Ухвала

від 20.02.2024 по справі 520/10921/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

справа № 520/10921/19

провадження № 2/947/41/24

УХВАЛА

про повернення заявз процесуальних птань,

приєднання доказів до справи та

продовження підготовчого провадження

20.02.2024 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси в одноособовому складі:

головуючий - суддя Літвінова І.А.,

за участю:

секретаря суду - помічника судді Романенка С.В. (за дорученням головуючого на підставі ч. 3 ст. 66 ЦПК України),

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Коваля В.Є.,

вирішуючи у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одеса процесуальні питання у цивільній справі № 520/10921/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Слаєва Раїса Каримівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна про визнання заповіту не дійсним, та питання щодо подальшого провадження у цивільній справі № 520/10921/19,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суд м. Одеси перебуває цивільна справа № 520/10921/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Слаєва Раїса Каримівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2023 року за клопотанням сторони позивача ОСОБА_1 , поданим адвокатом Ковалем В.Є., у справі № 520/10921/19 призначено посмертну судово-психіатричну експертизу. Проведення експертизи доручено судовим експертам Одеської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України». На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

До проведення експертизи до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про відвід судді Літвінової І.А. (вхід. 654).

Також 13.02.2024 року від імені ОСОБА_2 до суду надійшла заява із додатками щодо перебування позивача у лавах ЗСУ та тотожною раніше поданій заява про відвід (вхід. № ЕП-2031).

Ухвалою судді від 14.12.2024 року провадження у цивільній справі № 520/10921/19 відновлено, виконання ухвали про призначення експертизи зупинено, питання щодо відводу судді призначено вирішити у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

В судове засідання заявник відповідач ОСОБА_2 не з`явився.

У відповідності до частини восьмої статті 40 ЦПК України неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

Як встановлено судом, у своїх заявах відповідач ОСОБА_2 підставами відводу судді зазначає незгоду із порядком вирішення судом процесуальних питань у цивільній справі № 520/10921/19, а саме - проведення судових засідань та вирішення питання щодо призначення посмертної судової психіатричної експертизи за відсутності відповідача, який перебуває у лавах Збройних Сил України. Про призначення експертизи відповідач дізнався із телефонної розмови з представником відповідача адвокатом Ковалем В.Є., який, за твердженням ОСОБА_2 повідомив, «що в цій справі все вирішено» і не на користь відповідача. Відповідач зазначає про відсутність у нього можливості оскаржити ухвалу суду про призначення експертизи. За висновками відповідача суддя Літвінова І.А. «зухвало» порушує права відповідача, лишаючи його змоги поставити на вирішення експерту свої запитання та висловитися в судовому засіданні з приводу питань, які ставить на розгляд експерта інша сторона; є заінтересованою в результатах розгляду справи; виконує «кулуарні домовленості»; допускає «судове свавілля», компрометуючи судову владу.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Коваль В.Є. в судовому засіданні просить суд в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про відвід судді Київського районного суд м. Одеси Літвінової І.А. по справі № 520/10921/19 відмовити в повному обсязі. Крім особистих пояснень представником також надано суду письмові заперечення щодо відводу (вхід. 5477).

Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позицію свого представника та обставини, викладені у запереченнях.

Заперечуючи проти заявленого відповідачем відводу, сторона позивача зазначає, що заява відповідача ОСОБА_2 про відвід судді є незаконною, необґрунтованою, не мотивованою, оскільки не містить жодних підстав чи обставин для відводу судді. Стороною позивача звернуто увагу на те, що у цій справі з вини відповідача багаторазово не відбувалися судові засідання. Попередні повідомлення відповідача про його мобілізацію на військову службу до лав ЗСУ не були підтверджені допустимими доказами. Дії/бездіяльність відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Богачева А.Б. на думку сторони позивача є зловживанням процесуальними правами, спрямованими на введення суду в оману, затягування розгляду справи та перешкоджання одержанню висновку експерта, який у такій категорії справ є обов`язковим. Також адвокат Коваль В.Є. заперечив будь-яке спілкування (телефоні розмови) з відповідачем ОСОБА_2 у період з жовтня 2023 по січень 2024 року.

Сторона позивачнаголошує натому,що судзабезпечив сторонамцієї справиможливість ефективнота повноюмірою реалізовуватисвої права,виконувати процесуальнінаміри таможливості,спрямовані надоведення своєїправової позиції,в томучислі ішляхом надання стороною відповідача своїх питань експерту для посмертної судово-психіатричної експертизи. Стороною позивача також звернуто увагу, що стороною відповідача відвід було заявлено саме після призначення експертизи судом, при тому, що сторона відповідача жодним чином протягом 4 років не була позбавлена можливості належним чином заявити в письмовому вигляді своє клопотання із зазначенням своїх питань для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи по справі №520/10921/19,як непозбавлена можливостіі вмайбутньому заявитивказане клопотанняразом ізсвоїми питаннями.Твердження відповідачапро нібитонеможливість оскарженняним ухвали,чи нібитонеможливість поставлення/чивисловлення своїхпитань дляекспертизи,а такожнібито неможливостіпроведення судовихзасідань вКиївському районномусуді безйого особистоїучасті/чиучасті йогопредставника єбезпідставними таспростовуються інформацією із сайту Судова влада України та з Єдиного державного реєстру судових рішень, з яких вбачається, що з серпня 2023 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Чеоток Ольгу Владиленівну приймаєактивну участьв судових засіданнях вКиївському районному суді м. Одеси посправі №947/26974/23про визнання права власності на нерухоме майно (головуючий суддя Коваленко О.Б.) та зовсім не жаліється на судову владу України (копію інформації з сайтів додано).

В ході судового засідання, заслухавши думку сторони позивача щодо заявленого відповідачем відводу, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено вище у цій ухвалі, відповідач ОСОБА_2 підставами відводу судді зазначає незгоду з порядком вирішення судом питання щодо призначення експертизи у справі та не зупиненням провадження у справі на час перебування відповідача у складі Збройних Сил України.

Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Щодо висловів відповідача ОСОБА_2 з приводу «що в цій справі все вирішено» і не на користь відповідача; суддя Літвінова І.А. «зухвало» порушує права відповідача, є заінтересованою в результатах розгляду справи, виконує «кулуарні домовленості», допускає «судове свавілля», компрометуючи судову владу, - вказані вислови носять неповажний характер.

Суд наголошує, що вияв поваги до суду та до інших учасників процесу пунктом 1 частини другої статті 43 ЦПК України віднесено до обов`язків учасників справи.

У тексті заяви про відвід заявник ОСОБА_2 використовує лексику, яка не притаманна для написання ділових документів, в тому числі будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань, які подаються до суду. Зокрема, висловлювання виражають неповагу до суду. При викладені обставин, якими заявник мотивує свої вимоги, відображено зневажливе ставлення до судді.

Згідно з частиною першою статті 34 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Використанням таких висловлювань:

в цій справі /судом ред/ все вирішено не на користь відповідача

суд «зухвало» порушує права відповідача

суд виконує «кулуарні домовленості»,

допускає «судове свавілля», компрометуючи судову владу

виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини констатується як зловживання правом на подання заяви.

Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другоїстатті 43 ЦПК України).

Відповідно до частини першоїстатті 44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

У частинах третій,четвертійстатті 44 ЦПК Українивизначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язокдобросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Звертається увага, що саме з метою виконання завдання цивільного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отож, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, образити, принизити учасників судового процесу, їхніх представників, суд, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.

Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, представника, суду тощо. Тому суди не повинні розглядати справи, в яких особа, яка ініціювала судовий процес, використовує її процесуальні права на шкоду іншим учасникам судового процесу й інтересам правосуддя.

У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, їхніх представників, суду, осіб, які не беруть участь у судовому процесі. Суд не повинен толерувати використання нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів, зокрема для надання характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям). Такі слова та символи не можна використовувати ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (пункт 22), від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19).

Аналогічно Європейський суд з прав людини (даліЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободоголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. mutatis mutandis ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).

Частиною першоюстатті 143 ЦПК Українипередбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Згідно з частинами першоюдругоюстатті 148 ЦПК Українисуд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятоюстатті 203 цього Кодексу.

Суд доходить до висновку, що вжитті заявником ОСОБА_2 висловлювання у заяві про відвід судді є зловживанням процесуальними правами, що визначенні нормами Цивільного процесуального кодексу України та нормами міжнародного права.

Таким чином наявні підстави для повернення заяви про відвід заявнику, що в свою чергу не перешкоджає йому повторно звернутися до суду у встановленому порядку.

Щодо заходів процесуального примусу, то зважаючи на те, що подача такої заяви до суду здійснюється вперше, суд приймає рішення заходів у вигляді штрафу до позивача не застосовувати, оскільки у відповідності до статті 148 ЦПК України це є правом, а не обов`язком суду.

Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на твердження заявника ОСОБА_2 у заяві про відвід при мотивуванні відводу, як то - «вирішення справи не на користь відповідача» та наявність «кулуарних» домовленостей (згідно змісту - зі стороною позивача), враховуючи й попередні висловлення, допущені відповідачем у підготовчих судових засіданнях.

З цього приводу суд у відношенні до судді, якій заявлено відвід, бере за основу правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненнізлочину, припускається невинність до того часу, поки їївинуне буде доведено у порядку, передбаченомузаконодавством, і встановлено вирокомсуду, який набравзаконноїсили.

Принцип презумпції невинуватості закріплений положеннями частини першої статті 11 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту».

У пункті 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод наголошено «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Положення наведеної статті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) розкриває сутність та зміст однієї з найважливіших гарантій, закріплених в ній презумпції невинуватості, а саме: зазначаються межі дії цього принципу (будь-які справи прокримінальне правопорушення, що за своїм змістом ширше поняття злочину, яке використовується в українському законодавстві), момент, з якого особа вважається винуватою (коливина особи доведенав законному порядку) та недопустимість альтернативної до визначеної законом процедури встановлення винуватості особи.

Відповідно Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, а судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (статті 126 і 129). Томувплив на них у будь-який спосіб забороняється, а втручання в їхню діяльність тягне за собою відповідальність за ст. 376 Кримінального кодексу України, оскільки порушує порядок здійснення правосуддя відповідно до конституційного принципу незалежності суддів.

Згідно з частиною першою статті 376 Кримінального кодексу України втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов`язків або добитися винесення неправосудного рішення карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Втручання є певною формою впливу на свідомість та волю судді. При цьому для кваліфікації не має значення, в якій формі (яким способом і за допомогою яких засобів) здійснюється такий вплив (прохання, рекомендація, вказівка, вимога, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи, обіцянка всіляких вигод, погрози щодо судді або його близьких тощо).

Втручання може здійснюватися в усній і письмовій формі, під час безпосереднього контакту з суддею або через посередників, а погроза як спосіб втручання може бути як щодо самого судді, так і до його близьких.

Самостійність судів і незалежність суддів є необхідною умовою для здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права, захисту гарантованих Конституцією та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Самостійність судів означає:

суди у своїй діяльності нікому не підзвітні і мають для здійснення функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;

судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи або органу;

вирок, рішення, ухвала, постанова суду, які набрали законної сили, мають силу закону по конкретній справі і обов`язкові для виконання усіма і на всій території держави;

діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльності суду, а лише сприяє їй.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об`єктивності і неупередженості. При здійсненні правосуддя судді не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади, органів державного управління, службових осіб, громадських організацій, партій і рухів, від думкиі позиціїсторін уцивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, від вищестоящих судів.

Незалежність суддів при розгляді конкретних справ має забезпечуватися і в самому суді.

Ніхто не вправі вказувати судді, як слід оцінити ті чи інші обставини справи, примусити його постановити те чи інше судове рішення.

При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю виходячи при цьому з обставин справи і підпорюючись лише вимогам закону.

Норми цивільно -, кримінально -, господарсько -, адміністративно-процесуального законодавства, що належать до загальних положень, а також регулюють провадження в судових стадіях процесу, закріплюють в тій чи в іншій мірі гарантії незалежності суддів. Усі вони забезпечують рух справи в раніше визначеному законом напрямку, виключають ексцеси, встановлюють процесуальні санкції за невиконання закону і тим самим створюють умови, що дозволяють суддям розглядати й вирішувати справи за внутрішнім переконанням, спираючись тільки на досліджені в суді докази, незалежно від будь-яких впливів.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про упередженість судді Літвінової І.А. при здійснені провадження у цивільній справі № 520/10921/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Слаєва Раїса Каримівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна про визнання заповіту не дійсним.

Додатково звертається увага, що про упередженість судді (суду) може свідчити об`єктивна сукупність фактичних обставин, які б були пов`язані із діями судді (суду), внаслідок яких простежувалися б систематичність у штучному створенні перешкод в реалізації стороною своїх прав.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюються Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до частини першої статті 17якого суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Судуяк джерело права.

Однією з процесуальних гарантій реалізації завдань цивільного судочинства і ухвалення законних та обґрунтованих рішень у цивільних справах є інститут відводу судді, що має на меті відсторонення від участі у справі суддів, щодо неупередженості яких є сумніви.

Виходячи з цього цілком очевидно, що ефективність даного інституту пов`язана із застосуванням як національного законодавства, так і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Визначаючись щодо наявності підстав для відводу, необхідно враховувати, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності має визначатись, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв.

Що стосується суб`єктивного критерію, то особиста безсторонність судді презумується, поки не надано доказів протилежного.

При цьому суд враховує думку відповідача ОСОБА_2 , однак вирішальними при розгляді питання щодо відводу вважає встановлені фактичні обставини за результатами перевірки.

Приписами частини одинадцятої статті 33 ЦПК України визначено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На цей час судом не встановлено випадків, що унеможливлюють участь судді Київського районного суду м. Одеси Літвінової І.А. у розгляді цивільної справи № 520/10921/19.

Про повернення заяви суд постановляє ухвалу.

При цьому подані до суду заявником ОСОБА_2 докази на підтвердження служби у складі Збройних Сил України суд вважає за необхідне приєднати до матеріалів справи, надавши їм оцінку у відкритому судовому засіданні, дата, час та місце проведення якого визначаються цією ухвалою.

Щодо заяви, яка надійшла до суду 13.02.2024 року (вхід. № ЕП-2038) та передана судді Літвіновій І.А. 14.02.2024 року, зазначається наступне.

Із змісту заяви вбачається, що спрямована вона на ім`я голови Київського районного суду м. Одеси відносно дій судді «Литовченко И».

По-перше, до складу Київського районного суду м. Одеси суддя з такими даними не входить.

По-друге, голова суду не наділений повноваженнями та не в праві втручатися будь-яким чином у здійснення правосуддя суддями підпорядкованому йому суду.

По-третє, заява, яка надійшла до суду 13.02.2024 року (вхід. № ЕП-2038) викладена на російській мові, з чого припускається, що заявник ОСОБА_2 не врахував втрату чинності на підставі Рішення Конституційного Суду№ 2-р/2018від 28.02.2018 Закону «Про засади державної мовної політики», як такого, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Так, Конституційний Суд Українипостановив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року № 5029VI зі змінами. Суд постановив, що Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012року № 5029VI зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Відповідно втратила чинність й стаття 14 Закону України «Про засади державної мовної політики», якою встановлювалось право суду за згодою сторін здійснювати провадження регіональною мовою (мовами) у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови); допускалась подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу, а також без додаткових для цих осіб витрат - надання послуг перекладача з регіональної мови або мови меншини, у разі необхідності, а державою гарантувалась можливість здійснювати судове провадження регіональною мовою (мовами).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 1 листопада 2018 року (справа № 638/17598/17, провадження № 61-26527 св 18) визнав правомірним застосування процесуальних наслідків до заяви у зв`язку із невідповідністю вимогам щодо її змісту, в тому числі і викладенням російською мовою.

Так Верховний Суд зазначив, що державною мовою в Україні є українська мова (стаття 10 Конституції України).

Європейський суд з прав людини у рішенні «Менцен проти Латвії (заява № 71074/01) зазначив: «... що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов`язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.

З огляду на викладене, відмова з підстав невиконання вимог закону щодо викладення заяви державною мовою, не є такою, що несумісна з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Крім іншого, заява ОСОБА_2 від 13.02.2024 року (вхід. № ЕП-2038) не відповідає вимогам статті 183 ЦПК України та у відповідності до частини четвертої цієї статті підлягає поверненню заявнику без розгляду.

У відповідності до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За приписами частини першої статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом частини другої статті 127 ЦПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом з ініціативи суду.

На підставі принципу розумності суд доходить висновку про необхідність продовжити підготовче провадження у цивільній справі № 520/10921/19.

Поняття розумних строків розгляду справи в контекстіст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне тотожне (не ідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулюєдефініцію розумного строку розгляду справи.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Суд наголошує, що саме засада змагальності опосередковано, через її контролюючу функцію, є гарантом законності, об`єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду справи.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні - протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. При цьому, важливим є встановлення оптимального співвідношення активності сторін та активності суду.

В рішеннях де Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення статті 6 Конвенції, зазначено: Суд відзначає, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., ReportsofJudg mentsand Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Niderost Huberv. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 3, 11, 12, 13, 33, 40, п. 2 ч. 2 та ч. 4 ст. 44, ст. 143, 148, ст. 185, п. 11 ч. 1 ст. 257, ст. ст. 260, ч. 2 ст. 261, ч. 2 ст. 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву провідвід судді Київського районного суду м. Одеси Літвінової Ірини Анатоліївни (вхід. № 659) у цивільній справі № 520/10921/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Слаєва Раїса Каримівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна про визнання заповіту не дійсним - з підстав зловживання правом повернути заявнику ОСОБА_2 на адресу, зазначену заявником у цій заяві: АДРЕСА_1 , роз`яснивши право звернутися з такою заявою повторно у встановленому законом порядку.

Докази, надіслані 13.02.2024 року відповідачем у цивільній справі № 520/10921/19 ОСОБА_2 приєднати досправи № 520/10921/19.

Заяву щодо судді «Литовченко И» (вхід. № ЕП-2038 від 13.02.2024 року), викладену на російській мові й без додержання вимог, встановлених статтею 183 ЦПК України - повернути заявнику без розгляду.

Продовжити підготовче провадження у цивільній справі № 520/10921/19.

Призначити судове засідання на 28лютого 2024року о12годині 00хвилин в залі к.-240 Київського районного суду м. Одеси.

Про час, дату та місце проведення засідання повідомити учасників справи.

Ухвала набирає законної сили негайно та в частині повернення заяв може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Копію ухвали направити учасникам справи.

З текстом ухвали можна ознайомитись за веб-адресою: www.reyestr.court.gov.ua.

Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет /веб-адреса сторінки: https://court.gov.ua/fair/sud1512/.

Суддя Літвінова І. А.