апеляційне провадження у даній справі (т.1 а.с. 203).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20.10.2021 року дана справа призначена до апеляційного розгляду на 19.01.2022 року, з викликом сторін (т.1 а.с. 209).

Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

З 05.08.2022 року дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.2 а.с. 233).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29.08.2022 року дана справа призначена до розгляду на 22.03.2023 року о 10 год.20 хв., з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 2).

У судове засідання до апеляційного суду не з`явилися інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 21.12.2023 року судових повісток та повідомлень на їх офіційні електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України, а також поштою (т.1 а.с. 110-115). Судові повістки на ім"я відповідача ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС" та третьої особи ОСОБА_5 повернулися до апеляційного суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою", що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки та доказом їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, заяв та клопотань від них про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 28.03.2009 року було укладено шлюб, який зареєстровано Комінтернівським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції у м. Харків, про що зроблений відповідний актовий запис №84 у Державному реєстрі актів цивільного стану. Від шлюбу народжено двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 9).

Зазначені обставини визнаються сторонами, не є спірними та підтверджуються свідоцтвом про шлюб та свідоцтвами про народження дітей, копії яких додані до позовної заяви.

20.07.2020 року відповідачем ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_4 складене рішення №1 установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС», відповідно до якого особи, які його підписали, домовились про наступне: - створити ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС»; - сформувати статутний капітал ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» за рахунок внесків засновників; - ОСОБА_2 внести до статутного капіталу нерухоме майно: А) нежитлове приміщення 1-го поверху №№28, 28а, 29, 33, 34, 35, 37, 38, 39, заг. пл. 91,3 кв.м. в літ « А-4-5-7-8» за адресою: АДРЕСА_1 ; Б) нежитлове приміщення 1-го поверху №147-15,площею 105,4 кв.м., № 147-15б площею 31,2 кв.м., загальною площею 136,60 кв.м., в літ. «3А-1», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; В) нежитлове приміщення 1-го поверху №147-15г в літ. «3А-1», загальною площею 221,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; - визначити вартість внеску ОСОБА_2 в сумі 762 000,00 грн.; - засновнику ОСОБА_4 внести до статутного капіталу грошові кошти в розмірі 508 000,00 грн. (т.1 а.с. 25-26).

На виконання зазначеного рішення було створено ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС», дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи: дата запису 20.07.2020 року, номер запису 14801020000085389 (т.1 а.с. 22).

Після проведення державної реєстрації ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» між останнім та ОСОБА_2 був складений акт від 22.07.2020 року, зареєстрований в реєстрі за №21092110 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., щодо приймання-передачі у статутний капітал ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» нерухомого майна (т.1 а.с. 23).

Вище встановлені фактичні обставини визнаються сторонами, не є спірними та підтверджуються рішенням №1 від 20.07.2020 року, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстрованим у реєстрі за №2068, 2069, даними Єдиного державного реєстру, актом від 22.07.2020 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29.09.2020 року у справі №953/7920/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. Рішення суду набрало законної чинності (т.1 а.с. 10-12).

Станом на час розгляду даної справи майно між подружжям не поділено, у провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа №641/6240/20 про поділ майна подружжя.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним правочину, вчиненого за актом від 22 липня 2020 року, зареєстрованим в реєстрі за № 21092110 та посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., щодо приймання-передачі у статутний капітал ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» нерухомого майна судом першої інстанції враховано наступне.

Верховний суд України в Узагальненні від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наголосив на тому, що відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об`єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек)».

Відповідні висновки містяться і у судових рішеннях Верховного Суду. Зокрема, у справі №910/12827/17 у постанові від 11 квітня 2018 року зазначено, що акт приймання-передачі прав вимоги є лише одним із доказів, що підтверджує належне виконання особою свого зобов`язання з передачі на користь відповідача прав вимоги, а тому вказаний акт приймання-передачі не має ознак правочину.

У постанові Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі №910/12258/17 також вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що спірні акти приймання-передачі не мають ознак правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, а є лише первинними документами, тому не підлягають визнанню недійсними. З цими висновками Верховний Суд погодився.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2018 року у справі №916/613/17 зазначено, що задоволення позову про визнання недійсним акта, підписаного на виконання умов договору, не може відновити права або законні інтереси позивача. Вказаний акт прийому-передачі майна не є правочином.

При цьому, суд першої інстанції визнав можливим застосувати перелічені вище висновки у даній справі, враховуючи наступне.

Відповідно до норм ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно норм ч.ч.1, 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до норм ч.1 ст. 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 року №2275-VIII, створення товариства відбувається за рішенням його засновників. А згідно норм ч.ч.1-3 ст. 13 цього ж Закону, вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом. Товариство не може надавати позику для оплати вкладу учасника або поруку за позиками, кредитами, наданими третьою особою для оплати його вкладу. Вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При створенні товариства така оцінка визначається рішенням засновників про створення товариства.

Таким чином, відповідно до норм законодавства України, вже на момент підписання рішення про створення товариства з обмеженою відповідальністю особи, які його підписують, приймають на себе певні юридичні обов`язки, невиконання яких має конкретні, прямо передбачені чинним законодавством, юридичні наслідки.

Зокрема, згідно норм ст. 15 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 року №2275-VIII, якщо учасник прострочив внесення вкладу чи його частини, виконавчий орган товариства має надіслати йому письмове попередження про прострочення. Попередження має містити інформацію про невнесений своєчасно вклад чи його частину та додатковий строк, наданий для погашення заборгованості. Додатковий строк, наданий для погашення заборгованості, встановлюється виконавчим органом товариства чи статутом товариства, але не може перевищувати 30 днів. Якщо учасник товариства не вніс вклад для погашення заборгованості протягом наданого додаткового строку, виконавчий орган товариства має скликати загальні збори учасників, які можуть прийняти одне з таких рішень:

1) про виключення учасника товариства, який має заборгованість із внесення вкладу;

2) про зменшення статутного капіталу товариства на розмір неоплаченої частини частки учасника товариства;

3) про перерозподіл неоплаченої частки (частини частки) між іншими учасниками товариства без зміни розміру статутного капіталу товариства та сплату такої заборгованості відповідними учасниками;

4) про ліквідацію товариства.

3. Голоси, що припадають на частку учасника, який має заборгованість перед товариством, не враховуються при визначенні результатів голосування для прийняття рішення відповідно до частини другої цієї статті.

Крім того, зазначені норми підлягають застосуванню з урахуванням норм ч.2 ст. 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 року №2275-VIII, згідно яких, якщо товариство створюється кількома особами, такі особи у разі необхідності визначення взаємовідносин між ними щодо створення товариства можуть укласти договір про створення товариства в письмовій формі. Договір про створення товариства може встановлювати порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про створення товариства діє до дня державної реєстрації товариства, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Таким чином, суд першої інстанції визнав, що законодавство України відокремлює рішення про створення господарського товариства від договору про створення такого товариства. Договір про створення товариства може, але не повинен укладатися. Рішення про створення товариства приймається завжди.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про створення господарського товариства не є договором (правочином). Тим більше не є правочином спірний акт приймання-передачі, укладений відповідачами 22.07.2021 року, тобто, після прийняття рішення про створення ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» і після державної реєстрації зазначеного господарського товариства. Зазначене виключає можливість задоволення позовних вимог в частині визнання спірного акту недійсним.

Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач не довела факт порушення її права внаслідок укладення спірного акту. До матеріалів судової справи додані висновки про вартість об`єкта оцінки, складеними суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 , але представник позивача в судовому засіданні пояснив, що зазначені висновки надані не на підтвердження факту внесення відповідачем ОСОБА_2 майна до статутного капіталу за заниженою вартістю. Ці докази надані виключно з метою обґрунтування розміру позову.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем висновки в будь-якому випадку не можуть слугувати належними і достатніми доказами порушення прав позивача, виходячи з наступного.

По-перше, як зазначено в самих висновках, вони є невід`ємною частиною звітів про оцінку і не можуть розглядатися окремо від них. Втім, самих звітів позивач до судової справи не надав. Отже, застосування наданих позивачем висновків, які не є цілісним документом, в якості доказу у справі виключено.

По-друге, згідно ч.ч.1, 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» №2658-14 від 12.07.2001 року, оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Випадки обов`язкового проведення оцінки перелічені в ч. 2 ст. 7 вказаного Закону і не відносяться до обставин справи. Натомість, згідно норм ч.3 ст. 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 року №2275-VIII, вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При створенні товариства така оцінка визначається рішенням засновників про створення товариства.

Отже, тільки засновники господарського товариства своїм рішенням мають право визначати вартість вкладу, що вноситься в майновій формі і не зобов`язані за загальним правилом підтверджувати цю вартість оцінкою.

По-третє, згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» №2658-14 від 12.07.2001 року замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 4-6 ст. 9 зазначеного Закону методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна повинні містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку майна та порядок його рецензування. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

В Україні прийнятий і діє Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003 року. Відповідно до п.50 цього стандарту проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється: ознайомлення з об`єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладення якої проводиться оцінка; визначення бази оцінки; подання замовнику пропозицій стосовно істотних умов договору на проведення оцінки».

Згідно п.51 Стандарту незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності:

укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів .

Також, відповідно до п.56 Стандарту, звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Підсумовуючи зміст перелічених вище норм, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що особистий огляд оцінювачем об`єкта оцінки є обов`язковим елементом процедури оцінки. Порушення правила про особистий огляд об`єкта оцінки є порушенням Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Саме до таких висновків прийшов, зокрема, Вищий господарський суд України при розгляді справи №907/797/13 (постанова від 15 лютого 2017 року): як правомірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна. Зважаючи на характер об`єкта оцінки (готельно-ресторанний комплекс), ознайомлення з таким майном не може відбуватися без обстеження приміщень на дату оцінки та відповідно потребує доступу до них, який має забезпечити боржник. Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що належних та допустимих доказів проведення особистого огляду суб`єктом оціночної діяльності об`єкта оцінки матеріали звіту не містять, зокрема фотографії об`єкта оцінки. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження того, що суб`єктом оціночної діяльності проводився особистий огляд об`єкта оцінки не надано і під час розгляду судами попередніх інстанцій. Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши, що суб`єктом оцінювання не проводився огляд (обстеження) об`єкта оцінки (що могло вплинути на визначення ринкової вартості майна), дійшли правомірного висновку щодо наявні підстав для визнання незаконними дій державного виконавця ВДВС України по проведенню оцінки майна та щодо визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку.

Надані до матеріалів справи не дозволяють стверджувати, що суб`єкт оціночної діяльності ОСОБА_3 перед проведенням оцінки особисто оглядав об`єкти оцінки і був допущений до цього уповноваженими представниками ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС». Представник відповідача ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» пояснив, що такого дозволу відповідач не надавав. Таким чином, при проведенні оцінки були порушені національні стандарти її проведення.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що в наданих позивачем висновках про вартість об`єкта оцінки датою оцінки зазначено 28.05.2020 року, а рішення №1 про створення ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» датовано 20.07.2020 року.

Викладене не дозволяє використовувати висновки про оцінку, надані позивачем, як письмові докази на підтвердження тих обставин, на які вона посилається при пред`явленні позову.

Інших доказів порушення прав позивача внаслідок складання спірного акту позивачем не надано. На питання представника відповідача ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» про те, чим саме порушене право позивача, її представник не відповів.

Судом першої інстанції при розгляді цієї вимоги враховано, що представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердила, що в ході розгляду справи про поділ майна подружжя ОСОБА_2 визнає за позивачем право на 1/2 частки у статутному капіталі ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» (якщо судом не буде визначений інший спосіб поділу майна).

Також судом першої інстанції враховано, що Верховний Суд у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.18 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) наголосив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18); від 11.09. 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19); від 19.02. 2020 року у справі №210/4458/15-ц (провадження №14-354цс19); від 04.04.2020 року у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19); від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19); від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19) та інших.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що позивач у позові не просить визначити правові наслідки визнання недійсним акту, зокрема, повернути спірне майно у спільну власність подружжя. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту права є неефективним.

Крім того, розглядаючи позов в цій частині, судом першої інстанції враховано висновки, наведені в п.п. 8.64, 8.65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), а саме, Верховний Суд звернув увагу на те, що з аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Позивач не довела, що гр. ОСОБА_4 при створенні ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» діяв недобросовісно. Належних та допустимих доказів до матеріалів справи не надано. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що він вважає цю обставину такою, що виходить за межі предмету доказування у справі. Але, ці ствердження суперечать судовій практиці і висновкам Великої Палати Верховного Суду, які є обов`язковими до застосування.

При розгляді позову в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішень приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254531, рішення про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254502, рішення про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254486 судом першої інстанції враховано наступне.

Перелічені вище позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, приватний нотаріус прийняв спірні рішення без отримання письмової нотаріальної згоди позивача на укладення акту приймання-передачі майна у статутний капітал.

За результатами розгляду справи по суті цих позовних вимог, суд першої інстанції визнав, що зазначене обґрунтування суперечить нормам чинного законодавства України, з врахуванням наступного.

Нормою ч.1 ст. 9 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Отже, наведена норма передбачає спосіб врегулювання правової колізії між нормами Цивільного кодексу та Сімейного кодексу у випадках, коли нормами зазначених нормативних актів одні й ті ж правовідносини врегульовані різним способом. При наявності такої правової колізії мають застосовуватись норми Сімейного кодексу України.

Зокрема, нормою ч.3 ст. 65 Сімейного кодексу України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Таким чином, суд першої інстанції визнав, що на відміну від норм Цивільного кодексу України, який передбачає обов`язок отримувати згоду від учасника спільної власності на вчинення будь-якого правочину, спеціальні норми Сімейного кодексу України передбачають обов`язок на отримання згоди тільки для укладення договорів.

Як було встановлено, при розгляді справи ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» було створено на підставі рішення його засновників. Договір про створення товариства не укладався. Рішення про створення товариства не є договором.

Таким чином, норма ч.3 ст. 65 Сімейного кодексу України, на яку посилається позивач, не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. В усіх інших випадках згода іншого подружжя на вчинення дій в інтересах сім`ї презюмується.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки згода іншого подружжя на вчинення дій в інтересах сім`ї у справі, що розглядається, презюмується, ОСОБА_2 не повинен доводити факт повідомлення позивача і наявність її згоди на вчинення дій в інтересах сім`ї. Натомість, ствердження позивача про відсутність такої обізнаності і відсутність такої згоди з її сторони підлягають доведенню у загальному порядку.

Позивач не надала доказів того, що вона не надавала відповідачу ОСОБА_2 згоди на розпорядження спільним майном. Посилання позивача на те, що станом на момент створення ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» її сім`я з ОСОБА_2 вже розпалась, не доведено доказами.

Судом першої інстанції при цьому враховано, що у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 на питання представника позивача підтвердила, що ОСОБА_2 повідомляв про свої наміри створити спільне товариство з інвестором і внести до статутного капіталу цього товариства нерухоме майно, повідомляв про причини цього і погоджену вартість майна. Натомість, на питання представника ТОВ «АРТ КЕПИТАЛ СИСТЕМС», чим позивач підтверджує свою необізнаність і свою незгоду із зазначеними вище діями, представник позивача відповіді не надав.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги і в даній частині не підлягають задоволенню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є визнання недійсним правочину, вчиненого за актом від 22.07.2020 року, зареєстрованого в реєстрі за №21092110 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. щодо приймання передачі у статутний капітал ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС» нерухомого майна: - нежитлове приміщення 1-го поверху №№ 28, 28а, 29, 33, 34, 35, 37, 38, 39, заг. пл. 91,3 кв.м. в літ «А-4-5-7-8» за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежитлове приміщення 1-го поверху № 147-15, площею 105,4 кв.м., №147-15б площею 31,2 кв.м., загальною площею 136,60 кв.м., в літ. «3А-1», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежитлове приміщення 1-го поверху № 147-15г в літ. «3А-1», загальною площею 221,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання незаконними та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254531, рішення про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254502, рішення про державну реєстрацію від 22.07.2020 року, індексний номер 53254486;

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20) вказала, що справи у спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, які стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Згідно із частиною першою статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин перших статті 14 та 15 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть.

Отже, зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що оскарженим позивачем актом приймання передачі 22 липня 2020 року не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах.

Справа у спорі про визнання недійсним акту приймання - передачі від 22 липня 2020 року про передачу нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «АРТ КЕПІТАЛ СІСТЕМС», а також інші вимоги позивача, які випливають із дійсності цього акту, мають розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), а також Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №515/1060/19 (провадження №61-7297св21) .

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведеного суд першої інстанції не врахував та розглянув справу із порушенням предметної юрисдикції, що є підставою для скасування судового рішення та постановлення ухвали про закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що справа не підсудна цивільному судочинству.

Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Оскільки суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про можливість розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, а також враховуючи, що позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.4, 377 ч.2, 255 ч. 1 п.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карелова Костянтина Юрійовича - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2021 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «АРТКЕПІТАЛ СІСТЕМС», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни, про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та про визнання правочину недійсним - закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «АРТКЕПІТАЛ СІСТЕМС», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни, про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та про визнання правочину недійсним віднесений до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити ОСОБА_8 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Полтавського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Харківської області.

Попередити ОСОБА_1 про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання, матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст постанови складено 10 січня 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов