Рішення

від 25.01.2024 по справі 331/1807/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2024

Справа № 331/1807/23

Провадження № 2/331/92/2024

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі судді Фісун Н.В.,за участю секретаря Свириденко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», третя особа: начальник філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області Шульга Олег Петрович про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, через представника адвоката Сугира В.С.,звернулася до суду з позовом про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що згідно довідки від 25.10.2016 року за № 31444 ОСОБА_1 має статус тимчасово переміщеної особи, яка виїхала з окупованої території Донецької області до міста Бердянська. Наказом директора ЦОЗ ДКВС України Васильєва С.Г. від 06.08.2018 року за № 154/к-тр позивача з 07 серпня 2018 року було прийнято на посаду фельдшера медичної частини № 77 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області.Згідно наказу начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області Шульги О.П. № 35-19/ к-тр від 26.06.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади фельдшера медичної частини №77 філії центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області з підстави п.3ст.40 КЗпП України(за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку). Факт системності Відповідачем підтверджується наказом від 26.06.2019 року за №61-19/к-тм « Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Щодо наказу№ 61-19/к-тмвід 26.06.2019року,яким ОСОБА_1 було притягнутодо дисциплінарноївідповідальності таякий виступаєна підтвердженнясистемності длязвільнення позивача,то ізцим наказомостанню ознайомленоне було.Їй невідомо,що явилосьпідставою длязастосування вказаногозаходу,оскільки ОСОБА_1 ще з07березня 2019року напідставі наказуФілії Центруохорони здоров`яДержавної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області № 19/19-ОД від 07.03.2019 було відсторонено від виконання свої трудових обов`язків, вилучено допуск до її робочого місця та до моменту звільнення її так і не допустили до роботи, що унеможливлювало виконувати свої обов`язки фельдшера. Тобто порушити свої посадові обов`язки, не виконуючи їх взагалі, є неможливим.Позивачвважає,її звільненнявідбулося ізгрубим порушеннянорм матеріальногоправа,яке регулюєтрудові правовідносини. До такихпорушень можнавіднести застосуванняв одинй тойже деньза одней тепорушення двохзаходів дисциплінарногостягнення.Також маємісце пропускВідповідачем строкудля застосуваннядо позивачазаходу дисциплінарноговпливу,встановленогоположеннями статті148КЗпП України,що виключаєправо роботодавцяпритягувати працівникадо дисциплінарноївідповідальності.Вбачається те,що фактичновідсутня системністьздійснених правопорушеньпозивачем,яка ненадає правовихпідстав дляїї звільненняза пунктом3ст.40КЗпП України. Так,за наказомвід 23.04.2019за №27/19-ОДбуло призначенослужбове розслідуванестосовно фельдшерамедичної частини№ 77 ОСОБА_1 по фактусмерті засудженого,яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 підчас їїчергування вмедичній установі.Надати поясненняз цьогопитання позивачузапропонували лишев травні2019року,яке неюбуло написано16.05.2019,де викладеновсі обставинисмерті засудженого,які виключаютьбудь якіпорушення ОСОБА_1 вимог Посадовоїінструкції фельдшерамедичної частини№77. Як вбачається із наказів № 35-19/к-тр та № 61-19/к-тм від 26.06.2019 останні не містять ніякої інформації в чому полягає порушення позивачем трудової дисципліни, її винні дії та які настали наслідки для медичної установи. Тобто має місце єдина обставина це факт смерті засудженого ще 20 лютого 2019 року, по вказаним подіям якого проводилося службове розслідування, але фактично до позивача в один й той же день за однієї події застосовуються два заходи дисциплінарного впливу, догана та звільнення, що є неприпустимим, оскільки грубопорушує їїконституційні права. Так, дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення може бути накладене не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Слід звернути увагу, що ця норма передбачає обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення самепроступку яктакого.Ці строки є преклюзивними, таким що не підлягають подовженню, тому накладене з порушенням строків стягнення є неправомірним, а вказані дії Відповідача надають суду право визнати таке звільнення незаконним з наступними наслідками. Факт смерті із засудженим стався 20 лютого 2019 року, про що Відповідачу достеменно в той же день стало відомо. Після звернення ДУ «Бердянська виправна колонія № 77» 23 квітня 2019 відповідач починає службове розслідування по цьому факту. Витребування пояснень від позивача відбулося 16 травня 2019, і тільки 26 червня 2019 року до позивача застосовуються заходи дисциплінарні впливу, що значно перевищуєвстановлений закономмісячний строк для застосування до позивача заходів дисциплінарного впливу, тому з урахуванням вимог ч. 1ст.148КЗпП Українице є порушенням строків притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. З огляду на вказані події та спливу місячного строку для застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення, а також враховуючи відсутність винних дій у роботі позивача до її відсторонення від роботи, вважає, що у роботодавця не було правових підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Також слід звернути увагу на те, що наказом Відповідача від 07.03.2019 року за № 19/19-ОД позивача було відсторонено від виконання її посадових обов`язків, до яких вона так і не приступила, оскільки 26.06.2019 року її було звільнено з підстав пункту 3 статті 40 КЗпП України. Накази № 35-19/к-тр та № 61-19/к-тм від 26.06.2019 не містять складових дисциплінарного проступку позивача, що характеризують її об`єктивну та суб`єктивну сторони, а саме дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями( бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків, а недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність як дисциплінарного проступку. Наказом № 34-19/ к-тм від 02.05.2019 року начальника філії Державної установи охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» Шульги О. Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» відповідно до вказівки Прокуратури Запорізької області № 16-245 від 28.02.2019 р. щодо допущення фельдшером медичної частини ОСОБА_2 порушення вимог чинного законодавства в частині надання медичної допомоги засудженому оголошено догану. Вказаний наказ рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької від 11 жовтня 2021 року, прийнятого у справі № 310/9536/19, визнано незаконним та скасовано. Запорізьким апеляційним судом від 05.10.2022 року залишено в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021 року. Стосовно наказу Відповідача № 61-19/к-тм від 26.06.2019 то, як зазначалось застосування до позивача заходів дисциплінарного впливу, за які останню вже було звільнено, не може слугувати підтвердженням системності порушень не надає правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за п.3 ст.40 КЗпП України. Будь яких інших наказів щодо застосування до позивача заходів дисциплінарної відповідальності немає. Отже для звільнення ОСОБА_1 відсутні ознаки системи порушень, що виключає законність застосування до неї п.3 ст.40 КЗпП України. Одночасно з поновленням на роботі повинно бути вирішено питання про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Щодо стягнення моральної шкоди. Відповідач незаконно позбавив позивачку гарантованого Конституцією України права на працю, можливість заробляти собі та своїй сім`ї на життя. Вказані незаконні дії Відповідача призвели до моральних страждань та переживань, вона втратила душевний спокій, постійно перебувала у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя собі та своїй родині. ЇЇ душевні страждання пов`язані з перенесеним відчуттям незахищеності. Всі зазначені моральні страждання нанесені їй незаконними діями відповідача негативно впливають на стан її здоров`я, що виражається в нервозності, високого тиску, постійно пригніченому стані. Враховуючи тяжкість та глибину заподіяну позивачу моральних переживань та їх тривалість, заподіяну їй моральну шкоду ОСОБА_3 оцінює в сумі 50 000 грн. Прохає суд визнати незаконним та скасувати накази № 61-19/к-тм та № 35-19/к-тр від 26.06.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фельдшера медичної частини № 77 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області. Поновити ОСОБА_1 на посаді фельдшера медичної частини №77 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області з 27 червня 2019 року. Стягнути одноразово з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; за вирахуванням податків та обов`язкових платежів з 27.06.2019 року у розмірі 460219,92 грн.(уточнені та збільшені позовні вимоги на момент ухвалення рішення). Стягнути одноразово з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 24.03.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

12.04.2023 року Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

04.05.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він вказує, щодо підсудності розгляду справи та строків звернення до суду. Позивач звернувся до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 24.07.2019 із позовом до ЦОЗ ДКВС України в особі Філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області про поновлення на роботі та виплату заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу. При цьому дотримався строку звернення до суду за вирішенням трудового спору що передбачений ст. 233 Кодексу законів про працю України. Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі № 310/5556/19. Надалі, Позивач скористався своїми процесуальними правами що закріплені пунктом 3 частини 1 статті 43, статті 251 ЦПК України та звернувся досуду зклопотанням прозупинення провадженняу справідо вирішенняпо сутіцивільної справи№ 310/9536/19про визнаннянезаконним таскасування наказупро притягненнядо дисциплінарноївідповідальності. Ухвалою суду від 23.01.2020 клопотання Позивача було задоволено та зупинено провадження у справі № 310/5556/19 та 16.12.2021 провадження у даній справі було поновлено. Підставою для поновлення провадження було ухвалене Бердянським міськрайонним судом Запорізької області рішення від 11.10.2021 у справі 310/9536/19, яким задоволені позовні вимоги Позивача. ЦОЗ ДКВС України вважає що не було крайньої необхідності зупиняти провадження у справі № 310/5556/19, оскільки вона має самостійний предмет позову може розглядатись судом враховуючи той факт що в подібних справах є пріоритет швидкого вирішення справи. Справа № 310/9536/19 лише частково пов`язана з нею в доказовій частині та може лише частково доводити чи спростовувати системність порушень з боку Позивача, але повністю не доводити цей факт. Отже, пріоритетним Позивача було отримання додаткових доказів у вигляді судового рішення, а не реальне відновлення порушених, на її думку прав. На думку Відповідача, Позивач усвідомлювала той факт що розгляд судової справи у такий спосіб затягується по строкам розгляду та прийняття рішення. В позовній заяві представник Позивача обґрунтовує процесуальні строки звернення до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя посилаючись на воєнну агресію російських військ, посиленням ракетних ударів по місту Запоріжжя та по всій території України, на те, що значна кількість адвокатів виїхали за межі міста та країни, що ускладнило та забрало багато часу на вибір представника у суді, який знається на трудових спорах, окрім цього, перешкодою було постійне відключення світла. На таке обґрунтування Відповідач погоджується в частині загальновідомих суспільству фактів, але не може погодитись з тим що частковий виїзд адвокатів з міста чи країни є значною перешкодою для того щоб зволікати та не подавати новий позов до відповідного суду та вважає що розвиток юридичних послуг що існує у суспільстві на сьогодні, достатній щоб знайти представника інтересів у суді та подати необхідні документи. Окрім цього, відсутність світла, це поважна причина, але Позивач не надав підтверджуючих документів з яких можна зробити висновок що певний тривалий період була відсутня електроенергія та неможливо було підготувати новий позов до суду. Відповідно до Розпорядження Верховного Суду від 10.03.2022 № 4/0/9-22 про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність справ, зокрема, справи що за підсудністю належать до розгляду Бердянським міськрайонним судом Запорізької області будуть розглядатись Томаківським районним судом Дніпропетровської області. Розпорядженням Верховного Суду від 14.09.2022 № 49/0/9-22 Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області територіальну підсудність Бердянського міськрайонного суду Запорізької області змінено на Жовтневий районний суд міста Запоріжжя. Враховуючи це, Позивач мав можливість подати новий позов до Томаківського районного суду Дніпропетровської області протягом розумного строку, починаючи з моменту прийняття відповідного Розпорядження і включно до 13.09.2022 ,але не скористався своїми правами. Разом з цим, необхідно зазначити, що відповідно до публічної та загальновідомої всім інформації, ракетні удари по об`єктах критичної інфраструктури України розпочалися 10.10.2022 коли російські війська завдали першого масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі України, а також наймасовішого від початку повномасштабного вторгнення ракетного удару по всій території України. Надалі масовані ракетні удари по енергетичній інфраструктурі завдавались хвилями. Виходячи з цього, Позивач мав можливість звернутися до Томаківського районного суду Дніпропетровської області у визначений період. Нова позовна заява датована 20.03.2023 та суд відкрив провадження у справі № 331/1807/23 відповідною Ухвалою від 12.04.2023. ЦОЗ ДКВС України вважає що Позивач порушив строки позовної давності. ЦОЗ ДКВС України вважає що Позивач не обґрунтував строки звернення до суду з новим позовом та не надав докази які б підтверджували обставини що Перешкоджали зверненню до відповідного суду у розумні строки, адже право громадян на правосуддя було забезпечено державою прийняттям відповідних рішень яким було змінено територіальну підсудність судових справ в умовах воєнного стану та існував доступ до правової допомоги.

Щодо суті позовної заяви.

Позивач булазвільнена зпосади фельдшерамедичної частини№ 77філії ЦОЗДКВС Українив Запорізькійобласті 26.06.2019№ 35-19/к-трза п.3ст.40КЗпП України(систематичногоневиконання працівникомбез поважнихпричин обов`язків,покладених нанього трудовимдоговором абоправилами внутрішньоготрудового розпорядку,якщо допрацівника ранішезастосовувалися заходидисциплінарного стягнення).До звільненняз займаноїпосади Позивачнеодноразово проявляласвоє халатневідношення довиконання своїхбезпосередніх обов`язків,також їйнеодноразово наголошувалосьна виправленісвого ставленнядо їхвиконання.Але всуперечзауваженням танастановам керівництва,під часвиконання безпосередніхобов`язків,кожного разувважала своїдії правомірнимита своєїпровини невизнавала.Необхідно зазначити,що уснірозпорядження тавказівки керівниказакладу охорониздоров`ямають виконуватисьпрацівниками такяк іписьмові,а наданізауваження братисьдо увагипід часвиконання своїхпосадових обов`язків.Відповідно доВисновку службовогорозслідування зафактом вказівкиПрокуратури Запорізькоїобласті №16-245від 28.02.2019щодо порушеннявимог законодавствапро охоронуздоров`ята кримінально-виконавчогозаконодавства України ОСОБА_1 ,фельдшером медичноїчастини №77філії ЦОЗДКВС Українив Запорізькійобласті,Позивач своїмидіями абобездіяльністю неодноразовопорушувала своїтрудові обов`язкита законодавствоУкраїни всфері охорониздоров`я.Зокрема ненадала медичнудопомогу засудженому,в результатічого упацієнта погіршивсястан здоров`я.В результатітаких дійабо бездіяльностімедичного працівникащодо стануздоров`япацієнта можутьнаступати більштяжкі наслідкита іншийвид юридичноївідповідальності,тому однимзі завданьзакладу охорониздоров`яє забезпеченнянадання якісноїмедичної допомогита недопущення порушеньу сферіохорони здоров`яв томучислі йз бокусвоїх працівників.Відповідно цьогож Висновкуслужбового розслідування09.02.2019,Державну установу"Бердянськавиправна колонія(№77)відвідали помічник-консультантанародного депутатаУкраїни ОСОБА_4 та журналістигазети "ПравоваУкраїна" ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ,які вприсутності черговогофельдшера медичноїчастини №77 ОСОБА_1 здійснювали тілеснийогляд засуджених,що перебуваютьв дільницікарантину,діагностики ірозподілу засуджених.В ходіогляду уодного ззасуджених виявленоознаки захворюванняна коросту.Проте Позивачпорушуючи вимогичинного законодавстваУкраїни та посадової інструкції, заходів щодо госпіталізації засудженого до медичної частини № 77 не прийняла та залишила засудженого на дільниці карантину, діагностики і розподілу засуджених, чим наразила інших засуджених на небезпеку. З огляду на цей факт Позивачка порушила встановлений порядок надання медичної допомоги та наразила інших на небезпеку зараження хворобою. Крім того, Позивачка надаючи інтерв`ю в мережі Інтернет помічникам консультанта народного депутата України ОСОБА_4 та ОСОБА_7 під час бесіди порушила вимоги статей 39, 40 закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" розголосивши в засобах масової інформації інформацію про стан здоров`я, без дозволу засудженого та родичів померлих засуджених. Необхідно зазначити, що Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 10.2021 у справі № 310/9536/19 та Постановою Запорізького апеляційного суду від 05.10.2022 у справі № 310/9536/19 визнано факт порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 . Щодо стягнення моральної шкоди , позивач не надала суду докази які засвідчують цей факт. Прохають суд застосувати строк позовної давності в даній справі та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі./а.с.63-77/.

10.05.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначає, що відповідач не спростовує факти порушення законодавства про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 /а.с.79/.

17.05.2023 року від третьої особи, начальника філії ДУ ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області Шульги О.П. надійшло пояснення на позовну заяву , в якому прохає суд застосувати строк позовної давності в даній справі та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в повному обсязі./а.с.81-90/.

Представник позивача адвокат Сугира В.С. у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав, прохав їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача адвокат Коноваленко О.Ю. та представник за довіреністю Шульга О.А. заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , прохали суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з підстав вказаних у відзиві.

Третя особа, ОСОБА_8 заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , прохав суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав вказаних у поясненнях.

Суд, заслухавши сторони по справі, оцінивши докази надані по справі та заперечення, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних обставин.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Наказом директора ЦОЗ ДКВС України Васильєва С.Г. від 06.08.2018 року за № 154/к-тр ОСОБА_1 з 07 серпня 2018 року було прийнято на посаду фельдшера медичної частини № 77 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області./а.с.8/.

Відповідно до висновку службового розслідування за фактом листа Державної установи «Бердянська виправна колонія»(№77) від 21.06.2019 року за систематичне невиконання посадової інструкції та порушення вимог діючого законодавства України у сфері охорони здоров`я, а саме ненадання медичної допомоги ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності./а.с.98-101/.

ОСОБА_1 у поясненнях від 16.05.2019 року категорично заперечувала щодо порушення нею вимог діючого законодавства України у сфері охорони здоров`я./а.с.13-14/.

Наказом № 61-19/к-тм від 26.06.2019 року ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за систематичне невиконання посадової інструкції шляхом звільнення з займаної посади. У наказі вказано також, за порушенням вимог п.2 посадової інструкції , а саме ненадання медичної допомоги засудженим, ОСОБА_1 наказом начальника філії було оголошено догану (№34-19 /к-тм від 02.05.2019). З наказом ОСОБА_1 була ознайомлена під підпис 26.06.2019 року /а.с.150/.

Наказ №34-19/к-тмвід 02.05.2019 рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької від 11 жовтня 2021 року, прийнятого у справі № 310/9536/19, визнано незаконним та скасовано. Запорізьким апеляційним судом від 05.10.2022 року залишено в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021 року./а.с.23-27,42-44/.

Згідно наказу начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області Шульги О.П. № 35-19/ к-тр від 26.06.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади фельдшера медичної частини №77 філії центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області з підстави п.3 ст.40 КЗпП України(за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку)./а.с.9/.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.

Відповідно до положень статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець має зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеною у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупності таких умов: конкретний факт порушення (дія чи бездіяльність); порушення стосується лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним, тобто не першим, і якщо до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне стягнення; з моменту виявлення порушення до накладення дисциплінарного стягнення минуло не більше місяця.

За визначеними пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівника може бути звільнено лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством, і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

З цієї підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з`ясовувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина перша статті 149 КЗпП України). Якщо працівник відмовляється надати таке пояснення, це не може бути перешкодою для застосування стягнення, у тому числі й за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України - за таких обставин складається відповідний акт.

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі №714/395/17 зазначено, що для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, що він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний поступок. Систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Щодо вирішення вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 26 червня 2019 року №61-19/к-тм про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді звільнення з займаної посади та наказу № 35-19/к-тр від 26.06.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фельдшера медичної частини № 77 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області. /а.с.9,150/.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника за загальним правилом може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є: - дії (бездіяльність) працівника; - порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; - вина працівника; - наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен ураховувати всі обставини, за яких учинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Судом встановлено,що наказ від26червня 2019року №61-19/к-тмпро притягненнядо дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 за систематичне невиконання посадової інструкції обов`язків не містить зазначення конкретних фактів порушення останньої невиконання посадової інструкції. Підставою наказу є службове розслідування щодо смерті засудженого. Суд вважає, що більш жодного факту та доказу порушення посадової інструкції ОСОБА_1 , крім 20.02.2019 року, не вказано в наказі, а лише сформульовано, що «Даний факт вказує на те, що даний випадок неодноразовий».

Згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку,але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністюабо перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.

Як уже зазначалося вище 20.02.2019 року роботодавцем-відповідачем були виявлені порушення трудової дисципліни позивачем ОСОБА_1 , а дисциплінарне стягнення на неї у вигляді звільнення , було накладено лише 26 червня 2019 року, тобто поза межами установленого ст. 148 КЗпП України одномісячного строку.

До матеріалів справи позивачем долучено рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької від 11 жовтня 2021 року, прийнятого у справі № 310/9536/19,яким визнано Наказ №34-19 /к-тм від 02.05.2019 незаконним та скасовано. Запорізьким апеляційним судом від 05.10.2022 року залишено в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 жовтня 2021 року./а.с.23-27,42-44/.

Відповідно до висновку службового розслідування за фактом листа Державної установи «Бердянська виправна колонія»(№77) від 21.06.2019 року за систематичне невиконання посадової інструкції та порушення вимог діючого законодавства України у сфері охорони здоров`я, а саме ненадання медичної допомоги ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності./а.с.98-101/.

У висновку службового розслідування від 21.06.2019 року вказано, що ОСОБА_1 начальником філії було оголошено догано відповідно до наказу №34-19/к від 02.05.2019, що вказує на даний випадок не одноразовий, а систематичний/а.с.100/. Вже судом було встановлено, що наказ№34-19/к від 02.05.2019 був скасований позивачем у судовому порядку.

ОСОБА_1 у поясненнях від 16.05.2019 року категорично заперечувала щодо порушення нею вимог діючого законодавства України у сфері охорони здоров`я./а.с.13-14/.

У відзиві відповідач вказав, що Позивач неодноразово проявляла своє халатне відношення до виконання своїх безпосередніх обов`язків, також їй неодноразово наголошувалось на виправлені свого ставлення до їх виконання.

Будь-яких документів та доказів щодо систематичного скоєння позивачем порушення посадової інструкції після 20.02.2019 року до 7.03.2019 року (ОСОБА_1 відсторонено від виконання своїх посадових обов`язків з 07.03.2019 року), внаслідок чого вона була притягнута до відповідальності та звільнена за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, відповідачем в судовому засіданні не надано.

Відповіднодовідки № 1/382-19 від 19.04.2019 станом на 19 квітня 2019 ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не притягувалась./а.с.21/.

Отже суд, вважає, що наказ від 26 червня 2019 року №61-19/к-тм про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді звільнення з займаної посади є незаконним та підлягає скасуванню.

Тобто, підставою для припинення трудових правовідносин з позивачем були наказ від 26 червня 2019 року №61-19/к-тм, а також наказ від 02.05.2019 року № 34-19/к-тм про притягнення її до дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Під часрозгляду спорупо сутінаказ від02.05.2019року №34-19/к-тм бувскасований позивачемй підставоюдля звільнення,є наказ від 26 червня 2019 року №61-19/к-тм, який суд ввважає незаконним та підлягає скасуванню.

Однак, за передбаченими пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково.

У трудових правовідносинах працівник є слабшою стороною й законодавство України чітко регламентує порядок застосування дисциплінарних стягнень та припинення трудових правовідносин і покладає на роботодавця обов`язок неухильно дотримуватися цього порядку. За кожне порушення трудової дисципліни на працівника може бути накладене лише одне дисциплінарне стягнення, яке оголошується в наказі роботодавця.

Як встановлено судом, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише 26 червня 2019 року. Доказів застосування до неї інших дисциплінарних стягнень матеріали справи не містять, адже наказ від 02.05.2019 року скасований позивачем. Жодного доказу про те, що до позивача були застосовані ще дисциплінарні стягнення, що виключає можливість стверджувати про наявність систематичного невиконання відповідачем трудових обов`язків, відповідачем долучено не було.

На момент звільнення позивача наказ 02.05.2019 року № 34-19/к-тм про притягнення її до дисциплінарної відповідальності були чинними. Однак, вказана обставина не свідчить про дотримання відповідачем вимог законодавства при розірванні трудового договору.

Окрім того, застосування роботодавцем одночасно декількох стягнень вказує на штучне створення ним передумов для застосування положень пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Пункт 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір може бути розірваний роботодавцем лише у випадкусистематичногоневиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку,якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Зважаючи на те, що наказ від 26 червня 2019 року № 61-19/к-тм про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади не є законним, а відтак є відсутніми підстави, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, для звільнення ОСОБА_1 з роботи за систематичне невиконання нею посадової інструкції.

Щодо тверджень відповідача та третьої особи що позовна заява подана з пропущеним строком позовної давності.

У постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №751/1198/18 (провадження № 61-5845св19) зазначено, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Судом встановлено, що у цій справі позивачка звернулася до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 24.07.2019, а тому у розумінні вимог ст. 233 КУпП України тримісячний строк для оскарження наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 26.06.2019 та місячний строк для оскарження наказу про звільнення від 26.06.2019 ОСОБА_1 не пропущено.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.09.2019 відкриті спрощене позовне провадження у цивільній справі № 310/5556/19, та справу призначено до розгляду на 04.10.2019./а.с.22,95/.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2020 року зупинено провадження у вказаній справі до розгляду судом цивільної справи № 310/9536/19./а.с.96/.

Розпорядженням Верховного Суду від 14.09.2022 № 49/0/9-22 Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області територіальну підсудність Бердянського міськрайонного суду Запорізької області змінено на Жовтневий районний суд міста Запоріжжя.

Представник позивача суду, пояснив, що в подальшому Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 грудня 2021 року було поновлено провадження у цій цивільній справі та призначено справу до розгляду. Вважає строк звернення із вказаним позовом до Жовтневого районного суду м.Запоріжжя не порушений із воєнною агресією російських військ. Позивачем при первинному зверненні до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області із позовними вимогами про поновлення на роботі було дотримано строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, на території України проголошено воєнний стан, який дійсно визнано форс-мажорною обставиною, враховуючи , окупацію міста Бердянська, вважає, що позивачем дотримано всіх процесуальних вимог щодо підсудності та строків звернення до суду із цим позовом.

Суд вважає, що враховуючи наведені обставини у цій справі, у позивача існували дійсно об`єктивні причини, з яких вона не могла повторно звернутися до Жовтневого районного суду м.Запоріжжяс. А вказані обставини не можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом її прав, так як звернулася вчасно до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

Слід зазначити, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд враховує, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції.

Також слід вказати про те, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, позивач добросовісно користувалася наданими правами та вживала усі необхідні дії щодо своєчасного ініціювання судового процесу з метою захисту своїх трудових прав.

Щодо тверджень відповідача та третьої особи, що позовна заява не відповідає первісному поданому позову/а.с.91-94 первісна позовна заява/.

У судовому засіданні представник позивача суду пояснив, що первісна позовна заява ОСОБА_1 відповідає вимогам позовної заяви, яка подана до Жовтневого районного суду м.Запоріжжя, лише збільшено позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, так як вони не були заявлені у первісному позові, підстави та предмет позову не змінювалися. Можливо змінився стиль написання позовної заяви із заміною позивачем іншого адвоката.

Підпунктами 1,2 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що окрім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а також вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною третьою статті 49 ЦПК України передбачено, що позивач до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 09 липня 2020 року по справі №922/404/19 під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві.

Крім того, зауважив, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Отже, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України, ціну позову вказує позивач.

У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Якщо такі додаткові позовні вимоги зв`язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред`явлено з дотриманням, зокрема, приписів пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України).

Предметом позову є матеріально-правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Таким чином, з аналізу поданої ОСОБА_1 позовної заяви про збільшення позовних у співвідношенні до первинно поданої позовної заяви убачається, що остання пред`явила до відповідача нові позовні вимоги про стягненняморальної шкоди. Суду не було оголошено до першого судового засідання клопотання про збільшення позовних вимог, представником позивача це питання уточнювалося перед закінченням судового розгляду справи.

Зі зміступервинної поданоїдо судупозовної заявиубачається,що пред`являючидо відповідачапозовні вимоги про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди первинно подана до суду позовна заява не містила.

Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2020 року по справі №911/2139/19 зазначає, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року по справі №405/3360/17 також зазначає, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого позову (ще одного позову), чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстави позову.

За приписами чинного цивільного процесуального кодексу збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Виходячи зі змісту позовної заяви та заяви представника позивача про збільшенняпозовних вимог, суд вважає, що у цій заяві фактично йдеться про нові вимоги, оскільки позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 ,00 грн.у первинно поданій позовній заяві ОСОБА_1 заявлено не було.

Як визначено статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та враховуючи ту обставину, що представником позивача було надано пояснення про збільшення позовних вимог у позовній заяві, яка надійшла до Жовтневого районного суду м.Запоріжжя , де фактично заявив нові вимоги, чим змінив предмет позову з пропуском установленого законом строку для подання до суду заяви про збільшення позовних вимог, зміну предмета позову, ці збільшені позовні вимоги залишаються судом без розгляду.

Щодо вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком№ 100. Цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку№ 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку№ 100нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

У разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Суд вважає про наявність правових підстав для захисту порушених прав позивача у спосіб, визначений частиною другою статті 235 КЗпП України.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі № 340/376/20.

Оскільки позивач був звільнений 26.06.2019 року, то підлягає поновленню на посаді з наступного дня за днем звільнення, а відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає обрахунку саме з 27.06.2019 року.

Середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу становить 460 219,92 грн ( 399,24 грн. х 901 робочих днів з 27.06.2019 по 31.01 2023 ; 399,24 грн. х 201 робочих днів з 31.01.2023 по 08.11.2023; 399,24 грн х 21 робочий день з 08. 1.2023 по 07.12.2023 ; 339,24 х 35 робочих днів з 08.12.2023 по 25.01.2024, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували заявлений розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню за час вимушеного прогулу.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, адоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд доходить висновку, що позивач довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами своївимоги, які знайшли своє підтвердження під розгляду справи. Натомість відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним оскаржених наказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі п. 2 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі позивача та в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Керуючись ст.10,12,13,76,141,247,258,259,263-265,268,273,354,355 ЦПК України,ст.ст.49,139,147,148,149,235 КЗпП України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», третя особа: начальник філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області Шульга Олег Петрович про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №61-19/к-тм від 26.06.2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_1 .

Визнати незаконним та скасувати наказ № 35-19/к-тр від 26.06.2019 року про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з посади фельдшера медичної частини № 77 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді фельдшера медичної частини № 77 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби у Запорізькій області з 27 червня 2019 року.

Стягнути одноразово з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (Код ЄДРПОУ:41713679) місце реєстрації якої: 04050, .м. Київ, вул. Юрія Іллєнко, буд.81 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОК1111: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 460219, 92 грн. за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позов залишити без розгляду.

Допустити негайне виконаннярішення судув частиніпоновлення нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу вмежах місячногоплатежув порядку ст. 430 ЦПК України.

Стягнути з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (Код ЄДРПОУ:41713679) місце реєстрації якої: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнко, буд.81 на користь держави судовий збір у розмірі 768.40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 31.01.2024 року.

Суддя Н.В.Фісун