Ухвала

від 06.02.2024 по справі 140/5290/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 140/5290/23

адміністративне провадження № К/990/2923/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі - відповідач 2), відповідно до якого просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к "Про звільнення" ОСОБА_1 з посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області (м.Львів);

- визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 27 лютого 2023 року № 7/К "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к " Про звільнення";

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Львів) з 01 березня 2023 року;

- стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2023 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, залишеним без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів). Визнано протиправним та скасовано наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 27 лютого 2023 року № 7/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к « Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Львів) з 01 березня 2023 року. Стягнуто з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 161 403 гривні 51 копійку.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів) звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Ця касаційна скарга продана на підставі пунктів 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України касатор вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 42 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 360/48/23 та застосованого судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у цій справі.

Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Так, на обґрунтування вказаної підстави у касаційній скарзі скаржник лише висловлює заперечення щодо застосування судами попередніх інстанцій положень при вирішенні спірних правовідносин положень статті 42 КЗпП України та стверджує про помилковість їх висновків щодо необхідності врахування роботодавцем при вивільненні державного службовця переважного права на залишення на роботі відповідно до вказаної норми трудового законодавства. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи та переоцінки доказів.

Своєю чергою належної аргументації щодо необхідності відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 360/48/23 скаржник не наводить.

Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Мотиви скаржника зводяться в цілому до незгоди із застосованими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, натомість належних доводів наявності підстав для відступлення від цих висновків, викладених у наведеній вище постанові, скаржник не наводить, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Поруч із цим скаржник одночасно вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосовання положень статті 42 КЗпП України у подібних правовідносин та визначає підставою касаційного оскарження також пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України.

На обґрунтування цієї підстави скаржник вказує, що у випадку цієї справи після реорганізації Західного МРУЮ (м.Львів), що перебуває у стані припинення, всі його права та обов`язки перейшли до Південно-Західного МРУЮ (м.Івано-Франківськ), що перейменоване у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиці. На переконання касатора, оскільки скорочення штату працівників у зв`язку із змінами в організації праці відбулося в Південно-Західному МРУЮ, відтак частина перша статті 42 КЗпП України могла б застосовуватися серед працівників цього міжрегіонального управління. Натомість, в Західному МРУЮ (м.Львів), де працювала позивач, відбулася реорганізація з припиненням, в сфері трудових відносини - вивільнення працівників з міжрегіонального управління та «нове працевлаштування» в новоствореному Західному міжрегіональному управлінні.

У аспекті вказаних доводів Суд зауважує, що у постанові від 23 листопада 2023 року у справі № 360/48/23 Верховний Суд досліджував питання застосування положень статті 42 КЗпП України у подібних правовідносинах, які виникли у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 року № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції».

Так, суд касаційної інстанції у справі № 360/48/23 зазначив про необхідність дотримання суб`єктом призначення під час проведення реорганізації міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції положень статті 42 КЗпП України в частині проведення порівняльного аналізу працівників та встановлення, хто з них має переважне право на залишення на роботі, яке відповідно до вказаної статті надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних показниках - з урахуванням інших умов, визначених у частині другій цієї статті, зокрема, безперервного стажу роботи в установі. На цій підстав суд касаційної інстанції направив справу № 360/48/23 на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами недосліджено штатний розпис Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на 2022 рік, не порівняно його зі штатними розписами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) і Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та не з`ясовано, чи відбулося скорочення чисельності або штату державних службовців Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) і Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) внаслідок їхньої реорганізації, які посади державної служби, рівнозначні посаді начальника міжрегіонального управління, були передбачені новим штатним розписом, коли та кому з працівників управлінь, що реорганізовувалися, ці посади були запропоновані та ким із них зайняті, чи проводив суб`єкт призначення порівняльний аналіз працівників з метою визначення переважного права залишення на роботі у відповідності до статті 42 КЗпП України.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання дії та бездіяльності протиправними - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.

Роз`яснити заявнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько