Рішення

від 06.02.2024 по справі 127/1189/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/1189/21

Провадження № 2/127/5147/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимира Борисовича, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерія Вікторовича про визнання заповіту недійсним, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом про ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимира Борисовича, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерія Вікторовича про визнання заповіту недійсним. Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_1 є єдиною дочкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки, батько хворів, позивач несла витрати з лікування, купувала ліки, доглядала, а після смерті взяла на себе організацію поховання, оплатила всі ритуальні послуги. Після смерті відкрилася спадщина до якої належить житловий будинку, та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, як єдина спадкоємиця І черги, з метою оформлення спадщини після смерті батька, позивач звернулась до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка В.Б. для прийняття спадщини, із заявою про відкриття спадкової справи, номер у нотаріуса №93/2020. Під час прийняття заяви, нотаріус перевірив Єдиний реєстр заповітів та повідомив ОСОБА_1 , що в реєстрі наявний заповіт його батька, який складено на третіх осіб, інформацію про яких не повідомив, зіславшись на нотаріальну таємницю. Від сусідів померлого, ОСОБА_1 дізналась, що за 2 неділі до смерті батька, квартиранти, які орендували частину будинку батька, возили його до нотаріуса нібито для складання заповіту на їх користь. Аналогічну інформацію містить відповідь приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерія Вікторовича, в якій зокрема зазначено, що «22.07.2020 р. за реєстровим номером 1771, о 12 години 15 хвилин, мною, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерієм Вікторовичем, було посвідчено заповіт заповідачем в якому був ОСОБА_3 . Заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі 22.07.2020 р. о 12 годині 51 хвилині. Заповіт складено не на Вашу користь. Для отримання заповіту Вам необхідно звернутись до суду.» При цьому, важливою, на думку ОСОБА_1 , є та обставина, що її батько був дуже хворою людиною, тривалий час зловживав алкоголем та помер від ракової інтоксикації, раку дистальних відділів шлунку, хворів 8 місяців (так вказано у Лікарському свідоцтві про смерть №325 від 04.08.2020 р.) А відтак, померлий, перебував під дією медичних препаратів і, в силу хвороб та шкідливих звичок, через стійкий розлад здоров`я, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. 19.09.2020 р. приватний нотаріус ВМНО Лукашенко В.Б. надав письмову відмову у видачі копій спадкової справи №93/2020, заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Просить визнати недійсним заповіт від 22.07.2020 р. року за реєстровим номером № 1771, складений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Рудик Валерієм Вікторовичем.

Ухвалою суду від 04.02.2021року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.

04.02.2022року ухвалою суду призначено по справі посмертну судово - психіатричну експертизу, на час проведення якої провадження по справі зупинено.

Ухвалою суду від 31.10.2022 року відновлено провадження по справі.

08.12.2022 року ухвалою суду визнано недопустимим та недостовірним доказом - Виписку із медичної картки амбулаторного хворого від 11.05.2020року ОСОБА_3 форми № 027/о, яка видана сімейним лікарем ЗПСМ КПН «Могилів - Подільським МЦ ПМСД» Вижгою В.С. та лист головного лікаря КНП «Могилів- Подільський МЦ ПМСД» за вих. № 893/05-14 від 06.10.2022року. Повторно направлено на виконання ухвалу суду від 04.02.2022 року про призначення посмертної судово - психіатричної експертизи в справі №127/1189/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимира Борисовича, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерія Вікторовича про визнання заповіту недійсним. Провадження по справі зупинено.

Ухвалою суду від 27.03.2023 року відновлено провадження по справі.

15.06.2023 року ухвалою суду клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено. Вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимира Борисовича, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерія Вікторовича про визнання заповіту недійсним за правилами загального позовного провадження. Продовжити розгляд справи зі стадії підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 19.09.2023року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

26.10.2023 року ухвалою суду позовну заяв ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07.12.2023року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.10.2023року скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 10.01.2024року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Федчишена Сергія Андрійовича в цивільній справі № 127/1189/21 з підстав відмови у приєднанні доказів та виклику свідків - залишено без розгляду. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Федчишена Сергія Андрійовича в цивільній справі № 127/1189/21 з підстав неповідомлення ОСОБА_1 про судові засідання визнати необґрунтованою та в цій частині передати до канцелярії Вінницького міського суду Вінницької області для визначення іншого судді для розгляду цієї заяви в порядку, передбаченому ст.ст. 33, 40 ЦПК України.

11.01.2024року ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Федчишена С.А.

Ухвалою суду від 17.01.2024року визнано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Федчишена С.А. в цивільній справі № 127/1189/21 необґрунтованою. Заяву позивача ОСОБА_1 від 27.09.2023 року про відвід судді в цивільній справі № 127/1189/21 передати до канцелярії Вінницького міського суду Вінницької області для визначення іншого судді для розгляду цієї заяви в порядку, передбаченому ст.ст. 33, 40 ЦПК України.

18.01.2024року ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Федчишена С.А.

В судове засідання позивач та її представник не з`явились, від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення з підстав викладених у відзиві.

Третя особа приватний нотаріус ВМНО Рудик В.В. в судове засідання не з`явився надав суду заяву про розгляд справи у його відстуність.

