Ухвала

від 02.05.2024 по справі 140/5290/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 травня 2024 року

м. Київ

справа № 140/5290/23

адміністративне провадження № К/990/15314/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №140/5290/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання дії та бездіяльності протиправними,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області (м.Львів);

визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 27 лютого 2023 року № 7/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення»;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) з 01 березня 2023 року;

стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2023 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, залишеним без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалами Верховного Суду від 06 лютого 2024 року, від 11 березня 2024 року, від 08 квітня 2024 року касаційні скарги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) повернуто скаржнику.

Скаржник вчетверте звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 січня 2023 року у справі №340/2871/21, від 01 лютого 2024 року у справі №360/91/23, від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 03 листопада 2023 року у справі №240/2037/20 щодо процедури попередження про звільнення та звільнення державного службовця, пропозиції вакантних посад - статті 87 Закону України «Про державну службу».

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у згаданих справах, не є релевантними до цієї справи.

У справі №340/2871/21 Верховний Суд задовольняючи касаційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів акцентував увагу на тому, що відповідно до статті 87 Закону №889-VII відповідач під час попередження запропонував позивачу рівнозначну вакантну посаду, проте останній не виявив бажання її зайняти. Відтак наказ відповідача у спірній частині вважав таким, що прийнятий з дотриманням приписів статті 87 Закону № 889-VIII.

Судами у справі №360/91/23 встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення направлено лист начальника Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції від 24 листопада 2022 року № 10.2/30/135/22/СЛІ з пропозицією зайняти посаду заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління бухгалтерського обліку, планово-фінансової діяльності та ресурсного забезпечення Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (з розташуванням робочого місця у місті Суми). Також було повідомлено позивачу, що про прийняте рішення рекомендовано повідомити шляхом подання відповідної заяви про надання або не надання згоди на зайняття запропонованої посади на електрону пошту Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у термін до 16 грудня 2022 року. Позивач від пропозиції Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовилась. При цьому суди встановили, що відмова позивача від запропонованої посади ґрунтується виключно на тому, що розташування робочого місця у місті Суми.

Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX), за висновком якого, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

У справі № 240/20237/20 Суд вказував, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон № 889-VIII діяв в редакції Закону № 440-IX, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Проте, як убачається із рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, що розглядається, при вирішенні спору судами попередніх інстанцій враховано те, що стаття 87 Закону № 889-VIII підлягає застосуванню в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (далі - Закон № 1285-IX), відповідно до якої в разі вивільнення державного службовця у зв`язку із реорганізацією державного органу роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю (абзац другий частини третьої статті 87 Закону). І лише, якщо працівник відмовляється від такого переведення, роботодавець звільняє такого державного службовця.

Натомість у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 240/20237/20 стаття 87 Закону № 889-VIII застосована в іншій редакції ніж вона підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а тому викладені у ній висновки суду касаційної інстанції не можуть слугувати прикладом правильного застосування норм матеріального права.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Соколов