Рішення

від 07.02.2024 по справі 640/3395/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2024 року № 640/3395/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації втрати частини доходів, середнього заробітку та моральної шкоди.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (далі по тексту також відповідач, ІСТЕ СБУ), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ директора ІСТЕ СБУ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності в вигляді догани;

- визнати протиправним та скасувати наказ директора ІСТЕ СБУ від 28.10.2021 №210-ОС/ДСК та зобов`язати відповідача внести зміни до наказу в частині премії позивачу у зменшеному на 20% розмірі у зв`язку з накладеною доганою;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу утриману премію, яка була зменшена на підставі наказу від 28.10.2021 №210-ОС/ДСК;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу нараховану, але не виплачену, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у сумі 462 375,00 грн;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недонарахованої у зв`язку зі зменшенням розміру премії одноразової грошової допомоги у разі звільнення;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу обов`язкове для всіх військовослужбовців ІСТЕ СБУ преміювання у виді подвійного посадового окладу (9160 грн), що складає 18321 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

- стягнути з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань середній заробіток за затримку розрахунку за весь період такої затримки;

- стягнути з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань моральну шкоду у розмірі 69 480,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що проходив службу у підрозділах та установах СБУ понад 20 років та був звільнений за станом здоров`я наказом СБУ від 25.11.2021, а наказом від 24.12.2021 виключений зі списків особового складу.

Позивач стверджує, що перед звільненням дізнався про накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани за неналежне виконання обов`язків військової служби. Наслідком накладення дисциплінарного стягнення є зменшення розміру місячного грошового забезпечення позивача за рахунок зменшення на 20% премії та до дня звільнення недоплати 20% премії від раніше отримуваної.

Позивач стверджує, що не вчиняв будь-яких дисциплінарних проступків, за період служби не притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, позивач зауважує, що його не було ознайомлено з наказами про притягнення до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Позивач зазначив, що згідно грошового атестату йому було нараховано одноразову грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 462 375 грн, однак станом на 23.01.2022 така допомога не була виплачена. Також відповідач не виплатив позивачу при звільненні премію, обов`язкову для всіх військовослужбовців у розмірі подвійного окладу у сумі 18321 грн.

Позивач зазначив, що передумовою для накладення дисциплінарного стягнення є проведення службового розслідування для виявлення обставин, характеру проступку, мотивів, за яких його вчинено та якими доказами це підтверджується. Водночас, всупереч встановленому порядку службове розслідування відносно позивача не проводилося, а підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності вказано рапорт полковника ОСОБА_2 від 20.10.2021, в якому не зазначено конкретних порушень з боку позивача, а викладені у ньому обставини не підтверджені доказами. Також не виявлені негативні наслідки та не взято до уваги пояснення позивача.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем порушено строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності, який, з урахуванням того, що службове розслідування не проводилося, складає не більше 10 діб з дня, коли командирові/начальникові стало відомо про подію, яку він вважав правопорушенням.

Щодо проведення перерахунку одноразової грошової допомоги, позивач зазначив, що її розмір зменшився на 20% за рахунок зменшення йому розміру премії на 20% від раніше отримуваної у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення, яке, на його думку, є протиправним. Як наслідок, підлягає нарахуванню та виплаті недоплачена позивачу сума одноразової грошової допомоги перед звільненням.

Щодо стягнення премії у подвійному розмірі, позивач вважає застосовними положення статті 58 Конституції України в частині зворотної дії законів у часі у випадку, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, оскільки Законом України від 05.11.2021 №1869-ІХ «Про внесення змін до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» зменшено строк дії дисциплінарних стягнень, який для догани зменшено до двох місяців з дня її оголошення. Позаяк означеним Законом пом`якшено дисциплінарну відповідальність, на думку позивача, він підлягає застосуванню до спірних відносин та, як наслідок, строк дії застосованого до позивача дисциплінарного стягнення завершується 20.12.2021. Проте відповідачем у порушення встановленого порядку стягнення з позивача не було знято, наслідком чого є позбавлення позивача на кінець року обов`язкового для всіх військовослужбовців преміювання у виді подвійного окладу, яке мало бути виплачене позивачу у день звільнення.

Також позивач зазначає про обов`язок відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у місяці нарахування та виплати сум заборгованості у повному обсязі, а також середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні та моральну шкоду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача не видавався, тому визнання його протиправним та скасування є неможливим. Накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани здійснено згідно з рапортом від 20.10.2021. Догану оголошено правами заступника директора відповідача полковником ОСОБА_2 . З означеним рапортом позивача ознайомлено 20.10.21, про що він особисто поставив свій підпис і дату та зазначив «Не згоден. Заперечую щодо накладення стягнення. Буду оскаржувати у встановленому порядку.». Також доказом підтвердження обізнаності позивача з накладенням на нього дисциплінарного стягнення є наявність такої інформації в наказі про звільнення, з яким позивач ознайомився особисто.

Відповідач стверджує, що саме начальникові чинним законодавством надано право у кожному конкретному випадку притягувати підлеглого до дисциплінарної відповідальності. Саме таке рішення було прийняте директором ІСТЕ СБУ полковником ОСОБА_2 за недбале ставлення позивача до виконання своїх обов`язків, яке мотивоване у рапорті з підстав наявності беззаперечних фактів, що підтверджують вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення, яке полягає у порушенні позивачем порядку опрацювання вхідного документа та підготовки відповіді на нього.

Відповідач стверджує про наявність у командира права, а не обов`язку, з проведення службового розслідування до притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Щодо доводів позивача про порушення строків притягнення його до дисциплінарної відповідальності, відповідач вказує, що до такого строку не зараховується період перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин, а тому, з урахуванням перебування позивача у відпустці та на лікарняному, оголошення про накладення дисциплінарного стягнення відбулося на 8 день після того, як командиру стало відомо про правопорушення, за виключенням періодів перебування позивача у відпустці та на лікарняному.

Щодо зменшення преміювання на 20%, відповідач стверджує про наявність у керівника права визначати розмір премії військовослужбовцю у зв`язку із наявністю у нього дисциплінарного стягнення. Оскільки на позивача було накладено дисциплінарне стягнення, наказом відповідача від 28.10.2021 №210-ОС/дск йому було зменшено розмір премії на 20% посадового окладу. Оскільки Інструкцією №515/ДСК не передбачено ознайомлення з таким наказом, позивача, відповідно, не було з ним ознайомлено.

Щодо доводів позивача про виплату йому преміювання у виді подвійного посадового окладу, відповідач зауважує про відсутність підстав для застосування заохочення до військовослужбовця у період строку дії дисциплінарних стягнень.

Оскільки у період видачі наказу від 02.12.2021 №1275/дск «Про заохочення військовослужбовців Служби безпеки України за результатами службової діяльності у 2021 році» було визначено заохотити військовослужбовців СБУ, які не мають незнятих дисциплінарних стягнень, грошовою премією у розмірі 2 посадових окладів та виплати премії до 10.12.2021 та до 16.12.2021, а позивач мав незняте дисциплінарне стягнення, підстав для виплати йому премії у подвійному розміру у відповідача не було.

Щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, відповідач зазначив, що під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Водночас одноразова грошова допомога не є постійним доходом, а тому положення щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати не є застосовними до спірних відносин у цій частині.

Відповідач стверджує, що при звільненні позивача йому було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі. Як наслідок, не підлягають застосуванню і положення щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Крім того, на думку відповідача вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу таких виплат не передбачено.

Також відповідач зазначає, що він не є роботодавцем позивача, оскільки він проходив службу в СБУ.

Щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач зазначив, що відповідно до листка співбесіди від 18.11.2021 позивачу було повідомлено, що відповідно до Інструкції №515 військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Позивач з цим листком співбесіди ознайомлений, прохань чи побажань не висловлював. Відповідач стверджує, що у наказі від 24.12.2021 №249-ОС/дск зазначено про виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби відповідно до глави 1 розділу V Інструкції №515.

Водночас станом на 24.12.2021 на рахунку відповідача були відсутні кошти для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Такі кошти отримано відповідачем у січні 2022 року та 28.01.2022 було перераховано позивачу.

Відповідач стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено вчинення такої у межах спірних відносин.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

21 червня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/3395/22 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 прийнято адміністративну справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі та поновлено пропущений строк звернення до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 від відповідача витребувано докази у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 відповідачу продовжено строк для надання доказів по справі, витребуваних ухвалою від 05.01.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Матеріалами справи підтверджено, що полковник ОСОБА_1 є військовослужбовцем СБУ, проходив військову службу на посаді головного наукового співробітника ІСТЕ СБУ.

Відповідно до рапорту заступника директора ІСТЕ СБУ, полковника А. Падалки, від 20.10.2021 за неналежне виконання службових обов`язків (порушення при підготовці документів), що виразилось у неналежному виконанні вимог статті 11 (в частині сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок) та статті 16 (в частині зобов`язання військовослужбовця виконувати обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою) Статуту внутрішньої служби ЗСУ, А. Падалкою відповідно до пункту «б» статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ оголошено догану позивачу.

Рапорт містить відмітку про ознайомлення позивача зі змістом 20.10.2021 під особистий підпис із зазначенням «Не згоден. Заперечую щодо накладення стягнення. Буду оскаржувати у встановленому порядку».

Наказом ІСТЕ СБУ від 28.10.2021 №210-ОС/дск позивачу знижено розмір преміювання згідно з главою 15 до 20% посадового окладу з 20.10.2021 відповідно до розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям СБУ, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК, наказу Центрального управління СБУ від 12.03.2018 №380/ДСК, наказу Центрального управління СБУ від 15.02.2021 №155/ДСК.

Означений наказ винесений на підставі рапорту заступника директора ІСТЕ СБУ А. Падалки від 20.10.2021 на ім`я т.в.о директора ІСТЕ СБУ полковника П. Кавешнікова, в якому зазначено, що за неналежне виконання службових обов`язків (порушення при підготовці документів) ОСОБА_3 просить зменшити розмір преміювання з 20.10.2021 позивачу до 20% посадового окладу згідно із главою 15 Інструкції№515.

Під час проведеної з позивачем співбесіди у зв`язку з поданим рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров`я у запас СБУ, результати якої відображені у листку співбесіди від 18.11.2021, позивача повідомлено, зокрема, що військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби виплачується у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Військовослужбовцю доведено окремі питання матеріального, фінансового забезпечення при звільненні, а також медичного забезпечення після звільнення з військової служби.

З усім доведеним полковник ОСОБА_1 згоден, питань або претензій до порядку оформлення документів для звільнення з військової служби у нього не виникло. Інших прохань та побажань під час бесіди позивач не висловив.

На листку співбесіди міститься відмітка про ознайомлення позивача 18.11.2021 та зазначено «З листом бесіди ознайомлений та згоден».

Відповідно до наказу СБУ від 25.11.2021 №1537-ОС/дск позивача звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу.

Наказом ІСТЕ СБУ від 24.12.2021 №249-ОС/дск позивача, звільненого з військової служби наказом від 25.11.2021 №1537-ОС/дск за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (за станом здоров`я) пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу з 24.12.2021.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих рішень та вчинення дій, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу директора ІСТЕ СБУ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності в вигляді догани, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі по тексту Закону №2229) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, цей Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною (стаття 4 Закону №2229).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2229 систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Відповідно до пункту 1.1. Статуту ІСТЕ СБУ, затвердженого наказом Центрального управління СБУ від 19.03.2020 №84, Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України є державною спеціалізованою експертною науково-дослідною установою, яка здійснює наукову, науково-технічну, науково-організаційну, судово-експертну діяльність, виконує функції експертної служби СБУ, забезпечує виготовлення спеціальних технічних засобів і спеціальної техніки та бере участь у їх впровадженні в практичну діяльність.

Положеннями частини першої статті 35 Закону №2229 визначено, що співробітники Служби безпеки України самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень. Вони повинні відмовитись від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству. За протиправні дії та бездіяльність вони несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Водночас, сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі по тексту Дисциплінарний статут), дія якого поширюється, зокрема, на СБУ.

Відповідно до частини третьої статті 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

а) зауваження;

б) догана;

в) сувора догана;

г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);

ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);

д) пониження в посаді;

е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);

є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);

ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (стаття 84 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Згідно зі статтею 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Водночас рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності приймається залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. З метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення передує проведення службового розслідування.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі по тексту Статут внутрішньої служби ЗСУ), дія якого поширюється, зокрема і на СБУ.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).

Згідно Витягу з посадової інструкції головного наукового співробітника (наукової установи) ІСТЕ СБУ у розділі «Загальні положення» зазначено, що головний науковий співробітник (наукової установи) ІСТЕ СБУ здійснює наукове керівництво проведенням досліджень з найважливіших наукових проблем фундаментального та прикладного характеру в системі науково-технічного, інформаційно-аналітичного та судово-експертного забезпечення службової діяльності ІСТЕ СБУ.

У розділі «Завдання та посадові (або функціональні) обов`язки) означеної інструкції вказано, що головний науковий співробітник (наукової установи) ІСТЕ СБУ, зокрема забезпечує виконання завдань та функцій ІСТЕ СБУ у сфері наукового, науково-організаційного, науково-методичного та судово-експертного забезпечення службової діяльності; бере участь в організації підготовки та перепідготовки співробітників і працівників ІСТЕ СБУ, розглядає дисертаційні роботи, теми яких стосуються діяльності СБУ, що подаються аспірантами, докторантами й здобувачами, та надає відповідні рекомендаційні висновки щодо цих робіт.

Судом встановлено, що відповідно до рапорту заступника директора ІСТЕ СБУ, полковника ОСОБА_4 від 20.10.2021 за неналежне виконання службових обов`язків (порушення при підготовці документів), що виразилось у неналежному виконанні вимог статті 11 (в частинні сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок) та статті 16 (в частині зобов`язання військовослужбовця виконувати обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою) Статуту внутрішньої служби ЗСУ, А. Падалкою відповідно до пункту «б» статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ оголошено догану позивачу.

У рапорті зазначено, що відповідно до резолюції директора ІСТЕ СБУ від 03.09.2021 щодо опрацювання проекту відповіді на лист Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України «Про надсилання авторефератів дисертацій» (вх. №145т від 02.09.2021), який був підготовлений позивачем, А. Падалкою було здійснено вивчення зазначених документів.

За результатами опрацювання встановлено порушення порядку опрацювання вхідного документу та підготовки відповіді на нього. Встановлено, що підготовка та підписання окремих відгуків до авторефератів була здійснена позивачем 02.09.2021 до отримання вхідного документу з вказівкою керівництва ІСТЕ СБУ на опрацювання документу. Отримання вхідного листа головним виконавцем документу полковником ОСОБА_1 було здійснено 03.09.2021. Відповідно до пояснень начальника РСВ ІСТЕ СБУ полковника ОСОБА_5 та фахівця І категорії 1 сектору РСВ ІСТЕ СБУ ОСОБА_6 ознайомлення позивача зі змістом листа до розгляду та накладення резолюцій керівництвом не проводилось.

Рапорт містить відмітку про ознайомлення позивачем зі змістом 20.10.2021 під особистий підпис із зазначенням «Не згоден. Заперечую щодо накладення стягнення. Буду оскаржувати у встановленому порядку».

Оскільки факт визначення позивача виконавцем вихідного документу №145т від 02.09.2021, дата його надходження 02.09.2021 визнаються сторонами у позовній заяві та відзиві, відповідно до положень частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вони не підлягають доказуванню.

Спірною є дата отримання позивачем вхідного документу №145т від 02.09.2021 для його опрацювання та дата його опрацювання.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідь на означений вхідний документ №145т від 02.09.2021 була надіслана на адресу Харківського національного університету внутрішніх справ, додаток до якої містив відгуки на автореферати, у тому числі ті, що підготовлені позивачем, 17.09.2021.

Ухвалою суду від 05.01.2024 від відповідача витребувано, зокрема вхідний документ №145т від 02.09.2021 з резолюцією директора ІСТЕ СБУ від щодо опрацювання проекту відповіді на лист Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України «Про надсилання авторефератів дисертацій» (вх. №145т від 02.09.2021); докази отримання вхідного листа №145т від 02.09.2021 головним виконавцем документу полковником ОСОБА_1 03.09.2021; підготовлена ОСОБА_1 відповідь на лист Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України «Про надсилання авторефератів дисертацій» (вх. №145т від 02.09.2021), а також окремі відгуки до авторефератів, підготовлені у відповідь на вхідний документ №145т від 02.09.2021; докази направлення окремих відгуків до авторефератів, підготовлених та підписаних ОСОБА_1 у відповідь на лист Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України «Про надсилання авторефератів дисертацій» (вх. №145т від 02.09.2021); пояснення начальника РСВ Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України полковника ОСОБА_5 та фахівця І категорії 1 сектору РСВ Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України Пріліпухіної Л.М.; деталізовані пояснення, підтверджені доказами, щодо того, чи були покладені в основу спірного рішення про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани підготовка та надання ним відповіді на вхідний документ від 02.09.2021 №147т.

З наданих відповідачем пояснень вбачається, що вхідний документ №145т від 02.09.2021 з резолюцією директора ІСТЕ СБУ щодо опрацювання проекту відповіді на лист Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України «Про надсилання авторефератів дисертацій» відсутній у зв`язку зі знищенням матеріальних носіїв інформації після введення в Україні воєнного стану.

Факт знищення підтверджується рапортом заступника начальника 5 центру ІСТЕ СБУ В. Приймаченка вих. №18/5-1078 від 15.06.2022, додатком до якого є перелік знищених матеріальних носіїв інформації у 5 центрі ІСТЕ СБУ 24.02.2022, пунктом 90 якого зазначено документи (статті, листи, договори, доповідні записки тощо) з питань науково-організаційного і методичного забезпечення науково-технічної та судово-експертної діяльності ІСТЕ СБУ, інвентарний № 12108, номер справи, журналу 89. З витягу з журналу №3 реєстрації вхідних секретних документів по ІСТЕ СБУ (далі за текстом Журнал №3) вбачається, що документ №145 було залучено до журналу №89 т.1.

Відповідно до запису №145 у Журналі №3 до ІСТЕ СБУ 02.09.2021 надійшов вхідний документ від 27.08 №145т від Харківського національного університету МВС України про надання авторефератів дисертації, переданого на опрацювання, зокрема ОСОБА_1 з відміткою про отримання ним означеного документу 03.09.2021. Також у Журналі №3 міститься відмітка про направлення до Харківського національного університету МВС України 17.09.2021 з.18/268т, що також відображено у журналі №6 реєстрації документів вихідних (підготовлених та внутрішнього обігу) секретних документів по ІСТЕ СБУ, в якому за №268 від 17.09.2021 зареєстровано документ щодо розгляду авторефератів дисертацій, адресованих Харківському національному університету МВС України.

При цьому, матеріали справи не містять жодних документів, датованих 02.09.2021, які були б підготовлені позивачем на виконання вхідного документу №145т від 02.09.2021, та які могли б слугувати підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді оголошеної йому догани.

У наданих відповідачем поясненнях зазначено про відсутність письмових пояснень начальника РСВ ІСТЕ СБУ ОСОБА_5 та фахівця 1 категорії сектору РСВ ІСТЕ СБУ ОСОБА_7 , витребуваних ухвалою суду від 05.01.2024 та надано їх письмові пояснення від 16.01.2024.

З наданих ОСОБА_8 пояснень вбачається, що про надходження документа за №145т від 02.09.2021 (листа Харківського національного університету МВС України про надсилання авторефератів дисертацій), який після реєстрації та доповіді щодо його надходження директору ІСТЕ СБУ, а за його резолюцією заступнику директора ІСТЕ СБУ, переданий ОСОБА_6 (відповідальна за прийом та облік вхідної кореспонденції) для подальшої передачі до опрацювання головному виконавцю документу. Вказано, що ознайомлення позивача зі змістом документа до розгляду та накладення резолюції не проводилось.

З пояснень Л. Пріліпухіної від 16.01.2024 вбачається, що за результатами розгляду кореспонденції та відповідно до накладених резолюцій вхідний документ від 02.09.2021 №145т виданий за резолюцією для опрацювання ОСОБА_1 03.09.2021. Разом з тим, вказано, що позивач 02.09.2021 у першій половині дня цікавився, чи не надходив на адресу ІСТЕ СБУ лист Харківського національного університету МВС України. Ознайомлення позивача зі змістом документу до накладення резолюції не проводилось.

Водночас, ненадання відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 05.01.2024 пояснень начальника РСВ ІСТЕ СБУ полковника Харченка І.М. та фахівця І категорії 1 сектору РСВ ІСТЕ СБУ ОСОБА_6 , посилання на які містить рапорт від 20.10.2021, а також неповідомлення суду про неможливість подати докази із зазначенням причин, унеможливлює дослідження та повне з`ясування обставин, які слугували підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Судом не приймаються до уваги надані відповідачем пояснення начальника РСВ ІСТЕ СБУ Харченка І.М. та фахівця 1 категорії сектору РСВ ІСТЕ СБУ Приліпухіної Л.М. від 16.01.2024 як такі, що не були покладені в основу прийнятого відповідачем рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Крім того, суд зауважує, що з пояснень, наданих ОСОБА_8 , неможливо достеменно встановити дату передачі до виконання позивачу вхідного документі №145т від 02.09.2021.

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що лист Харківського національного університету МВС України надійшов на адресу відповідача 02.09.2021 за №145т та згідно запису у Журналі №3 отримано виконавцем Леоновим Б.Д. 03.09.2021. За наслідками опрацювання означеного листа відповідь на нього направлено 17.09.2021.

Водночас суд зауважує, що позивачем в адміністративному позові надано пояснення, відповідно до яких під час ознайомлення з документами (вх. №145т від 02.09.2021) сталася технічна помилка, оскільки в журналі вхідної кореспонденції у графі «ознайомлено з документом» позивачем помилково було вказано іншу дату « 03.09.2021». Ця помилка зумовлена хронічною втомою, систематичним порушенням сну, наслідком якого є амбулаторне лікування позивача в госпіталі Військово-медичного управління СБУ у жовтні 2021 року. У дійсності, саме 02.09.2021 позивач ознайомився із зазначеним листом та підготував відгуки на окремі автореферати дисертацій, а також відгук офіційного опонента на дисертацію ОСОБА_9 , які разом із супровідним документом подано об 11:00 год. 03.09.2021 на розгляд керівництва ІСТЕ СБУ, що унеможлювало ознайомлення з цим документом в той же день. Позивач вказує на наявність у вхідному документі №145т від 02.09.2021 його підпису про ознайомлення без зазначення дати.

З урахуванням відсутності в матеріалах справи жодних доказів, якими б підтверджувалося опрацювання позивачем вхідного документу від 02.09.2021 за №145т раніше, ніж такий документ було надано йому на виконання, а також враховуючи пояснення позивача щодо здійснення ним технічної описки при зазначенні дати отримання вхідного документу №145т від 02.09.2021, у суду є підстави вважати, що такі обставини мали б бути досліджені та встановлені до прийняття рішення командиром про накладення на підлеглого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, зокрема шляхом проведення службового розслідування, отримання від нього пояснень з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Проте, такі дії відповідачем вчинені не були, наслідком чого, на переконання суду, є неповне встановлення відповідачем причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, ступеня вини позивача, обставин скоєння правопорушення, розміру завданих державі та іншим особам збитків як передумов для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Суд приймає до уваги доводи відповідача щодо того, що проведення службового розслідування не є обов`язковою передумовою для накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та є правом, а не обов`язком командира. Водночас, з урахуванням описаних вище обставин, за відсутності доказів, якими б підтверджувалося опрацювання позивачем вхідного документу 02.09.2021 за №145т раніше, ніж такий документ було надано йому на виконання, та з урахуванням заперечень позивача щодо дати отримання цього документу, такі обставини мали б бути встановлені до прийняття рішення командиром про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, зокрема шляхом проведення службового розслідування, отримання від нього пояснень з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

При цьому, покладений на відповідача обов`язок при прийнятті рішення щодо необхідності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності врахувати обставини скоєння правопорушення, ступінь вини, попередню поведінку порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, виконаний ІСТЕ СБУ не був з огляду на відсутність опису таких обставин у рапорті від 20.10.2021.

Як наслідок, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем зазначених у рапорті порушень ОСОБА_1 положень статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

При цьому, судом не приймаються посилання позивача щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності в частині опрацювання вхідного документу №147т від 02.09.2021 як такі, що не знайшли свого документального підтвердження під час судового розгляду справи.

Щодо строків накладення дисциплінарного стягнення, визначених статтею 87 Дисциплінарного статуту, суд зазначає таке.

Позивач наголошує на пропуску відповідачем 10-денного строку від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

В свою чергу, відповідач зауважує, що з урахуванням перебування позивача на лікарняному та у відпустці такий строк не є пропущеним.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що про невиконання належним чином позивачем своїх обов`язків керівнику стало відомо 03.09.2021.

Відповідно до наказу ІСТЕ СБУ від 03.09.2021 №181-ОС/дск позивачу надано щорічну основну відпустку за 2021 рік з 04.09.2021 по 03.10.2021 включно.

Довідкою №225.1 про випадок тимчасової непрацездатності військовослужбовця від 04.10.2021 підтверджується звільнення позивача від військової служби з 04.10.2021 по 12.10.2021.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачу стало відомо про правопорушення 03.09.2021, з урахуванням виключення періоду перебування позивача у відпустці з 04.09.2021 по 03.10.2021 та на лікарняному з 04.10.2021 по 12.10.2021, притягнення його до дисциплінарної відповідальності рапортом від 20.10.2021 відбулось у законодавчо встановлений строк (не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці), а тому доводи позивача у цій частині відхиляються судом.

З прохальної частини позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ директора ІСТЕ СБУ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності в вигляді догани.

Водночас, судом встановлено, що оголошення догани позивачу здійснено рапортом від 20.10.2021.

З урахуванням означеного, враховуючи встановлені судом обставини, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом визнання протиправним та скасування оголошеного позивачу дисциплінарного стягнення у вигляді догани, оформленого рапортом від 20.10.2021.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу директора ІСТЕ СБУ від 28.10.2021 №210-ОС/ДСК та зобов`язання відповідача внести зміни до наказу в частині премії позивачу у зменшеному на 20% розмірі у зв`язку з накладеною доганою, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу утриману премію, яка була зменшена на підставі наказу від 28.10.2021 №210-ОС/ДСК, суд зазначає таке.

Наказом ІСТЕ СБУ від 28.10.2021 №210-ОС/дск по особовому складу відповідно до розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного Характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК (далі з а текстом Інструкція №515/ДСК), наказу Центрального управління Служби безпеки України від 12.03.2018 №380/ДСК, наказу Центрального управління Служби безпеки України від 15.02.2021 №155/ДСК позивачу знижено розмір преміювання згідно з главою 15 до 20% посадового окладу з 20.10.2021.

Відповідно до глави 15 розділу ІІІ Інструкції №515/ДСК начальники (керівники) органів, підрозділів, закладів та установ СБ України мають право щомісяця в межах фонду грошового забезпечення преміювати військовослужбовців за їх особистий вклад у загальний результат служби.

Встановлення премії військовослужбовцям, зменшення їх розміру або скасування здійснюється наказами Голови СБ України, його заступників, начальників (керівників) органів, підрозділів, закладів та установ СБ України.

Розмір премії знижується або вона взагалі скасовується за неналежне виконання службових обов`язків, порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку, порушення військової дисципліни.

З аналізу наведених приписів Інструкції №515/ДСК слідує, що розмір премії визначається щомісячно в межах фонду грошового забезпечення преміювати військовослужбовців за їх особистий вклад у загальний результат служби, при цьому розмір премії може бути знижений чи скасований за неналежне виконання службових обов`язків, порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку, порушення військової дисципліни.

З наданої відповідачем довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 10.01.2021 №18/15 вбачається, що у січні та лютому 2021 року розмір премії позивача складав 15%, у період з березня по 20 жовтня 2021 року 40%, з 20 жовтня 2021 року до дати звільнення 20%.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на зменшення позивачу преміювання у зв`язку з накладенням на нього дисциплінарного стягнення рапортом від 20.10.2021.

Тобто, єдиною підставою для зменшення позивачу розміру премії до 20% слугувало накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани рапортом від 20.10.2021.

Водночас, з урахуванням визнання протиправним та скасування судом оголошеного ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани, оформленого рапортом від 20.10.2021, за відсутності жодних інших підстав для зменшення позивачу розміру пенсії суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу ІСТЕ СБУ від 28.10.2021 №210-ОС/дск.

З урахуванням встановлених судом обставин неправомірності зменшення позивачу премії з 40 до 20% посадового окладу у зв`язку з накладенням на нього дисциплінарного стягнення, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного прав позивача на отримання грошового забезпечення у повному обсязі буде зобов`язання нарахувати та виплатити йому премію у розмірі 40% посадового окладу з 20.10.2021.

Водночас позовні вимоги про зобов`язання відповідача внести зміни до наказу в частині премії позивачу у зменшеному на 20% посадового окладу розмірі у зв`язку з накладеною доганою не підлягають задоволенню з огляду на не встановлення судом наявності наказу станом на період виникнення спірних відносин у цій частині, яким позивачу встановлювався розмір премії. При цьому, спірний наказ ІСТЕ СБУ від 28.10.2021 №210-ОС/ДСК про зменшення позивачу розміру премії визнано протиправним та скасовано.

Щодо заявлених позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу обов`язкове для всіх військовослужбовців ІСТЕ СБУ преміювання у виді подвійного посадового окладу (9160 грн), що складає 18321 грн, суд зазначає таке.

Матеріали справи містять копію наказу ІСТЕ СБУ від 02.12.2021 №1275/ДСК про заохочення військовослужбовців Служби безпеки України за результатами службової діяльності у 2021 році, відповідно до пункту 1 якого підлягають заохоченню військовослужбовці СБ України (крім курсантів), які не мають незнятих дисциплінарних стягнень, грошовою премією у розмірі двох посадових окладів.

Пунктом 2 означеного наказу встановлено виплатити премію, зазначену у пункті 1 цього наказу військовослужбовцям, які станом на 01.12.2021 проходять військову службу та отримують грошове забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу, встановленого на цю дату.

Суд зазначає, що єдиною підставою для невиплати позивачу заохочення грошовою премією у розмірі двох посадових окладів є накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани рапортом від 20.10.2021, яке, як вже зазначалось судом, визнано протиправно накладеним та скасовано. Як наслідок, у відповідача відсутні підстави для позбавлення позивача преміювання, встановленого наказом ІСТЕ СБУ від 02.12.2021 №1275/ДСК.

З урахуванням означеного позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заохочення грошовою премією у розмірі двох посадових окладів, встановлене наказом ІСТЕ СБУ від 02.12.2021 №1275/ДСК.

При цьому, судом не зазначається сума належного до сплати заохочення з огляду на невідповідність заявленого позивачем розміру посадового окладу (9160 грн) зазначеному у наданих відповідачем довідках (9300 грн).

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу нараховану але не виплачену одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у сумі 462 375,00 грн, суд зазначає таке.

З наявної в матеріалах справи розрахункової відомості на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби вбачається, що ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 462 375,00 грн, який за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб у розмірі 83 227,50 грн та військового збору у розмірі 6 935,62 грн становить 455 439,38 грн.

З наданої відповідачем виписки по рахунку вбачається, що позивачу виплачено 458 763,03 грн 31.01.2022 із зазначенням у призначенні платежу «Зарахування заробітної плати за місяць 2022 р.», що свідчить про виплату нарахованої позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні 455 439,38 грн у складі виплаченої заробітної плати у розмірі 458 763,03 грн 31.01.2022.

З урахуванням викладеного позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про Службу безпеки України держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно частини першої, пунктів 1, 2 частини другої статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах:

1) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби, зокрема за станом здоров`я;

2) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: у зв`язку із закінченням строку контракту; за віком; у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця); у зв`язку із виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31 Закону України "Про розвідку"; з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку"; у зв`язку з неможливістю призначення на іншу посаду в разі прямого підпорядкування близькій особі; у зв`язку з відкликанням мандата на право здійснення військової капеланської діяльності; через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу); за угодою сторін - у разі набуття військовослужбовцем права на пенсію за вислугу років.

Суд зауважує, що відповідно до наявних у справі доказів відповідачем з посиланням на наявність у позивача вислуги 10 календарних років і більше, а також у зв`язку зі звільненням його за станом здоров`я нараховано йому одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення.

Судом не досліджуються підстави нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні як такі, що не є спірними у межах даного позову.

Водночас, позивач оскаржує розмір нарахованої та виплаченої йому одноразової грошової допомоги при звільненні з підстав зменшення розміру премії з 20.10.2021 до 20% посадового окладу.

З розрахункової відомості на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби вбачається, що позивачу було обчислено одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з преміювання у розмірі 20% посадового окладу.

В свою чергу, враховуючи встановлене судом неправомірне зменшення позивачу премії з 40 до 20% посадового окладу у зв`язку з накладенням на нього дисциплінарного стягнення та зобов`язання нарахувати та виплатити йому премію у розмірі 40% посадового окладу з 20.10.2021, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного прав позивача на отримання одноразової грошової допомоги у повному обсязі буде зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням розміру преміювання 40% посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань середнього заробітку за затримку розрахунку за весь період такої затримки, суд зазначає таке.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

При цьому, суд вважає непереконливими твердження відповідача про непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців.

Так, суд зауважує, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16 та від 28 січня 2021 року у справі №240/11214/19.

Натомість суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

У свою чергу, приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, потребує наявності даних про розмір неотриманих своєчасно при звільненні коштів, які у даному випадку встановити неможливо з огляду на констатоване судом право позивача на отримання перерахованої премії у розмірі 40% посадового окладу з 20.10.2021, заохочення грошовою премією у розмірі двох посадових окладів, перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням розміру преміювання 40% посадового окладу тощо.

Суд зауважує, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до відповідача, а суд перевірити їх обґрунтованість, лише тоді, коли таке правопорушення буде припиненим, тобто відбудеться факт виплати позивачу усіх належних коштів, які мали бути йому виплачені на момент звільнення зі служби, тобто буде проведено повний розрахунок.

Отже, як встановлено судом та було підставою звернення позивача з даним позовом, відповідач не здійснив такого розрахунку, таким чином відсутня подія фактичного розрахунку.

Враховуючи вказане, суд вважає, що вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за весь час прострочення повного розрахунку при звільненні є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, суд зазначає таке.

Положеннями статті 1 Закон України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, зі змісту вказаних вище норм випливає, що обов`язковою умовою для компенсації втрати частини доходів є факт нарахування вказаного доходу та його несвоєчасної виплати.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили цим судовим рішенням у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань моральної шкоди у розмірі 69480,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15, від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15.

При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач стверджує, що у зв`язку з неправомірними діями відповідача позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, перенесених ним внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення посадовими особами відповідача Конституції та законодавства України при його звільненні.

Водночас, суд зауважує, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього розладів здоров`я, стресового стану тощо після вчинення відповідачем оскаржуваних дій.

Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння йому відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.

На переконання суду не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов`язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза зловживань процесуальними правами у вигляді заявлення позивачами безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправної бездіяльності, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.

З урахуванням означеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією від 23.01.2022 №59278.

Вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ІСТЕ СБУ.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати оголошене ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани, оформлене рапортом заступника директора Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 20.10.2021.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 28.10.2021 №210-ОС/дск.

4. Зобов`язати Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію у розмірі 40% посадового окладу з 20.10.2021 з урахуванням раніше виплачених сум.

5. Зобов`язати Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заохочення грошовою премією у розмірі двох посадових окладів, встановлене наказом Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 02.12.2021 №1275/ДСК.

6. Зобов`язати Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням розміру преміювання 40% посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

7. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

8. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (ідентифікаційний код 20001993, місцезнаходження: 03113, м. Київ, вул. М. Василенка, 3).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.