Ухвала

від 14.02.2024 по справі 2-2234/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 2-2234/11

провадження № 61-2036ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому, у урахуванням уточнених вимог, просила суд:

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1

від 12 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

- визнати за нею право власності на 1/8 частину спірного житлового будинку, як на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_6 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2012 року позов задоволено частково.

Договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 від 12 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнано недійсним.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частину спадкового майно -житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1

У решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 17 травня 2012 року скасовано.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

03 лютого 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2012 року (надійшла до суду 12 лютого 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення без передачі справи на новий розгляд.

До касаційної скарги надано клопотання про поновлення строку подачі касаційної скарги.

Клопотання про поновлення строку подачі касаційної скарги обґрунтовано тим, що заявник весь час після прийняття оскаржуваного рішення намагалася вирішити питання у досудовому порядку, шляхом переговорів з відповідачами та надсиланням різноманітних запитів.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

У частині третій статті 394 ЦПК України зазначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

У справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року Європейський суд

з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими

і непереборними обставинами.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не

є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня

2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала від 14 жовтня 2003 року).

Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.

Заявником до клопотання про поновлення строку подачі касаційної скарги не додано жодних доказів на підтвердження поважності пропуску строку подачі касаційної скарги та доказів дати отримання копії рішення Апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2012 року.

Заявник пропустила строк на звернення до суду з касаційною скаргою більше ніж на 1 рік (звернувшись з касаційною скаргою через 12 років після ухвалення судового рішення), а частиною третьою статті 394 ЦПК України визначено виключні два випадки для відкриття касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Зазначених виключних випадків заявником не наведено.

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення

від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення

від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява

№ 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява

№ 17101/90, § 65).

Таким чином, доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами-членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).

Ураховуючи, що відсутні підстави вважати, що заявник була позбавлена можливості скористатися своїм процесуальним правом щодо подачі касаційної скарги

у передбачений законодавством строк та які б могли свідчити про наявність особливих і непереборних обставин, за яких заявник не подала касаційну скаргу

у передбачений строк, які б виправдали пропуск строку більше ніж на один рік,

у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною третьою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Визнати наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня

2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на спадкове майно, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник