Ухвала

від 29.02.2024 по справі 463/4460/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 463/4460/23

провадження № 61-950ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівського національного університету імені Данила Галицького на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, Львівського національного університету імені Данила Галицького, Комунального некомерційного підприємства «Мостиської міської лікарні» Мостиської міської ради Львівської області про визнання незаконними наказів,

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, Львівського національного університету імені Данила Галицького, Комунального некомерційного підприємства «Мостиської міської лікарні» Мостиської міської ради Львівської області про визнання незаконними наказів від 21 лютого 2023 року та 22 лютого 2023 року «Про відрахування з інтернатури ОСОБА_1 » та наказу «Про оголошення догани» від 30 січня 2023 року, у кому просить: визнати незаконним та скасувати наказ від 21 лютого 2023 року № 91-к «Про відрахування з інтернатури ОСОБА_1 » виданий Департаментом охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації; визнати незаконним та скасувати наказ від 22 лютого 2023 року № 690-з «Про відрахування з освітньої частини інтернатури ОСОБА_1 » виданий Львівським національним університетом імені Данила Галицького; визнати незаконним та скасувати наказ від 30 січня 2023 року «Про оголошення догани» виданого КНП «Мостиською міською лікарнею» Мостиської міської ради Львівської області». Окрім цього позивач просила поновити термін на подання позовної заяви.

Ухвалою судді від 07 червня 2023 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 12 липня 2023 року провадження у справі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

Львівська обласна державна адміністрація є органом державної виконавчої влади, де Департамент охорони здоров`я, як її структурний підрозділ, прийняв наказ щодо позивачки. Першочерговим органом, який приймає рішення щодо відрахування інтерна, є відповідний структурний підрозділ обласної державної адміністрації. На підставі відповідного наказу Департаменту охорони здоров`я обласної державної адміністрації приймається наказ закладом вищої освіти. Предметом позовних вимог є визнання незаконним і скасування наказу Департаменту охорони здоров`я Львівської ОДА від 21 лютого 2023 року № 91-к «Про відрахування з інтернатури ОСОБА_1 », такий спір підвідомчий адміністративному суду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 12 липня 2023 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку із оголошенням догани позивачці та відрахуванням її з інтернатури. Заявлений спір стосується захисту трудових прав позивачки та її прав на освіту. Дійсно одним із відповідачів є державний орган Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, однак у даному випадку між ним та позивачкою не виникло публічно правових відносин, а приймаючи оскаржуваний наказ орган не діяв як суб`єкт владних повноважень, а повноваження такого у правовідносинах, що виникли, стосуються механізму, порядку, процедури тощо, як зарахування позивачки до інтернатури, так і відрахування, однак вказане має місце у зв`язку із реалізацією освітніх та трудових прав та обов`язків позивачки та у таких правовідносинах відсутні публічно-правові відносини.

Спірні правовідносини стосуються реалізації позивачкою своїх прав на працю, на освіту та пов`язані із обов`язками в цих сферах, зокрема, спір стосується поновлення її права на проходження інтернатури.

Оскарження наказів відповідачів, двоє з яких взагалі не є та не можуть бути суб`єктами владних повноважень, в даному випадку не має на меті захист прав позивачки як учасниці адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту її трудових прав та прав на отримання освіти.

Спір виник із приватноправових правовідносин і не є публічно-правовим та має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

17 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» керівник Львівського національного університету імені Данила Галицького подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення її недоліків, а саме запропоновано надіслати до суду касаційну скаргу, яка має відповідати вимогам статей 389, 392 ЦПК України та надіслати докази, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

16 лютого 2024 року керівник Львівського національного університету імені Данила Галицького надіслав уточнену касаційну скаргу та квитанцію про сплату судового збору. Недоліки скарги усунуто.

Касаційна скарга за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Касаційна скарга мотивована тим, що:

оскаржена постанова прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального прав та порушенням норм процесуального права, апеляційний суд прийняв постанову без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, не врахував, що зазначений спір між учасниками публічно-правових відносин й стосується незгоди позивача із відрахуванням її з інтернатури, про що відповідно прийнято індивідуальний акт органом державної влади, який позивач просить скасувати;

апеляційний суд не врахував, що підставою позову стало захист права на освіту, тому саме до повноважень суб`єкта владних повноважень входить зарахування та відрахування з інтернатури.

У відкритті касаційного провадження належить відмовити з таких підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У частині першій статті 5 КАС України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно із частиною другою цієї статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу державної влади не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

Закриваючи провадження у справі, районний суд, вважав, що одним із відповідачів у справі орган державної влади, предметом позовних вимог є визнання незаконним і скасування наказу Департаменту охорони здоров`я Львівської ОДА від 21 лютого 2023 року № 91-к «Про відрахування з інтернатури ОСОБА_1 », яке прийнято суб`єктом владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, і тому з урахуванням вимог статті 20 ЦПК України, статті 19 КАС України він не може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.

Апеляційний суд не погодився із таким висновком суду першої інстанції, зазначивши, що спір стосується захисту трудових прав позивачки та її прав на освіту. Незважаючи на те, що одним із відповідачів є державний орган (Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації), між цим органом та позивачкою публічно-правових відносин не виникло, при винесенні оскаржуваного наказу Департамент охорони здоров`я Львівської ОДА не діяв як суб`єкт владних повноважень, а оспорюваний наказ прийняв у правовідносинах, пов`язаних із реалізацією освітніх та трудових прав та обов`язків позивачки, які за своєю правовою природою є приватноправовими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з таких підстав.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Апеляційний суд, встановивши, що виниклий між сторонами спір має приватноправовий характер, оскільки стосується захисту трудових прав позивачки і її права на освіту, обґрунтовано скасував ухвалу суду про закриття провадження у справі і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівського національного університету імені Данила Галицького на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, Львівського національного університету імені Данила Галицького, Комунального некомерційного підприємства «Мостиської міської лікарні» Мостиської міської ради Львівської області про визнання незаконними наказів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков