ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" лютого 2024 р. Справа №921/574/20(500/642/19)
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.
суддів:КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання Гулик Н.
за участю представника апелянта - Борової Л.В. (адвокат) в режимі ВКЗ;
розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Тернопільський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України №06-2/437 від 05.06.2023 (вх.ЗАГС №0105/185/23 від 08.06.2023)
на рішенняГосподарського суду Тернопільської області від 06.03.2023, повний текст 01.05.2023 (суддя Гевко В.Л.)
у справі№ 921/574/20 (500/642/19)
до відповідача:Головного управління ДПС у Тернопільській області, м. Тернопіль
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення
в межах справи№ 921/574/20
про банкрутствоДочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Тернопіль
ВСТАНОВИВ:
Суть спору.
У проваджені Господарського суду Тернопільської області перебувала справа №921/574/20 про банкрутство ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».
Ухвалою суду від 06.12.2021 прийнято до вказаного провадження матеріали справи №500/642/19 за позовом ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до відповідача - ГУ ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення в межах справи №921/574/20 про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".
Ухвалою від 13.09.2022 закрито провадження у справі №921/574/20 про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", але ця справа позовного провадження продовжувала розглядатися в межах позовного провадження уже поза процедурою банкрутства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення приписів Податкового кодексу України застосовано штрафну (фінансову) санкцію без врахування правових підстав та встановленого порядку здійснення сплати коштів в рахунок погашення податкового боргу. Позивач також зазначив, що за період з 30.04.2017 по 08.02.2017 вже проводилась перевірка. Проте повторною перевіркою податковий орган знову охопив період, який вже перевірявся, про що був складений акт №410/19-00-12-07 /31995099 від 26.01.2018. Тобто, ГУ ДФС у Тернопільській області двічі перевіряло один і той самий період і двічі застосувало фінансову санкцію за аналогічний період.
Також, позивач вказав, що оскільки під час перевірки не виявлено фактів несвоєчасної оплати рішення суду про розстрочення/відстрочення платежу, тому відповідач застосував штрафну санкцію по рішеннях судів щодо розстрочки, яка не передбачена приписами норм п.57.1 ст. 57 ПК України та п.203.2 ст.203 ПК України і в результаті неправомірно застосовано штрафну санкцію, яка відповідно до вимог ст. 126 ПК України застосовується виключно після погашення суми боргу або його частини.
Рішенням суду від 06.03.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що надання розстрочок (відстрочок) грошових зобов`язань (податкового боргу) відображається в ІКПП як зменшення суми грошових зобов`язань (податкового боргу) за датою укладання договору про розстрочення (відстрочення). Тому контролюючим органом правомірно здійснено перевірку і відповідно до ст. 116 ПК України, у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення. Відтак ГУ ДФС у Тернопільській області правомірно винесено податкове повідомлення рішення від 17.08.2018 №0056961207 на суму 1 800 019,35 грн у розмірі 20 % погашеної суми податкового боргу, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги того, що відповідно до положень ПК України, судові рішення не віднесено до документів які є підставою для виникнення податкових зобов`язань. Зазначає, що під час податкової перевірки не виявлено фактів несвоєчасної оплати рішення суду про розстрочення/відстрочення платежу. При складанні акту камеральної перевірки та формування податкового повідомлення-рішення органом ДФС встановлено інші граничні строки сплати, які не відповідають вказаним вище графікам, що в свою чергу призводить до порушення ст. 126 ПК України, адже затримок по перерахуванню платежів не було. Таким чином, ГУ ДПС у Тернопільській області порушило вимоги чинного законодавства, оскільки не внесло зміни в інтегровану картку позивача - платника податку на додану вартість.
Просить врахувати наявні в матеріалах справи висновки експертів №5196/5197/20-71/25970/20-71 від 20.10.2020 та №21533/21534/21-71/30400/21-71 від 12.10.2021, за результатами проведення комісійних судових економічних експертиз в межах цієї справи. Вказані докази, на думку апелянта, залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Посилається на те, що розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої п. 126.1. ст. 126 ПК України. Тому, не залежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов`язання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення.
Таким чином, у зв`язку із наявністю боргу, що не заперечується позивачем та підтверджується матеріалами справи, усі платежі було направлено на погашення боргу за минулі періоди відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України незалежно від призначення, вказаного у платіжних дорученнях.
Щодо висновків експертів, на які посилається апелянт, зазначає, що в обох випадках експертами констатовано те, що розстрочення судового рішення, несвоєчасна сплата грошових зобов`язань не звільняє платника податків від відповідальності, а тому контролюючі органи можуть застосовувати штрафні санкції при порушенні термінів сплати, в т.ч. і на погашення розстроченого за рішенням суду податкового боргу.
ДП "Тернопільський облавтодор" подало відповідь на вказаний вище відзив, в якому покликається на те, що у поданому відзиві відповідач не зазначив, що у вказаній справі було проведено дві комісійні судові економічні експертизи, за результатами проведення яких встановлено відсутність фактів несвоєчасної оплати рішення суду про розстрочення/відстрочення. Застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість, порушення сплати яких встановлено згідно з оскаржуваним актом перевірки №4399/19-00-12-07/31995099 від 08.08.2018, на думку позивача, є необґрунтованим та безпідставним, адже сплата таких податкових зобов`язань підлягала розстроченню відповідно до рішень судів.
15.11.2023 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано додаткові пояснення до апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Враховуючи зазначене, а також те, що відсутнє клопотання про поновлення строку на подання вказаних пояснень, то вони підлягають залишенню без змін, як такі, що подані поза межами строку.
Інших додаткових клопотань чи заяв сторонами подано не було.
22.02.2024 в судовому засіданні в режимі відеоконференції взяла участь представник апелянта.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, водночас подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням уповноваженого представника у відпустці. Доказів зазначеного до клопотання не долучено.
Відповідно до ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Водночас, з аналізу ст. 202 ГПК України випливає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що явку сторін у судове засідання не визнано обов`язковою, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначеного клопотання.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Фактичні обставини справи та оцінка суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2018 ГУ ДФС України у Тернопільській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ДП "Тернопільський облавтодор" щодо своєчасності сплати визначеного грошового зобов`язання контролюючим органом та податкового зобов`язання згідно наданих декларацій.
На підставі висновків акту перевірки №4399/19-00-12-07/31995099 від 08.08.2018 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення за формою "Ш" №0056961207 від 17.08.2018, яким застосовано суму штрафу у розмірі 1 800 019,35 грн за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання з податку на додану вартість, визначених іншими податковими повідомленнями-рішенням, якими підприємству нараховано штрафні санкції (податкове повідомлення-рішення форма "Ш" №9461207 від 15.02.2018). Вказані обставини підтверджуються розрахунком штрафних санкцій до спірного повідомлення-рішення.
Зазначене податкове повідомлення - рішення було оскаржено і подано скаргу до Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду якого таке залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Предметом спору у цій справі є заявлені вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0056961207 від 17.08.2018, винесеного на підставі акту камеральної перевірки.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши правовідносини, які склалися між сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами ст.. 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно до п. 14.1.241 ст. 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.
Відповідно до п. 14.1.7 ст. 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.
Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.
Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України). Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в ст. 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство, як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.
Так, у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:
- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;
- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,
- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної ст.. 20 ГПК України.
Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.
Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21.10.2019. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Статтею 7 цього Кодексу визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник, відповідно до ч.1 якої спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.
Згідно із ч. 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Вказана текстуальна конструкція ст. 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.
Зазначення у ст. 7 КУзПБ «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.
Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.
Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту ст. 7 КУзПБ вбачається, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.
При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, які виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.
Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАСУкраїни з урахуванням особливостей, визначених ПК України.
Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства (аналогічна нова правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №908/129/22).
Враховуючи зазначене, а також те, що предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
Згідно із ч. 1, 2 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 231 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених ст. 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Пунктом 1 ч. 1, ч. 2 ст. 231 ГПК України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства;
Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (ч. 4 ст. 278 ГПК України).
Керуючись ст. ст. 129, 231, 269- 271, 275, 278, 280 - 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.
2.Скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.03.2023 у справі №921/574/20(500/642/19).
3.Закрити провадження у справі №921/574/20(500/642/19).
4.Роз`яснити позивачу - Дочірньому підприємству "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", що вирішення спору у цій справі віднесено до адміністративної юрисдикції.
5.Роз`яснити позивачу - Дочірньому підприємству "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про наявність у нього права звернутися до Західного апеляційного господарського суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Матущака О.І. з 05.03.2024 по 11.03.2024, повний текст постанови складено 12.03.2024.
Головуючий суддяО.І. МАТУЩАК
СуддіН.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК
Суд | Західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 22.02.2024 |
Оприлюднено | 14.03.2024 |
Номер документу | 117580315 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Західний апеляційний господарський суд
Матущак Олег Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні