Ухвала

від 28.02.2024 по справі 202/18654/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/952/24 Справа № 202/18654/23 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28 ч.4 ст. 190, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209, ч.ч. 1,2 ст. 255, ч.ч. 3,4 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 365-2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.

За ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року, обвинуваченому ОСОБА_7 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 20 березня 2024 року включно. Одночасно ОСОБА_7 визначено суму застави в розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1 460 000 (один мільйон чотириста шістдесят тисяч) гривень, в разі внесення якої, на ОСОБА_7 покладено обов`язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Мотивуючи ухвалене рішення, суд вважав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 може: переховуватися від суду; впливати на свідків, потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення, так як останній обвинувачується у вчиненні злочинів, які відносяться, в тому числі і до особливо тяжких.

Про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - впливу на свідків, потерпілих, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК України, процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України, оскільки покази учасників кримінального провадження, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для судового розгляду.

Крім того, суд врахував, що ОСОБА_7 є обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні.

Враховуючи ступінь тяжкості інкримінованих злочинів, обставини їх вчинення, майновий стан обвинуваченого, суспільний інтерес, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд вважав, що застава у розмірі 550 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який раніше визначено ухвалою Дніпровського апеляційного суду підлягає зменшенню до 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у відповідності до вимог п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатна забезпечити виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених ст.194 КПК України.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

- захисник ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить ухвалу суд змінити, постановити нову, якою визначити розмір застави в межах 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вважає, що ухвала суду є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не відобразив в ухвалі обставини, які свідчать про неможливість зменшення розміру застави.

Вказує, що суд не врахував дані про особу ОСОБА_7 , який має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи, має міцні соціальні зв`язки, має нагороди, має у власності нерухомість та корпоративні права, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Стосовно застави зазначає, що розмір застави є завідомо непомірним, не обґрунтованим та немотивованим. Просив зменшити розмір застави.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду та зменшити розмір застави, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив залишити ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України (далі-КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

За приписами ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч. 2 ст. 331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, один з яких є особливо тяжким вчинений у складі злочинної організації, а також наявність, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить вагомість наявних доказів про вчинення кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, зухвалість вчинених злочинів, та дані про особу обвинуваченого в їх сукупності.

З такими висновками місцевого суду, погоджується й суд апеляційної інстанції, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо застосування до нього іншого, альтернативного запобіжного заходу, слід визнати безпідставними.

Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.

З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 20 березня 2024 року включно та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та відсутність підстав для продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.

Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п`ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.).

Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.

Водночас, з огляду на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, тривалість перебування його під вартою та факту того, що сума застави, визначена ухвалою Дніпровського апеляційного суду у розмірі 550 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, обвинуваченим ОСОБА_7 на протязі строку перебування під вартою внесена не була, що свідчить про її непомірність для останнього, колегія суддів вважає, що розмір застави необхідно зменшити до 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 757 000,00 грн., який на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.

Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_7 .

За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу сторони захисту слід задовольнити, а ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року скасувати в частині визначення розміру застави на підставі п.2 ч.1 ст.409 та п.1 ч.1 ст.411 КПК, у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, з постановленням апеляційним судом в цій частині нової ухвали про визначення обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативного виду запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 757 000 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 182-183 та ст.ст.404, 405, 407, 409, 411,418, 419, 422-1 КПК, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , задовольнити.

Ухвалу Індустріального районногосуду м.Дніпропетровська від22січня 2024року пропродовження строкузапобіжного заходуу видітримання підвартою,щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,обвинуваченого увчиненні кримінальнихправопорушень,передбачених ч.4ст.28ч.4ст.190,ч.4ст.28ч.3ст.209,ч.ч.1,2ст.255,ч.ч.3,4ст.358,ч.4ст.28ч.3ст.365-2КК України,- скасувати в частині визначення розміру застави.

В цій частині постановити нову ухвалу, якою визначити обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативний вид запобіжного заходу у виді застави у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 757 000 (сімсот п`ятдесят сім тисяч) гривень.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3