Ухвала

від 22.01.2024 по справі 2-218/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року

м. Київ

справа № 2-218/11

провадження № 61-17270ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зозулянський Дмитро Олександрович, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Дачно-будівельного кооперативу «Металург», ОСОБА_1 , Одеської міської ради, третя особа - Головне управління Держземагентства в Одеській області, про визнання частково недійсним протоколу загальних зборів, визнання недійсними державних актів на землю, скасування рішення Одеської міської ради, витребування земельної ділянки у добросовісного набувача,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 у червні 2009 року подала до суду позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Дачно-будівельного кооперативу «Металург» (далі - ДБК «Металург»), ОСОБА_1 , Одеської міської ради, третя особа - Головне управління Держземагентства в Одеській області, про визнання частково недійсним протоколу загальних зборів, визнання недійсними державних актів на землю, скасування рішення Одеської міської ради, витребування земельної ділянки у добросовісного набувача.

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 20 грудня 2012 року позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав незаконними дії щодо внесення виправлень до рішення загальних зборів членів ДБК «Металург», оформленого протоколом від 14 серпня 1994 року № 1. Визнав частково недійсним протокол від 14 серпня 1994 року № 1 загальних зборів членів ДБК «Металург» в частині передачі паю ОСОБА_6 - ОСОБА_4 . Зобов`язав ДБК «Металург» поновити членство ОСОБА_2 в ДБК «Металург» з 14 серпня 1994 року, визнавши її право на пай в розмірі 5 млн. крб., сплачений за 41/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці площею 0,0515 га. Рішення Одеської міської ради від 11 жовтня 2004 року № 3245-IV в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0515 га за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано. Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 серія ОД № 046738 від 16 грудня 2004 року, виданий ОСОБА_4 . Витребував у ОСОБА_1 земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Скасував державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 03 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилив. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 212 року залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 вересня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилив. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року залишив без змін.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 12 грудня 2013 року задовольнив заяву ДБК «Металург» про роз`яснення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року в частині зобов`язання ДБК «Металург» поновлення членства ОСОБА_2 в ДБК «Металург», наступним чином: зобов`язав ДБК «Металург» поновити членство ОСОБА_2 в ДБК «Металург» з 14 серпня 1994 року, визнавши її право на пай в розмірі 5 млн. крб., сплачений за 41/1000 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яка розташована на земельної ділянці площею 0,0515 га, шляхом видачі ОСОБА_2 довідки про членство ОСОБА_2 в ДБК «Металург» та про сплату ОСОБА_2 пайового внеску в повному обсязі.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 23 грудня 2013 року заяву ОСОБА_2 задовольнив. Роз`яснив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року. Зазначив, що виконання виконавчого документу № 2-218/11 від 16 грудня 2013 року в частині витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , повинно бути виконано шляхом виселення ОСОБА_1 з земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 06 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року скасував, в заяві ОСОБА_2 про роз`яснення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року відмовив.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 01 грудня 2014 року провадження з розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року зупинив до вступу в спадщину правонаступників після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 26 червня 2015 року провадження у справі відновив.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 04 серпня 2015 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року відмовив.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 25 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2015 року залишив без змін

У вересні 2016 року ОСОБА_7 оскаржила у апеляційному порядку рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , за участю Відділу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, закрив.

Не погоджуючись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, представник ОСОБА_1 04 жовтня 2023 року подав апеляційну скаргу.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 01 листопада 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року.

Ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував тим, що ОСОБА_1 був обізнаний про існування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, звертався до суду апеляційної інстанції із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами. Про обізнаність існування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року свідчать також розписки про ознайомлення із матеріалами справи, а також виготовлення відповідних копій. Враховуючи наведене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для висновку про існування випадків передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України (неповідомлення особи про розгляд справи або не залучення особи до участі в справі; пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок непереборної сили), що перешкоджають відмові у відкритті апеляційного провадження у зв`язку зі спливом строку (один рік з дня складення повного тексту судового рішення) в порядку частини другої статті 358 ЦПК України.

30 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зозулянський Д. О., звернувся до суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 отримав копію рішення суду першої інстанції лише 04 жовтня 2023 року, не знав про судовий розгляд цієї справи, не був повідомлений належним чином про судовий розгляд та не приймав участі у розгляді даної справи. В матеріалах справи відсутні докази про повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового засідання. Також, відсутні докази направлення та/або вручення ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції до 04 жовтня 2023 року.

Крім того, заявник посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19 та від 22 червня 2021 року у справі № 120/5780/20-а.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання ОСОБА_1 апеляційної скарги) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

Виходячи зі змісту пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Результат аналізу вказаної процесуальної норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто, законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Тобто, строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним і поновленню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 523/1781/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 493/1858/16-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 613/1166/15-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 171/506/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 754/2141/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 761/30419/19, від 30 січня 2023 року у справі № 761/21976/21, від 15 лютого 2023 року у справі № 208/805/20, від 24 квітня 2023 року у справі № 755/19216/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 465/3861/16-ц.

Частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування причин поважності пропуску цього строку та зазначення доказів на підтвердження таких причин.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення скарги стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, що не залежать від волі особи.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку з поважних причин.

Саме на скаржника покладено обов`язок доведення наявності в нього об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав на оскарження судового рішення.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини слід брати до уваги те, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року (Judgementof ECHR of 16 December 1992 DeGeouffredelaPradelle v. France // SeriesA N 253- В).

Кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у червні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, який в подальшому було уточнено.

ОСОБА_1 судом першої інстанції направлені судові повістки на адресу його реєстрації, яка була зазначена в копії його паспорту, а саме: АДРЕСА_2 , про слухання справи. Повідомлення повернулися без вручення із зазначенням причин невручення: «адресат за зазначеною адресою не проживає».

Приморський районний суд м. Одеси сповіщав ОСОБА_1 про розгляд справи на 12 травня 2011 року, поштове повідомлення повернулось із зазначенням причини невручення: «за відмовою адресата від одержання».

ОСОБА_1 сповіщався про розгляд справи на 14 червня 2011 року, поштове повідомлення повернулось із зазначенням причини невручення: «адресат за зазначеною адресою не проживає».

У зв`язку із неналежним сповіщенням ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив запит до адресно-довідкового бюро ГУМВС в Одеській області. Згідно відповіді наданої адресно-довідкового бюро ГУМВС в Одеській області вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції сповіщав ОСОБА_1 про подальший розгляд справи, однак поштові повідомлення поверталися із зазначенням причини невручення: «адресат за зазначеною адресою не проживає».

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 19 квітня 2013 року про надання можливості ознайомлення із матеріалами справи, а також розписка про ознайомлення із матеріалами справи від 23 квітня 2013 року, а також отримання копії справи.

27 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Участь у судових засіданнях суду першої інстанції від імені ОСОБА_1 приймав його представник - ОСОБА_11 на підставі довіреності від 14 травня 2012 року.

21 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду Одеської області із апеляційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року про роз`яснення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року.

В суді апеляційної інстанції участь у справі приймав представник ОСОБА_1 - ОСОБА_11 .

Крім того, представник ОСОБА_1 звертався 18 лютого 2015 року до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на ухвалу від 01 грудня 2014 року про зупинення провадження у справі.

27 серпня 2015 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2015 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року за нововиявленими обставинами.

В суді апеляційної інстанції його інтереси представляв представник -

ОСОБА_12 на підставі ордеру серії ОД № 023467 від 25 листопада 2015 року.

23 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року про роз`яснення рішення.

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про ознайомлення із матеріалами справи від 14 січня 2016 року.

Також, наявний довідковий лист ОСОБА_1 про ознайомлення із І, ІІ, ІІІ, IV, V томами.

25 січня 2016 року ОСОБА_1 звертався до апеляційного суду Одеської області із апеляційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року про роз`яснення рішення. В суді апеляційної інстанції в інтересах ОСОБА_1 діяв його представник ОСОБА_13 на підставі ордеру серії ОД № 047778 від 08 лютого 2016 року.

В подальшому участь у справі приймав ОСОБА_14 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі ордеру серії ОД № 136469 від 02 лютого 2017 року, а також угоди про надання правової допомоги від 13 липня 2016 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що суд першої інстанції вжив усіх заходів про сповіщення ОСОБА_1 про розгляд справи, ОСОБА_1 був обізнаний про існування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, звертався до суду апеляційної інстанції із заявою про перегляд даного рішення за нововиявленими обставинами, наявні розписки про ознайомлення із матеріалами справи, а також виготовлення відповідних копій, а тому ОСОБА_1 не є особою, яка не була повідомленою про розгляд справи, обставин непереборної сили, внаслідок виникнення яких, було пропущено строк на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 не зазначив, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження з посиланням на частину другу статті 358 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 отримав копію рішення суду першої інстанції лише 04 жовтня 2023 року, не знав про судовий розгляд цієї справи, не був повідомлений належним чином про судовий розгляд та не приймав участі у розгляді даної справи не заслуговують на увагу, оскільки заявник, маючи намір реалізувати своє процесуальне право на апеляційне оскарження, зобов`язаний був використовувати у повному обсязі наявні засоби та передбачені законодавством можливості для вчинення відповідних процесуальних дій у межах встановленого законом строку.

Посилання на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19 та від 22 червня 2021 року у справі № 120/5780/20-а є безпідставними з огляду на наступне.

У справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходила з того, що «висновки господарських судів щодо вирішення спору по суті вимог, враховуючи порушення судами приписів процесуального законодавства щодо визначення суб`єктного складу учасників справи з огляду на вимоги позову та предмет спору є передчасними, а тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими».

У справі № 404/4551/19 Верховний Суд зазначив, що «поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 обґрунтував тим, що у судовому засіданні 18 грудня 2019 року він не був присутнім, а повний текст судового рішення отримав поштою 08 січня 2020 року. Вказані обставини, за доводами позивача, унеможливили своєчасне оскарження рішення суду в апеляційному порядку.

Надаючи оцінку наведеним позивачем підставам для поновлення строку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що перебіг строку подання апеляційної скарги, встановлений частиною четвертою статті 286 КАС України, починається з дня проголошення судового рішення, а не з дня вручення його копії. З рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2019 року позивач мав можливість ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень після його оприлюднення 21 грудня 2019 року. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку на апеляційне оскарження.

З висновком суду апеляційної інстанції не можна погодитися, адже справи цієї категорії є терміновими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства, тому надзвичайно важливим в аспекті реалізації учасниками справи права на апеляційне оскарження є дотримання судом першої інстанції обов`язку щодо невідкладного вручення (надсилання) їм копій судового рішення, тобто доведення до них змісту судового рішення. Недотримання судом першої інстанції цього порядку може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження з урахуванням інших фактичних обставин.

Оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов`язок суду видати копії судових рішень учасникам справи або надіслати їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення».

Верховний Суд погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій у справі № 120/5780/20-а, виходив з того, що «Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що, оскільки в межах даної справи позивач захищає власні інтереси не особисто у зв`язку з його проживанням за кордоном, а за участі представника, який проживає на території України та діє на підставі довіреності, наданої ОСОБА_1, невжиття останнім активних дій протягом встановленого шестимісячного строку з моменту отримання відмови відповідача свідчить про пасивність поведінки останнього у здійсненні захисту прав та інтересів позивача.

Суд також відхиляє покликання скаржника на те, що вперше з позовною заявою він звернувся до суду 29 квітня 2020 року, тобто в межах строку, встановленого статтею 122 КАС України, оскільки вказане свідчить лише про те, що заявником право на судовий захист в межах даних правовідносин вже було використано та отримано відповідну оцінку суду, яка згодом оскаржена не була.

Натомість, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, при повторному зверненні до суду, скаржник відзначив лише про триваючий характер правопорушення, чим зазначено свою позицію про факт пропуску строку звернення до суду.

Враховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду».

Отже, встановлені обставини судом апеляційної інстанції в цій справі, а саме, що суд першої інстанції вжив усіх заходів про сповіщення ОСОБА_1 про розгляд справи, ОСОБА_1 був обізнаний про існування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, та встановлені обставини у справах, на які посилається заявник є різними.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. При цьому заявником не доведено наявності поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Інші доводи касаційної скарги, зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та не спростовують правильного по суті спору висновку суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга, подана на судове рішення, якими вирішено процесуальне питання, є необґрунтованою. Правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зозулянський Дмитро Олександрович, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Дачно-будівельного кооперативу «Металург», ОСОБА_1 , Одеської міської ради, третя особа - Головне управління Держземагентства в Одеській області, про визнання частково недійсним протоколу загальних зборів, визнання недійсними державних актів на землю, скасування рішення Одеської міської ради, витребування земельної ділянки у добросовісного набувача.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров