Рішення

від 13.02.2024 по справі 335/10633/21

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/10633/21 2/335/36/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Алєксєєнка А.Б., за участю секретаря судового засідання Безштанківської К.О., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скрима В.А., представника відповідача - адвоката Литвинця Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку.

В обґрунтування позову зазначено про те, що позивач з 01.04.2015 року працював у КЗ «ЗОІППО» ЗОР на посаді завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадське суспільство». 11.06.2021 позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Зазначив, що вказаний наказ про звільнення позивачем отримано не було та його не було ознайомлено з відповідним наказом, як передбачено у встановленому законом порядку.

Вважає наказ №038-К від 10.06.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача та підлягає скасуванню, з поновленням на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку з огляду на наступні підстави.

Так, відповідно до Витягу із протоколу №1 від 27 січня 2020 року за результатами засідання вченої ради Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» ЗОР було ухвалено рішення про ліквідацію регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство». Цього ж дня було видано наказ №037 про оптимізацію структури КЗ «ЗОІППО» ЗОР, яким ліквідовано структурні підрозділи, закрито науково-дослідну лабораторію, зобов`язано співробітників передати документацію до архіву та провести реорганізаційні заходи, щодо скорочення та проведення працівників у порядку згідно чинного законодавства.

28.01.2020 було видано наказ №038 про скорочення штату працівників КЗ «ЗОІППО» ЗОР, відповідно якого, посаду завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство» скорочено з 01.04.2020 року.

Таким чином, посаду, яку займав позивач було скорочено з 01.04.2020 року, проте оспорюваний наказ про звільнення позивача датований 10.06.2021, тобто через півтора роки після скорочення посади.

Зазначив, що про існування оспорюваного наказу про звільнення позивача йому стало відомо 07.09.2021.

Крім цього, як зазначає позивач, з 27.01.2020 по 12.02.2020 року він перебував на лікарняному. Після цього, до 16 квітня 2020 року знаходився у щорічній відпустці.

Окрім того, 25 березня 2020 року на території України було запроваджено карантин у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Як зазначає позивач, у зв`язку із запровадженням карантину він до 06.06.2021 працював дистанційно. При цьому виконував свої посадові обов`язки та щомісячно надсилав звіти про виконану роботу.

Наказом №145 від 07.07.2020 ОСОБА_1 було оголошено простій з 08.07.2020.

Вважає, що виходячи із того, що простій оголошено було лише для позивача вказана обставина свідчить про упередження ставлення на нього з боку керівництва.

Разом з цим, незважаючи на оголошення простою він продовжував працювати дистанційно та сумлінно виконувати свої посадові обов`язки.

Також зазначив, що у зв`язку із оголошенням позивачу наказу про простій йому було завдано матеріальної шкоди, яка виражається у втраті частини заробітної плати, оскільки за період простою він отримав заробітну плату менше на 11 256,25 грн.

Наказом №016 від 05.01.2021 відмінено режим простою ОСОБА_1 . Як вказує позивач, на момент оголошення вказаного наказу він перебував на лікарняному, саме з 05.01.2021 по 11.01.2021. Після виходу на роботу позивач направив лікарняний лист до КЗ «ЗОІППО» ЗОР. В січні 2021 року він отримав грошову виплату за лікарняний.

Позивач вказує, що з 05.01.2021 всі нарахування та виплати йому по заробітній платі та лікарняним припинились при цьому позивач продовжував працювати дистанційно.

Також зазначає, що 21 травня 2021 року позивач звертався до КЗ «ЗОІППО» ЗОР із заявою про надання йому основної щорічної відпустки за 2020-2021 рік, терміном 42 дні із виплатою матеріальної допомоги, разом з цим, вказана заява була проігнорована.

На підтвердження факту продовження виконання позивачем своїх посадових обов`язків зазначив, що 13-15 травня 2021 року він був учасником міжнародної науково-практичної конференції. Після участі у вказаній конференції КЗ «ЗОІПП» ЗОР було видано позивачу сертифікат.

Позивач незаконність оспорюваного наказу про його звільнення обґрунтовує порушенням процедури звільнення, оскільки його не було попереджено не пізніше ніж за два місяці про ймовірне звільнення, наказ про звільнення ним не отримано. Також в порушення вимог ст.49-2 КЗпП позивачу не було запропоновано іншої вакантної посади з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я.

З посиланням на зазначене, вважає, що відповідачем порушено трудові гарантії позивача, які повинні бути відновлені шляхом поновлення його на посаді.

Також вважає, що йому безпідставно не виплачувалась заробітна плата з 05 січня 2021 року по день звільнення. Незважаючи на його неодноразові звернення до КЗ «ЗОІПП» ЗОР щодо правових підстав невиплати позивачу заробітної плати відповідь з цього питання надано не було.

З урахуванням зазначеного позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ №038-к від 10.06.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство», поновити його на посаді та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 24 570,00 грн., суму не виплачених грошових коштів за невикористану щорічну відпустку у сумі 14 500,92 грн., заробітну плату, яку позивач недоотримав за час простою у розмірі 11 256,25 грн., невиплачену заробітну плату за період з 05.01.2021 по 11.06.2021 у розмірі 51 142,40 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 08 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та сторонам надано строк для подання заяв по суті справи.

03.11.2021 до суду надійшов відзив Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні. В обґрунтування відзиву зазначено про те, що наказом відповідача №037 від 27.01.2021 структурний підрозділ Регіонального науково-методичного центру "Освіта та громадянське суспільство" ліквідовано з 01.04.2020, про що було повідомлено позивача. На підставі наказу КЗ «ЗОІПП» ЗОР №039 від 29.01.2020 ОСОБА_1 повідомлено про звільнення з 01.04.2020 відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Відповідно до Наказу КЗ «ЗОІПП» ЗОР №038-к від 10.06.2021 ОСОБА_1 був звільнений. Вказані накази позивач має у своєму розпорядженні, що підтверджується тим, що останній направляв їх органам судової влади. З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 11.06.2021, що підтверджується доказами наданими до відзиву на позовну заяву. Крім цього, відповідач інформував позивача про звільнення шляхом надсилання наказу на його поштову адресу, разом з цим, позивачем поштове відправлення не було отримано, як і інші листи відповідача. З огляду на викладені обставини твердження позивача про те, що про звільнення йому стало відомо 07.09.2021 не відповідають дійсності, а отже останнім пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом.

Крім цього, згідно наказу №016 від 05.01.2021 «Про припинення простою», ОСОБА_1 було відмінено режим простою та зобов`язано його стати до роботи з 06.01.2021, проте у порушення вимог наказу позивач до роботи не приступив. Доводи позивача щодо перебування його у зоні ризику захворювання на COVID-19, у зв`язку із чим, він був змушений працювати дистанційно до 06.06.2021, належними доказами не підтверджені. Будь-яких доказів поважності причин відсутності на роботі або виконання трудових обов`язків у спірний період позивачем не надано. В свою чергу, відсутність позивача на роботі з 12.01.2021 по день звільнення підтверджується Актами та копіями табелів обліку робочого часу позивача. З огляду на викладене, враховуючи те, що позивач з 12.01.2021 не працював без поважних причин, чим допустив порушення трудової дисципліни, останній не має права на отримання заробітної плати. У зв`язку із відсутністю позивача на роботі відповідач неодноразово направляв йому документи поштою, які позивачем свідомо не отримувались. Позивач ухилявся від зустрічей та спілкування з адміністрацією відповідача.

Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що доводи позивача про наявність недоплаченої заробітної плати за час простою у розмірі 11 256,25 грн. є безпідставними та такими, що не узгоджуються із фактичними обставинами. При цьому, позивачем не доведено розрахунків на підтвердження неправильності нарахування позивачу виплат у зазначений період. Також безпідставними є позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів за невикористану відпустку.

З посиланням на вищевикладене, відповідач у відзиві просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

19.11.2021 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено про те, що із твердженнями відповідача наведеними у відзиві сторона позивача не погоджується у повному обсязі з наступних мотивів.

З приводу тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву, що позивач був звільнений з посади з 11.06.2021 відповідно до вимог законодавства України зазначив, що оскаржуваний наказ позивачем отримано не було та його не ознайомлено з відповідним наказом, як передбачено у встановленому законом порядку. Так, долучений до відзиву наказ №038-к від 10.06.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади не містить його підпису, що свідчить про те, що позивач не був обізнаний про його звільнення. Також не містить підпису про ознайомлення і Наказ Центру від 29.01.2020 №039 щодо попередження про звільнення у зв`язку із скороченням штату КЗ «ЗОІППО» ЗОР. При цьому відповідач сам зазначає у відзиві на позовну заяву, що всі листи надіслані позивачу отримані не були, зокрема, й наказ про його звільнення.

Щодо твердження відповідача з приводу пропуску позивачем строку для звернення до суду зазначив, що оскільки про наявність оспорюваного наказу позивач дізнався 07.09.2021, а з цим позовом звернувся до суду 06.10.2021, тобто позивачем дотримано строки звернення до суду, передбачені КЗпП.

З приводу тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву щодо не виконання позивачем трудових обов`язків у період з 06.01.2021 зазначив, що вказані обставини не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач сумлінно виконував свої професійні обов`язки та щомісячно надавав звіти про виконану роботу. Після припинення простою не приступ до роботи з 06.01.2021 оскільки з 05.01.2021 по 11.01.2021 перебував на лікарняному, який ним було подано до КЗ «ЗОІППО» ЗОР та був оплачений частково відповідачем, частково Фондом соціального страхування України.

Відповідачем було долучено до відзиву на позовну заяву акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 12.01.2021 по 11.06.2021. Виходячи з вказаних актів відповідачем було зафіксовано 106 неявок позивача на робоче місце ніби то без законних на те підстав, проте звільнено позивача було лише 11.06.2021, хоча у відповідності до п.4 ст.40 КЗпП передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого часу) без поважних причин. Отже, долучені до відзиву акти про відсутність на роботі є нелогічними та неспроможними.

З приводу тверджень відповідача щодо порушення позивачем трудової дисципліни у зв`язку із чим останній не має права на отримання заробітної плати вказує, що позивача було звільнено з підстав передбачених п.1 ст.40 КЗпП, а не за порушення трудової дисципліни, отже вказані твердження відповідача не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник позивача зазначив, що відповідачем не було дотримано вимоги законодавства та належним чином попереджено позивача про ймовірне звільнення, не запропоновано йому іншої вакантної посади, з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, у підрозділах Інституту, як і не ознайомлено належним чином з наказом про звільнення. При цьому, вважає, що долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву акти та довідки щодо неможливості вручення позивачу вказаних документів складні відповідачем з метою уникнення цивільної відповідальності за порушення трудового законодавства та прав позивача. Вважає, що відповідач, у разі не можливості вручення позивачу документів засобами поштового зв`язку міг скористатися електронною поштою, з якої позивач регулярно надсилав звіти про виконану роботу.

Окрім цього, вважає, що заявлені відповідачем до стягнення витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн. є не доведеним та документально не підтвердженим.

З огляду на викладені обстави, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

27.02.2023 представником позивача подано клопотання про поновлення строків на долучення доказів, яке було задоволено та додаткові докази долучено до справи.

08.11.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів про понесені у цій справі відповідачем витрати на професійну правничу допомогу, яке було задоволено та докази долучено до справи.

15.01.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, проте у судовому засіданні 13.02.2024 представником позивача клопотання про витребування доказів не було підтримано, оскільки відпала потреба у витребуванні доказів, у зв`язку з чим клопотання про витребування доказів було залишено без розгляду.

Під час розгляду справи позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду пояснення аналогічні тим, які викладені у відзиві на позов. Пояснив, що через відсутність на робочому місці ОСОБА_1 спілкування з ним, а також повідомлення про накази, Попередження про звільнення, пропозиції зайняти інші посади довелось здійснювати засобами поштового зв`язку, залучали підприємство спеціального зв`язку, надсилали відповідні повідомлення у месенджері VIBER, за адресою місця проживання позивача виходили співробітники Відповідача.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що працює завідуючою організаційно-методичного центру КЗ «ЗОІППО» ЗОР. До її обов`язків відносить кадрова робота та питання пов`язані з відпустками. У 2020 - 2021 спілкувалася з ОСОБА_1 по телефону та у месенджерах, запрошувала його на наради та особисто з`явитися на роботу. Також повідомляла ОСОБА_1 про звільнення у вайбері та засобами поштового зв`язку на відомі адреси проживання ОСОБА_1 у м.Запоріжжі, а саме: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 . Також виходила за адресами у АДРЕСА_1 , у складі комісії, аби повідомити ОСОБА_1 про скороченні, оскільки на роботі він не з`являвся. На момент звільнення ОСОБА_1 не мав невикористаної відпустки. ЇЇ телефон був закріплений, як офіційний телефон для спілкування та листування зі співробітниками на підставі наказу по інституту. Телефон за яким вона спілкувалася з ОСОБА_1 він особисто зазначав у своїх поданих заявах та сам телефонував їй з нього. По інституту був наказ що стосувався дистанційної роботи, проте для того щоб працівнику було погоджено таку роботу, він повинен був подати відповідну заяву та міг працювати вдома, при цьому його робота контролювалася адміністрацією інституту. ОСОБА_1 такої заяви не писав. Усі наказами по інституту надсилалися по електронній пошті до структурних підрозділів для ознайомлення з ними працівників.

Дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення позивача, його представників, пояснення представника відповідача, показання свідка, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.2015 року по 11.06.2021 року працював у Комунальному закладі «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради на посаді завідувача регіонального науково-методологічного центру «Освіта та громадянське суспільство».

Відповідно до Наказу Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради № 038-к від 10.06.2021 ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України.

Оцінюючи доводи позивача щодо протиправності вказаного наказу суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Пункт третій статті 64 Господарського кодексу України закріплює право підприємства самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як роз`яснено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина перша та третя статті 49-2 КЗпП України).

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Судом встановлено, що звертаючись із позовом у цій справі, який підписано 06.10.2021 представником Позивача - адвокатом Балковим Р.Л., що діяв на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 від 06.10.2021 (без обмеження повноважень), стороною позивача було надано, зокрема: копію наказу Відповідача від 07.07.2020 №145 Про оголошення простою; копію наказу відповідача від 05.01.2021 №016 Про припинення простою; копію наказу відповідача від 10.06.2021 №038-к Про звільнення ОСОБА_1 ; копію Витягу із протоколу №1 від 27.01.2020 засідання вченої ради відповідача; копію наказу відповідача від 27.01.2020 №037 Про оптимізацію структури КЗ «ЗОІППО» ЗОР; копію проектів рішень до засідання вченої ради 27.01.2020 (протокол №1); копію наказу відповідача від 28.01.2020 №038 Про скорочення штату працівників КЗ «ЗОІППО» ЗОР. Ці документи засвідчені представником позивача із зазначенням їх відповідності оригіналу (наявний підпис, печатка адвоката Балкового Р.Л. на кожному з вказаних документів), а у позові представник позивача запевнив суд у тому що «У позивача наявні оригінали доданих до позовної заяви документів» .

У судовому засідання позивач пояснив, що він ознайомлений із змістом позовної заяви та вона ним була узгоджена.

З огляду на це, твердження сторони позивача відносно того, що наказ про звільнення від 10.06.2021 №038-К, а також інші з вищенаведених документів позивач ОСОБА_1 не отримував, йому не був відомий їх зміст, а також, що він не був обізнаний про ліквідацію структурного підрозділу, в якому працював - є безпідставними. Крім того, суду не надано доказів того, що з наказом про звільнення позивач ознайомився саме 07.09.2021.

Оспорюючи своє звільнення, позивач посилався на те, що його було звільнено через півтора року після скорочення посади. Суд не погоджується з таким доводом позивача, як правовою підставою визнання спірного наказу протиправним, оскільки законодавством не установлено строк (період), після спливу якого роботодавець не має право звільняти працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Законодавець визначив лише строк для повідомлення працівника про майбутнє звільнення на підставі вказаної норми Кодексу - не пізніше ніж за два місяці (ст. 49-2 КЗпП України).

Іншим доводом позивача щодо визнання наказу про його звільнення протиправним є те, що ОСОБА_1 не було запропоновано іншої роботи, а запропоновані йому посади лаборанта кафедри, прибиральник службових приміщень не відповідають досвіду та кваліфікації ОСОБА_1 . У цьому контексті вказував, що певні вакантні посади пропонувались іншим співробітникам, але не йому.

Надаючи оцінку таким доводам сторони позивача суд зазначає про те, що він не збирає докази з власної ініціативи, а лише надає оцінку тим, які надані учасниками справи (ст.ст. 12, 13, 81, 83 ЦПК України), які представлені фахівцями у сфері права (адвокатами).

Так, до позову додано копію Трудової книжки позивача, відповідно до записів в якій ОСОБА_1 працював зокрема: в органах комітету комсомолу; на посаді вчителя; завідувачем відділення музичного училища; доцентом кафедри теорії соціалізма та політології; завідувач відділу з гуманітарних питань Запорізької обласної державної адміністрації; професором, завідувачем кафедри філософії та соціально-психологічних дисциплін Запорізького інституту державного та муніципального управління; заступником начальника управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації.

Інших документів щодо досвіду роботи та кваліфікації позивача не надано.

Також суд враховує, що твердження позивача відносно того що запропоновані посади не відповідають досвіду та кваліфікації ОСОБА_1 є не конкретизованими, по суті є формальними. Суд побавлений можливості надати оцінку тому, чи відповідають ті або інші посади освіті позивача, оскільки у справі відсутні документи, власне, про освіту ОСОБА_1 (спеціальність). Разом з тим, як зазначив представник позивача - адвокат Балковий Р.Л. у відповіді на відзив - указані посади (робота) не відповідають досвіду роботи та кваліфікації позивача. Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що запропонована відповідачем позивачу робота є не прийнятною для ОСОБА_1 , тобто він не мав наміру прийняти пропозицію про переведення на одну із запропонованих посад. Доказів того, що у відповідача були інші вакантні посади, які не були запропоновані позивачу матеріали справи не містять.

Таким чином, під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи сторони позивача щодо невиконання відповідачем вимог Закону у частині пропонування ОСОБА_1 іншої роботи (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України).

Надаючи оцінку аргументам сторони позивача відносно неповідомлення ОСОБА_1 про скорочення посади, яку він займав та майбутнє звільнення суд враховує, крім іншого, поведінку сторін у даних спірних правовідносинах.

Так, з метою вручення Попередження про скорочення та ознайомлення з наказами з основної діяльності працівники Відповідача 24.12.2020 о 12 годині 45 хвилин прибули на адресу: АДРЕСА_3 . Вхідні двері ОСОБА_1 не відчинив. До цього, у телефонному режимі (12 год. 19 хв.) ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 що приходити на роботу не буде (Акт від 24.12.2020 складений та підписаний співробітниками Відповідача).

Відповідно до Листа від 31.12.2020 №09/05-6 щодо надання довідки про вручення, підписаного Директором Запорізького обласного вузлу спеціального зв`язку - відправлення, адресовані ОСОБА_1 вручити не вдалось через відмову останнього отримати пакет; двері не відчиняв, своє місце знаходження не повідомив. Під час доставки пакету 31.12.2020 ОСОБА_1 спілкувався з працівниками вказаного підприємства через огорожу, від одержання пакету відмовився.

У подальшому, відповідно до Акту від 05.01.2021, складеного та підписаного співробітниками Відповідача, ОСОБА_1 вхідні двері своєї квартири не відчиняв; сусіди повідомили, що він приходить пізно ввечері з роботи. Вручити ОСОБА_1 попередження про скорочення та ознайомлення з наказом про припинення простою не вдалось. Зазначене підтвердила допитана як свідок ОСОБА_2 .

Як встановлено судом, на підставі наданих відповідачем до відзиву на позов доказів, позивач був обізнаний із наказом Відповідача від 27.01.2020 №037 Про оптимізацію структури, оскаржував його законність в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя (позовна заява від 07.07.2020), що не заперечується ОСОБА_1 . До вказаної позовної заяви подавав, крім іншого: копію наказу Відповідача №038 від 29.01.2020 Про скорочення штату, відповідно до якого посада позивача скорочувалась з 01.04.2020 та працівники попереджалися про можливе вивільнення; копію наказу Відповідача від 29.01.2020 №039 Щодо попередження про звільнення у зв`язку із скороченням штату, відповідно до якого ОСОБА_1 був попереджений про звільнення з 01.04.2020.

Крім того, позивачу було відомо про згоду профспілкового комітету на його звільнення, що підтверджується адвокатським запитом від 24.06.2021.

Судом, на підставі наданих до Відзиву на позов письмових та електронних доказів, які оглянуті, досліджені в судовому засіданні, встановлено, що через відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (без поважних причин), 07.07.2020 Позивач засобами електронного зв`язку - у месенджері VIBER (номер абонента Позивача НОМЕР_1 ) був повідомлений працівником відповідача ОСОБА_2 про запровадження для позивача простою (надіслано копію Наказу від 07.07.2020 №145), а 05.01.2021, у той самий спосіб - про припинення простою (надіслано копію наказу від 05.01.2021 №016).

06.01.2021 8:25 від абонента НОМЕР_1 абоненту НОМЕР_2 ( ОСОБА_2 ) надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу):

«Вітаю з різдвом! Інформую,що знаходжуся з 05.01.2021року по цей час - 06.01.2021року, на лікуванні-11- листок непрацездатності серіяалв номер 798365. Бажаю здоров`я !».

28.01.2021 13:47 від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_2 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «Добрый день!Жду копию приказа о невыплате зарплаты за январь 2021г. Как заведующему центром, находящемуся на карантине (самоизоляции).».

11.06.2021 16:05 від абонента НОМЕР_2 абоненту НОМЕР_3 надійшли копії наступних документів: наказ Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради від 10.06.2021 №038-К «Про звільнення ОСОБА_1 », лист Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради від 11.06.2021 №183 «Про необхідність отримання трудової книжки», розрахунковий лист № 32931 .

11.06.2021 19:26 від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_2 надійшло повідомлення наступного змісту: «У мене ( ОСОБА_1 ) лікарняний. Що там відбувається у вас зі здоров`ям ям? Можливо, всім підписантам необхідна медична допомога ? Все ж таки пандемія, яка не виключає у вашому випадку загострень? Хвилююсь за безпеку колективу інституту...».

11.06.2021 19:32 від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_2 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «P.s.Надішліть наказ про мою ( ОСОБА_1 ) відпустку відповідно до заяви від 21.05.21. і яку вами,варецькою і ЗОІППО було отримано. Пройшло 20 діб, а наказу немає. Чекаю...».

11.06.2021 20:07 від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_2 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «Ще p.s.Дякую за надіслані кошти. Передайте ,,подписантам,,- нехай вишлють за січень- травень 2021, бо прийдеться ще доплатити за ,,моральне ушкодження».

Також, Судом були досліджені вкладення до поштових конвертів (відправлень), адресованих позивачу, в яких містились попередження про звільнення, попередження про скорочення штату переліки вакантних посад, які пропонувались ОСОБА_1 , вищевказані накази, лист відповідача про необхідність отримати трудову книжку (від 11.06.2021). Поштові відправлення повернулись відповідачу через їх невручення позивачу.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач вжив всіх належних від нього заходів щодо повідомлення позивача про скорочення його посади, можливе звільнення, та пропонував ОСОБА_1 іншу роботу. Натомість поведінка позивача у спірних правовідносинах була недобросовісною. ОСОБА_1 систематично ухилявся від спілкування з адміністрацією відповідача, його співробітниками, не отримував поштову кореспонденцію. При цьому суд наголошує на тому, що не зважаючи на такі недобросовісні дії позивача, він володів інформацією щодо скорочення його посади та можливе звільнення за два місяці до такого, мав у своєму володінні відповідні накази, тому мав можливість вирішити питання стосовно свого працевлаштування на іншу посаду у відповідача, отримати трудову книжку, та звернутися до відповідача особисто для вирішення тих, чи інших питань.

Таким чином, зазначений наказ про звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам Законодавства України; звільнення позивача проведено з дотриманням вимог КЗпП України, порушення прав позивача не встановлено. Тому позовні вимоги у частині визнання протиправним та скасування наказу №038-к від 10.06.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство», поновлення його на цій посаді - задоволенню не підлягають.

Оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 24 570,00 грн. є похідною від попередніх - така теж задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

«07» липня 2020 року Наказом Відповідача №145 Позивачу оголошено режим простою.

Згідно з статтею 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

«05» січня 2021 року, згідно Наказу від 05.01.2021 №016 - Про припинення простою, ОСОБА_1 відмінено режим простою та його зобов`язано стати до роботи з 06.01.2021. Проте позивач до роботи не став, що підтверджується поясненнями самого позивача, наведеними у позові, відповідно до яких ОСОБА_1 «був вимушений працювати у КЗ «ЗОІППО» ЗОР дистанційно». При цьому, позивачем не надано доказів того, що відповідач запровадив для нього дистанційну роботу. Наданий позивачем наказ відповідача від 13.03.2020 №071 Про запобігання поширенню коронавірусу COVID -19 (отриманий ним 09.04.2020) не може бути доказом запровадження для позивача дистанційної роботи, оскільки як зазначив сам позивач у своїх пояснення в судовому засіданні - він з ним не ознайомлювався, наказ отримав засобами електронного зв`язку 09.04.2020 з електронної поштової скриньки, яка не належить відповідачу. Доказів ознайомлення позивача із цим наказом не надано. Крім того, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 повідомила суду про те, що ОСОБА_1 не подавав заяви про дистанційну роботу.

Також судом встановлено, що позивач з 12.01.2021 по день його звільнення на робочому місці не перебував, що зокрема підтверджується актами про відсутність на роботі (всього 106), складеними працівниками відповідача, табелями розрахунку робочого часу та виходів на роботу. Доказів поважності відсутності на робочому місці позивача, невиконання ним посадових обов`язків суду не надано. Разом з тим, позивач, згідно його пояснень, у спірний період неодноразово звертався до відповідача, відвідував установи м.Запоріжжя, у т.ч. орган Фонду соціального страхування, що свідчить про його мобільність, здатність пересуватися містом для вирішення тих або інших питань. А 04.06.2021 особисто надав документи для участі у конкурсі на зайняття посади директора-художнього керівника КЗ «Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В.Г. Магара» ЗОР (Лист Запорізької обласної ради від 18.11.2021 №5336/01-16).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з частиною першою статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідача від 22.01.2013, з якими позивач ознайомився 25.01.2013, не передбачено такої форми роботи як дистанційна, поза межами робочого місця працівників. Пунктом 4.1. Правил визначено, що працівники зобов`язані працювати чесно та сумлінно, дотримуватися дисципліни праці (своєчасно приходити на роботу, дотримуватися установленої тривалості робочого часу, використовувати робочий час для виконання своїх посадових обов`язків тощо).

Крім того, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила те, що означений наказ не стосувався Позивача, оскільки він не писав відповідної заяви аби йому надали можливість працювати дистанційно.

Належних та допустимих доказів виконання позивачем трудових обов`язків у зазначений період не надано.

Сертифікат про участь позивача у конференції підтверджує лише участь у цьому заході та не є належним і допустимим доказом виконання ним своїх посадових обов`язків протягом спірного періоду.

Надані позивачем документи під назвою «Інформація про роботу», «Інформація про виконання роботи», «Звіт РНМЦ» не є належними та достовірними доказами у цій справі, оскільки зміст вкладень до електронних листів не відомий, і електронні листи надіслані з електронної поштової скриньки, яка не належить позивачу.

Доказів того, що позивач став до роботи після лікарняного ним не надано.

Оскільки позивач з 12.01.2021 (перший робочий день після лікарняного) по день звільнення не працював, до роботи, як того вимагав Листок непрацездатності серії АЛВ №798365 не став, а заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України) - у відповідача був відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату у вказаний період.

Тому позовні вимоги про стягнення заробітної плати у розмірі 51 142,40 грн. за період з 05.01.2021 по 11.06.2021 задоволенню не підлягають.

Щодо доводів позивача про наявність недоплаченої заробітної плати за час простою у сумі 11 256,25 грн. суд зазначає наступне.

По-перше, позивач не оскаржує наказ відповідача про запровадження простою, а тому суд, з урахуванням приписів ст. 12, частини першої ст. 13 ЦПК України, не може надати правову оцінку законності запровадженого для позивача простою. При цьому виконання трудових обов`язків у період простою виключається.

З огляду на це, твердження позивача з приводу того, що він «працював у період простою» є необґрунтованими;

По-друге, позивачем не надано належного розрахунку (з відповідним його нормативним обґрунтуванням) щодо неправильного обчислення відповідачем виплат, які позивач отримав за час простою.

Таким чином, позовні вимоги у частині стягнення 11 256,25 грн. недоотриманої за час простою заробітної плати задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів за невикористану щорічну відпустку за 2021 у кількості 42 календарних дні.

Так, свідок ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 , було надано відпустку за оспорений ним період. На момент звільнення Позивача невикористаної відпустки він не мав.

Доказів, які б спростовували означене, у т.ч. відповідних розрахунків, наказів про надання відпусток - позивачем не надано.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно ч. 2ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18, від 03.04.2020 у справі № 920/653/19.

Участь представника відповідача КЗ «ЗОІППО» ЗОР - адвоката Литвинця Ю.В. у справі і факт надання ним правової допомоги доводять надані останнім доказами, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1068143 від 02 листопада 2021 року; копія договору №28 про надання послуг з правової допомоги від 22.10.2021; копія додаткової угоди №1 від 10.12.2021 до договору №28 від 22.10.2021; копія додаткової угоди №2 від 24.12.2021 до договору №28 від 22.10.2021; копія додаткової угоди №3 від 15.02.2022 до договору №28 від 22.10.2021; копія додаткової угоди №4 від 11.11.2022 до договору №28 від 22.10.2021; копія додаткової угоди №5 від 16.01.2023 до договору №28 від 22.10.2021; копія додаткової угоди №6 від 06.04.2023 до договору №28 від 22.10.2021;

копія додаткової угоди №7від 09.06.2023 до договору №28 від 22.10.2021; копія додаткової угоди №8 від 06.10.2023 до договору №28 від 22.10.2021; копія платіжного доручення від 04.11.2021; копія платіжної інструкції №26 від 08.08.2023; копія платіжної інструкції №21 від 09.06.2023; копія платіжної інструкції №16 від 12.05.2023; копія платіжної інструкції №15 від 10.05.2023; копія платіжної інструкції №11 від 10.04.2023; копія платіжної інструкції №10 від 06.03.2023; копія платіжної інструкції №59 від 20.12.2022; копія платіжного доручення №55 від 21.11.2022; копія платіжного доручення №49 від 14.09.2022; копія платіжного доручення від 15.02.2022; копія платіжного доручення №40 від 21.06.2022; копії актів прийому-передачі наданих послуг: №1 від 04.11.2021; №1 від 08.08.2023 №1 від 09.06.2023; №5 від 12.05.2023; №4 від 10.05.2023; №3 від 06.04.2023; №2 від 03.03.2023; №6 від 20.12.2022; №5 від 21.11.2022; №4 від 14.09.2022; №2 від 15.02.2022; №3 від 21.06.2022, якими підтверджено факт сплати КЗ «ЗОІППО» ЗОР гонорару адвокату Литвинцю Ю.В. у погодженому сторонами розмірі 39 325,00 грн.

Разом з цим, представником позивача ОСОБА_1 - адвоката Скрима В.А., були подані заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у яких зазначено про те, що судові засідання 14.06.2022, 14.11.2022, 25.07.2023 не відбулися у зв`язку з поданням заяви позивача про відкладення, а 28.04.2023 у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги. Крім того, зазначає про те, що додаткові угоди які були підписані до договору про надання послуг з правової допомоги є недопустимими доказами, оскільки укладені з порушенням процедури публічних закупівель товарів. Крім того, відповідачем не було надано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом разом з відзивом на позовну заяву.

Щодо заперечень представника позивача щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Так, судове засідання, яке було призначене на 28.04.2023 не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги, у зв`язку з чим, витрати за участь представника у цьому судовому засіданні у розмірі 2 700,00 грн. відшкодування не підлягають.

Разом з цим, судові засідання 14.06.2022, 14.11.2022, 25.07.2023 відбулися, проте розгляд справи був відкладений за клопотанням позивача, у зв`язку з чим, доводи представника позивача проте, що судові засідання не відбулися не заслуговують на увагу.

Представник позивача не заявляв клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу у зв`язку з участю представника відповідача у вищезазначених судових засіданнях, з урахуванням їх часу, у зв`язку з чим судом оцінка співмірності цих витрат не надається.

Щодо доводів представника позивача проте, що додаткові угоди які були підписані до договору про надання послуг з правової допомоги є недопустимими доказами, оскільки укладені з порушенням процедури публічних закупівель товарів суд зазначає наступне. Так додаткові угоди не визнані судом недійсним, а тому відсутні підстави для визнання їх недопустими доказами понесення витрат на правничу допомогу.

Щодо доводів представника позивача проте відповідачем не було надано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом разом з відзивом на позовну заяву суд зазначає наступне.

Відповідно до п.8 ч.3 ст.178 ЦПК України відзив повинен містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Так у відзиві на позовну заяву зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Відповідно до ч.3 чт.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так представником відповідача до суду було подана заява у якій зазначено розмір витрат на правничу допомогу, обсяг наданої правової допомоги та докази їх понесення.

З урахування зазначеного заперечення представника позивача у цій частині не заслуговують на увагу.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку з тим, що вони є неспівмірними стороною позивача заявлено не було.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про те, що розмір понесених КЗ «ЗОІППО» ЗОР витрат на оплату послуг адвоката Литвинця Ю.В., який підлягає відшкодуванню становить 36 625 (тридцять шість тисяч шістсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 76-81, 89, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 а користь Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36 625 (тридцять шість тисяч шістсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Комунальний заклад «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 02136146, юридична адреса: м.Запоріжжя, вул.Незалежної України, буд.57-А).

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 13 лютого 2024 року.

Повний текст рішення складено 15 лютого 2024 року.

Суддя: А.Б.Алєксєєнко