Ухвала

від 02.02.2024 по справі 521/21039/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 521/21039/23

провадження № 61-825ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Домбровської Марії Андріївни, на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Палубна-10», про скасування реєстрації права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Одеська міська рада звернулася до суду із позовом, в якому просила:

скасувати рішення державного реєстратора Кравця О. В. від 28 листопада 2016 року за індексним номером 32590497, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках (по 1/4) на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо цього об`єкта;

скасувати рішення державного реєстратора Кравця О. В. від 28 листопада 2016 року за індексним номером 32589175, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках (по 1/4) на нежитлове приміщення-гаражу за адресою: АДРЕСА_1 та закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо цього об`єкта;

зобов`язати відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення житлового будинку, загальною площею 46,9 кв. м, житловою площею 28 кв. м, позначеного під літ. «А», мостіння - 1 у технічному паспорті, виготовленому 11 листопада 2016 року ФОП « ОСОБА_5 », та нежитлового приміщення-гаражу, загальною площею 13,9 кв. м.

Одночасно позивач звернувся із заявою про забезпечення позову, в якій просив:

накласти арешт на об`єкт нерухомого майна житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1097889551101;

накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, нежитлове приміщення гараж, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1097811151101.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що підставою для звернення Одеської міської ради до суду за захистом своїх прав та інтересів стало самовільне зайняття відповідачами земельної ділянки комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 у зв`язку з самочинним будівництвом житлового будинку та нежитлового приміщення-гаражу, без наявності речового права на вказану земельну ділянку.

На переконання позивача невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком подальше відчуження спірних об`єктів нерухомості третім особам, що призведе до порушення прав Одеської міської ради щодо права власності на земельну ділянку та ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь Одеської міської ради.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, заяву про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову у справі, шляхом:

накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1097889551101;

накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення-гараж, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1097811151101.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності та співмірності; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; з урахуванням встановленого спору між сторонами по справі, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції не дослідив правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову, не з`ясував, чому саме невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки вимоги забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та відповідають вимогам процесуального закону, при цьому, місцевий суд, оцінивши докази у їх сукупності, зважаючи на обставини, які передували зверненню позивача до суду за захистом своїх прав та доведеність дійсного виникнення спору між сторонами, на законних підставах задовольнив заяву, чим забезпечив позов Одеської міської ради, враховуючи можливі негативні наслідки для ефективного захисту прав позивача, за захистом яких він звернулася до суду.

У січні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Домбровської М. А., на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким клопотання про забезпечення позову залишити без задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно забезпечили позову у справі, оскільки довід позивача про самочинне будівництво спірного нерухомого майна не відповідає фактичним обставинам та спростовується доказами.

Вважає, що застосований захід забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами. Припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, у разі задоволення позову, є необґрунтованим, а накладення арешту на належне заявнику майно є наслідком втручання у право власності, зокрема, відповідачі позбавлені можливості на передачу в оренду вказаного майна.

На переконання заявника, позивач не підтвердив доказами, що відповідачами вживаються заходи, спрямовані на відчуження спірного нерухомого майна.

Також заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, від 15 грудня 2021 року у справі № 363/1747/21.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, з доводами якої погодилися суд першої та апеляційної інстанцій, позивач вказав, що забезпечення позову обраним ним способом направлено на недопущення ризиків відчуження спірного майна та утруднення виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Ймовірність зазначених ризиків та настання, у зв`язку з цим негативних наслідків для Одеської міської ради, яка вважає, що є законним власником земельної ділянки, яка є комунальною власністю, на якій розташовано самовільно збудоване відповідачами спірне нерухоме майно, є обґрунтованими, оскільки, у цьому випадку, негативні наслідки невжиття заходів забезпечення позову переважають над наслідками забезпечення позову, що має тимчасовий характер, та не позбавляє відповідачів можливості володіти та користуватися їх власністю на власний розсуд, обмежуючи лише право розпорядження нею.

Тобто, у разі відчуження спірного нерухомого майна на користь інших осіб на стадії розгляду справи або на стадії примусового виконання судового рішення, якщо позов буде задоволено, позивачу доведеться докласти додаткових зусиль для виконання судового рішення, оскільки в таких ситуаціях спірні правовідносини не допускають правонаступництво, тобто Одеська міська рада змушена буде звертатися з позовом до осіб, які придбали спірне майно. Зазначене, за своєю суттю є труднощами виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову.

Водночас доводи касаційної скарги, що застосовані заходи забезпечення позову є втручанням у право власності щодо спірного нерухомого майна, є недоведеними, оскільки заявником не підтверджено доказами, зокрема про намір укласти договір оренди.

При цьому, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав застосування зустрічного забезпечення відповідно до статті 154 ЦПК України, та право відповідачів на подання вмотивованого клопотання про застосування такого забезпечення.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до спростування позовних вимог Одеської міської ради та законності, на переконання заявника, набуття ним права власності на об`єкти нерухомості, що не є предметом оцінки та перевірки під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Тобто доводи щодо безпідставності позову Верховний Суд відхиляє, оскільки суд під час вирішення питання про забезпечення позову не вдається до оцінки підстав та обґрунтованості позову.

Врахувавши предмет спору та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами.

Необхідність застосування даного заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, та, в свою чергу, свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до порушення прав позивача.

Отже, встановивши, що існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, від 15 грудня 2021 року у справі № 363/1747/21, не суперечать висновкам у цій справі щодо співмірності заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам, обґрунтованості заяви позивача про накладення арешту на майно.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм права щодо задоволення заяви про забезпечення позову, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Домбровської М. А., на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Домбровської Марії Андріївни, на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Палубна-10», про скасування реєстрації права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян