Ухвала

від 28.03.2024 по справі 923/77/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 923/77/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» (далі - АТ «Енергоатом», скаржник)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024

у справі № 923/77/22

за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод крупних електричних машин»

про стягнення 1 822 381, 20 грн,

ВСТАНОВИВ:

АТ «Енергоатом» 20.03.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті), звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (текст складено 29.02.2024) у справі № 923/77/22 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023.

Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 26.03.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 923/77/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.

Відповідно до частини четвертої статті 294 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АТ «Енергоатом» з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що на сьогоднішній день відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах [статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України], а саме: коли суд апеляційної інстанції скасовуючи частково рішення суду першої інстанції виходив виключно зі своїх міркувань, а не досліджував обставини, які б ґрунтувались на вимогах статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, у питанні використання наданого права у зменшенні розміру штрафних санкцій; чи є правомірним часткове скасування рішення суду першої інстанції з підстав встановлення обставин, які були заявлені стороною тільки на стадії апеляційного розгляду (без пояснення стороною про неможливість їх заявлення у суді першої інстанції); чи є правомірним часткове скасування рішення суду першої інстанції, з підстав того, що суд не скористався правом передбаченим статтею 233 ГК України, статтею 551 ЦК України, при тому, що питання зменшення розміру штрафних санкцій розглядалось на стадії апеляційного розгляду справи.

Також АТ «Енергоатом» у касаційній скарзі посилається на підпункт «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не достатньо дослідив та обґрунтував своє рішення по застосування свого права на зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на недостатнє дослідження обставин які вимагаються законом (стаття 233 ГК України, стаття 551 ЦК України), що в даному випадку призводить до спрощеного підходу сторін у доказуванні обставин на які вони посилаються у справі, в тому числі і застосуванні судами свого права зі зменшення розміру штрафних санкцій і, як наслідок даний випадок є фундаментальним для подальшого формування єдиної правозастосовної практики та має значний суспільний інтерес та виняткове значення для подальшого визначення підстав застосування судами права на зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки прийняття законного та справедливого рішення, дасть можливість в подальшому судами апеляційних інстанцій, в першу чергу керуватися вимогами закону, а вже потім шукати судову практику, яка на їх погляд дає правові підстави для скасування рішення судів першої інстанції. Вказані доводи та аргументи в контексті передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України є помилковими, адже вони є випадками для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не підставами для касаційного оскарження судових рішень, а з огляду на предмет спору у цій справі, характер спірних правовідносин, вона не визначається як малозначна справа чи справа у якій ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, зазначена скаржником підстава за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі не є очевидно неприйнятними.

При цьому, АТ «Енергоатом» посилаючись у касаційній скарзі на пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України та зазначаючи, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано статтю 233 ГК України та статтю 551 ЦК України, і як наслідок порушено статтю 236 ГПК України, а також, помилкового трактування та застосування практики Верховного суду України, оскільки суд апеляційної інстанції скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, обґрунтовував своє рішення практикою Верховного Суду та тим, що суд першої інстанції безпідставно не скористався своїм правом передбаченим статтею 233 ГК України, статтею 551 ГПК України, не врахував обставини справи, які йому надавали право на зменшення розміру штрафних санкцій та не зменшив їх, у скарзі:

- не зазначає постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, а також не наводить висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, не зазначає дати її прийняття та номер справи не обґрунтовує подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок(підстава оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України);

- не зазначає обґрунтування необхідності відступлення від якого саме висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду не обхідно відступити, не зазначає й постанову Верховного Суду від якої необхідно відступити (підстава оскарження за пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України).

Втім, скаржник визначивши підставу касаційного оскарження з урахуванням пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК не зазначає постанову Верховного Суду / Верховного суду України, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, а також не наводить висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду / Верховного суду України, не зазначає дати її прийняття та номер справи, не обґрунтовує подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд / Верховний суд України виклав свій висновок, а також у скарзі не зазначає обґрунтування необхідності відступлення від якого саме висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та не зазначає й постанову Верховного Суду від якої необхідно відступити.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та зазначити підставу касаційного оскарження визначену відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що судами порушено норми матеріального права та зазначити постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, а також навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи, обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, а також у скарзі зазначити обґрунтування необхідності відступлення від якого саме висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та зазначити постанову Верховного Суду від якої необхідно відступити.

Верховний Суд роз`яснює, що у разі не усунення вищевказаного недоліку касаційної скарги у встановлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, касаційна скарга АТ «Енергоатом» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстави касаційного оскарження визначену відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що судами порушено норми матеріального права та зазначити постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, а також навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи, обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд / Верховний суд України виклав свій висновок (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), а також у скарзі зазначити обґрунтування необхідності відступлення від якого саме висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та зазначити постанову Верховного Суду від якої необхідно відступити (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України).

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі № 923/77/22 - залишити без руху.

2. Надати Акціонерному товариству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Акціонерному товариству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова