Рішення

від 15.02.2024 по справі 336/2137/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

ЄУН 336/2137/23

пр. № 2/336/250/2024

м. Запоріжжя 15 лютого 2024 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Зарютіна П.В.

при секретарі Бублій Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області та Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом за яким зазначив:

«03.07.2014 року органами досудового розслідування - слідчим відділом СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення, згодом затримано та 07.07.2014р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ознаками злочину, передбачених ч.2 ст.307 КК України.

ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 208 КПК України та в подальшому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. За наслідком проведення досудового розслідування обвинувальний акт передано на розгляд до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя.

За результатом неодноразового розгляду кримінального провадження судами України, в тому числі касаційною інстанцією, Шевченківський районний суд м.Запоріжжя постановив вирок від 05.01.2021р., яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано. Зазначений вирок суду набув законної сили, оскільки за наслідками перегляду вироку суду, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06.12.2022р. вирок суду першої інстанції було залишено без змін.

Нормами Конституції гарантується наступне: «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень» (статті 56 Конституції України).

Разом з тим, статтею 130 КПК України визначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Спеціальним нормативним актом, що регулює відносини з приводу відшкодування такої шкоди є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено відшкодування шкоди внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою (ч.1 Закону).

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Внаслідок незаконного притягнення мене до кримінальної відповідальності та взяття під варту ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода, яка виразилася в порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими, а також вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя, за період перебування в умовах ізоляції (Слідчий ізолятор та в закладах пенітенціарної системи) у позивача погіршився стан здоров`я та взаємовідносини з рідними, зокрема з рідним сином, який вимагав батьківського піклування, також позивач позбавився умов щодо працевлаштування, а органами Державної виконавчої служби було здійснено арешт та розпочата процедура примусового виконання рішення суду в частині конфіскації.

Також на підставі положень чч.1,2 ст.1176 ЦК України, «шкода, завдана особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання…., відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої особі незаконними діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає в разі постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи…».

З огляду на зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що позивачеві була спричинена моральна шкода внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та взяття особи під варту та тривалого перебування в умовах ізоляції (слідчому ізоляторі та виправній колонії майже 4 роки ув`язнення), а також те, що внаслідок незаконного засудження було накладено арешт на житло в рахунок конфіскації майна, безпідставне проведення обшуку в приміщенні, де проживав позивач та інші члени родини, а також прошу суд постановити рішення про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування та прокуратури, яку я оцінюю у розмірі 2 000 000 гривень.

Розрахунок морального відшкодування становить: період перебування під судом та слідством: серпень 2014 рік -грудень 2021 рік (100 місяців) = (100 місяців*20000,00 гривень=100000,00 гривень).

Позивач обраховує суму морального відшкодування із розрахунку 20 000 гривень за кожний місяць перебування під судом та слідством.

Копії матеріалів досудового та судового провадження знаходяться у відповідача - Запорізькій обласній прокуратурі, оригінали - в Шевченківському районному суді, оригінали інших письмових доказів знаходяться у позивача.

Від сплати судового збору звільнений на підставі приписів п.13 ч.2 ЗУ «Про судовий збір».

У зв`язку з зазначеним, враховуючи, що загальний період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом збільшився до та складає у сукупності 106 місяців (з серпня 2014 року по червень 2023 року), позивач просить суд про стягнення моральної шкоди на його користь з Державного бюджету 2120 000,00 грн. (106 місяців*20 000,00 грн), з розрахунку 20 000, 00 грн. за кожний місяць перебування під судом і слідством. Також у зв`язку із понесеними витратами позивача на правничу допомогу, просить стягнути зазначені витрати в загальному розмірі 65000,00 грн.

Ухвалою суду від 05 червня 2023 року вирішено: «Відкрити провадження у справі за вищевказаною позовною заявою та призначити справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження».

Ухвалою суду від 18 жовтня 2023 року вирішено: «Закрити підготовче провадження та призначити вищевказану справу до судового розгляду по суті».

Відповідачами подано відзиви на позовну заяву.

Так, за змістом відзиву Запорізької обласної прокуратури:

«У провадженні СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області перебувало кримінальне провадження № 12014080010000313 від 03.07.2014 за ч. 2 ст. 307 КК України.

Відповідно до відомостей з ЄРДР 07.08.2014 ОСОБА_1 затримано у порядку статті 208 КПК України. Цього ж дня ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.08.2014 підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці. У подальшому строк дії вказаного запобіжного заходу неодноразово продовжувався судом під час судового розгляду кримінального провадження.

Також, 07.08.2014 СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області до ЄРДР внесено відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014080010000375 за ч. 2 ст. 307 КК України.

Прокурором прокуратури м. Запоріжжя 08.08.2014 винесено постанову про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень № 12014080010000375 та № 12014080010000313.

Крім цього, 14.08.2014 СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області до ЄРДР внесено відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014080010000380 за ч. 2 ст. 307 КК України.

ОСОБА_1 26.08.2014 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Прокурором прокуратури м. Запоріжжя 26.08.2014 винесено постанову про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень № 12014080010000380 та № 12014080010000313.

Крім того, 28.08.2014 СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області до ЄРДР внесено відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014080010000409 за ч. 2 ст. 309 КК України.

ОСОБА_1 29.08.2014 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.

Прокурором прокуратури м. Запоріжжя 29.08.2014 винесено постанову про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень № 12014080010000409 та № 12014080010000313.

ОСОБА_1 29.08.2014 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України.

За результатами досудового розслідування об`єднаного кримінального провадження № 12014080010000313 прокурором прокуратури м. Запоріжжя 29.08.2014 затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, який 01.09.2014 направлено для розгляду до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Судом 03.10.2014 обвинувальний акт повернуто прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Під час проведення подальшого досудового розслідування 22.10.2014 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України.

Прокурором прокуратури м. Запоріжжя 24.10.2014 затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, який направлено для розгляду до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 02.07.2014, 23.07.2014, 06.08.2014 він незаконно збув особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований.

Крім того, ОСОБА_1 незаконно придбав та зберігав за місцем мешкання 2 шприци з особливо небезпечними наркотичними засобами - опій ацетильований.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2015 у справі №336/7549/14 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27.05.2015 вищевказаний вирок суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12.2015 касаційну скаргу захисника ОСОБА_1. задоволено, ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При новому перегляді ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10.02.2016 скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2015 та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2017 повторно винесено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30.05.2018 скасовано вищевказаний вирок суду першої інстанції та призначено новий судовий розгляд.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.01.2021 ОСОБА_1 виправдано за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України у зв`язку із недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачувався (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06.12.2022 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вищевказаний вирок - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою прокурора, станом на сьогодні триває розгляд.

Потрібно звернути увагу, що допитаний 07.08.2014 під час досудового розслідування підозрюваний ОСОБА_1 свою вину визнав частково у частини зберігання наркотичних засобів для власного вживання. Вказане також зазначається у вироках Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2015 та від 01.09.2017 у справі №336/7549/14.

Щодо підстав для відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 нормативно обгрунтована ст. ст. 1167, 1176 ЦК України, ст. 56 Конституції України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі-Закон).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 1, 2 та 7 статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Статтею 2 Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з п. 5 ст. 3 Закону у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Положеннями ст. 4 Закону встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ст. 13 Закону).

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме ст. 1176 ЦК України та Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Одночасно ч. 4 ст. 1176 ЦК України визначено, що фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Самообмова - це показання обвинуваченого (підозрюваного), в яких він зізнається у вчиненні злочинів, яких не вчиняв, чи бере на себе всю вину (або частково) за вчинений іншими особами злочин, хоча насправді його вчинила група осіб. Самообмова (самонаклеп) це позиція позивача у кримінальному провадженні.

Таку позицію особи (добровільну) не можна відібрати у неї, оскільки остання є виключним правом цієї особи, яка здійснює захист свого права на свійрозсуд як із захисником, так й без останнього.

З наведених вище обставин факт самообмови ОСОБА_2 наявний як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження. При цьому така самообмова була добровільною та перешкоджала з`ясуванню істини.

Вказаний факт зафіксовано у протоколі допиту ОСОБА_2 від 07.08.2014 та у вироках Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2015 та від 01.09.2017 у справі №336/7549/14. Вказане сприяло складенню прокурором обвинувального акту та, у подальшому, винесення вироків судами щодо винуватості позивача у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

У подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 30.05.2022 у справі № 311/719/19 дійшов наступних висновків.

Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Суди мають враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження того, що самообмова, яка стала наслідком застосування насильства, погроз та інших незаконних заходів, позивач не надав.

Таким чином, самообмовою позивач перешкоджав з`ясуванню істини і цим сприяв незаконному засудженню, а тому не має права на відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, прошу суд залишити без задоволення позовну заяву ОСОБА_2 »

За зімстом відзиву ГУНП в Запорізькій обалсті:

«03.07.2014 слідчим відділом ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області було внесено відомості до ЄРДР за № 12014080010000313 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Обставини внесення відомостей до ЄРДР та повідомлення Позивачу про підозру.

02.07.2014 приблизно о 22.30 год. ОСОБА_1 знаходячись біля вхідних дверей до під`їзду будинку АДРЕСА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, діючи умисно, з корисливих мотивів, незаконно збув ОСОБА_3 за грошові кошти в сумі 100 грн. медичний шприц ємкістю 2 мл., в якому знаходилась речовина темно коричневого кольору об`ємом 1,3 мл, яка згідно з висновку експерта № 813 від 07.07.2014 визначена як особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, маса якого в 1,3 мл рідини становить 0,0169 г.

23.07.2014 приблизно о 17.10 ОСОБА_1 знаходячись біля вхідних дверей до під`їзду будинку АДРЕСА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, діючи умисно, з корисливих мотивів, незаконно збув ОСОБА_4 за грошові кошти в сумі 100 грн. медичний шприц ємкістю 2 мл., в якому знаходилась речовина темно коричневого кольору об`ємом 1,0 мл, яка згідно з висновку експерта № 954 від 29.07.2014 визначена як особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, маса якого в 1,0 мл рідини становить 0,0212 г.

Зокрема, у рамках кримінального провадження № 12014080010000313 від 03.07.2014 було зібрано наступні докази:

- покази свідка ОСОБА_3 , який пояснив, що 02.07.2014 придбав у ОСОБА_1 за грошові кошти особливо небезпечний наркотичний засіб «Опій Ацетильований», який у подальшому він добровільно видав працівникам міліції;

- покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які повністю підтвердили показання ОСОБА_7 ;

- протокол добровільної видачі від 03.07.2014;

- висновок експерта № 813 від 07.07.2014 визначена як особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, маса якого в 1,3 мл рідини становить 0,0169 г.;

- висновок експерта № 954 від 29.07.2014 визначена як особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, маса якого в 1,0 мл рідини становить 0,0212 г.;

- протокол видачі грошових коштів для проведення оперативної закупівлі від 23.07.2014;

- протокол огляду покупця від 23.07.2014;

- протокол добровільної видачі від 23.07.2014.

З урахуванням вищезазначених доказів, що встановлювали достатність доказів для підозри ОСОБА_1 у вчинені злочину передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, 07.08.2014 слідчим СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області старшим лейтенантом міліції Новосільським Олександром Ігоровичем було повідомлено про підозру - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Надалі, Позивачу було вручено обвинувальний акт (затверджений прокурором), який 26.09.2014 був направлений до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для розгляду у суді (справа № 336/7549/14-к).

27.02.2015 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя (справа № 336/7549/14-к) Позивача визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/42896678 ). Не погодившись з таким вироком, Позивач оскаржив його у апеляційному порядку.

10.02.2016 Апеляційним судом Запорізької області вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2015 (справа № 336/7549/14-к) скасовано та призначено справу до нового розгляду у суді першої інстанції (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/55806274).

01.09.2017 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя (справа № 336/7549/14-к) Позивача визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/68577343). Не погодившись з таким вироком, Позивач оскаржив його у апеляційному порядку.

30.05.2018 Апеляційний суд Запорізької області у справі № 336/7549/14-к апеляційну скаргу захисника Позивача задоволено частково. Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2017 скасовано та призначено новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/74389202).

05.01.2021 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у справі № 336/7549/14-к Позивача визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/94012722). Не погодившись з таким вироком суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу.

06.12.2022 Запорізьким апеляційним судом апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.01.2021 без змін (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/107943836).

Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор подав касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 14.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/109548029).

Таким чином, станом на день подання відзиву на позовну заяву у справі № 336/2137/23 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури кримінальна справа № 336/2137/23 перебуває на розгляді у суді касаційної інстанції.

З аналізу вищезазначеного, вбачається, що досудове розслідування кримінального провадження № 12014080010000313 від 03.07.2014 було проведено прокуратурою та слідчим відділом Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області) якими Позивачу було вручено повідомлення про підозру та складено обвинувальні акти відносно Позивача за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України (07.08.2014).

В цей же час, звертаємо увагу суду, що ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області не є структурним підрозділом ГУНП в Запорізькій області. Зокрема, ГУНП в Запорізькій області не є правонаступником ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області.

Наголошуємо, що ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області є юридичною особою (органом державної влади, ЄДРПОУ 08672408, 69006, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Леніна, буд. 191), який на момент звернення Позивача з даною позовною заявою перебуває у стані припинення.

Крім цього, відповідно до матеріалів справи, вбачається, що після направлення обвинувального акту до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у вересні 2014 року (прокуратурою та СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області) та до моменту винесення виправдувального вироку Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 05.01.2021, який Запорізький апеляційний суд ухвалою від 06.12.2022 залишено без змін - матеріли кримінального провадження № 12014080010000313 від 03.07.2014 до ГУНП не надходили. Як наслідок, ГУНП не проводило досудове розслідування, та жодним чином не порушувало права Позивача.

ГУНП в Запорізькій області було створено у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію», на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», як наслідок, ГУНП жодним чином не могло порушити права Позивача, оскільки у 2014 році ще не було створено, як насідок ГУНП є неналежним відповідачем у даній справі.

07.11.2015 року реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції проведено державну реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи Головного управління Національної поліції в Запорізькій області.

Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що позовна заява подана стороною Позивача в частині вимог до ГУНП в Запорізькій області не відповідає вимогам п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до яких: «Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги».

З наведеного випливає, що позовна заява повинна містити також твердження позивача про те, якою особою і в який спосіб, на думку позивача, порушується (порушувався), оспорюється (оспорювався) чи не визнається (не визнавався) його право чи законний інтерес.

Таким чином, визначаючи відповідачем - ГУНП в Запорізькій області, представник Позивача у порушення пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України не виклав обставин того, які саме посадові особи Відповідача 1 вчинили дії, що призвели до порушення прав та законних інтересів позивача та завдало йому моральної шкоди, за умови, що повідомлення про підозру та складання обвинувального акту було здійснено органом досудового розслідування (посадовими особами) ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області (окремою юридичною особою) та прокуратури.

Також зазначаємо, що для відшкодування моральної шкоди, необхідна наявність всіх складових: 1) шкода, 2) наслідки) 3) причинний зв`язок між шкодою та наслідками, 4) вина. З урахуванням того, що у позовній заяві склад цивільного правопорушення ГУНП не доведено, вважаємо, що ГУНП в Запорізькій області визначено відповідачем у даній справі безпідставно, як наслідок позовні вимоги не підлягають задоволенню.

1.Шодо не доведення наявності у Позивача моральної шкоди, зазначаємо наступне.

Наголошуємо увагу суду, що наявність законодавчих підстав для відшкодування морально шкоди, такий як - виправдувальний вирок, не звільняє Позивача від обов`язку доведення наявності та розміру моральної шкоди. Така моральна шкода повинна бути реальною, встановлена та підтверджена наявним доказами.

Позивач просить суд відшкодувати моральну шкоду, керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР (зі змінами) (далі - Закон № 266/94-ВР).

Статтею 1 Закону № 266/94ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

Відповідно до положень ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Відповідно до абз. 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуючи стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визнаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У тому числі встановлено характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Таким чином, моральна шкода - це страждання які зазнає людина, які може охарактеризувати лише особа, яка зазнала таких страждань. Моральною шкодою законодавство визнає втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема:

?в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації;

?в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я;

?в порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом;

?в порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя;

?в порушенні стосунків з людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно за статтями 2 ЦПК України основними засадами цивільного судочинства, зокрема, є верховенство права і змагальність сторін, при здійсненні правосуддя захист прав, свобод інтересів фізичних осіб здійснюється у спосіб визначений законом. Частиною 3 статті 12 вищевказаного кодексу визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для вирішення спору, та на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту позовної заяви та долучених до неї матеріалів, вважаємо, що стороною Позивача не виконано обов`язок визначений ч. 3 ст. 12, 81 ЦПК України та не доведено наявність моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн., зокрема, не долучено на підтвердження цього відповідні докази.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, звертаємо увагу суду, що деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

З урахуванням чого, саме Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки ГУНП, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, що виходячи з позовної заяви та долучених до неї документів не вбачається.

Наголошуємо, що сам факт винесення виправдувального вироку відносно Позивача не є підтвердженням моральної шкоди, така шкода повинна бути реально встановлена. Відповідно до постанови Верховного суду від 28.11.2018 у справі № 214/6982/13-ц, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Повторно зазначаємо, що будь-яких підтверджень позбавлення можливості та реалізації своїх звичок та бажань, які завдали моральної шкоди Позивачу, а також яким чином погіршились відносини з оточуючими людьми до матеріалів позовної заяви не надано. Зокрема, відсутні докази щодо погіршення стану здоров`я позивач, як відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Для підтвердження позиції Позивача, повинні бути проаналізовані та порівняні його соціальні зв`язки, ритм життя, надано оцінка освіті, роботі, міцності зв`язків у суспільстві, громадської позиція, конкретні фізичні та психологічні страждання, які зазнав Позивач внаслідок пред`явлення йому обвинувального акту, як до пред`явлення, так і після винесення виправдовувального вироку. Однак, у матеріалах даної цивільної справи відсутні такі докази, які фактично можливо проаналізувати судом при визначенні наявності або відсутності моральної шкоди та/або розміру такої шкоди.

Зокрема, представник Позивача зазначає, що у Позивача погіршився стан здоров`я та взаємовідносини з рідними, зокрема, з рідним сином, який вимагав батьківського піклування, а також позивач позбавлений умов щодо працевлаштування.

Стосовно зазначених обставин просимо суд першої інстанції звернути увагу, що станом на момент повідомлення Позивачу повідомлення про підозру, він 6 разів був притягнутий до кримінальної відповідальності та в одній справі обвинувальний акт було направлено до суду, а саме:

-09.03.2004 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ст. 309 КК України (міра покарання - обмеження волі на строк 1 рік 3 місяці з іспитовим строком 1 рік);

-20.04.2005 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України (міра покарання - позбавлення волі на строк 2 роки);

-26.11.2009 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України (міра покарання - штраф у розмірі 1000 грн.);

-02.12.2010 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України (міра покарання - позбавлення волі на строк 2 роки з іспитовим строком 2 роки);

-15.11.2011 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України (міра покарання - позбавлення волі на строк 2 роки);

-21.02.2012 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України (міра покарання - позбавлення волі на строк 2 роки звільнений 24.04.2014 по відбуттю строку покарання);

-27.06.2014 до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя направлене кримінальне провадження з обвинувальним актом за підозрою ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України

Таким чином, вважаємо, що представником Позивача не підтверджено допустимими доказами наявність причинно-наслідкового зв`язку між зазначеною представником Позивача моральною шкодою (погіршення стану здоров`я та погіршення взаємовідносин з рідними, у тому числі наявності проблем щодо працевлаштування) та розглядом кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 12014080010000313 від 03.07.2014 у суді, у зв`язку з чим, вважаємо, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні жодні виписки з історії хвороб, з яких можливо б було проаналізувати стан здоров`я Позивача, як до пред`явлення ОСОБА_1 повідомлення про підозру 07.08.2014, так й після завершення розгляду кримінальної справи № 336/7549/14- к у суді.

Загальні посилання сторони Позивача не є належним доказом прогрішення стану здоров`я позивача внаслідок здійснення досудового розслідування та спричинення йому моральної шкоди.

Таким чином, представником Позивача не надано належних, допустимих та достовірних доказів причинного зв`язку між діями органів досудового розслідування ГУНП в Запорізькій області та погіршенням стану здоров`я Позивача, прогрішення взаємовідносин між людьми, у тому числі з сином тощо. За відсутності таких доказів та відомостей, які б могли підтвердити зазначені доводи представника Позивача, останні не можуть бути підставою для відшкодування йому шкоди у розмірі 20000 грн. за місяць перебування під слідством.

Як висновок наголошуємо увагу, що жодних посилань, які є відображенням положення закону та які завдали Позивачу моральну шкоду, які б підкріплювались поясненнями, доказами із зазначенням, як такі страждання відобразились на повсякденному житті Позивача та завдали йому моральної шкоди до справи не надано.

Просимо суд враховувати, що всі справи про відшкодування моральної шкоди є індивідуальними та повинні розглядатись виходячи із суб`єктивних обставин кожної конкретної справи і об`єктивності дослідження доказів. Звертаємо увагу суду, що пред`явлення Позивачу повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачення та розгляд кримінального провадження у суді встановлюють саме підстави для відшкодування моральної шкоди, проте така шкода повинна бути реальною та доведеною, що у даному випадку зроблено не було.

2.Щодо визнання (частково) Позивачем своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, як підстава для відмови у позовних вимогах.

Відповідно до Вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2015 року у справі № 336/7549/14-К : «Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою провину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав частково…».

Згідно з частиною четвертою статті 1176 ЦК України фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Суди мають враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження того, що самообмова, яка стала наслідком застосування до Позивача насильства, погроз та інших незаконних заходів, суду першої позивач не надав.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 під час досудового слідства та протягом судового розгляду давав покази на підтвердження своєї часткової вини й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована в матеріалах кримінальної справи. Таким чином, само обмова виключає факт відшкодування моральної шкоди.

Аналогічна позиція викладена у Постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16-ц провадження № 61-42166 св 18, в якій Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробили наступний висновок.

3.Щодо не визначення Державної казначейської служби України відповідачем або третьою особою у даній справі.

Звертаємо увагу суду, що позивач, дійсно маючи право на незалучення у цій справі держави в особі одного із відповідачів - Державної казначейської служби України чи її територіального органу,- разом із цим із цим, також взагалі не залучив у цій справі відповідача - державу в особі органу, діями посадової особи якого завдано шкоду позивачеві (на думку Позивача), а саме - ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, яке проводило досудове розслідування кримінального провадження № 12014080010000313 від 03.07.2014.

В силу вимог ст. 48 ч. 2 ЦПК України (Сторони) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, або також держава.

Однак, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, який залучений в якості відповідача за вищезазначеним позовом позивача є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки воно не є державою чи органом, саме діями посадової особи якого завдано шкоду позивачеві при вищевикладених у позовній заяві позивача обставинах.

Залучення неналежного відповідача у цій справі є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову позивача. За відмови у задоволенні позову позивача у цій справі через неналежність відповідача, суд не вправі розглядати дану справу по суті та надавати будь-яку оцінку доказам сторони позивача взагалі.

Незалучення в якості відповідача у цій справи держави в особі юридичної особи -Запорізьке міське управління ГУМВС України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 08672408), як органу, діями посадової особи якого завдано шкоду позивачеві при вищевикладених у позовній заяві позивача обставинах, позбавиляє останнього у цій справі використовувати процесуальні права відповідача, передбачені ЦПК України: знати про справу, приймати в ній участь і надавати відповідний відзив на вищезазначений позов позивача у цій справі та докази у спростування останнього повністю чи частково.

Зокрема, окремої уваги заслуговує той факт, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином, у разі винесення рішення про задоволення позовних вимог у даній справі у Державної казначейської служби України, в порядку визначеному ч. 1 ст. 53 ЦПК України, останнє може вплинути на їхні права або обов`язки виходячи із наступного.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Згідно пункту 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Аналогічних висновків дійшла ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

У дній цивільній справі ОСОБА_1 пред`явив позов до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, однак, не визначив ані як Відповідача, ані як третю особу - Державну казначейську службу України.

У пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди, як у даній справі, на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, то при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевою самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом.

Таким чином, враховуючи положення постанови Пленуму Верховного суду від 31.03.1995 № 4, Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень повинна бути відповідачем у даній цивільній справі. Не визначення ДКС України відповідачем у справі тягне за собою, по-перше, порушення права держави у даній справі на захист та надання пояснень по суті спору, а по-друге, порушення вищезазначених норм законодавства.

З урахуванням вищезазначеного, вважаємо, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог».

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 03.07.2014 слідчим відділом ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області було внесено відомості до ЄРДР за № 12014080010000313 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

07.08.2014 слідчим СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області старшим лейтенантом міліції Новосільським Олександром Ігоровичем було повідомлено про підозру - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Надалі, Позивачу було вручено обвинувальний акт (затверджений прокурором), який 26.09.2014 був направлений до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для розгляду у суді (справа № 336/7549/14-к).

27.02.2015 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя (справа № 336/7549/14-к) Позивача визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/42896678 ). Не погодившись з таким вироком, Позивач оскаржив його у апеляційному порядку.

10.02.2016 Апеляційним судом Запорізької області вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2015 (справа № 336/7549/14-к) скасовано та призначено справу до нового розгляду у суді першої інстанції (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/55806274).

01.09.2017 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя (справа № 336/7549/14-к) Позивача визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/68577343). Не погодившись з таким вироком, Позивач оскаржив його у апеляційному порядку.

30.05.2018 Апеляційний суд Запорізької області у справі № 336/7549/14-к апеляційну скаргу захисника Позивача задоволено частково. Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2017 скасовано та призначено новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/74389202).

05.01.2021 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у справі № 336/7549/14-к Позивача визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/94012722). Не погодившись з таким вироком суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу.

06.12.2022 Запорізьким апеляційним судом апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.01.2021 без змін (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/107943836).

Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор подав касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 14.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції (режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/109548029).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 08.06.2023 касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвала Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Отже, період перебування позивача під кримінальним переслідуванням обраховується з 07.08.2014 (дата повідомлення про підозру) по 08.06.2023 (закінчення касаційного провадження з перегляду виправдувального вироку) та складає більше ніж 105 місяців.

Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

В межах спірних відносин таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі - Положення).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, - відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із наступного.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Пункт 1 статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачає, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 3 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) зокрема: суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги та моральна шкода.

Відповідно до п. 10 ч.3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", громадянинові підлягають поверненню суми, сплачені зв`язку з наданням юридичної допомоги, сплачені адвокату за участь у справі, написанні касаційної скарги, а також понесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздкам у справі до касаційної та наглядової інстанції.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При визначенні обгрунтованого розміру беруться до уваги такі фактори як обсяг, час роботи, необхідність виїзду у відрядження, характер, тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом, професійний досвід, репутація тощо.

Отже, склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги належить до предмета доказування по справі.

Так, загальний розмір витрат позивача на юридичну допомогу становить 65000,00 грн., що підтверджено договором про надання юридичних послуг (правової допомои) від 03.01.2017 року та квитанцією від 20.06.2023 року на суму 65000 гривень.

При цьому, тривале кримінальне переслідування з боку органу досудового розслідування та прокуратури, а також перебування під судом безумовно змінили нормальний життєвий уклад позивача, адже перебування у статусі підозрюваного, а згодом і обвинуваченого, призвело до зрушення його зв`язків з оточуючими, негативно вплинуло на самопочуття та душевний стан.

Незаконні дії органу досудового розслідування та прокуратури безумовно призвели до моральних страждань та вимагали від позивача значних зусиль на здійснення кроків, спрямованих на своє виправдання і реабілітацію.

Відповідно до ст. 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначати суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір - саме такий висновок викладено у постанові ВП ВС від 08.02.2022 у справі 201/10234/20.

Так, відповідно до частин 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного, розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-2203цс15.

Аналогічні роз`яснення надані й в абз. 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6700,00 гривні.

Отже, в даному випадку,з урахуванням положень ч. 3 ст. 254 ЦК України, а також того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», мінімальний розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу, суд визначив з урахуванням часу перебування позивача під слідством та судом становить: за 105 повних місяців по 6 700,00 грн. за кожний місяць, за 25 днів серпня 2014 року з розрахунку 6 700,00 грн. :31 х 25 та за 8 днів червня 2023 року з розрахунку 6 700,00 грн. :30 х 8, що загалом становить 710 243,21 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

На висновок суду не впливають доводи обласної прокуратури щодо самообмови позивача, адже останнього вироком суду від 05 січня 2021 року визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення усіх кримінальних правопорушень, в яких обвинувачувався ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, передбачене ч. 5 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до позицій Верховного Суду та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у постанові від 22.07.2018 по справі №158/2689/16-ц та ухвалах від 04.02.2015 по справі №6-3918св15, від 04.06.2015 по справі №6-13880св15, від 08.07.2015 по справі №6-9234св15 при розгляді справ даної категорії суд має спершу визначити мінімальний розмір моральної шкоди згідно з вимогами ч. 3 ст. 13 Закону, якщо ж є підстави для стягнення такої шкоди у більшому розмірі, позивач повинен обґрунтувати такий розмір відповідними мотивами та обставинами з обов`язковим посиланням на належні, допустимі та достатні докази.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Стягнення суми моральної шкоди у розмірі, більшому, ніж визначений законодавством призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 170 ЦК України визначено, що держава набуває та здійснює цивільні права і обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів з державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Згідно з додатком 3 до Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про державний бюджет України на 2022 рік» бюджетну програму КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», закріплено за Державною казначейською службою України.

Пунктом 38 Порядку №845 передбачено, що для забезпечення безспірного спивання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним чи юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень. Дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень в Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Зазначений рахунок є рахунком, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на певну мету.

Відповідно до статті 176 ЦК України держава не відповідає за зобов`язаннями створених нею юридичних осіб та юридичні особи не відповідають за зобов`язаннями держави.

При звернення до суду та формулюванні позовних вимог позивачем помилково ототожнено поняття «Держава» та «Державна казначейська служба України».

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Державна казначейська служба України є юридичною особою публічного права та самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями.

Слід зазначити, що за результатами розгляду справи №910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, процесуальний закон не встановлює оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що відображається у відповідних нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.

Відповідно до висновку Верховного Суду від 15.06.2022 року у праві №398/2910/20 кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава України як учасник цивільних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою піддягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

Таким чином, вказані грошові кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі та кошти, сплачені у зв`язку з наданням юридичної допомоги підлягають стягненню на користь позивача з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 7, 10, 12-13, 76-83, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов частково ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області та Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 710 243 гривні 21 копійка в рахунок відшкодування моральної шкоди, та кошти, сплачені у зв`язку з наданням юридичної допомоги у розмірі 65 000 гривень 00 копійок.

В іншій частині позову - відмовити.

Визначена дата складання повного рішення суду - 23.02.2024 року.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В Зарютін