Третя особа приватний нотаріус ВМНО Лукашенко В.Б. в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин.

Заслухавши пояснення представника відповідача, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер в м. Вінниці ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 325 від 04.08.2020р. ОСОБА_3 помер вдома - АДРЕСА_1 . Причина смерті: ракова інтоксикація, рак шлунка.

Згідно рахунку - замовлення № 001526 від 04.08.2020р. ОСОБА_1 оплатила ритуальні послуги для поховання померлого ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки КП «Комбінат комунальних підприємств» № б/н від 04.08.2020р. ОСОБА_1 сплатила за поховання ОСОБА_3 власними коштами. Послуги поховання замовляла на КП «Комбінат комунальних підприємств» 05.08.2020р.

Згідно листа приватного нотаріуса Рудик В.В. № 85 від 28.09.2020р. 22.07.2020 за реєстровим номером 1771, о 12.15год., приватним нотаріусом ВМНО Рудик В.В. було посвідчено заповіт заповідачем в якому був ОСОБА_3 . Заповіт складено не на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до листа КНП «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради» № 1/1-129 від 05.04.2021р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на диспансерному наркологічному обліку в нашому закладі не перебуває, за медичною допомогою не звертався.

Згідно листа КНП «Вінницька міська клінічна лікарня №3» № 266 від 31.03.2021року ОСОБА_3 дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні КНП «ВМКЛ №3» в період з 04.07.2020р. по 15.07.2020 (історія хвороби № 1428) та в період з 23.07.2020р. по 29.07.2020р. 9історія хвороби № 15790. Під час перебування в стаціонарі пацієнт ОСОБА_3 знаходився в свідомості, орієнтований в часі, просторі, власній особистості. На момент лікування психічних порушень не виявлялось.

Відповідно до характеристики ТОВ «Водограй - В» ОСОБА_3 працював на підприємстві на посаді водія в період часу з 05.02.2020р. по 01.05.2020р. За час роботи зарекомендував себе з позитивної сторони, як досвідчений та працелюбний водій. Порушень трудової дисципліни та ПДР не допускав, закріплений автомобіль утримував в задовільному стані. В трудовому колективі користувався повагою, у вживанні спиртних напоїв, під час роботи, помічений не був жодного разу.

Згідно виписки із медичної карти амбулаторно (стаціонарного) хворого терапевтичного відділення № 1428 ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 04.07.2020р. по 15.07.2020р. з діагнозом злоякісне ураження шлунка.

Згідно виписки із медичної карти амбулаторно (стаціонарного) хворого терапевтичного відділення № 1579 ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 23.07.2020р. по 29.07.2020р. з діагнозом злоякісне ураження шлунка.

Відповідно до листа КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» № 29/2346 від 27.05.2021р. адміністрація повідомляє, що за даними медичної документації, дані щодо звернення ОСОБА_3 в закладі відсутні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною 2 ст. 236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт, щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги, щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Так цією нормою кодексу визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу.

За приписами ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійним на підставі передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Тлумачення ст. 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 2-436/2012 (провадження № 61-10250св19), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Для визначення наявності у ОСОБА_3 такого стану на момент складення ним заповіту від 22.07.2020 року згідно зі ст. 103 ЦПК України судом було призначено за клопотанням представника позивача посмертну судово-психіатричну експертизу.

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта № 2, складеного 02.02.2023 експертами КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР», ОСОБА_3 при житті, в тому числі і на час складання заповіту від 22.07.2020р., на психічні розлади не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18), від 24 травня 2021 року у справі № 607/13067/17 (провадження № 61-8407св20), від 16 вересня 2021 року у справі № 643/6473/17 (провадження № 61-13275св20) та від 25 листопада 2021 року у справі № 210/573/19 (провадження № 61-9493св21), зазначено, що висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Крім того, необхідно враховувати, що психічний стан, перш за все, може бути підтверджений медичною документацією, а не показаннями свідків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2021 по справі № 369/7091/16-ц.

Суд виходить із презумпції психічного здоров`я ОСОБА_3 , суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Проте позивачем та її представниками не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б засвідчували, що на момент складення заповіту від 22.07.2020року заповідач ОСОБА_3 перебував в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Доводи позивача ОСОБА_1 та її представника ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про стягнення з позивача на користь позивача 12000,00грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 ЩЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таку правову позицію щодо застосування норм права висловив Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.

На підтвердження понесених витрат, представником відповідача було надано додаткову угоду № 03/21-Д про надання правової допомоги від 22.03.2021 укладеної між адвокатом Парвадовим С.М. та ОСОБА_2 , квитанція від 22.03.2021 року на суму 12000,00грн. про оплату адвокатських послуг.

Тому, суд вважає, що представником відповідача надано необхідні докази про понесення судових витрат в загальному розмірі 12000,00 гривень.

З огляду на зазначене, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката у цьому випадку є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг), а також часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, у зв`язку з чим, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у сумі 12000,00 гривень на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 13, 81, 133, 137, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимира Борисовича, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерія Вікторовича про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12000,00 грн.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.02.2024року.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .

Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимир Борисович, м. Вінниця, вул. Замостянська, 27.

Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерій Вікторович, м. Вінниця, вул. Келецька, 64/63.

Суддя: