Постанова

від 31.01.2025 по справі 335/10633/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 335/10633/21

провадження № 61-15838св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальний заклад «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Скрима Валерія Анатоліївна, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року у складі судді

Алєксєєнка А. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,

Зміст заявлених позовних вимог

1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КЗ «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з

01 квітня 2015 року він працював у КЗ «ЗОІППО» ЗОР на посаді завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадське суспільство».

3. 11 червня 2021 року його було звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

4. Посилався на те, що наказ про його звільнення є протиправним та таким, що порушує його права та інтереси, його не було попереджено не пізніше ніж за два місяці про ймовірне звільнення, наказ про звільнення ним не отримано. Також в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України йому не було запропоновано іншої вакантної посади з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я.

5. Зауважував, що посаду, яку він займав, було скорочено з 01 квітня

2020 року, проте оспорюваний наказ про його звільнення датований 10 червня 2021 року, тобто через півтора роки після скорочення посади. Про існування оспорюваного наказу про звільнення йому стало відомо лише

07 вересня 2021 року.

6. Крім того, з 27 січня 2020 року по 12 лютого 2020 року він перебував на лікарняному. Після цього, до 16 квітня 2020 року знаходився у щорічній відпустці.

7. З часу запровадження на території України карантинуу зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, він до 06 червня 2021 року працював дистанційно.

8. Зазначав, що відповідач наказом № 145 від 07 липня 2020 року оголосив йому простій з 08 липня 2020 року, що з урахування того, що такий простій було оголошено лише для нього, свідчить про упередження ставлення до нього з боку керівництва. Водночас, незважаючи на оголошення простою, він продовжував працювати дистанційно та сумлінно виконувати свої посадові обов`язки.

9. Також зазначив, що у зв`язку з оголошенням наказу про простій йому було завдано матеріальної шкоди, яка виражається у втраті частини заробітної плати, оскільки за період простою недоотримав заробітну плату у розмірі 11 256,25 грн.

10. Наказом № 016 від 05 січня 2021 року йому було відмінено режим простою, однак на момент оголошення цього наказу він перебував на лікарняному, а саме з 05 січня 2021 року по 11 січня 2021 року. Посилався на те, що після виходу на роботу він направив лікарняний лист до

КЗ «ЗОІППО» ЗОР та отримав грошову виплату за лікарняний. З 05 січня

2021 року всі нарахування та виплати йому по заробітній платі та лікарняним припинились при цьому він продовжував працювати дистанційно. Зокрема,

13-15 травня 2021 року він був учасником міжнародної науково-практичної конференції, за результатами якої отримав сертифікат.

11. 21 травня 2021 року він звертався до КЗ «ЗОІППО» ЗОР із заявою про надання йому основної щорічної відпустки за 2020-2021 рік, терміном 42 дні із виплатою матеріальної допомоги, яка була проігнорована.

12. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ № 038-к від 10 червня 2021 року в частині його звільнення з посади завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство»; поновити його на посаді завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство»; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 24 570,00 грн, без врахування середньої заробітної плати за одним місяць, що підлягає негайному виконанню; стягнути з відповідача на його користь суму невиплачених грошових коштів за невикористану щорічну відпустку у сумі 14 500,92 грн; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату, яку він недоотримав за час простою у розмірі

11 256,25 грн; стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за період з 05 січня 2021 року по 11 червня 2021 року у розмірі

51 142,40 грн.

Стислий виклад позиції відповідача

13. КЗ «ЗОІППО» ЗОР заперечував проти задоволення позовних вимогОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначав, що наказом № 037 від 27 січня 2021 року структурний підрозділ Регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство» ліквідовано з

01 квітня 2020 року, про що було належним чином повідомлено позивача.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 11 червня 2021 року.

14. Зауважував, що згідно з наказом № 016 від 05 січня 2021 року «Про припинення простою», ОСОБА_1 було відмінено режим простою та зобов`язано його стати до роботи з 06 січня 2021 року, проте він до роботи не приступив. Доводи позивача щодо перебування його у зоні ризику захворювання на COVID-19, у зв`язку із чим, він був змушений працювати дистанційно до 06 червня 2021 року, належними доказами не підтверджені. Будь-яких доказів поважності причин відсутності на роботі або виконання трудових обов`язків у спірний період позивачем не надано. У свою чергу, відсутність позивача на роботі з 12 січня 2021 року по день звільнення підтверджується актами та копіями табелів обліку робочого часу позивача.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивач з 12 січня 2021 року не працював без поважних причин, чим допустив порушення трудової дисципліни, останній не має права на отримання заробітної плати. У зв`язку з відсутністю позивача на роботі усі документи були неодноразово направлені йому засобами поштового зв`язку, але кореспонденція позивачем свідомо не отримувалася. Більш того, він ухилявся від зустрічей та спілкування з адміністрацією закладу.

15. Вважав, що позивачем не доведено неправильності нарахування йому виплат у спірний період. Також безпідставними є позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів за невикористану відпустку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

16. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до КЗ «ЗОІППО» ЗОР про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку відмовлено.

17. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КЗ «ЗОІППО» ЗОР судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36 625,00 грн.

18. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний наказ про звільнення позивача відповідає вимогам законодавства України, звільнення позивача проведено з дотриманням вимог КЗпП України, а порушення прав позивача не встановлено. Відповідач вжив всіх належних від нього заходів щодо повідомлення позивача про скорочення його посади, можливе звільнення, та пропонував ОСОБА_1 іншу роботу. Натомість поведінка позивача була недобросовісною. ОСОБА_1 систематично ухилявся від спілкування з адміністрацією відповідача, його співробітниками, не отримував поштову кореспонденцію. Водночас, встановлено, що ОСОБА_1 володів інформацією щодо скорочення його посади та можливе звільнення за два місяці до такого, мав у своєму володінні відповідні накази, тому мав можливість вирішити питання стосовно свого працевлаштування на іншу посаду у відповідача, отримати трудову книжку, та звернутися до відповідача особисто для вирішення тих, чи інших питань. Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визнана похідною, а тому також не підлягає задоволенню.

19. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за період з 05 січня 2021 року по 11 червня 2021 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 12 січня 2021 року (перший робочий день після лікарняного) по день звільнення на робочому місці не перебував, доказів поважності відсутності на робочому місці, невиконання ним посадових обов`язків не надав, порядок дистанційної роботи ОСОБА_1 не встановлювався, а тому у відповідача був відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату у вказаний період.

20. Вимоги про стягнення недоплаченої заробітної плати за час простою суд вважав необґрунтованими, з огляду на неоспорення ним наказу про запровадження простою, а також ненадання розрахунку щодо неправильного обчислення відповідачем виплат, які позивач отримав за час простою. Крім того, встановлено, що на момент звільнення позивача невикористаної відпустки він не мав.

21. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із заявленого відповідачем розміру таких витрат, обсягу наданої правової допомоги та доказів їх понесення, врахувавши при цьому заперечення позивача щодо оплати вартості послуг адвоката за участь у судовому засіданні, яке не відбулося. Водночас, зазначено, що позивач не заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

22. Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

23. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року змінено, зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь КЗ «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради судових витрат на професійну правничу допомогу з «36 625,00 грн» до «9 000,00 грн».

24. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

25. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Водночас, вважав помилковими висновки суду першої інстанції щодо розміру стягнутих з позивача на користь відповідача документально підтверджених понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу. Позивач заявляв клопотання про зменшення розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі через їх неспівмірність з видом та часом виконаних адвокатом робіт. Врахувавши принцип пропорційності, а також вид та час фактично виконаних адвокатом робіт, суд апеляційної інстанції вважав наведений відповідачем розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу завищеним щодо часу та їх вартості при підготовці відзиву та участі у судових засіданнях у суді першої інстанції, а тому вирішив, що такі витрати підлягають зменшенню.

Узагальнені доводи касаційної скарги

26. У касаційній скарзі, поданій 28 листопада 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Скрима В. А., просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

27. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16, від 02 грудня 2019 року у справі № 488/4844/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо строків дії попередження про звільнення працівника (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки та встановили обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

28. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що попередження про звільнення, яке нібито відповідач направив у грудні 2020 року втратило свою чинність, а іншого попередження відповідач не надсилав. Вважає, що роботодавцем не дотримано двомісячного строку на попередження до дати звільнення, а тому не виконано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

29. Посилається на відсутність належних доказів його повідомлення щодо винесення відповідачем наказів про скорочення, попередження про звільнення, оголошення простою, припинення простою, забезпечення дистанційної роботи та про його звільнення. Офіційно встановленого порядку комунікацій за допомогою електронного зв`язку чи месенджерів не було встановлено сторонами. Крім того, в його особовій справі містяться анкетні дані з іншою адресою його проживання та номером телефону.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 335/10633/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

31. 20 грудня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. З 01 квітня 2015 року по 11 червня 2021 року ОСОБА_1 працював у КЗ «ЗОІППО» ЗОР на посаді завідувача регіонального науково-методологічного центру «Освіта та громадянське суспільство».

33. Згідно з наказами відповідача від 27 січня 2020 року № 037 «Про оптимізацію структури» та від 28 січня 2020 року № 038 «Про скорочення штату», посада позивача скорочувалась з 01 квітня 2020 року.

34. Наказом від 29 січня 2020 року № 039 «Щодо попередження про звільнення у зв`язку із скороченням штату» ОСОБА_1 було попереджено про звільнення з 01 квітня 2020 року.

35. Наказом відповідача № 145 від 07 липня 2020 року ОСОБА_1 оголошено режим простою.

36. Згідно з наказом від 05 січня 2021 року № 016 «Про припинення простою», позивачу відмінено режим простою та його зобов`язано стати до роботи з

06 січня 2021 року.

37. З метою вручення попередження про скорочення та ознайомлення з наказами з основної діяльності працівники відповідача 24 грудня 2020 року о 12:45 год. прибули за адресою: кв. АДРЕСА_1 . Вхідні двері ОСОБА_1 не відчинив. До цього у телефонному режимі

(12:19 год.) ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 що приходити на роботу не буде (акт від 24 грудня 2020 року, складений та підписаний співробітниками відповідача).

38. Відповідно до листа Запорізький обласний вузол спеціального зв`язку Державного підприємства спеціального зв`язку від 31 грудня 2020 року

№ 09/05-6 відправлення, адресовані ОСОБА_1 , вручити не вдалось черезвідмову останнього отримати пакет. Двері не відчиняв, своє місце знаходження не повідомив. Під час доставки пакету 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 спілкувався з працівниками вказаного підприємства через огорожу, від одержання пакету відмовився.

39. Відповідно до акту від 05 січня 2021 року, складеного та підписаного співробітниками відповідача, ОСОБА_1 вхідні двері своєї квартири не відчинив. Сусіди повідомили, що він приходить пізно ввечері з роботи. Вручити ОСОБА_1 попередження про скорочення та ознайомлення з наказом про припинення простою не вдалося.

40. Згідно з протоколом № 18 від 17 травня 2021 року профспілковий комітет надав згоду на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

41. Наказом КЗ «ЗОІППО» ЗОР № 038-к від 10 червня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

42. Допитана у суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що працює завідуючою організаційно-методичного центру КЗ «ЗОІППО» ЗОР. До її обов`язків відносить кадрова робота та питання пов`язані з відпустками.

У 2020 - 2021 роках спілкувалася з ОСОБА_1 по телефону та у месенджерах, запрошувала його на наради та особисто з`явитися на роботу. Також повідомляла ОСОБА_1 про звільнення у Viber та засобами поштового зв`язку на відомі адреси проживання ОСОБА_1 у

м. Запоріжжі, а саме: кв. АДРЕСА_1 ; кв. АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 . Також виходила за адресами у м. Запоріжжі: кв. АДРЕСА_1 ; кв. АДРЕСА_2 , у складі комісії, аби повідомити ОСОБА_1 про скорочення, оскільки на роботі він не з`являвся. На момент звільнення ОСОБА_1 не мав невикористаної відпустки. Її телефон був закріплений, як офіційний телефон для спілкування та листування зі співробітниками на підставі наказу по інституту. Телефон, за яким вона спілкувалася з ОСОБА_1 він особисто зазначав у своїх поданих заявах та сам телефонував їй з нього. По інституту був наказ, що стосувався дистанційної роботи, проте для того, щоб працівнику було погоджено таку роботу, він повинен був подати відповідну заяву та міг працювати вдома, а його робота контролювалася адміністрацією інституту. ОСОБА_1 такої заяви не писав. Усі накази по інституту надсилалися електронною поштою до структурних підрозділів для ознайомлення з ними працівників.

43. На підставі наданих суду письмових та електронних доказів, які були оглянуті та досліджені в судовому засіданні, встановлено, що через відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (без поважних причин), 07 липня

2020 року позивач засобами електронного зв`язку - у месенджері Viber (номер абонента позивача НОМЕР_1 ) був повідомлений працівником відповідача ОСОБА_2 про запровадження для позивача простою (надіслано копію наказу від 07 липня 2020 року № 145), а 05 січня 2021 року, у той самий спосіб - про припинення простою (надіслано копію наказу від 05 січня 2021 року № 016.

44. 06 січня 2021 року о 08:25 год від абонента НОМЕР_1 абоненту НОМЕР_2 ( ОСОБА_2 ) надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «Вітаю з різдвом! Інформую, що знаходжуся з 05.01. 2021 року по цей час - 06.01.2021 року, на лікуванні - 11 - листок непрацездатності серія алв номер 798365. Бажаю здоров`я!».

45. 28 січня 2021 року о 13:47 год. від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_2 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «Добрый день! Жду копию приказа о невыплате зарплаты за январь 2021 г. Как заведующему центром, находящемуся на карантине (самоизоляции)».

46. 11 червня 2021 року 16:05 год. від абонента НОМЕР_2 абоненту НОМЕР_3 надійшли копії наступних документів: наказ КЗ «ЗОІППО» ЗОР від 10 червня 2021 року № 038-К «Про звільнення ОСОБА_1 », лист КЗ «ЗОІППО» ЗОР від 11 червня 2021 року № 183 «Про необхідність отримання трудової книжки», розрахунковий лист №32931.

47. 11 червня 2021 року о 19:26 год. від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_2 надійшло повідомлення наступного змісту: «У мене ( ОСОБА_1 ) лікарняний… Хвилююсь за безпеку колективу інституту...».

48. 11 червня 2021 року 19:32 год. від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_2 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «P.s. Надішліть наказ про мою ( ОСОБА_1 ) відпустку відповідно до заяви від 21.05.21. і яку вами, варецькою і ЗОІППО було отримано. Пройшло 20 діб, а наказу немає. Чекаю...».

49. 11 червня 2021 року 20:07 год. від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_2 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «Ще p.s. Дякую за надіслані кошти. Передайте «подписантам» - нехай вишлють за січень-травень 2021, бо прийдеться ще доплатити за «моральне ушкодження».

50. З вкладення до поштових конвертів (відправлень), адресованих позивачу, в яких містились попередження про звільнення, попередження про скорочення штату, переліки вакантних посад, які пропонувались ОСОБА_1 , встановлено, що вищевказані накази, лист відповідача про необхідність отримати трудову книжку (від 11 червня 2021 року) повернулись відповідачу через їх невручення адресату.

51. Також встановлено, що ОСОБА_1 оскаржував наказ відповідача від 27 січня 2020 року № 037 «Про оптимізацію структури» (справа

№ 335/5647/20, позовна заяву подана 07 липня 2020 року) та надавав до матеріалів зазначеної справи копії наказів КЗ «ЗОІППО» ЗОР № 038 від 28 січня 2020 року, № 039 від 29 січня 2020 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

52. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

53. Згідно з положеннями пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

54. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

55. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

56. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

57. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

58. За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах

від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня

2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі

№ 201/6689/19).

59. Разом з тим, суд вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.

60. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

61. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

62. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

63. У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

№ 6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

64. Розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

65. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

66. Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю та є похідною вимогою від вимог про визначення незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

67. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у КЗ «ЗОІППО» ЗОР мало місце скорочення штату працівників, зокрема було скорочено посаду, яку займав позивач, що є визначеною пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України підставою для звільнення. Зазначена обставина не заперечується сторонами справи у межах касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

68. Перевіряючи дотримання відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом № 039 від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено про звільнення з 01 квітня 2020 року. У зв`язку з відсутністю позивача на роботі, копію зазначеного наказу було направлено останньому засобами поштового та телефонного зв`язку. Про обізнаність ОСОБА_1 про скорочення його посади свідчить також факт надання ним копії наказу про скорочення та про попередження його про наступне звільнення до його позову до КЗ «ЗОІППО» ЗОР, виконуючого обов`язки ректора КЗ «ЗОІППО» ЗОР Казачука А. В., треті особи: Департамент освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, Запорізька обласна рада, про визнання незаконним та скасування наказу КЗ «ЗОІППО» ЗОР від 27 січня 2020 року № 037 «Про оптимізацію структури КЗ «ЗОІППО» ЗОР, визнання ставлення виконуючого обов`язки ректора КЗ «ЗОІППО» ЗОР Казачука А. В. упередженим (справа № 335/5647/20).

69. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу пропонувалися наявні у КЗ «ЗОІППО» ЗОР вакантні посади, а також отримано згоду профспілкового комітету на його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

70. Врахувавши здійснення відповідачем усіх можливих дій щодо повідомлення ОСОБА_1 про заплановане вивільнення, а також поведінку позивача, який при поданні позовної заяви надав завірені копії наказів відповідача про оптимізацію структури КЗ «ЗОІППО» ЗОР, про оголошення простою, про припинення простою, про звільнення, копію витягу із протоколу засідання вченої ради відповідача, копію проєктів рішень до засідання вченої ради, оскаржував дії відповідача щодо скорочення чисельності штату в іншому судовому провадженні у липні 2020 року, однак при розгляді справи по суті стверджував про його неналежне повідомлення про скорочення чисельності штату, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про недобросовісність поведінки позивача та відсутність підстав для визнання оспорюваного наказу відповідача незаконним.

71. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій про повідомлення позивача про заплановане вивільнення.

72. Колегія суддів враховує, що за змістом пункту 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено у статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

73. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

74. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

75. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

76. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

77. Суди попередніх інстанцій надали обґрунтовану правову оцінку, як наявним у матеріалах справи доказам повідомлення позивача про наступне звільнення, надання пропозицій про переведення на іншу роботу, отримання згоди профспілкового органу, так і поведінці сторін спору і дійшли загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

78. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, в загальному зводяться до переоцінки доказів.

79. При цьому слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

80. У касаційній скарзі висловлено незгоду позивача з прийняттям судами попередніх інстанцій в якості доказу його повідомлення про наступне звільнення переписки у месенджері Viber.

81. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку з врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

82. З огляду на наявність доказів, які підтверджують факт ухилення позивача від отримання поштової кореспонденції від відповідача, запроваджений у

КЗ «ЗОІППО» ЗОР офіційний канал зв`язку за номером 096-477-20-17, відповідальна - завідувач організаційно-методичного центру ОСОБА_2 (наказ № 110 від 27 травня 2020 року), а також застосування самим позивачем як засобу комунікації з роботодавцем месенджера Viber (телефон позивача - НОМЕР_4 , телефон відповідача - НОМЕР_5 ), колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про належне виконання роботодавцем свого обв`язку з повідомлення позивача про заплановане вивільнення.

83. Посилання касаційної скарги на наявність у нього іншої зареєстрованої адреси місця проживання та номеру телефону не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій, оскільки матеріалами справи підтверджується факт направлення позивачу поштової кореспонденції на усі відомі адреси його місця проживання ( АДРЕСА_4 ;

АДРЕСА_3 ; пер. Явірний, 6/26, м. Запоріжжя).

84. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

85. Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, розподілу судових витрат, а тому з огляду на положення частини першої статті 400 ЦПК України справа в цій частині не переглядається в касаційному порядку.

86. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у справі обставин, наявних у матеріалах справи доказів та наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки таким доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

87. Крім того, безпідставними є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.

88. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

89. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Скрима В. А.,які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Скрима Валерія Анатоліївна, залишити без задоволення.

2. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович