Ухвала

від 18.03.2024 по справі 140/5290/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 140/5290/23

адміністративне провадження № К/990/7349/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання дії та бездіяльності протиправними,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області (м.Львів);

- визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 27 лютого 2023 року № 7/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Львів) з 01 березня 2023 року;

- стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2023 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, залишеним без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів). Визнано протиправним та скасовано наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 27 лютого 2023 року № 7/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Львів) з 01 березня 2023 року. Стягнуто з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 161 403 гривні 51 копійку.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку загального позовного провадження.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Міністерства юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року касаційну скаргу повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.

27 лютого 2024 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.

За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) у подібних правовідносинах, зокрема висновків, що зазначені у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 240/20237/20.

Також заявник зазначає про неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, висновків, що зазначені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 140/318/21 щодо неможливості з боку суб`єкта призначення самостійно створювати документи, здійснювати дії, які не передбачені в цілому нормами Закону України «Про державну службу» чи іншими нормативно-правовими актами.

Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, у справі № 240/20237/20 позивачку звільнено на підставі пункту 1 частини першої, частин четвертої-п`ятої статті 87 Закону № 889-VIII в редакції, що діяла після внесених змін згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», що набрав чинності 25 вересня 2019 року та Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 889-VIIІ, в редакції Закону № 117-IX, однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом № 440-IX доповнено частину третю статті 87 Закону № 889-VIII новим абзацом наступного змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

При цьому, Верховний Суд, аналізуючи запроваджені законодавцем зміни дійшов висновку, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Таким чином, з метою визначення редакції статті 87 Закону № 889-VIII, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин у справі № 240/20237/20, судом касаційної інстанції напрацьовано підхід відповідно до якого правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Оскільки у справі № 240/20237/20 на момент виникнення спірних правовідносин Закон № 889-VIII діяв в редакції Закону № 440-IX, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Проте, як убачається із рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, що розглядається, при вирішенні спору судами попередніх інстанцій враховано те, що стаття 87 Закону № 889-VIII підлягає застосуванню в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (далі - Закон № 1285-IX), відповідно до якої в разі вивільнення державного службовця у зв`язку із реорганізацією державного органу роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю (абзац другий частини третьої статті 87 Закону). І лише, якщо працівник відмовляється від такого переведення, роботодавець звільняє такого державного службовця.

Натомість у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 240/20237/20 стаття 87 Закону № 889-VIII застосована в іншій редакції ніж вона підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а тому викладені у ній висновки суду касаційної інстанції не можуть слугувати прикладом правильного застосування норм матеріального права.

Слід також зазначити, що судом апеляційної інстанції при вирішенні цього спору враховано підхід щодо визначення моменту виникнення спірних правовідносин, який також застосовано Верховним Судом у постановах від 16 лютого 2022 року у справах № 380/3389/20, №380/3435/20, № 380/3654/20, № 380/4357/20, від 07 липня 2022 року у справі № 380/3754/20, від 28 липня 2022 року у справі № 380/6958/20, від 17 липня 2023 року у справі № 340/5566/20.

Щодо справи № 140/318/21, слід зазначити, що спірні правовідносини у ній виникли у зв`язку з незгодою позивача з висновком результатів його службової діяльності на посаді начальника Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у частині виставлення негативної оцінки, що в подальшому зумовило звільнення з посади. За наслідками розгляду вказаної справи Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування абзацу другого пункту 39 Порядку № 640 та частини п`ятої статті 44 Закону № 889-VIII у частині виставлення балів (оцінок) та їх належного обґрунтування за критеріями визначення балів; пунктів 3, 37 Порядку № 640 стосовно участі державного службовця в оціночній співбесіді та пункту 7 частини другої статті 63 Закону № 889-VIII щодо обов`язку керівника забезпечити дотримання принципів прозорості та об`єктивності оцінювання.

Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справи № 140/318/21 є відмінними від тих, що є у цій справі.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що посилаючись на постанову Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 140/318/21, ним не зазначено яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повторно зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вказати: 1) норми матеріального права, які неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Суд відхиляє посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносин, оскільки судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в останній редакції Закону від 23 лютого 2021 року №1285-IX), викладені у постановах від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 12 жовтня 2023 року у справі №380/10238/21, від 02 листопада 2023 року у справі №380/9055/22 та інших.

Слід зазначити, що касаційна скарга в цій частині містить ідентичне обґрунтування, яке було викладено у попередній касаційній скарзі. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року визнано необґрунтованими посилання скаржника на вказані підстави.

Верховний Суд зазначає, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, не врахував роз`яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалі від 06 лютого 2024 року щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення.

Зазначене свідчить, що відповідач формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз`яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Міністерства юстиції України необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Західного Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання дії та бездіяльності протиправними повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя М.В. Білак