Ухвала

від 12.03.2024 по справі 336/7778/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.03.2024 Справа № 336/7778/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 336/7778/15-ц Головуючий у І інстанції: Голубкова М.А.

Провадження №22-ц/807/672/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

УХВАЛА

12 березня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Запорізької міської ради, третя особа - П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Запорізької міської ради, третя особа - П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Запорізьким міським відділом цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області від 03 листопада 2007 року, серія № НОМЕР_1 .

Відповідно до заповіту від 09 жовтня 2004 року № 3737, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Клименком В.В., усе своє майно, де воно не було та з чого б воно не складалося, та взагалі все те, що належить йому на день смерті та все те, на що він за законом мав право, померлий ОСОБА_3 заповів позивачу.

ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_3 до дня його смерті в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , доглядала померлого, за власний рахунок його поховала, а після смерті ОСОБА_3 утримувала та доглядала за вказаним будинком.

Для отримання спадкових документів ОСОБА_2 зверталась до П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Проте постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08.11.2013 року № 3888/02-31, № 2941/02-31/08.11.2013 нотаріус відмовив позивачу у віддачі такого свідоцтва у зв`язку з відсутністю реєстрації правовстановлюючих документів на спадкове майно.

За твердженням ОСОБА_2 , житловий будинок АДРЕСА_1 був у власності померлого ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 30 листопада 1987 року, виданого Міськкомунгоспом виконкому Запорізької міської ради народних депутатів, однак спадкодавець не зареєстрував своє право власності на житловий будинок.

На момент смерті спадкодавця позивач проживала в житловому будинку АДРЕСА_1 , тому фактично прийняла спадщину. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 відсутні.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Шевченківського районногосуду м.Запоріжжявід 09грудня 2015рокупозов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У квітні 2023 року ОСОБА_1 особа,яка небрала участіу розглядісправи,подала апеляційнускаргу,в якій,посилаючись наневідповідність висновківсуду обставинамсправи,порушення нормпроцесуального правата неправильнезастосування матеріальногоправа,просить заочнерішення Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжявід 09грудня 2015рокускасувати таухвалити новерішення провідмову взадоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що з 15 квітня 2004 року вона з матір`ю ОСОБА_4 постійно проживають у квартирі АДРЕСА_2 . Частину вказаного житлового будинку, до складу якої входить квартира АДРЕСА_3 з приміщеннями 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 та 2-5 з окремим входом мати скаржниці - ОСОБА_4 придбала за письмовим договором купівлі-продажу. Сплативши продавцю узгоджену суму коштів, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вселились до будинку, уклали договори на постачання комунальних послуг, регулярно сплачують їх вартість, ведуть господарство.

У зв`язку з відсутністю належним чином оформлених документів на квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не змогли посвідчити договір купівлі-продажу нотаріально.

На теперішній час права ОСОБА_1 та ОСОБА_4 грубо порушує ОСОБА_2 , змушуючи виселитись із будинку, де ті проживають упродовж двадцяти років.

ОСОБА_1 звертає увагу на те, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 надала суду копію свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 30.11.1987, за яким ОСОБА_3 на день смерті належало тільки 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Крім того, серед документів витребуваної судом спадкової справи відсутні свідоцтва про право власності №№ 837, 838, 839 та 840 від 30.11.1987, у яких зазначені інші співвласники житлового будинку АДРЕСА_1 у той час як матеріали інвентарної справи ТОВ «ЗМБТІ» на вказаний житловий будинок містять документи на підтвердження того, що ОСОБА_3 належали тільки 8/25 частин домоволодіння, а також документи, що підтверджують поділ житлового будинку в натурі на підставі рішення народного суду Шевченківського району м. Запоріжжя від 10.08.1964 у справі № 2-1010 про поділ домоволодіння, де зазначено, що ОСОБА_5 виділено в порядку поділу домоволодіння в натурі на 3/5 частини по варіанту ІІ висновку від 22.07.1964 в будинку А-1 кімнату, кімнату 1-3, сіни а-1, сарай літ Б-1, сарай літ. Г-1.

Сарай літ. Б-1 у подальшому був перебудований у житловий будинок літ. Б, що деякий час значився як самовільний, а в подальшому шляхом забудови увійшов до складу житлового будинку літ. А.

За твердженням ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ніколи не мав відношення до займаної нею з матір`ю квартири АДРЕСА_2 з окремим входом, окремо підведеними комунікаціями, внаслідок чого ОСОБА_2 не могла успадкувати цю частину домоволодіння.

На думку скаржниці, місцевий суд ухвалив рішення про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок в цілому за відсутності доказів належності спадкодавцю ОСОБА_3 житлового будинку в цілому, не залучивши до участі у справі співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 : ОСОБА_6 (власника 17/100 частин), ОСОБА_7 (власника 17/100 частин), ОСОБА_8 (власника 17/100 частин), ОСОБА_9 (власника 17/100 частин), незаконно позбавивши їх права власності на належні їм частки житлового будинку, та не залучивши до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як користувачів квартири АДРЕСА_3 спірного майна.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а заочне рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2015 року без змін.

07 березня 2024 року до апеляційного суду надійшла заява державного нотаріуса П`ятої запорізької державної нотаріальної контори Сидорук К.В. про розгляд апеляційної скарги на розсуд суду за відсутності представника контори.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Железняк Л.В. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні заочного рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2015 року та відмові у позові.

ОСОБА_2 та її представник адвокат Кузнєцов Д.О. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення не зачіпає інтереси скаржниці, у зв`язку з чим, просили залишити його без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи скаржниці та її представника, доводи позивача та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів колегія суддів вважає за необхідне закрити апеляційне провадження у справі з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Такі засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (ч.3 ст.18 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06.12.2007 у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» ((Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26.07.2005, заява № 39199/98).

ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» ((De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16.12.1992, заява № 12964/87).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у § 53 рішення від 19.06.2001 у справі «Kreuz v. Poland» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Проте такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Miragall Escolano and others v. Spain» та від 28.10.1998 у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №466/5766/13-ц, від 29.06.2021 у справі №201/751/14-ц, від 12.01.2022 у справі №761/41876/18, від 04.11.2019 у справі № 542/401/18, від 10.09.2020 у справі №757/66808/19-ц, від 17.06.2021 у справі № 626/2547/19.

Якщо у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановить, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі №0917/443/2012 (провадження № 61-16055св19) зроблено висновок, що «право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 (адміністративне провадження №К/9901/36116/19) зазначено, що «судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що «відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним».

Отже, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

За змістом наведених вище норм ЦПК України на суд апеляційної інстанції покладено обов`язок з`ясувати, чи вирішив суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі, та наявність/відсутність правового зв`язку між особою, яка не брала участі у справі (скаржником), і сторонами у справі.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19 та Верховний Суд у постановах від 18.09.2019 у справі № 905/943/18, від 17.05.2018 у справі№904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі №903/825/18, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 12.09.2019 у справі №905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18 дійшли таких висновків:

"якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги;

особа, яка звертається з апеляційною скаргою на підставі статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме;

рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги".

Так, апеляційний суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 03.11.2007 (а.с. 8). Після його смерті залишилось спадкове майно у вигляді 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 43).

Після смерті ОСОБА_3 залишив заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Климентом В.В.від 09.10.2004, яким все своє майно він заповів ОСОБА_2 (а.с. 9)

8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 належав на праві власності померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 30 листопада 1987 року, виданий Міськкомунгоспом виконкому Запорізької міської ради народних депутатів, однак спадкодавець не зареєстрував право власності на житловий будинок (а.с. 7)

Інших спадкоємців крім позивача за законом чи за заповітом, після смерті ОСОБА_3 не було. На момент смерті спадкодавця позивач проживала в житловому будинку АДРЕСА_1 , тому фактично прийняла спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не брала участі у розгляді цієї справи в суді першої інстанції в якості сторони або третьої особи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на письмовий договір від 15.04.2005, зазначає, що оскаржуване рішення безпосередньо стосується її прав та обов`язків, оскільки на час розгляду справи вона з матір`ю проживала у квартирі АДРЕСА_3 в будинку, право власності на який визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування.

Однак,наведені скаржницеюобставини неможуть бутивизнані апеляційнимсудом такими,що підтверджуютьфакт вирішеннясудом уоскаржуваному ОСОБА_1 судовому рішенніпитання проїї права,свободи,інтереси та(або)обов`язки,оскільки в мотивувальній та резолютивній частинах заочного рішення Шевченківського районногосуду м.Запоріжжявід 09грудня 2015рокужодних висновків суду щодо прав та обов`язків ОСОБА_1 не міститься і таке питання судом першої інстанції взагалі не вирішувалось.

Крім того, встановлено, що предмет спору у цій справі стосується права власності на будинок АДРЕСА_1 , проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження права власності у скаржниці на квартиру АДРЕСА_3 у спірному домоволодінні, а не посвідчений у визначеному законом порядку договір домашнього правочину від 15.04.2005 не може бути таким доказом. Договори про користування комунальними послугами, оформлені на ОСОБА_4 та довідка голови квартального комітету свідчать про те, що мати скаржниці є тільки користувачем частини спірного житлового будинку. ОСОБА_1 також не є і спадкоємцем цієї частини домоволодіння.

Посилання скаржниці на не залучення до участі у справі співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 : ОСОБА_6 (власника 17/100 частин), ОСОБА_7 (власника 17/100 частин), ОСОБА_8 (власника 17/100 частин), ОСОБА_9 (власника 17/100 частин), що позбавило їх права власності на належні їм частки житлового будинку, апеляційний суд не може взяти до уваги, адже ОСОБА_1 не уповноважена діяти від імені вказаних співвласників і, як вже зазначалось, не є ні спадкоємицею, ні власницею жодної з частин спірного домоволодіння.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення зазначеним рішенням суду її прав, є безпідставними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційної скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалось.

За таких обставин, враховуючи, що заочним рішеннямШевченківського районногосуду м.Запоріжжявід 09грудня 2015рокуне було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2015 року підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 362 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Запорізької міської ради, третя особа - П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали.

Повний текст ухвали складено 18 березня 2024 року.

Головуючий:

Судді: