Ухвала

від 02.05.2024 по справі 140/5290/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 травня 2024 року

м. Київ

справа № 140/5290/23

адміністративне провадження № К/990/14501/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання дії та бездіяльності протиправними,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області (м.Львів);

визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 27 лютого 2023 року № 7/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення»;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) з 01 березня 2023 року;

стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2023 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, залишеним без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалами Верховного Суду від 06 лютого 2024 року та від 18 березня 2024 року касаційні скарги Міністерства юстиції України повернуто скаржнику.

Скаржник втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 листопада 2022 року у справі №240/20237/20 щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Також зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 січня 2023 року у справі №140/318/21 щодо неможливості з боку суб`єкта призначення самостійно створити документи, здійснювати дії, які не передбачені в цілому нормами Закону України «Про державну службу» чи іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Верховним Судом в ухвалах від 06 лютого 2024 року та від 18 березня 2024 року відповідачу вже надавались обґрунтовані пояснення стосовно заявленої ним підстави касаційного оскарження.

Зокрема, Суд вказував, що у справі № 240/20237/20 на момент виникнення спірних правовідносин Закон № 889-VIII діяв в редакції Закону № 440-IX, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Проте, як убачається із рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, що розглядається, при вирішенні спору судами попередніх інстанцій враховано те, що стаття 87 Закону № 889-VIII підлягає застосуванню в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (далі - Закон № 1285-IX), відповідно до якої в разі вивільнення державного службовця у зв`язку із реорганізацією державного органу роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю (абзац другий частини третьої статті 87 Закону). І лише, якщо працівник відмовляється від такого переведення, роботодавець звільняє такого державного службовця.

Натомість у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 240/20237/20 стаття 87 Закону № 889-VIII застосована в іншій редакції ніж вона підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а тому викладені у ній висновки суду касаційної інстанції не можуть слугувати прикладом правильного застосування норм матеріального права.

У справі № 140/318/21 спірні правовідносини виникли у зв`язку з негодою позивача з висновком результатів його службової діяльності на посаді начальника Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у частині виставлення негативної оцінки, що в подальшому зумовило звільнення з посади. За наслідками розгляду вказаної справи Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування абзацу другого пункту 39 Порядку № 640 та частини п`ятої статті 44 Закону № 889-VIII у частині виставлення балів (оцінок) та їх належного обґрунтування за критеріями визначення балів; пунктів 3, 37 Порядку № 640 стосовно участі державного службовця в оціночній співбесіді та пункту 7 частини другої статті 63 Закону №889-VIII щодо обов`язку керівника забезпечити дотримання принципів прозорості та об`єктивності оцінювання.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних відносинах, зокрема, в частині відсутності терміну в частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» початково терміну після виникнення обставин, коли власник зобов`язаний попередити працівника про наступне звільнення.

Також скаржник вазу, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних відносинах, зокрема, висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» у випадках, які можна вважати винятковими при пропонуванні нижчої посади, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 року №912 «Про реорганізацію міжрегіональних органів Міністерства юстиції».

Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали на думку скаржника неправильно.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що Верховний Суд у постановах від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 12 жовтня 2023 року у справі №380/10238/21, від 02 листопада 2023 року у справі №380/9055/22 виклав правову позицію щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в останній редакції Закону від 23 лютого 2021 року №1285-IX), яка була врахована судами попередніх інстанцій.

Таким чином підстави визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі відсутні.

Суд звертає увагу скаржника, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 06 лютого 2024 року та від 18 березня 2024 про повернення касаційної скарги сформовані висновки щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.

Однак при поданні цієї касаційної скарги заявником касаційної скарги не взято до уваги висновки щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині викладення підстав касаційного оскарження, зокрема, в частині належного обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Проте, подана касаційна скарга містить такі ж обґрунтування, що і попередньо подана касаційна скарга.

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз`яснення Верховного Суду щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Соколов