Рішення

від 22.01.2024 по справі 160/25651/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 рокуСправа №160/25651/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська міська організація Всеукраїнської профспілки військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій про визнання неправомірними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська міська організація Всеукраїнської профспілки військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій, в якому просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 - не розгляд по суті рапорту від 24.08.2023р. старшого солдата ОСОБА_1 про надання інформації стосовно неї;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 24.08.2023р. старшого солдата ОСОБА_1 про надання службової інформації стосовно неї;

- визнати неправомірними діями Військової частини НОМЕР_1 - застосування 13.09.2023р. психологічного тиску до старшого солдата ОСОБА_1 з метою отримання персональних даних складу профкому і членів первинної організації Дніпровської міської організації всеукраїнської профспілки військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій, створеної у в/ч та підпорядкованих їй підрозділах;

- визнати неправомірними діями Військової частини НОМЕР_1 - застосування до старшого солдата ОСОБА_1 27.09.2023р. психологічного тиску з метою складення нею рапорту про звільнення з посади бухгалтера ІІ категорії фінансово-економічної служби із наданням згоди на істотну зміну умов служби;

- визнати неправомірними діями Військової частини НОМЕР_1 - заборону 02.10.2023р. доступу старшому солдату ОСОБА_1 до службового кабінету і доступу до особистих речей;

- визнати неправомірними діями Військової частини НОМЕР_1 - несанкціонований доступ 02.10.2023р. до 2-х ноутбуків старшого солдата ОСОБА_1 , огляд і копіювання особистої інформації;

- визнати неправомірним та скасувати п. 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 29.09.2023 року № 245-РС про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 - з посади бухгалтера ІІ категорії фінансово-господарської служби із призначенням на посаду діловода відділення забезпечення медичної роти;

- зобов?яязати Військову частину НОМЕР_1 поновити старшого солдата ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ІІ категорії фінансово-економічної служби та виплатити належні суми грошового забезпечення за час лікування і вимушеного прогулу;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на корить старшого солдата ОСОБА_1 моральну шкоду 67,5 тис. грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що була зарахована на посаду бухгалтер Військової частини НОМЕР_1 , в подальшому підвищена по посаді до рівня бухгалтера ІІ категорії ФЕС. 24.08.2023 року у в/ч НОМЕР_1 була створена профспілкова організація, профспілковий комітет якої очолила позивач. В той же день начальником ФЕС було поширено інформацію про проект наказу про звільнення позивача із переведенням поза штат, у зв`язку з чим, позивач звернулась до останнього із рапортом про роз?яснення вказаної інформації, однак відповіді не отримала. 31.08.2023р. відповідач отримав інформаційний лист від третьої особи із проханням довести до всього особового складу в/ч НОМЕР_1 інформацію про створення первинної профспілкової організації та спряти діяльності профспілкового комітету. 13.09.2023 р. юристконсульт відповідача здійснював на позивача моральний тиск, вимагаючи надати персональні дані складу профкому та членів первинної організації профспілки, у зв`язку з чим, позивач направила до відповідача доповідну записку. 27.09.2023р. начальник ФЕС висловив позивачу невдоволення створенням первинної профспілкової організації та висуну вимогу про звільнення позивача з посади, на що вона відмовилась. Внаслідок перенесеного нервового навантаження фізичний сан позивача погіршився і вона була доставлена до терапевтичного відділення військового госпіталю для отриманням медичної допомоги. 01.10.2023р. начальник ФЕС через месенджер «Сигнал» направив позивачу витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.09.2023р. № 245-РС про звільнення її з посади. Після чого, позивач прибула до місця служби, однак не була допущена до свого робочого кабінету, незважаючи на знаходження в ньому особистих документів і речей, у т. ч. двох ноутбуків. Внаслідок чого, позивач змушена була зателефонувати та подати заяву до оперативного чергового Східного ТУ ВСП, на що останній запропонував позивачу прибути до приміщення ВСП на АДРЕСА_1 для написання заяви. Однак, через погіршення стану здоров?я, позивач була госпіталізована в кардіологічне відділення КЗ «Дніпровське клінічне об?єднання ШМД». Під час перебування на лікуванні позивач отримала відомості про те, що за наказом начальника ФЕС 02.10.2023р. було здійснено несанкціонований вхід (злам) до 2-х ноутбуків позивача, які залишились у її службовому кабінеті, перегляд та копіювання особистої інформації.

Позивач вважає незаконними та такими, що порушують її права дії та бездіяльність відповідача.

Ухвалою суду від 09.10.2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та доказів на його обґрунтування.

Ухвалою суду від 30.10.2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 до про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалою суду від 01.11.2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судової психологічної експертизи у справі № 160/25651/23 - відмовлено.

У підтримку заявлених позовних вимог, третьою особою до суду надано відповідну заяву, в якій зазначено, що належність або неналежність до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових та інших прав громадян. Однак службові особи відповідача вчинили дії, які містять ознаки дискримінації за належністю позивача до профспілки, що заборонено положеннями ст. 5 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Ухвалу від 09.10.2023 року надіслано на електронну адресу відповідача 10.10.2023 року, про що складено довідку про доставку електронного листа 10.10.2023 року, яка міститься у матеріалах справи.

У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем до суду не надано.

11.12.2023 р. третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровською міською організацією Всеукраїнської профспілки військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій було направлено на адресу суду заяву, в тексті якої зазначено, що вона підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки від 10.01.2024 р. №12, складеної відділом управління персоналом, копія якої міститься в матеріалах справи, суддя Лозицька І.О. перебувала у щорічній відпустці з 25.12.2023р. по 12.01.2024р. включно.

Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 56 від 24.03.2022 року відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом солдата запасу ОСОБА_1 призначено бухгалтером фінансово-економічної служби управління.

Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 07.07.2023 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №143-РС від 24.06.2023 року старшого солдата ОСОБА_1 переміщено на посаду бухгалтера (2 категорії) фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_4 .

24.08.2023 року бухгалтер ІІ категорії старший солдат ОСОБА_1 звернулась до помічника командира бригади з фінансово-економічної роботи - начальника ФЕС в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 з рапортом, в якому зазначила, що нею отримано відомості про проект наказу, який підготовлено про її переведення поза штат, що є істотними змінами умов проходження служби та не узгоджується з попереднім рішенням про підвищення категорії позивача - «бухгалтер» на «бухгалтер ІІ категорії» та просила роз?яснити їй підстави прийняття вказаного рішення письмово.(24.08.2023 рапорт отримано ОСОБА_3 )

Листом голови Дніпровської міської організації ВПВПП УБД № 13/8-ТРО від 31.08.2023 року, адресованого командиру Військової частини НОМЕР_1 , повідомлено про те, що до складу Дніпровської міської організації Профспілки за територіальним принципом входять первинні організації, створені у тому числі за участі військовослужбовців міста Дніпра, міст та районів області представниками військових колективів та ветеранських організацій, учасниками АТО з 2014р.. жорстоких боїв 2022-2023р. Відомості щодо складу профкому первинних організацій уважно вивчаються керівництвом Ради. 24.08.2023р. групою військовослужбовців в/чА7384 згідно статті 7 Закону № 1045-ХІ було проведено установчі збори, створено первинну організацію Профспілки у в/ч НОМЕР_5 та підпорядкованих їй підрозділах, обрано склад профкому. Членами Ради проведено перевірку даних про особисті і ділові якості голови профкому ОСОБА_1 (бухгалтер ФЕС, тел. НОМЕР_6 ). У зв`язку з тим, що відповідальність за дії новообраного активу бере на себе Рада, - Організацією буде проводитись необхідне його навчання, надаватись організаційна та методологічна допомога.

Наказом командира Військової частини № 245-РС від 29.09.2023 року відповідно до пункту 84 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року (зі змінам), старшого солдата ОСОБА_1 звільнено із займаної посади бухгалтера та призначено діловодом відділення медичного постачання медичної роти Військової частини НОМЕР_1 . Призначення на нижчу посаду у зв`язку з проведенням організаційних заходів з штк «старший солдат» на штк «старший солдат».

Позивач вважає, неправомірною бездіяльність відповідача щодо не розгляду її рапорту по суті, неправомірними дії відповідача щодо психологічного тиску та несанкціонованого доступу до її речей, а також вважаючи неправомірним наказ про її переміщення на нижчу посаду, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Частиною 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч. 3 Закону № 2232-ХІІ для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом в особливий період та призначаються на посади, крім осіб, зазначених в абзаці другому цієї частини, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом в особливий період, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється один рік. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, у тому числі з числа військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію або на строки, визначені частиною другою цієї статті.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підпунктом 3 пункту 83 Положення № 1153/2008 передбачено умови призначення військовослужбовців на нижчі посади:

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;

за віком або сімейними обставинами - на особисте прохання;

у зв`язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності - у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення - відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;

у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов`язків на займаних посадах та за відсутності рівнозначних посад;

за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду - на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад;

4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти із звільненням з посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання;

5) у зв`язку із закінченням строку перебування на посаді;

6) у зв`язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану;

7) у зв`язку зі звільненням осіб сержантського і старшинського складу, які займали посади офіцерського складу;

8) у зв`язку з призначенням на посади, що можуть бути заміщені військовослужбовцями, які під час проходження військової служби були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, - на особисте прохання за рішенням посадової особи, до повноважень якої належить призначення на посади відповідно до переліку посад, що можуть бути заміщені такими військовослужбовцями, який визначається Міністерством оборони України;

9) у разі запровадження нового військового звання.

Згідно з наказом № 245-С від 29.09.2023 року позивача звільнено з посади бухгалтера та призначено на посаду діловода медичної роти з посиланням на пункт 84 Положення №1153/2008.

Згідно з пунктом 84 Положення № 1153/2008 випускники вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти призначаються на відповідні вакантні посади безпосередньо після закінчення навчання у цих навчальних закладах, за винятком випускників, які зараховуються у розпорядження командира військової частини НОМЕР_7 , направляються до інших військових формувань та відряджаються до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі.

Таким чином, положення пункту 84 Положення № 1153/2008 стосується призначення випускників вищих навчальних закладів та військових навчальних закладів підрозділів вищої освіти, однак позивач закінчила Дніпропетровський державний університет у 1999 році та вже проходила службу на посаді бухгалтера у в/ч НОМЕР_2 , отже вказано норм застосована відповідачем при переміщенні позивача на нижчу посаду безпідставно.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття, чого в цій справі відповідачем зроблено не було. Такі вимоги є гарантією дотримання прав особи, зокрема, щодо якої прийнято рішення про призначення її на нижчу посаду.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Зазначення відповідачем у тексті спірного наказу посилання на пункт Положення, який не може бути застосовано до позивача, є таким, що здійснено без наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних).

Натомість, вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень, «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

Враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про невідповідність спірного наказу критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, пропорційності та правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України.

Отже, наказ № 245-РС від 29.09.2023 року прийнятий відповідачем за відсутності підстав, визначених пунктом 83 Положення № 1153/2008, та із застосуванням п. 84 вказаного Положення, який не підлягає застосуванню до позивача, як військовослужбовця.

Проте, згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За викладених обставин, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в цій частині шляхом визнання протиправним та скасування п. 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 29.09.2023 року № 245-РС про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 - з посади бухгалтера ІІ категорії фінансово-господарської служби із призначенням на посаду діловода відділення забезпечення медичної роти.

З урахуванням викладеного, спірний наказ у відповідній частині підлягає скасуванню в судовому порядку, а позивач - поновленню на попередньому місці служби та на відповідній посаді з 29.09.2023 року.

У відповідності до абз. 2, 3 п. 2 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду.

У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога більш послідовний спосіб. Також Європейський суд з прав людини зазначив, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає за необхідне зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 поновити старшого солдата ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ІІ категорії фінансово-економічної служби з 29.09.2023 р.

З метою ефективного та повного відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві різницю між грошовим забезпеченням за весь час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді з урахуванням вимог абз.3 частини 2 ст.8 Закону №2011-ХІІ, а також враховуючи те, що судом встановлено факт безпідставного звільнення позивача із займаної посади та призначення її на нижчу посаду за оспорюваним наказом, який судом визнано протиправним та скасовано у оскаржуваній частині.

Також у частині поновлення позивача на посаді бухгалтера фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 з 29.09.2023р. слід допустити рішення суду до негайного виконання з урахуванням вимог п.3 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо не розгляду по суті рапорту позивача від 24.08.2023 року, то суд зазначає наступне.

Згідно з Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затверджена наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124, рапорт - це усне чи письмове звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню з викладом питань службового чи особистого характеру.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Пунктом 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Таким чином, рапорт - це можливість для військового реалізувати власні права та інтереси.

З наданих суду доказів встановлено, що рапорт від 24.08.2023 року подано позивачем до свого безпосереднього керівника з питання щодо отриманням нею відомостей про переведення поза штат, про що вона дізналась із чуток.

Разом з тим, вказаний рапорт не мастить жодних вимог щодо реалізації прав позивача та намагання захистити свої інтереси.

З огляду на викладене, суд зазначає, що рапорт військовослужбовця повинен містити реальні питання, які потребують вирішення відповідним керівництвом, проте, підтвердження та спростування чуток, не входить до обов?язків військових керівників.

Враховуючи, що рапорт позивача подано з метою з?ясування достовірності чуток та пліток, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду вказаного рапорту позивача.

Щодо психологічного тиску та несанкціонованого доступу до особистих речей позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи

Частиною 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Умовами ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач, посилаючись на вчинення стосовно неї психологічного тиску та несанкціонованого доступу до її особистих речей, крім своїх доводів не надала суду жодного достовірного, достатнього та належного доказу, що підтверджували б її аргументи.

Позивачем до суду надано виписку № 3907 від 25.10.2023 року КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» ДОР від 25.10.2023 року, згідно з яким, протягом останніх двох років відмічає підвищення цифр АТ, антигіпертензивну терапію приймала регулярно. Погіршення стану вранці 02.10.2023 р. на роботі, підвищився АТ, болі за грудиною, задишка. З 02.10.2023 року по 09.10.2023 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні.

Далі позивач була переведена до КП «ДОГВВ» ДОР з тривожним розладом (F 41.8) на тлі соматологічної патології та лікувалась з 09.10.2023 р. по 25.10.2023 р. включно, звідки була переведена до психоневрологічного диспансеру ОКЛМ ім. Мечникова для проведення спеціалізованого лікування.

Позивачу видано довідку № 11313 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу від 15.11.2023 року про звільнення від службових обов?язків з 25.10.2023 року по 15.11.2023 року, після чого позивачу необхідно з?явитися до лікаря.

Крім того, у наданих суду медичних документах зазначено, що протягом останніх двох років відмічає підвищення цифр АТ, антигіпертензивну терапію приймала регулярно, перебувала у зоні бойових дій, тобто була під впливом низки чинників, які впливають на психічний стан людини.

Проте, надання зазначених вище доказів жодним чином не підтверджує причинно-наслідковий зв?язок між діями відповідача та погіршення стану здоров?я позивача.

Стосовно несанкціонованого входу (зламу) 2-х ноутбуків, які належали позивачу та залишились у її кабінеті, до якого вона не змогла потрапити, то суд зазначає про відсутність у матеріалах справи жодного доказу її слів.

Сукупність неведених вище обставин свідчить про те, що позивач вказує на певні обставини, але не доводить їх належними, достовірними та допустимими доказами, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є недоведеними, а тому, не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, має бути надана належна оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

У розвиток цих положень, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Однак, позивачем таких доказів суду не надано. При тому, що надані докази, а саме: виписка №3907 від 25.10.2023 р. КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» ДОР від 25.10.2023 р.; виписка від 15.11. 2023 р. КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.Мечнікова» ДОР; виписка №4397 від 29.11.2023 р. КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» ДОР; направлення №19979 від 29.11.2023 р. в/ч НОМЕР_8 на продовження лікування; виписка №4573 від 19.12.2023 р. КП «ДОШВВ» ДОР, рапорт до в/ч НОМЕР_1 , заява до СТУ ВСП від 20.12.2023 р. не доводять як причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та хворобою позивача, так і обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди у визначеному розмірі, а лише свідчать про наявність у позивача останньої, тобто настанням будь-яких негативних наслідків для нього, водночас, в контексті наданих доказів та обставин справи, що розглядаються, позивач не довів, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, а тому підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити моральну шкоду в розмірі 67500 грн відсутні.

Виходячи з доводів позивача, суд вважає їх недостатніми та позивачем не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Означеної позиції дотримується ВС, викладеної в постановах, зокрема, від 28 грудня 2023 року у справі №420/5802/20, від 17 січня 2024 року у справі №580/1015/21.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, що підтверджується копією посвідченням серії НОМЕР_9 від 17.07.2017 року, що наявна в матеріалах справи. Тому, питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 9, 77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська міська організація Всеукраїнської профспілки військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій про визнання неправомірними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 29.09.2023 року № 245-РС про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 - з посади бухгалтера ІІ категорії фінансово-господарської служби із призначенням на посаду діловода відділення забезпечення медичної роти.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 поновити старшого солдата ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ІІ категорії фінансово-економічної служби з 29.09.2023 р.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між грошовим забезпеченням за весь час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді.

У іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду у частині поновлення позивача на посаді бухгалтера фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 з 29.09.2023р.

Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілялись.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька