Ухвала

від 08.08.2024 по справі 160/25651/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 серпня 2024 року

м. Київ

справа №160/25651/23

адміністративне провадження № К/990/28373/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі №160/25651/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за участю третьої особи - Дніпровської міської організації Всеукраїнської профспілки військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій, про визнання неправомірними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за участю третьої особи - Дніпровської міської організації Всеукраїнської профспілки військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій, в якому просила:

- визнати неправомірною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту від 24 серпня 2023 року старшого солдата ОСОБА_1 про надання інформації стосовно неї;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 24 серпня 2023 року старшого солдата ОСОБА_1 про надання службової інформації стосовно неї;

- визнати неправомірними дій військової частини НОМЕР_1 в частині застосування 13 вересня 2023 року психологічного тиску до старшого солдата ОСОБА_1 з метою отримання персональних даних складу профкому і членів первинної організації Дніпровської міської організації всеукраїнської профспілки військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій, створеної у військовій частині та підпорядкованих їй підрозділах;

- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 в частині застосування до старшого солдата ОСОБА_1 27 вересня 2023 року психологічного тиску з метою складення нею рапорту про звільнення з посади бухгалтера ІІ категорії фінансово-економічної служби із наданням згоди на істотну зміну умов служби;

- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 в частині заборони 02 жовтня 2023 року доступу старшому солдату ОСОБА_1 до службового кабінету і доступу до особистих речей;

- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 в частині несанкціонованого доступу 02 жовтня 2023 року до 2-х ноутбуків старшого солдата ОСОБА_1 , огляду і копіювання особистої інформації;

- визнати неправомірним та скасування пункту 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29 вересня 2023 року № 245-РС про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з посади бухгалтера ІІ категорії фінансово-господарської служби із призначенням на посаду діловода відділення забезпечення медичної роти;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 поновити старшого солдата ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ІІ категорії фінансово-економічної служби та виплатити належні суми грошового забезпечення за час лікування і вимушеного прогулу;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь старшого солдата ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 67000,50 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29 вересня 2023 року № 245-РС про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з посади бухгалтера ІІ категорії фінансово-господарської служби із призначенням на посаду діловода відділення забезпечення медичної роти;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 поновити старшого солдата ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ІІ категорії фінансово-економічної служби з 29 вересня 2023 року;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між грошовим забезпеченням за весь час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді;

- у іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі №160/25651/23 було повернуто особі, яка її подала.

22 липня 2024 року до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі №160/25651/23.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року N 1402-VIII.

Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).

Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти "а", "б" "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що розгляд цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.

Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Про якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими.

Суд також зазначає, що справа, яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судом апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.

Водночас заявником у касаційній скарзі не наведено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для необмеженого кола осіб. Скаржником також не обґрунтовано, в чому полягає винятковість значення безпосередньо цієї справи Верховним Судом та яке значення для правозастосовчої практики буде мати прийняте Судом рішення у цій справі.

Суд зауважує, результат вирішення кожної подібної справи залежить виключно від індивідуальних обставин спору та різного в кожному конкретному випадку об`єму доказів. Отож вирішення безпосередньо цієї справи не буде мати визначального значення у подібних правовідносинах.

Також посилання на наявність обставин, передбачених підпунктом "б" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не містить достатніх обґрунтувань з огляду на те, що позивач не навів та не обґрунтував, при розгляді якої саме справи він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі.

Суд наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду.

Судом також установлено, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Суд також ураховує позицію, висловлену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті провадження необхідно відмовити.

З огляду на зазначене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.

Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі №160/25651/23.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: Судді: О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська М.І. Смокович