Ухвала

від 26.02.2024 по справі 916/942/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 916/942/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. - (головуючий), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства "Мегабанк"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2024

у справі № 916/942/23

за позовом акціонерного товариства "Мегабанк"

до адвокатського бюро "Адвокатська контора Т. Лебєдєвої"

про стягнення 29 437,42 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк", позивач) у березні 2023 року звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до адвокатського бюро "Адвокатська контора Т. Лебєдєвої" (далі - АБ "Адвокатська контора Т. Лебєдєвої", відповідач) про стягнення орендних платежів за договором оренди нерухомого майна від 02.01.2019 у сумі 29 437,42 грн, з них: 20 285,73 грн основної заборгованості, 3 863,99 грн - пені, 1 750,00 грн - штрафу, 2 316,99 грн - 30% річних, 1 220,71 грн - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі № 916/942/23 позовні вимоги задоволено повністю. Місцевий господарський суд дійшов висновку про доведення позивачем обставин, на які він посилається, належними доказами.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 апеляційну скаргу АБ "Адвокатська контора Т. Лебєдєвої" задоволено; рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі № 916/942/23 скасовано; ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Оскаржувану постанову Південно-західного апеляційного господарського суду мотивовано тим, що доводи позивача про наявність у відповідача спірної заборгованості по орендній платі за вказаний період є необґрунтованими, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов`язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені та штрафу за пунктом 7.2 договору, а також 30% річних та інфляційних втрат.

АТ "Мегабанк" 13.02.2024, через підсистему "Електронний суд", звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 у справі № 916/942/23, а рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у цій справі залишити в силі.

Дослідивши матеріали касаційної скарги АТ "Мегабанк" та наведені у них доводи у справі № 916/942/23, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник посилається на випадки передбачені підпунктами "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; необхідність відкриття касаційного провадження мотивує помилковим віднесенням справи до категорії малозначних, зазначає про те, що Другим сенатом Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визначають грошовий критерій віднесення справ до категорії малозначних у розмірах, що перевищують аналогійний показник; право на касаційне оскарження судового рішення є складовою права на судовий захист, що гарантоване Конституцією України та може бути обмежене виключно у випадках, передбачених законом; також зазначає, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника, зазначаючи про те, що позивач, перебуваючи в процедурі ліквідації, незважаючи на повномасштабне вторгнення, тобто, знаходячись в тих же умовах, що і відповідач, задля задоволення вимог кредиторів вчиняє всі дії для виконання зобов`язань та відповідно очікує також виконання від своїх контрагентів на підставі укладених договорів, відповідно до їх умов.

Розглянувши доводи та міркування наведені у касаційній скарзі щодо наявності виключних випадків для розгляду цієї справи у касаційному порядку, Суд вважає їх необґрунтованими.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684,00 грн.

Позов подано у березні 2023 року. Предметом позову у справі № 916/942/23 є стягнення 29 437,42 грн, а отже, ціна позову у цій справі є значно меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема, ціну позову; значення справи для сторін; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес (частина третя статті 247 ГПК України).

В ухвалі господарського суду Одеської області від 13.03.2023 про відкриття провадження у справі № 916/942/23, зважаючи на ціну позову, категорію спору, обсяг поданих доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Тобто доводи, викладені у касаційній скарзі щодо того, що вказана справа помилково віднесена до категорії малозначних спростовуються.

Скаржник, посилаючись на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не навів та належним чином не обґрунтував, мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення; винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником; втім, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Разом з тим, посилання скаржника на те, що висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на позиції відповідача, не доведені ним під час судового розгляду та зроблені на підставі припущень фактично зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення місцевого господарського суду.

Отже, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, належність справи до категорії малозначних була передбачуваною, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а наявність виключних випадків, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України колегією суддів не встановлена.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Мегабанк" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 у справі № 916/942/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Мегабанк" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 у справі № 916/942/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок