Ухвала

від 27.02.2024 по справі 5015/2913/12

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

"27" лютого 2024 р. Справа № 5015/2913/12

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів:ПЛОТНІЦЬКОГО Б.Д.

СКРИПЧУК О.С.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 21.12.2023 (вх.ЗАГС №01-05/3887/23 від 26.12.2023)

на ухвалуГосподарського суду Львівської області від 09.09.2013 (суддя Березяк Н.Є.)

у справі№5015/2913/12

за позовом:Фізичної особи-підприємця Голуба О.Р., м.Львів

до відповідача: Львіського міського споживчого товариства,

м.Львів

про:стягнення в сумі 421 408, 59 грн

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Львівської області ухвалою від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12 заяву про затвердження мирової угоди задовольнив частково. Затвердив мирову угоду від 17.04.2013, укладену між ФОП Голуб О.Р. та Львівським міським споживчим товариством, в наступній редакції, якою передбачено:

1. Рішенням господарського суду Львівської області по справі №5015/2913/12 від 01.08.2012 року встановлена заборгованість БОРЖНИКА перед СТЯГУВАЧЕМ в такому розмірі: 196 000 грн. основного боргу, 29 408,59 грн. пені, 100 000 грн. штрафу, 8 428,17 судового збору.

2. БОРЖНИК визнає всю суму заборгованості перед СТЯГУВАЧЕМ в розмірі 333 836,76 грн. встановлену рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 року.

3. У зв`язку із відсутністю коштів на рахунку БОРЖНИКА (довідка банку від 31.08.2012 року), на погашення заборгованості, яка вказана в п.2 цієї Мирової угоди БОРЖНИК передає, а СТЯГУВАЧ приймає (придбаває) приміщення складу, яке розташоване за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА ( Тургенєва І.), 27, загальною площею 573,3 кв. м. БОРЖНИК заявляє, що вказані приміщення є власністю БОРЖНИКА відповідно до Свідоцтва про право власності на приміщення складу виданого Франківською районною адміністрацією 10 жовтня 2003 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про право власності видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції від 17.04.2013 року.

4. Вартість нежитлових приміщень, що передаються в погашення боргу, відповідно до Звіту про незалежну експертну оцінку нежитлових приміщень, який складений Державним підприємством ДІПМ «МІСТОПРОЕКТ» становить 340 176 грн. Ціна за якою БОРЖНИК передає приміщення становить 340 176 грн.

5. Різницю від суми боргу та незалежною оцінкою в сумі 6 339,24 грн. СТЯГУВАЧ зобов`язується перерахувати на рахунок Боржника після затвердження Мирової угоди господарським судом Львівської області.

6. Передача нежитлових приміщень засвідчується Актом приймання-передачі приміщення, який підписується сторонами після затвердження Мирової угоди господарським судом Львівської області.

7. З моменту передачі СТЯГУВАЧУ вищеназваних приміщень, СТЯГУВАЧ не матиме жодних претензій до БОРЖНИКА з приводу заборгованості, погашення , якої є предметом цієї Мирової угоди.

8. БОРЖНИК та СТЯГУВАЧ домовились, що будь-які витрати пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження Мирової угоди, покладаються на СТЯГУВАЧА.

10. Сторони підтверджують, що особи, які підписали від імені сторін цю Мирову угоду, мають всі необхідні повноваження на підписання цієї Мирової угоди.

11. Дана Мирова угода укладена у трьох примірниках, по одному сторонам, один примірник надається Господарському суду для затвердження.

12. Ця Мирова угода передається на затвердження господарського суду Львівської області і набуває чинності після затвердження цієї Мирової угоди Господарським судом Львівської області.

В частині п. 9 затвердження мирової угоди: «БОРЖНИК та СТЯГУВАЧ домовились, що наслідком набуття чинності цією Мировою угодою є закінчення виконавчого провадження» - відмовив.

Повний текст ухвали Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12 оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19.09.2013.

ОСОБА_1 21.12.2023 подав апеляційну скаргу на зазначену ухвалу суду, обґрунтовуючи тим, що Львівське міське споживче товариство ввело в оману суд, подало неправдиву інформацію щодо дійсного власника приміщення, що є предметом мирової угоди, що порушило законні права та інтереси ОСОБА_1 , як власника цього нежитлового приміщення. Про вказане скаржник дізнався 09.11.2023 після ознайомлення з матеріалами справи. Суд першої інстанції не залучив ОСОБА_1 як власника приміщення до участі у справі №5015/2913/12.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.12.2023 залишив апеляційну скаргу без руху, зобов`язав апелянта усунути недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, але не пізніше 15.01.2024.

04.01.2024 на адресу суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги та клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.01.2024 у справі №5015/2913/12 поновив скаржнику строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013.

25.01.2024 Західний апеляційний господарський суд отримав матеріали справи №5015/2913/12.

Водночас при підготовці справи до розгляду, колегією суддів встановлено наступне.

31.07.2023 в системі «Електронний суд» представником апелянта сформовано заяву про перегляд ухвали Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12 за нововиявленими обставинами. В поданій заяві, апелянт вказує, що про існування оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 (апелянт) дізнався 28.03.2023 після ознайомлення із матеріалами справи №465/4388/20, по якій він є стороною у справі.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується, що про існування оскаржуваної ухвали апелянту було відомо ще у березні 2023 року, в той час, як апеляційну скаргу було подано лише у грудні 2023 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не підтверджено належним чином поважність пропуску строку на апеляційне оскарження. Скаржник не обґрунтував, з посиланням на відповідні докази, причини неможливості подання апеляційної скарги у період з 28.03.2023 по 09.11.2023.

У зв`язку із зазначеним, Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 про затвердження мирової угоди у справі №5015/2913/12 залишив без руху. Запропонував апелянту, у строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, але не пізніше 15.02.2024, усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у період з 28.03.2023 по 09.11.2023.

На виконання вказаної ухвали суду, скаржник подав заяви про усунення недоліків від 12.02.2024 та від 13.02.2024. До вказаних заяв долучив копію виписки з амбулаторної картки ЕМК №477111754 КНП «Третій Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», в якій зазначено, що ОСОБА_1 з 25.02.2023 по 08.07.2023 знаходився на лікуванні у травматолога, а з 03.07.2023 по 08.07.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі. Також долучив копію довідки КНП «Третій Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», в якій вказано, що скаржник з липня по грудень 2023 року перебував на реабілітації та відновленні після хірургічного втручання у вказаній медичній установі.

Розглянувши подане клопотання та вказані у ньому причини поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції вважає такі не поважними та безпідставними. Так, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 , яка подана підписана та подана представником останнього адвокатом Басюр Л.М. 31.07.2023.

Таким чином, скаржник, будучи ще 28.03.2023 ознайомленим із текстом оскаржуваної ухвали, міг звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в т.ч. через свого представника, однак наданим правом не скористався.

Відповідно до п. 11 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 110 від 14.02.2012, форма № 027/о видається на руки хворому або пересилається поштою протягом трьох днів чи передається безпосередньо у заклад охорони здоров`я, який направляв хворого.

Надані докази на підтвердження поважності причин пропуску строку датовані 09.02.2024 та 13.02.2024. Натомість обставини, на підтвердження яких надано вказані докази, мали місце у 2023 році. Відтак вказані докази не можуть бути прийняті судом та вважатися достовірними доказами.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі «Брумареску проти Румунії»). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії», пункти 51 і 52).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Як було зазначено вище, оскаржувана ухвала Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12 набрала законної сили 16.09.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мали право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Прийняття і розгляд апеляційної скарги на судове рішення, зокрема ухвалу, яке набрало законної сили, можливе лише з дотриманням приписів ч. 2 ст. 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.

Натомість Господарським процесуальним кодексом України (у редакції від 03.10.2017) передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (ч. 1 ст. 254 ГПК України).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 254 ГПК України (у редакції від 03.10.2017), учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Водночас, в силу приписів ч. 3 ст. 3 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі № 42/254).

При цьому, п. 13 розділ ХІ «Перехідні положення» ГПК України (у редакції від 03.10.201) визначає, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За змістом цієї норми під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався таким на момент вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Особливість цього темпорального правила полягає в тому, що процесуальні відносини завжди залежні від законодавчої форми правового закріплення відповідних процедур. Застосування процесуальної норми, у тому числі тієї, що узгоджує дію закону в часі, здійснюється у взаємозв`язку з іншими процесуальними нормами для виконання завдань судочинства у передбачених формах та на різних стадіях судового провадження. У цьому аспекті темпоральні норми встановлюють межі реалізації суб`єктивних процесуальних прав у відповідних господарсько-процесуальних правовідносинах.

За наведених обставин, суб`єктивне процесуальне право особи, яка не брала участі у справі, але стосовно якої господарський суд вирішив питання про права та обов`язки, на здійснення апеляційного оскарження відповідного судового рішення, що не було реалізовано в період чинності ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), припинялося з втратою чинності цим Кодексом, та не підлягало відновленню без спеціального застереження про це за новим процесуальним законом - ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Між тим Господарський процесуальний кодекс України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не містить такого застереження.

Отже, якщо особа, яка не брала участь у справі, але яка вважає, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб`єктивне процесуальне право на апеляційне оскарження судового рішення першої інстанції протягом строків на апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, то вказане рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), і не може бути оскаржене із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення - відповідно до ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Поширення скаржником правил оскарження судового рішення відповідно до ст. 254 ГПК України на правовідносини з оскарження (судового рішення), що припинилися у період чинності ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), з буквальним прочитанням скаржником положень ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), однак без урахування (застосування) принципу незворотності дії закону у часі, спотворює (викривлює) зміст норми ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі № 42/254).

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, є порушенням принципу правової визначеності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №904/4837/15).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України (у чинній редакції) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

З огляду на те, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12.

Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції помилково відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".

Статтею 264 ГПК України визначені підстави для закриття апеляційного провадження.

Водночас, хоч стаття 264 ГГПК України не містить такої підстави для закриття провадження, як помилково відкрите, в даному випадку, процесуально вірними будуть дії суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційне провадження у цій справі було відкрите з перегляду ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, і в разі апеляційного перегляду такої ухвали суд апеляційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Аналогічний за змістом правовий висновок про закриття апеляційного провадження у випадку його відкриття за переглядом судового рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, викладений у постановах Верховного Суду від 08.01.2019 у справі №922/1906/18, від 13.08.2019 у справі № 5002-17/2743-2009, 20.08.2019 у справі №910/1702/15-г, від 29.04.2020 у справі №917/1185/18.

Ураховуючи, що Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.01.2024 помилково відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12, таке апеляційне провадження необхідно закрити.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 234, 264 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Скрипчук О.С. та відрядженням судді-члена колегії Плотніцького Б.Д., ухвалу підписано 27.02.2024.

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК

СуддіБ.Д. ПЛОТНІЦЬКИЙ

О.С. СКРИПЧУК