Ухвала

від 20.01.2025 по справі 202/18654/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/754/25 Справа № 202/18654/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши увідкритому судовомузасіданні уприміщенні Дніпровськогоапеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-

В С Т А Н О В И Л А :

В провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у скоєні злочинів, передбачених ч.4 ст.28, ч.4 ст.190, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.ч.1,2 ст. 255, ч.ч.3,4 ст.358, ч.4 ст.28, ч.3 ст.365-2 Кримінального кодексу України (далі-КК), ОСОБА_9 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.28, ч.4 ст.190, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.ч.1,2 ст.255, ч.ч.3,4 ст.358, ч.4 ст.28, ч.3 ст.365-2 КК, ОСОБА_10 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.28, ч.4 ст.190, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.ч.1,2 ст.255, ч.ч.3,4 ст.358, ч.4 ст.28, ч.3 ст.365-2 КК, ОСОБА_11 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.28, ч.4 ст.190, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.ч.1,2 ст.255, ч.ч.3,4 ст.358, ч.4 ст.28, ч.3 ст.365-2 КК.

Під час судового засідання ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 діб, тобто до 11 лютого 2025 року.

Одночасно обвинуваченому ОСОБА_8 встановлено заставу у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 302 800,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_8 застави, у відповідності до п.п. 1-4, 8 ч.5ст.194 КПК України (далі-КПК), на нього будуть покладені обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками, потерпілим(и), іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні;

-здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд за межі України.

В апеляційній скарзі захисник порушує питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру застави у зв`язку з незаконністю, необґрунтованістю та невмотивованістю.

В обґрунтування зазначає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом не було взято до уваги доводів сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_8 міцних соціальних зв`язків, двох дітей, на момент затримання постійного місця роботи та скрутного матеріального становища у зв`язку з перебуванням в ДУ Дніпровська установа виконання покарань №4 вже більше 20 місяців та відсутності можливості заробляти грошові кошти, у зв`язку з чим останній не має достатньо коштів для внесення застави у розмірі встановленому судом. Крім того, судом також не було взято до уваги доводів сторони захисту щодо відсутності у клопотанні прокурора будь-яких доказів або хоча б об`єктивних та аргументованих посилань на обставини, які б дійсно підтверджували наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.

Так, переконання сторони захисту, ризик переховування від суду спростовується даними, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який має на вихованні неповнолітню дитину ОСОБА_12 , 2011 року народження та здійснює утримання (оплату послуг за навчання) сина ОСОБА_13 , за місцем роботи ТОВ Р.Б.К. Атлантіс Групп характеризується виключно позитивно, відповідно до витягу з наказу Начальника ГУР МОУ №588 від 06.08.2021 був нагороджений заохочувальною відзнакою ГУР МОУ - вогнепальною зброєю, що свідчить про високу ступінь морально-ділових якостей обвинуваченого, є автором книги Синдикат, в якій висвітлюються шляхи подолання проблем та перспективи розвитку військово-промислового комплексу України, що свідчить про небайдужість до забезпечення державних проблем, є директором Міжнародної громадської організації Академія безпеки відкритого суспільства, що свідчить про активну громадянську позицію в сфері безпеки суспільства, є учасником ТОВ Р.Б.К. Атлантіс Групп, ТОВ Юридична компанія Бізнес і право, ТОВ Українська бізнес-компанія, що підтверджує активну бізнес-діяльність, за рахунок якої здійснюється забезпечення матеріальних потреб працівників підприємств та здійснюється сплата податків. Окрім того, обвинувачений у спільній сумісній власності має квартиру у АДРЕСА_1 , де фактично він мешкає, а також має у власності житловий будинок площею 458,7 кв. м., розташований в смт. Новоселівка Дніпропетровської області.

Таким чином вищевказані обставини свідчать про те, що обвинувачений мав та має міцні соціальні зв`язки в місці проживання, пов`язує своє життя виключно з Державою Україна, в якій прожив все життя, займався підприємницькою діяльністю, створював та інвестував в національний бізнес, вів активну громадську діяльність та купував нерухомість в Україні, а тому не має на меті переховуватися від суду.

При цьому вважає, що ризики незаконного впливу на свідків, потерпілих та інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, а також вчинення іншого кримінального правопорушення, є недоведеними та не підтвердженими жодними доказами, оскільки жодних фактів, які б свідчили про можливість їх вчинення прокурором не надано. До того-ж обвинувачений є особою, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягалася.

Водночас зазначає, що ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні перебуває під вартою 20 місяців, а факт того, що сума застави, визначена ухвалою суду у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб останнім так внесена і не була, свідчить про її непомірність для нього.

З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року в частині обрання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави та постановити нову, якою визначити обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави в межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 242 240,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили зменшити обвинуваченому ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240,00 грн, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 діб, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 28, ч.4 ст. 190, ч.4 ст. 28, ч.3 ст.209, ч.1,2 ст.255, ч.ч. 3,4 ст.358, ч.4 ст.28, ч.3 ст.365-2 КК, які згідно ст.12 КК є нетяжкими, тяжкими та особливо тяжкими злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, процедура отримання показань від осіб у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК, оскільки покази учасників кримінального провадження, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для судового розгляду, а також факт того, що ОСОБА_8 є обвинуваченим у іншому кримінальному провадженні.

З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.

Враховуючи положеннястатті 28КПК,а такожте,що судовийрозгляд кримінальногопровадження посуті обвинуваченняу даномукримінальному провадженнітриває,по справіще недопитано усіхсвідків,не дослідженоусіх доказів,тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.

З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 діб, тобто до 11 лютого 2025 року та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.

Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.

Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п`ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)

Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.

Разом з тим, на переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 міцних соціальних зв`язків, родини та утриманців, постійного місця проживання, нерухомого майна у власності, позитивної характеристики, заохочувальної відзнаки ГУР МОУ, відсутності судимостей, а також того, що він є директором Міжнародної громадської організації Академія безпеки відкритого суспільства, учасником ТОВ Р.Б.К. Атлантіс Групп, ТОВ Юридична компанія Бізнес і право, ТОВ Українська бізнес-компанія, не можуть бути безумовними підставами для обрання стосовно нього більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також, всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК, правильно визначив розмір застави, який відповідає обставинам кримінальних правопорушень, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_8 , інших даних про його особу, встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. При цьому, колегія суддів враховує, що при продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 суд першої інстанції неодноразово зменшував розмір застави та оскаржуваною ухвалою визначив заставу в розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 302 800,00 грн, тоді як попередньою ухвалою суду було визначено заставу у розмірі 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, підстав для зменшення визначеного судом розміру застави на даному етапі кримінального провадження колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.

За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвалаІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалуІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року,якою продовженострок запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартоювідносно обвинуваченого ОСОБА_8 на60діб,тобто до 11лютого 2025року таальтернативою внесеннязастави залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4