Постанова

від 07.03.2024 по справі 922/2603/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/2603/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Бородіна Л.І.

за участю секретаря Андерс О.К.

за участю

від позивача Перепелиці О.В., довіреність від 22.12.2021 № 213;

від 1-го відповідача Пухтаєвич О.О., ордер серії АХ від 19.12.2023 № 1151860;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" (вх. № 2636 Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 (ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.В., повний текст складено 10.08.2023)

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ

до 1) Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ", Харківська обл., Куп`янський р.-н, с. Петропавлівка

2) ОСОБА_1 , Харківська обл., смт. Ківшарівка

3) Фермерського господарства "Тест-Агро", Харківська обл., Куп`янський р.-н, с Петропавлівка

про стягнення 800992,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ", ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Тест-Агро" про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 29.01.2021 № 2901021-КЛВ в загальній сумі 800992,25 грн, з яких:50992,25 грн - заборгованість по простроченим процентам;750000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту.

Позов обґрунтовано порушенням першим відповідачем умов кредитного договору від 29.01.2021 № 290121-КЛВ щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів та процентів за їх користування, а також невиконання другим та третім відповідачами умов договорів поруки від 29.01.2021 № 290121-П/1 та № 290121-П/2 щодо сплати заборгованості за вказаним кредитним договором та виникнення у відповідачів через це згідно з положеннями чинного законодавства, солідарного обов`язку з виконання обов`язків позичальника за вказаним Кредитним договором.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 позов задоволено.

Стягнуто солідарно з Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ", ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Тест-Агро" на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" 50992,25 грн. заборгованості по простроченим процентам, 750000,00 грн. заборгованості по тілу кредиту та 12014,88 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Рішення обґрунтовано доведеністю фактів: належного виконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором від 29.01.2021 № 2901021-КЛВ щодо надання позичальнику - першому відповідачу кредиту; порушення першим відповідачем умов зазначеного Договору щодо обов`язку з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом в заявлених позивачем розмірах, строк виконання яких настав; звернення позивача до другого та третього відповідачів, як поручителів згідно з умовами договорів поруки від 29.01.2021 № 290121-П/1 та № 290121-П/2 з листом від 10.04.2023 з вимогою сплати вказаної заборгованості, що за умовами Договорів поруки та відповідно до положень чинного законодавства зумовило в останніх виникнення обов`язку виконання відповідного зобов`язання протягом 10 днів з моменту отримання цього листа як солідарних боржників разом з позичальником; невиконання відповідачами зазначеного солідарного обов`язку.

Перший відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Степ" подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги перший відповідач послався, зокрема, на те, що господарський суд першої інстанції розглянув справу без участі 1-го та 3-го відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, оскільки відповідні повідомлення не могли бути ними отримані за зареєстрованим місцезнаходженням в с. Петропавлівка Харківської області Куп`янського району в силу об`єктивних причин, а саме через те, що цей населений пункт відповідно до Переліку територій, на яких ведуться активні бойові дії, затвердженого Наказом Мінінтеграції від 31.05.2023 № 164, розташований в зоні активних бойових дій з 17.09.2022 по теперішній час, а тому суд мав вжити заходів для відшукування відповідачів в період війни шляхом направлення повідомлень через органи військової адміністрації.

Крім цього скаржник послався на нез`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи щодо того, що засновником як ПСП «Степ» -позичальника за кредитним Договором, так і поручителя - Фермерського господарства «Тест-Агро», був 2-й відповідач - ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його спадщину прийняв його син ОСОБА_2 , що в сукупності з обставинами знаходження Куп`янської територіальної громади в зоні окупації та проведення бойових дій, відсутності через це зв`язку та світла, зумовило неможливість виконання основного зобов`язання з погашення кредиту. Зокрема, скаржник зазначив, що за вказаних обставин вимогу позивача про сплату заборгованості за кредитом в сумі 750 000 грн. та простроченим процентам в сумі 50992,25 грн. вручити було неможливо та вона повернулась неврученою, про що суд зазначив в оскаржуваному рішенні.

Крім цього, скаржник зазначив, що з урахуванням положень статті 554 Цивільного кодексу України щодо солідарної відповідальності боржника та поручителя, власник ПСП «Степ» ОСОБА_2 (спадкоємець засновника) міг відповідати своїм спадковим майном в межах боргу за Кредитним договором, а теперішній власник Фермерського господарства «Тест Агро» ОСОБА_3 не укладав договору поруки, а тому, у зв`язку зі смертю колишнього засновника ОСОБА_1 , не повинен відповідати по його боргах.

Пославшись на наведене, скаржник стверджує, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , який одночасно є одним з поручителів та засновником другого поручителя - ФГ`Тест-Агро» та боржника за кредитним договором ПСП «Степ», відповідно до положень статті 559 Цивільного кодексу України, порука є припиненою, а кредитор - позивач має право звертатись з вимогами про сплату заборгованості до спадкоємців ОСОБА_1 в порядку, встановленому ст.ст. 1281,1282 Цивільного кодексу України, докази дотримання якого позивачем в матеріалах справи відсутні та суд відповідні обставини не з`ясовував.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2023 для розгляду апеляційної скарги першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" (вх. № 2636 Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" (вх. № 2636 Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 та ухвалено здійснити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

25.01.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу(вх. № 1302), в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

25.01.2024 від першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" надійшла заява про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та зупинення дії оскаржуваного рішення.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024 у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А. для розгляду апеляційної скарги першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" (вх. № 2636 Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Бородіна Л.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 задоволено клопотання першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" (вх.№1310) про зупинення дії рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 та розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Розгляд апеляційної скарги першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" (вх. № 2636 Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 призначено в судове засідання з повідомленням сторін на 07.03.2024 о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

В судовому засіданні представник першого відповідача підтримав апеляційну скаргу, а представник позивача проти її задоволення заперечив.

Другий відповідач, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, шляхом розміщення відповідного повідомлення на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду та на офіційному веб-порталі Судової влади України, представника для участі в ньому не направив, про причини неявки суд не повідомив, що відповідно до ч.1, п. 1 ч. 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2021 між позивачем, кредитодавцем (банком) та першим відповідачем, позичальником, укладено кредитний договір № 290121-КЛВ (далі за текстом Кредитний договір; а. с. 8-11), за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України (надалі кредитна лінія) з лімітом кредитування у сумі 1500000,00 (один мільйон п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн.

Позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти (транші), отримані в межах кредитної лінії (кожен окремо), не пізніше 365 (триста шістдесят п`ять) календарних днів з дати отримання відповідного траншу, але не довше строку дії цього договору, а саме по 18 березня 2022 року включно та сплатити проценти за користування кредитами на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. п. 1.4-1.5 Кредитного договору процентна ставка за користування кредитами є фіксованою.

Сторони домовились, з урахуванням ст. 212 Цивільного кодексу України, що банк має право встановити плату за користування одержаним кредитом, у випадку прострочення повернення кредиту в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту згідно цього договору і до дня фактичного повернення кредиту позичальником, в розмірі 20,0% (двадцять) процентів річних за користування кредитними ресурсами, що надані в гривні.

Сторони підтверджують, що встановлення банком вказаної процентної ставки не є односторонньою зміною умов цього договору.

Сума заборгованості за кредитом, що не сплачена постачальником у визначений цим договором термін, наступного робочого дня вважається простроченою.

Порядок оплати банку нарахованих процентів за користування кредитами здійснюється позичальником відповідно до п. 2.3 цього Договору щомісячно, в період сплати процентів, а також у день повного погашення заборгованості за кредитами для закриття цього договору.

Відповідно до п. 2.3.2 Кредитного договору проценти за користування кредитами, наданими за цим договором, нараховуються банком щомісячно в останній робочий день поточного місяця, а також у день повного погашення заборгованості за кредитами для закриття цього договору (достроково або при настанні строку погашення), та сплачуються позичальником в строк до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування, а в місяці повного погашення заборгованості за кредитами для закриття цього договору (достроково або при настанні строку погашення) в день їх нарахування, але в будь якому випадку не пізніше дати погашення кредитів, вказаної в п. 1.1 цього договору, виходячи із суми заборгованості на позичковому рахунку та процентної ставки, вказаної в п. 1.4 цього договору.

У разі, якщо день нарахування та сплати процентів припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, проценти нараховуються та сплачуються у робочий день, що йому передує.

Сума заборгованості за кредитом/кредитами, що не сплачена позичальником у визначений цим договором строк, наступного робочого дня вважається простроченою та відображається на рахунку простроченої заборгованості, зазначеному у п. 1.7 цього договору.

За змістом додатку № 1 від 29.01.2021 до Кредитного договору сторонами передбачено графік зниження ліміту кредитування згідно кредитного договору № 290121-КЛВ від 29.01.2021 (а. с. 12):

термін погашення кредиту 18.02.2022, сума погашення 750000,00 грн, дата, з якої діє новий ліміт 19.02.2022, ліміт кредитування - 750000,00 грн;

термін погашення кредиту 18.03.2022, сума погашення 750000,00 грн.

Всього: 1500000,00 грн.

Матеріали справи також свідчать про те, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 290121-КЛВ від 29.01.2021 між позивачем, як кредитором, та другим відповідачем ОСОБА_1 , як поручителем, укладено договір поруки № 290121-П/1 від 29.01.2021.

Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 290121-КЛВ від 29.01.2021 між позивачем, як кредитором, та третім відповідачем - Фермерським господарством «Тест-Агро» , як поручителем, укладено договір поруки № № 290121-П/2 від 29.01.2021.

Згідно з умовами Договорів поруки (п. 1.1), поручитель поручається і солідарно відповідає перед кредитором боржника (першого відповідача) за виконання боржником у повному обсязі усіх своїх зобов`язань за кредитним договором, який було укладено між кредитором та боржником та додатковими договорами до нього, які укладені та/або можуть бути укладені в майбутньому.

Пунктом 2.1.1. Договорів поруки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основних зобов`язань за кредитним договором, на підставі письмової вимоги кредитора, що містить розрахунок існуючої суми заборгованості, перерахувати суми, що підлягають погашенню на рахунки кредитора в строк 10 робочих днів з дня направлення вимоги або в інший строк, визначений у письмовій вимозі, направленій у порядку, передбаченому п.5.10 цього договору.

Пунктом 5.10 Договорів поруки передбачено, що будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній у зв`язку з дією/виконанням цього Договору, повинні бути викладені в письмовій формі та вважаються направленими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом, або кур`єром, або доставлені особисто на адресу сторін, або направлені засобами електронного зв`язку.

Сторони дійшли згоди, що поручитель вважається належним чином та у письмовій формі проінформованим у разі здійснення кредитором однієї або кількох дій, а саме :

1) вручення поручителю повідомлення особисто під підпис;

2) здачі письмового повідомлення в установу поштового зв`язку для направлення на адресу, зазначену в цьому договорі або на адресу, повідомлену поручителем письмово;

3) розміщення інформації на веб-сайті кредитора:www.creditdnepr.com.ua;

4) надсилання повідомлення на адресу електронної пошти або факс, що повідомлені поручителем кредитору письмово або інформація про яку міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб або на веб-сайті поручителя;

5)направлення поручителю повідомлення за допомогою систем дистанційного обслуговування рахунків клієнтів кредитора.

Сторони домовилися, що поручитель вважається таким, що отримав повідомлення кредитора, якщо з моменту вчинення будь-яких із вищенаведених дій, зазначених у п.п. 2)-5) попереднього абзацу минуло 5 (п`ять) календарних днів.

Усі повідомлення один одному вважатимуться отриманими адресатом, якщо вони були відправлені на вказану у цьому Договорі адресу чи іншу адресу, про яку відправник був попередньо письмово повідомлений, і якщо з моменту відправлення минуло 5 (п`ять) календарних днів.

Сторони домовилися, що поручитель вважається таким, що отримав повідомлення кредитора навіть у тому випадку, коли повідомлення, надіслане на його останню відому адресу, (яка зазначена в цьому Договорі та/або письмово повідомлена поручителем) не було йому доставлено (вручено), незалежно від причин.

Сторони зобов`язані вживати необхідних та достатніх заходів своєчасного отримання повідомлень одна одної та не вчиняти дій, що можуть призвести до затягування, ускладення чи неможливості їх отримання. Ризик настання негативних наслідків у зв`язку із неотриманням письмового повідомлення, що зумовлено зміною адресатом адреси, про що відправник не був своєчасно і належно повідомлений чи невжиттям адресатом відповідних дій та/або заходів,необхідних для отримання повідомлення, несе адресат.

Відповідно до п. 2.1.2 Договорів поруки кредитор вправі вимагати від поручителя дострокового виконання усіх зобов`язань, що встановлені умовами Кредитного договору.

За змістом п. 3.4 Договорів поруки поручитель відповідає солідарно за зобов`язаннями боржника перед кредитором, що виникають з кредитного договору, а саме: у разі невиконання боржником вказаних зобов`язань, поручитель повинен повністю погасити наявну заборгованість за основними зобов`язаннями по кредитному договору, на тих же умовах та в ті ж терміни, що і боржник.

Згідно з п. 6.2 Договорів поруки сторони домовились про встановлення наступного строку поруки:

- порука за цим договором діє 10 (десять) календарних років з дати підписання цього договору;

- в разі невиконання або неповного/неналежного виконання основних зобов`язань у строки, визначені кредитним договором, ця порука діє додатково 15 (п`ятнадцять) календарних років з моменту настання строку виконання основних зобов`язань за кредитним договором, в тому числі у випадку настання дострокового виконання зобов`язання боржником на вимогу кредитора;

- в разі повного виконання основних зобов`язань, які забезпечені цією порукою, така порука припиняється.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов Кредитного договору від 29.01.2021 № 290121-КЛВ, відкрив першому відповідачу невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 1500000,00 грн., тобто надав відповідні кредитні кошти, які повернуто лише частково, в сумі 750000 грн., а тому станом на момент звернення позивача до суду неповернутою першим відповідачем сума кредитних коштів становила 750000,00 грн

Також відповідач частково сплатив проценти за користування кредитними коштами за Кредитним договором на загальну суму суму 170850,08 грн., тоді як позивачем згідно з розрахунком суми позову нараховано зазначені проценти за період з 29.01.2021 по 01.07.2022 на загальну суму 221842,33 грн.

Зазначені обставини підтверджуються наданими позивачем до позовної заяви банківською випискою по особовому рахунку першого відповідача за період з 29.01.2021 по 01.07.2022 (а. с. 23-36), меморіальними ордерами та платіжними дорученнями про часткову оплату заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування та не заперечуються сторонами.

З огляду на наведене, позивач в обгрунутвання позову стверджує про наявність на час його подання заборгованості за кредитним договором в сумі 800992,25 грн., яка складається із заборгованості з повернення кредитних коштів (за тілом кредиту) в сумі 750000 грн. та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами в сумі 50992,25 грн.

Як свідчать матеріали справи, з метою виконання зобов`язань за Кредитним договором в добровільному порядку, позивач звернувся до першого відповідача, як боржника за кредитним договором, та другого та третього відповідачів, як поручителів, з листом № 17-2807 від 10.04.2023 (а. с. 55-65), проте, зазначений лист був залишений відповідачами без відповіді, а викладені у ньому вимоги - без задоволення.

Пославшись на зазначені обставини та на положеня Цивільного кодексу України, якими врегульовано правовідносини кредиту, позики, поруки та на загальні положення про зобов`язання, а саме: ст. ст.11, 525, 525, 543, 546, 553, 554, 1054 Цивільного кодексу України, позивач стверджує про виникнення у відповідачів солідарного обов`язку зі сплати вищезазначеної заборгованості за Кредитним договором, строк виконання якого настав та який останніми не виконано, що і стало підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі, предметом якого є стягнення відповідної заборгованості з відповідачів в солідарному порядку.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарськізобов`язання таорганізаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до в ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частною 2 цієї статті передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України (позика), якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч.3. ст.1049 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1).

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (частині 2).

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (частина 3).

Статтею 554 Цивільного кодексу України врегульовано наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою.

Згідно з частиною 1 цієї статті, в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 ).

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3) .

Статтею 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо(частина 1).

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (частина 2) .

Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що грунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі(частина 3).

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором(частина 4).

Ліквідація солідарного боржника - юридичної особи, смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов`язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання(частина 5).

Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначено вище, доданими до позовної заяви випискою по особовому рахунку, меморіальними ордерами та платіжними дорученнями на повернення кредитних коштів підтверджується наявність на час подання позову залишку неповернутих кредитних коштів в сумі 750 000 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості за Кредитним договором в сумі 750 000 грн.

Разом з цим, як зазначено вище, відповідно до розрахунку позовних вимог, позивачем нараховано до стягнення проценти за користування кредитними коштами в сумі 50992,25 грн., яка становить різницю між нарахованими ним до сплати позичальнику відповідних процентів за період з 29.01.2021 по 01.07.2022 на загальну суму 221842,33 грн. та часткову їх сплату на загальну суму 170850,08 грн. відповідно до доданих до позовної заяви платіжних доручень.

Щодо строку нарахування процентів колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, відповідно до п. 2.3.2 договору проценти за користування кредитами, наданими за цим договором, нараховуються банком щомісячно в останній робочий день поточного місяця, а також у день повного погашення заборгованості за кредитами для закриття цього договору (достроково або при настанні строку погашення), та сплачуються позичальником в строк до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування, а в місяці повного погашення заборгованості за кредитами для закриття цього договору (достроково або при настанні строку погашення) в день їх нарахування, але в будь якому випадку не пізніше дати погашення кредитів, вказаної в п. 1.1 цього договору, виходячи із суми заборгованості на позичковому рахунку та процентної ставки, вказаної в п. 1.4 цього договору.

В пункті 1.1. Договору сторони встановили граничний термін повернення кредитних коштів до 18.03.2022 включно.

Таким чином заборгованість за процентами за користування кредитними коштами визначена позивачем, виходячи з періоду їх нарахування, який частково виходить за межі строку повернення кредитних коштів (з 19.03.2022 по 01.07.2022).

За частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Водночас, посилаючись на наведені мотиви, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила про відступ від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, в якій зазначено про правомірність стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, в разі, якщо сторонами у кредитному договорі з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України) передбачено нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

При цьому Велика Палата Верховного суду зазначила, що такий висновок Касаційного господарського суду у складі верховного Суду щодо можливості нарахування процентів за частиною першою статті 1048 ЦК України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов`язання є протилежним вищенаведеному висновку Великої Палати та відзначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 викладено наступні висновки щодо нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку повернення кредиту.

За змістом ч. 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях.

Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні суми боргу за простроченими процентами за користування кредитними коштами, позивачем безпідставно проведено їх нарахування після встановленого Кредитним Договором строку повернення кредитних коштів, а саме з 19.03.2022 по 01.07.2022 в сумі 37602,74 грн. , у зв`язку з чим, з урахуванням розміру відповідних процентів в межах зазначеного строку та їх частковою оплатою, обґрунтованим є розмір заборгованості у цій частині на суму 13389,51 грн.

Отже, підтвердженою матеріалами справи є заборгованість за Кредитним договором з повернення кредитних коштів на суму 750 000 грн. та зі сплати процентів за користування кредитними коштами в сумі 13389,51 грн.

Як зазначено вище, відповідно до умов Договорів поруки від 29.01.2021 № 290121-П/1 та № 290121-П/2 та положень статей 543,553,554 Цивільного кодексу України поручителі та боржник відповідають перед кредитором за сплату вказаної заборгованості як солідарні боржники.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що поручитель за договором поруки від 29.01.2021 № 290121-П/1 - ОСОБА_1 , якого позивач в позовній заяві визначив другим відповідачем, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - тобто ще до подання позивачем 13.06.2023 позову у даній справі.

Так, до позовної заяви позивачем було додана інформація з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців щодо 1-го відповідача ТОВ «Степ» станом на 05.06.2023, в якій зазначено відомості, зокрема, про засновника та підписанта Товариства- ОСОБА_1 (2-й відповідач у справі), а у відомостях про органи управління юридичної особи керівником Товариства, якого призначено на посаду з 14.01.2022 зазначено ОСОБА_2 та про виконання ним обов`язків директора Товариства до видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину (т. 1 а.с. 66).

Разом з цим до апеляційної скарги 1-й відповідач додав свідоцтво про смерть ОСОБА_1 від 11.01.2022 (т. 2 а.с9).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення господарських справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У статті 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здатність мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частиною першою статі 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в господарському процесі є позивач і відповідач (частина перша стаття 45 ГПК України).

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №473/1433/18 (провадження № 14-35цс20), викладено такі правові висновки: «Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

Подібні правові висновки викладено також Верховним Судом у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 183/4229/14 (провадження № 61-5330св18), від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18), від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц (провадження № 61-9921св19) та багатьох інших.

Судова практика з указаного процесуального питання є сталою та сформованою.

При цьому колегія суддів зазначає, що вказана судова практика, хоча і стосується застосування процесуальних норм цивільного процесуального кодексу України в цивільному процесі, але є релевантною для даної справи, з огляду на аналогічне регулювання відповідного процесуального питання положеннями Господарського процесуального кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України

Відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 Цивільного кодексу України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до другого відповідача- ОСОБА_1 , який на час звернення з позовом до суду був померлим, підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Разом з цим, як зазначено вище, згідно з ч. 5 статті 543 Цивільного кодексу України, смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов`язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання, а тому солідарний обов`язок зі сплати позивачеві заборгованості за кредитним договором, яка складається з 13389,51 грн. заборгованості за простроченими процентами та 750000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, залишився за першим та третім відповідачем, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з них вказаної суми заборгованості підлягають задоволенню, а в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з них решти заявленої позивачем заборгованості за простроченими процентами в розмірі 37602,74 грн. слід відмовити за її необґрунтованістю, як такої, що всупереч умов Кредитного договору та чинного законодавства нарахована поза межами строку повернення кредиту.

При цьому, як правомірно зазначив суд першої інстанції, позивач дотримався умов пункту 2.1.1. Договору поруки від 29.01.2021 № 290121-П/2 щодо звернення до третього відповідача, як поручителя, надіславши листом від 10.04.2023 вимогу про виконання зобов`язань забезпечених порукою, і такі зобов`язання в силу зазначеного пункту мали бути виконані третім відповідачами протягом 10 днів з моменту отримання цього листа або в інший строк, визначений у письмовій вимозі Кредитора у порядку, передбаченому у п. 5.10 цього Договору.

Зазначену вимогу позивач направив поштовим зв`язком листом з описом вкладення на адресу 3-го відповідача, яка зазначена в Договорі поруки від 29.01.2021 № 290121-П/2, та є адресою його зареєстрованого місцезнаходження: АДРЕСА_1 , однак лист повернувся через те, що на цій території ведуться бойові дії.

Разом з цим, як було зазначено вище, пунктом 5.10 Договору поруки від 29.01.2021 №290121-П/2 передбачено, що будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній у зв`язку з дією/виконанням цього Договору, повинні бути викладені в письмовій формі та вважаються направленими належним чином, якщо вони надіслані, зокрема, рекомендованим листом, а поручитель вважається належним чином та у письмовій формі проінформованим у разі здачі письмового повідомлення в установу поштового зв`язку для направлення на адресу, зазначену в цьому договорі .

Разом з цим Сторони домовилися, що поручитель вважається таким, що отримав повідомлення кредитора, якщо з моменту вчинення відповідної дії минуло 5 (п`ять) календарних днів, навіть у тому випадку, коли повідомлення, надіслане на його останню відому адресу, (яка зазначена в цьому Договорі та/або письмово повідомлена поручителем) не було йому доставлено (вручено), незалежно від причин. При цьому ризик настання негативних наслідків у зв`язку із неотриманням письмового повідомлення, що зумовлені зміною адресатом адреси, про що відправник не був своєчасно і належно повідомлений чи невжиттям адресатом відповідних дій та/або заходів,необхідних для отримання повідомлення, несе адресат.

Отже, 3-й відповідач вважається таким, що отримав вимогу позивача про виконання поручителем обов`язків щодо сплати заборгованості позичальника за кредитним договором, а тому строк виконання ним солідарного з позичальником обов`язку зі сплати підтвердженої суми заборгованості, є таким , що настав.

Зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні, викладені в апеляційній скарзі доводи першого відповідача щодо неотримання 3-м відповідачем як поручителем вимоги про сплату заборгованості.

Також колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать чинному законодавству, викладені в апеляційній скарзі доводи першого відповідача, що у зв`язку зі смертю другого відповідача - ОСОБА_1 , який одночасно є одним з поручителів та засновником другого поручителя- ФГ`Тест-Агро» та боржника за кредитним договором ПСП «Степ», відповідно до положень статті 559 Цивільного кодексу України порука є припиненою, а кредитор-позивач має право звертатись з вимогами про сплату заборгованості до спадкоємців ОСОБА_1 в порядку, встановленому ст.ст. 1281,1282 Цивільного кодексу України.

Щодо зазначених доводів колегія суддів наголошує, що відповідно до умов кредитного договору від 29.01.2021 № 2901021-КЛВ та договору поруки від 29.01.2021 № 290121-П/2

сторонами, відповідно, позичальником та поручителем, є юридичні особи - перший та третій відповідачі, а не їх засновники, а відповідно до положень статей 80, 92, 96 Цивільного кодексу України юридичні особи мають власну правоздатність, дієздатність та деліктоздатність (можуть бути позивачами та відповідачами в суді), мають відокремлене майно та самостійно відповідають за своїми зобов`язаннями усім належним їм майном.

При цьому в ч. 3 статті 96 Цивільного кодексу України прямо зазначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Також Статутом 1-го відповідача - ТОВ «Степ» передбачено, що Товариство відповідає по своїм зобов`язанням усім належним йому майном, а відповідальність засновника обмежується його внеском до статутного капіталу Товариства, який відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 115 Цивільного кодексу України є власністю останнього. Статтею 13.3. Статуту також передбачено, що у випадку смерті засновника його права та обов`язки щодо підприємства та його майна, грошових коштів переходять до його правонаступників або осіб,організацій, вказаних в заповіті, в той час як зазначено вище, стороною Кредитного договору є саме 1-й відповідач ПСП «Степ», а не його засновник, а тому обов`язки 1-го позивача як позичальника за цим Договором не є обов`язками його засновника, які можуть перейти до його спадкоємців.

Статтею 20 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності, а згідно зі статтею 21 цього Закону фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства.

Разом з цим, факт смерті чи зміни засновника юридичної особи - позичальника за основним кредитним зобов`язанням чи поручителя за договором поруки, укладеним на забезпечення основного зобов`язання, чинним законодавством не передбачено в якості підстави для припинення основного зобов`язанням чи поруки або заміни сторони відповідних зобов`язань чи втрати юридичною особою правоздатності, дієздатності чи деліктоздатності.

Зокрема, положеннями статті 559 Цивільного кодексу України, якими встановлено підстави припинення поруки, та на яку послався скаржник в апеляційній скарзі, серед таких підстав не передбачено смерть засновника поручителя.

Щодо доводів скаржника про розгляд справи без участі 1-го та 3-го відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, оскільки відповідні повідомлення не могли бути ними отримані за зареєстрованим місцезнаходженням в с. Петропавлівка Харківської області Куп`янського району в силу об`єктивних причин, через те, що вказаний населений пункт відповідно до Переліку територій, на яких ведуться активні бойові дії, затвердженого Наказом Мінінтеграції від 31.05.2023 № 164, розташований в зоні активних бойових дій з 17.09.2022 по теперішній час, а тому суд мав вжити заходів для відшукуваня відповідачів в період війни шляхом направлення повідомлень через органи військової адміністрації, колегія суддів зазначає наступне.

Дана справа у відповідності до вимог п. 13 ст. 8,ст. 247, п. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розглядалась в спрощеному письмовому провадженні без повідомлення сторін за наявними матеріалами.

Разом з цим, судом першої інстанції виконано процесуальний обов`язок з повідомлення учасників справи про її розгляд, що вбачається з наступного.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.07.2023 відкрито провадження у справі № 922/2603/23; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на позов.

Згідно з вимогами ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію ухвали від 06.07.2023 про відкриття провадження у справі.

Копію зазначеної ухвали позивач отримав, про що свідчать залучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення, згідно з якими направлялась поштова кореспонденція (а. с. 106).

Надіслана на адресу другого відповідача копія ухвали від 06.07.2023 повернулась на адресу суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою (а. с. 101-105). Відомостей про наявність у другого відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.

Щодо направлення першому та третьому відповідачам копії ухвали від 06.07.2023 канцелярією Господарського суду Харківської області 07.07.2023 складено акти про неможливість відправки кореспонденції у зв`язку з призупиненням Акціонерним товариством "Укрпошта" приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України (а. с. 91-102).

У відповідності до п. 21 Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України та статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції), інформацію про відкриття провадження та стан розгляду даної справи було розміщено на офіційному веб-порталі Судової влади України за адресою: https://court.gov..ua/. З опублікуванням такого оголошення, відповідно до наведених положень, учасник вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

При цьому колегія суддів наголошує, що чинним законодавством на суд не покладено обов`язок при вчиненні тих чи інших процесуальних дій з`ясовувати фактичне місцезнаходження учасників справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга першого відповідача підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог до 2-го відповідача, за наявності підстав для закриття провадження у справі, ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв"язку з чим підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з 1-го та 3-го відповідача процентів за користування кредитом в сумі 37602,74 грн., нарахованих після закінчення встановленого Кредитним договором строку повернення кредитних коштів, оскаржуване рішення прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Натомість задоволенню підлягають лише позовні вимоги про стягнення в солідарному порядку з 1-го та 3-го відповідачів 13389,51 грн. заборгованості за простроченими процентами та 750000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають покладенню на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 129, п.1ч.1 ст.231,статтею 269, пунктами 2,4 статті 275, п. 1-4 ч. 1 ст. 277 статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення про закриття провадження у справі.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" та Фермерського господарства "Тест-Агро" 37602,74 грн. заборгованості за простроченими процентами скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2023 у справі № 922/2603/23 в наступній редакції:

« Позовні вимоги задовольнити частково .

Стягнути солідарно з Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп`янський р.-н, с. Петропавлівка, вул. Молоданівська, буд. 186; код ЄДРПОУ 32444329) та Фермерського господарства "Тест-Агро" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп`янський р.-н, с. Петропавлівка, вул. Молоданівська, буд. 186; код ЄДРПОУ 41609409) на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32; код ЄДРПОУ 14352406):

- 13389,51 грн - заборгованість за простроченими процентами;

- 750000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;

У задоволенні позовних вимог до Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" та Фермерського господарства "Тест-Агро" про солідарне стягнення заборгованості за простроченими процентами в розмірі 37602,74 грн. відмовити.

Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ", ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Тест-Агро" про стягнення 800992,25 грн. закрити в частині позовних вимог до ОСОБА_1 .

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Степ" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп`янський р.-н, с. Петропавлівка, вул. Молоданівська, буд. 186; код ЄДРПОУ 32444329) на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32; код ЄДРПОУ 14352406) 5 725,40 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Фермерського господарства "Тест-Агро" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп`янський р.-н, с. Петропавлівка, вул. Молоданівська, буд. 186; код ЄДРПОУ 41609409) на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32; код ЄДРПОУ 14352406) 5 725,40 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.03.2024

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.І. Бородіна