Постанова

від 26.01.2024 по справі 916/942/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/942/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Ярош А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої

на рішення Господарського суду Одеської області

від 10 травня 2023 року (повний текст складено 15.05.2023)

у справі №916/942/23

за позовом Акціонерного товариства МЕГАБАНК

до відповідача: Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої

про стягнення 29 437,42 грн., -

суддя суду першої інстанції: Волков Р.В.,

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року Акціонерне товариство (АТ) МЕГАБАНК, в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої Ірини Володимирівни (далі також позивач, Банк), звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Адвокатського бюро (АБ) Адвокатська контора Т. Лебєдєвої (далі також відповідач, Адвокатське бюро) про стягнення з останнього 29 437,42 грн., з яких: 20 285,73 грн. основної заборгованості, 3 863,99 грн. - пені, 1 750,00 грн. - штрафу, 2 316,99 грн. - 30% річних, 1 220,71 грн. - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог Банк посилався на порушення відповідачем зобов`язань зі сплати орендних платежів за Договором оренди нерухомого майна № б/н від 02.01.2019.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі №916/942/23 (суддя Р.В. Волков) позов Акціонерного товариства МЕГАБАНК до Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої про стягнення 29 437,42 грн. задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд Одеської області дійшов висновку про доведення позивачем обставин, на які він посилається, належними доказами.

Також, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених до сплати інфляційних втрат, неустойки та річних, розмір яких визнав обґрунтованим та арифметично правильним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Адвокатське бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі №916/942/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства МЕГАБАНК відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що Банк посилається на несплату Адвокатським бюро орендної плати, однак, орендоване майно, а саме офіс №6 загальною площею 23,5 кв.м, який розташований на 2-му поверсі триповерхової будівлі по вул. Гірського, 19 у місті Херсоні, знаходиться у будівлі, де фактично розташований сам підрозділ Банку Херсонська філія.

В період часу з 24.02.2022 по 28.02.2022 приміщення підрозділу фактично закрилось та було поставлено на охоронну сигналізацію. Працівники Банку не виходили на роботу, у зв`язку із чим орендарям була передана усна вказівка директора філії (підрозділу) - Передерія В.В. про те, що доступ до приміщення обмежено та рекомендовано скоріше покинути приміщення та забрати з нього свої речі та документи.

При цьому, відповідач вказує, що у обстановці початку війни та активних бойових діях на околицях Херсону, а згодом і у самому місті та вул. Гірського (тобто там, де знаходився офіс відповідача), він покинув будівлю АТ МЕГАБАНК, як і інші працівники банку та орендарі, вивіз своє майно та чекав, коли хаос у місті Херсон закінчиться та можна було б знову працювати та використовувати орендне майно. Проте, за ствердженнями відповідача, у подальшому доступу до орендованого майна у відповідача не було, приміщення було зачинене, працівники Банку на роботу не виходили, охорона Банку доступу до орендованого майна не надавала.

01.03.2022 у місто Херсон зайшли війська РФ та почалась окупація міста Херсон.

21.02.2022 відповідачем було сплачено оренду за січень-лютий 2022 року.

У березні 2022 року відповідачем було сплачено орендну плату наперед за березень та квітень 2022 року (через додаток TODOBANK, який належить позивачу), з надією на те, що найближчим часом місто Херсон буде звільнено, та орендні відносини відновляться.

Отже, за твердженням відповідача, фактично послуги з оренди майна орендодавцем не надавались орендарю з 24.02.2022.

Разом з цим, апелянт вказує, що протягом березня-квітня 2022 року, з міста Херсон поступово почали евакуйовуватись як працівники Банку, так і орендарі, а також директор та головний бухгалтер Банку. У зв`язку з цим з квітня 2022 року відповідачем не сплачувались орендні платежі через ненадання орендних послуг відповідачу з вини позивача.

Також відповідач зазначає, що 16.04.2022 він разом із сім`єю виїхав з м. Херсон у безпечне місце, а саме: до Румунії, потім до Болгарії.

Апелянт зауважує, що 16.08.2022 ним на електронну адресу позивача було направлено заяву про розірвання договору оренди, проте відповіді від Банку не отримав, хоча лист було позивачем отримано.

Відповідач вказує, що він після деокупації міста Херсон декілька разів приїздив до міста Херсон з метою продовження орендних відносин з АТ МЕГАБАНК, але доступу до орендного майна не було, приміщення було закрито. При цьому, у Румунії відповідач фактично перебував до 25.07.2023, що підтверджується відмітками про перетин кордону, які містяться у закордонному паспорті адвоката Лебєдєвої Т., а також відмитками про тимсчасові прихистки.

Відповідач стверджує, що саме обставини ненадання доступу до орендованого приміщення з боку позивача прямо перешкоджали відповідачу фізично та юридично виконати конкретний обов`язок за договором, а саме сплатити кошти.

Крім того, після звільнення Херсона, тобто після 11.11.2022, відповідач намагався відновити орендні відносини, а саме використовувати орендне майно згідно договору, але ні працівники Банку, ні посадові його особи у приміщенні Банку не знаходились, доступ до приміщення відповідачу наданий не був, відповідач не зміг потрапити до будівлі Банку, тобто до орендованого майна.

При цьому відповідач зауважує, що жодного рахунку про сплату орендних платежів після 24.02.2022 не отримував від позивача, ні особисто, ні електронною чи іншою поштою. Хоча листи про зміну реквізитів Адвокатським об`єднанням направлялись регулярно на електронну адресу позивача.

З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах останнього справіх №914/1248/18 та №914/2264/17, апелянт вказує, що його позиція ґрунтується на ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, якою окремо передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Зазначене законодавче положення діє незалежно від наявності відповідної умови в договорі.

Щодо нарахувань штрафних санкцій та застосування іншої господарсько-правової відповідальності, відповідач, з посиланням на п. 9.1, 9.2 договору оренди, вказує про наявність форс-мажору, з огляду на військовий стан в Україні, що згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218, ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, є підставою для звільнення його від відповідальності. При цьому, відповідач вказує, що з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакета документів у період дії введеного воєнного стану на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Таким чином, відповідач вважає, якщо орендар прострочив оплату оренди після 24.02.2022, він також звільняється від нарахування штрафів, пені, компенсації збитків та іншої відповідальності за таке порушення договору.

При цьому, апелянтом долучено до апеляційної скарги документи на підтвердження своєї правової позиції з огляду на те, що він не приймав участь у розгляді справи №916/942/23 судом першої інстанції, оскільки не отримав від суду жодного процесуального документу стосовно порушення судового провадження за позовом Банку.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Судова колегія зазначає, що при розгляді питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача, судом апеляційної інстанції було досліджено та встановлено факт неможливості здійснити судом першої інстанції належне повідомлення Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої про існуюче провадження у судовій справі №916/942/23, оскільки зареєстрована адреса відповідача, на яку відправлялись поштові повідомлення суду, знаходилась у будинку, який був пошкоджений внаслідок ракетних обстрілів, що в свою чергу, унеможливило знаходження у цієї будівлі будь-кого та, відповідно - отримання поштової кореспонденції. Водночас, позивач в позовній заяві зазначив неправильну електронну адресу відповідача, у зв`язку з чим місцевий господарський суд надсилав усі процесуальні документи не відповідачу, а невідомому отримувачу.

За змістом ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приймає до розгляду докази, які не були подані відповідачем до суду першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої на рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі №916/942/23; вирішено розглянути вказану апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

18.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства МЕГАБАНК надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої, вважає її необґрунтованої та безпідставної, у зв`язку з чим просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Зокрема, позивач вказує, що апелянтом не надано жодного доказу неможливості використання переданого йому в оренду приміщення через обставини, за які орендар не відповідає. При цьому, Банк заперечує проти посилання відповідача в тексті апеляційної скарги на акти ненадання доступу до орендованого приміщення, оскільки вони не є додатками до апеляційної скарги, відсутні у позивача, з чого слідує, що вказані документи не були надані апелянтом.

Також позивач зазначає, що посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не підтверджує настання для нього обставин непереборної сили (форс-мажору), оскільки таким доказам є відповідний сертифікат ТПП, який апелянтом не надано.

Щодо позиції відповідача про неотримання ним рахунків Банк звертає увагу на те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги (оренду), тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити орендну плату. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і неодноразово викладена в постановах Верховного Суду.

08.11.2023 від Адвокатського бюро «Адвокатська контора Т. Лебєдєвої» до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу АТ МЕГАБАНК, в якій апелянтом наводяться доводи, які в основному відтворюють доводи, викладені в апеляційній скарзі. Але, водночас апелянтом звернуто увагу на існування судової справи №916/934/23, в якій господарським судом розглядались аналогічні вимоги АТ МЕГАБАНК до Адвокатського Бюро Центр Правової допомоги Ілянда стосовно орендної плати за приміщення, яке розташовано у будівлі по вул. Гірського, 19 у місті Херсоні, тобто, де і знаходиться орендоване майно відповідача у даній справі - №916/942/23.

Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану та приймаючи до уваги навантаження суду, а також з огляду на перебування судової колегії у відпустці та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої на рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі №916/942/23 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З огляду на матеріали справи вбачається, що 02.01.2019 між АТ «МЕГАБАНК» (орендодавець) та Адвокатським бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №б/н (далі Договір), відповідно п. 1.1 якого позивач передає, а відповідач приймає згідно акту приймання-передачі в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 23,5 кв.м, що знаходиться на другому поверсі триповерхової будівлі офісу АТ „Мегабанк, розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19 (надалі - майно) та зобов`язується сплатити за користування майном орендну плату і інші платежі по цьому Договору в порядку й на умовах, визначених даним Договором.

Згідно з п.2.2. Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.1 Договору, орендна плата нараховується з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

За умовами п. 3.2, п. 3.3 Договору, розмір орендної плати на місяць складає 1500,00 грн., в т.ч. ПДВ; орендна плата не включає вартість комунальних послуг та інших послуг, пов`язаних з експлуатацією майна.

Орендна плата сплачується орендарем щомісяця в безготівковому порядку, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок орендодавця, на підставі рахунків, які надаються орендодавцем орендарю (п. 3.4 Договору).

Положеннями п. 3.5 Договору сторони дійшли згоди про те, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни кон`юнктури ринку, змін у законодавстві та в інших випадках, передбачених чинним законодавством та домовленістю сторін. При цьому орендодавець зобов`язаний письмово попередити орендаря про намір щодо зміни розміру орендної плати за один місяць до запланованої дати зміни розміру орендної плати. Зміна розміру орендної плати в обов`язковому порядку оформляється додатковою угодою до даного Договору.

Пунктом 3.6 Договору встановлено, що щомісячно орендар та орендодавець підписують відповідні акти щодо наданих послуг відповідно до цього Договору. Акти приймання-передачі наданих послуг складаються та подаються орендодавцем на розгляд орендаря у двох примірниках. Орендар зобов`язується протягом п`яти календарних днів від дати передачі актів приймання-передачі наданих послуг підписати їх та повернути один примірник акту орендодавцю або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акту. У випадку неповернення орендарем акту приймання-передачі наданих послуг та ненадання обґрунтованих заперечень щодо нього у визначений вище строк, цей акт вважається погодженим сторонами в редакції орендодавця та підлягає обов`язковому поверненню орендарем.

За умовами п. 3.7 Договору, оплата орендної плати здійснюється орендарем до фактичного звільнення приміщень, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі майна, підписаним сторонами.

Відповідно до п. 3.8 Договору, відшкодування комунальних послуг, пов`язаних з експлуатацією майна здійснюється орендарем на користь орендодавця протягом 5 днів з дати надання такого рахунку.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця (п. 3.9 Договору).

Згідно з п. 5.4 Договору, орендар зобов`язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Розділом 6 Договору визначені права та обов`язки орендодавця, серед яких: у разі виникнення заборгованості з орендної плати понад 2 місяці орендодавець має право порушити питання про дострокове розірвання Договору шляхом направлення відповідного письмового повідомлення орендарю із зазначенням в ньому дати розірвання Договору. У разі відмови орендарем підписати Акт приймаиня-передачі (повернення) майна, орендодавець мас право скласти відповідний Акт за участю представника будь-якого іншого орендаря або іншої організації (п. 6.3 Договору).

Орендна плата, перерахована орендарем несвоєчасно або не у в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, що діяла у період, за який стягується пеня та нараховується на суму заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати, а також 30% річних від простроченої суми; а за прострочення платежу більш, ніж на 30 календарних днів, додатково сплачується штраф в розмірі 10% від простроченої суми (п. 7.2 Договору).

Згідно з п. 9.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень цього Договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю сторін. Такі причини включають: стихійне лихо, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадське безладдя (далі форс-мажор), але не обмежуються ними.

Період звільнення від відповідальності починається з моменту оголошення виконуючого стороною „форс-мажору і закінчується чи закінчився б, якщо виконуюча сторона вжила б заходів, які б вона справді змогла вжити для виходу з „форс-мажору. „Форс-мажор автоматично продовжує термін виконання зобов`язань на весь період його дії та ліквідації наслідків. Про настання „форс-мажорних обставин сторони мають інформувати одна одну невідкладно (п. 9.2 Договору).

Відповідно до п. 9.3 Договору, Форс-мажорні обставини повинні бути підтверджені документом компетентного органу.

За умовами п. 8.1 Договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін не ініюціювала наміру по його припиненню, Договор вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на таких же умовах.

Змні, доповнення або розірвання Договору оформлюються Додатковими угодами до нього, які є невід`ємними частинами останнього (п. 8.3, п. 11.5 Договору).

Вказаний Договорі підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

02.01.2019 між сторонами вказаного Договору підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого Адвокатське бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої як орендар прийняло в строкове платне користування нежитлові приміщення №26 (згідно технічного паспорту від 20.07.2018) загальною площею 23,5 кв.м., що знаходиться на другому поверсі триповерхової будівлі офісу ПАТ «МЕГАБАНК», розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19 (а.с. 18 зворотн. стор.).

24.12.2021 між сторонами було укладено договір про внесення змін до вищевказаного Договору оренди нерухомого майна (а.с. 19), згідно якого до Договору оренди внесено, зокрема, такі зміни:

- пункт 3.2., 3.3. розділу 3 „Орендна плата викладено в наступній редакції:

„3.2. Сторони домовились, що розмір орендної плати на місяць складає:

- з 17.02.2020 року по 31.12.2021 року - 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ:

- з 01.01.2022 року - 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

3.3. До розміру орендної плати входить вартість комунальних послуг та інших послуг, пов`язаних з експлуатацією Майна.;

- пункт 3.8. розділу 3 „Орендна плата виключено, пункти 3.9., 3.10., 3.11. мають нумерацію 3.8., 3.9., 3.10. відповідно;

- пункт 7.6. розділу 7 „Відповідальність і вирішення спорів за Договором викласти в наступній редакції:

7.6. У випадку звільнення Орендарем орендованого Майна без письмового повідомлення Орендодавця, а також без укладання акту прийому-передачі, Орендар несе передбачену законом відповідальність за нанесені внаслідок цього збитки у повному розмірі. При цьому Орендар не звільняється від оплати орендних платежів до передачі Орендодавцю орендованого майна по акту, але не більш ніж до дня закінчення строку дії цього Договору.;

- підпункт пункту 8.6. розділу 8. Термін дії, умови зміни та припинення Договору викласти в наступній редакції:

„- Орендар не вносить орендну плату протягом 2 (двох) місяців підряд.

Згідно п. 4 договору про внесення змін набирає чинності з 01.01.2022 року після його підписання і є невід`ємною частиною договору оренди нерухомого майна від 02.01.2019 року.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, орендарем порушено умови Договору оренди щодо сплати орендних платежів за період з 01.04.2022 по 11.02.2023.

У матеріалах справи міститься копія листа АТ «МЕГАБАНК» від 10.01.2023 за вих. №217 (а.с. 20), адресованого відповідачу, в якому позивач вказує про:

- початок ліквідації АТ «МЕГАБАНК» та делегування повноважень ліквідатора Банку уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Ірині БІЛІЙ;

- розірвання Договору оренди від 02.01.2019 з 11.02.2023;

- вимогу сплатити заборгованість за період з 01.04.2022 по 11.02.2023 у розмірі 20 285,73 грн.

В якості додатків до вказаного листа Банк зазначив Додаткову угоду про розірвання Договору оренди нерухомого майна від 02.01.2019 та Акт повернення приміщення (а.с. 21).

Доказів надсилання вказаного листа з додатками на адресу Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої у матеріалах справи не міститься. Також, у матеріалах справи відсутні докази отримання вказаного листа відповідачем.

Як свідчать матеріали справи, відповідач на лист АТ «МЕГАБАНК» від 10.01.2023 за вих. №217 не відповів, визначену Банком суму оренди не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення з Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої 20 285,73 грн. основної заборгованості та нарахованих на неї 3 863,99 грн. пені, 1 750,00 грн. штрафу, 2 316,99 грн. - 30% річних та 1 220,71 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Вказане узгоджується із положеннями ст. 11 Цивільного Кодексу України, згідно з якою підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, які унормовуються зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Положеннями ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодекесу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Згідно з ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Апеляційна колегія зазначає, що укладений між учасниками справи №916/942/23 Договір від 02.01.2019 за своєю правовою природою є договором оренди

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України).

Положеннями ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Ураховуючи вищенаведені положення законодавства, у зв`язку з укладенням Договору та прийняттям в користування об`єкта оренди, у Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої виникло зобов`язання зі сплати орендної плати за весь час користування об`єктом оренди.

Так, за умовами спірного Договору оренди (п. 3.4 Договору), відповідач повинний сплачувати Банку орендну плату не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок орендодавця на підставі рахунків, які надаються орендодавцем орендарю.

Отже, за умовами п. 3.4 Договору, обов`язку сплати відповідачем орендної плати за користування приміщенням кореспондує обов`язок позивача як орендодавця надати відповідачу як орендарю рахунок.

Поряд з цим, за умовами п. 3.6 Договору щомісячно орендар та орендодавець повинні були підписувати відповідні акти щодо наданих послуг, при цьому обов`язок щодо складання і надання акту приймання-передачі наданих послуг орендарю покладено саме на орендодавця.

Як випливає зі змісту позову, орендна плата відповідачем не сплачувалась з квітня 2022 року і до запропонованої позивачем дати розірвання договору 11.02.2023 року, тому позивач зазначає про наявність у відповідача заборгованості з орендної плати з квітня 2022 року по 11.02.2023 року.

У цьому контексті судова колегія наголошує на тому, що матеріали справи не містять ні рахунків орендодавця, ні актів надання послуг по оренді, які позивач повинен був складати і надати відповідачу за спірний період з квітня 2022 року.

Доказів надсилання відповідних документів щодо сплати орендних платежів у визначений позивачем період на поштову адресу, електрону пошту відповідача тощо Банком до суду не надано.

При цьому, як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, позиція Банка полягає у тому, що порядок та строк здійснення орендної плати не ставиться в залежність від підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, які складаються на виконання умов договору для дотримання бухгалтерського та податкового обліку сторонами, а також від рахунків на оплату.

Між тим вказані доводи позивача судом оцінюються критично з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Орендна плата з урахуванням її індексації є однією з істотних умов договору оренди (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).

Судова колегія враховує, що у даному випадку позивач, при укладенні з відповідачем спірного договору оренди, підписавши його, погодився на викладені в ньому умови щодо порядку внесення відповідачем орендної плати саме на підставі рахунків, які надаються позивачем. Ці умови договору є істотними і підлягають виконанню обома сторонами.

Згідно з частинами 1-3 ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

У даному випадку Договір оренди має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов`язання перед кредитором.

При цьому, судова колегія враховує, що Банк, підписуючи без зауважень умови Договору оренди, погодився з ними та зі своїм обов`язком виконувати ці умови належним чином, ураховуючи положення ст. 627 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 613 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відтак, виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором необхідних дій.

Водночас, апеляційна колегія враховує, що у даному спірному випадку доказом користування Адвокатським об`єднанням орендованим приміщенням у наведений позивачем період виступають Акти наданих послуг оренди, які, як зазначалось вище, відсутні у матеріалах справи та Банком ні суду першої інстанції, ні апеляційній колегії не надано.

Виходячи з наведеного, відсутність актів наданих послуг оренди за спірний період унеможливлює встановлення судом факту користування відповідачем орендованим приміщенням, у розумінні ст.ст. 13, 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, які визначают умови законодавства щодо змагальності та доказування у судовому процесі.

Більш того, судова колегія звертає увагу на твердження відповідача про те, що з боку позивача не було надано доступу до орендованого приміщення, що обумовлено початком війни та окупації міста Херсон з 01.03.2022 року, а вказані обставини є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати.

З цього приводу апеляційний суд вказує, що частиною 6 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Колегія суддів враховує, що у наведеному положенні Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд, про що зазначено у постановах останнього від 12.04.2023 у справі №910/14244/20, від 14.06.2022 у справі №910/3536/21, від 07.06.2022 у справі №922/1010/21, від 20.10.2021 у справі №911/3067/20 тощо.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначила, що підставою для застосування частини 6 ст. 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту об`єктивної неможливості використання орендарем майна (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/14244/20.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що підставою для застосування частини 6 ст. 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Отже, для застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/14244/20, від 07.06.2022 у справі №922/1010/21, від 07.12.2022 у справі № 911/1064/21.

Таким чином апеляційний суд зауважує, що підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/14244/20, від 07.12.2022 у справі №911/1064/21.

Як зазначалось вище, апелянт вказує, що він не користувався об`єктом оренди з 24.02.2022 через обставини, за які орендар не відповідає. Зокрема, в період часу з 24.02.2022 по 28.02.2022 приміщення підрозділу фактично закрилось та було поставлено на охоронну сигналізацію. Працівники Банку не виходили на роботу, у зв`язку із чим орендарям була передана усна вказівка директора філії (підрозділу) - Передерія В.В. про те, що доступ до приміщення обмежено та рекомендовано скоріше покинути приміщення та забрати з нього свої речі та документи.

При цьому, відповідач вказує, що у обстановці початку війни та активних бойових діях на околицях Херсону, а згодом і у самому місті та вул. Гірського (тобто там, де знаходився офіс відповідача), він покинув будівлю АТ МЕГАБАНК, як і інші працівники банку та орендарі, вивіз своє майно. У подальшому доступу до орендованого майна у відповідача також не було, оскільки приміщення було зачинене, працівники Банку на роботу не виходили, охорона Банку доступу до орендованого майна не надавала.

З 01.03.2022 у місто Херсон зайшли війська РФ та почалась окупація міста Херсон, після чого відповідач у квітні 2022 із сім`єю виїхав з м. Херсон у безпечне місце - до Румунії, потім до Болгарії. При цьому, за твердженням апелянта, також з міста виїхали працівники, директор та головний бухгалтер Банку.

За твердженням відповідача, після деокупації міста Херсон, що відбулось 11.11.2022, орендар декілька разів приїздив до міста Херсон з метою продовження орендних відносин з АТ МЕГАБАНК, але доступу до орендного майна не було, приміщення було закрито.

В контексті вищенаведеного, апеляційний суд враховує, що позивачем не спростовано жодними доказами доводи відповідача про закриття приміщення Банку після 24.02.2022, де знаходиться орендоване майно офіс №6, який розташований на 2 поверсі триповерхової будівлі по вул. Гірського, 19 у місті Херсоні, де фактично розташований сам підрозділ Банку.

Жодного доказу роботи Херсонського ЦРВ АТ „МЕГАБАНК у період після введення в Україні з 24.02.2022 року військового стану, а саме: у спірний період з квітня 2022 року, а також доказів на підтвердження факту надання відповідачу доступу до орендованого приміщення у спірний період, позивачем до суду не надано.

У цьому випадку суд зазначає, що повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України не залежала від волі позивача та відповідача, має надзвичайний характер, є невідворотньою обставиною.

Водночас, колегія суддів наголошує, що Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Мінреінтеграції від 28.04.2022 №80) року було затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого увійшла й Херсонська міська територіальна громада (станом на квітень 2022 року).

Згідно розділу ІІ Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 №309 „Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією Херсонська міська територіальна громада перебувала в окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022. Також в розділі І вказаного Наказу №309 визначено території, на яких ведуться (велися) бойові дії, серед яких значиться Херсонська міська територіальна громада як територія, на якій ведуться бойові дії з 11.11.2022 і до теперішнього часу.

Отже, військова агресія РФ проти України, як і тимчасова окупація Російською Федерацією території м. Херсон, а також проведення бойових дій на території м. Херсон є загальновідомими фактами, а відтак не потребують доказування відповідачем,

Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але, крім об`єктивних меж, загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (п. 4.16 постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16).

З огляду на вищевикладене, враховуючи обставини окупації збройними формуваннями РФ міста Херсон з березня по листопад 2022 року та ведення бойових дій на території м. Херсона з листопада 2022 року, що призвели до втрати відповідачем доступу до орендованого приміщення після його зачинення Банком, що не спростовано останнім; беручи до уваги відсутність в матеріалах справи належних і допустимих доказів фактичного користування майном як відповідачем, так і перебування самого Банку та його роботи за період з 24 лютого 2022 по лютий 2023 у даному приміщенні, судова колегія дійшла висновку про доведеність відповідачем неможливості використання орендованого приміщення з незалежної від орендаря причини, що, у свою чергу, слугує підставою для звільнення його від внесення орендної плати за спірний період в порядку ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями ст. 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З аналізу змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України впливає, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункти 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №910/11534/18). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20).

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Апеляційна колегія зазначає, що наявні в матеріалах справи докази, зокрема, надані відповідачем до апеляційної скарги податкові декларації, скрін-шоти веб-сторінок кабінету платника податків Адвокатського бюро, відмитки про перетин кордону, які містяться у закордонному паспорті адвоката Лебєдєвої Т., а також відмитки про тимсчасові прихистки відповідача протягом спірного періоду, заявленого позивачем, є більш вірогідними на підтвердження доводів відповідача про невикористання останнім орендованого приміщення, ніж надані позивачем докази в обґрунтування своїх доводів.

Судова колегія наголошує, що позивачем не надано жодного належного доказу на спростування наведених відповідачем обставин. При цьому, застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважує, що в даному випадку позивач не надав обумовлені договором акти надання послуг з оренди, а також рахунки на сплату орендних платежів, які б могли свідчити про факт користування відповідача орендованим приміщенням. Також Банком не надано будь-якого доказу на підтвердження факту використання самої будівлі підрозділу Банку, яка розташована по вул. Гірського, 19 у місті Херсоні, наприклад, позивачем. Тобто, жодного доказу на підтвердження того, що хтось взагалі міг потрапити у дану будівлю (в цілому) та у спірне приміщення (окремо) Банком не надано, хоча, позивач не був обмежений правом надати до суду докази, які б свідчили про роботу приміщення Банку після 24.02.2022, де розташоване орендоване приміщення, докази роботи Херсонського ЦРВ АТ „МЕГАБАНК у період після введення в Україні з 24.02.2022 військового стану, а саме у спірний період з квітня 2022 року, а також докази на підтвердження факту надання відповідачу доступу до орендованого приміщення у спірний період, однак, останній не скористався передбаченим законом правом та обмежився лише твердженням про недоведеність відповідачем вищезгаданих обставин.

Натомість відповідач надав докази, які свідчать про неможливість використання ним орендованого приміщення у спірний період з об`єктивних причин. Тому покладення судом на відповідача обов`язку з оплати за оренду приміщення, яким не користувався відповідач, суперечитиме засадам справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Окремо, судова колегія звертає увагу на те, що обставини щодо відсутності у орендарів можливості потрапити в орендоване приміщення, яке розташовано за адресою: вул. Гірського, 19 у місті Херсоні та знаходяться на 2 поверсі триповерхової будівлі, де фактично розташований сам підрозділ Банку, у зв`язку з ненаданням орендодавцем доступу до орендованих офисів, досліджувались в іншій аналогічній господарській справі №916/934/23, за результатом розгляду якої було підтверджено вищенаведені доводи відповідача у даній справі Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої, у зв`язку з чим позовні вимоги АТ „МЕГАБАНК до Адвокатського Бюро Центр Правової допомоги Ілянда (які є аналогічними вимогам у даній справі) залишились без задоволення.

Щодо обставин форс-мажору, на які посилається апелянт, то судова колегія не враховує доводи останнього з огляду на висновок про звільнення відповідача від внесення орендної плати за спірний період в порядку ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Враховуючи усе вищенаведене, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача спірної заборгованості по орендній платі за вказаний період, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов`язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені та штрафу за п. 7.2 договору, а також 30% річних та інфляційних втрат.

Судова колегія наголошує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Тому інші доводи відповідача, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не впливають на висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином, на підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства МЕГАБАНК про стягнення з Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої 29 437,42 грн.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі №916/942/23 скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача АТ «МЕГАБАНК»

Керуючись ст. ст. 129, 269, 232, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі №916/942/23 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «МЕГАБАНК» на користь Адвокатського бюро Адвокатська контора Т. Лебєдєвої витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 026,00 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням повних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у розумний строк, необхідний для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту, з урахуванням перебування суддів-членів колегії у відпусках.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяКолоколов С.І.

СуддяЯрош А.І.