Постанова

від 09.05.2024 по справі 923/77/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 923/77/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом" (далі - АТ "Енергоатом", позивач) - Мітічкін А.С. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" (далі - Завод, відповідач) - Доброва С.К. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заводу

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 (головуючий - суддя Волков Р.В.) та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (головуючий - суддя Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.)

та касаційну скаргу АТ "Енергоатом"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (головуючий - суддя Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.)

у справі за позовом АТ "Енергоатом"

до Заводу,

про стягнення 1 822 381,20 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача коштів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. АТ "Енергоатом" звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивовано наявністю підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу, у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань з поставки продукції за Договором поставки.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 позов задоволено. Стягнуто з Заводу на користь АТ "Енергоатом" 1 310 065,20 грн пені, 512 316,00 грн штрафу та 27 335,72 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Завод подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 105 138,80 грн пені та 256 158,00 грн штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 скасовано частково рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023. Резолютивну частину рішення викладено в новій редакції. Позов задоволено частково. Стягнуто з Заводу на користь АТ "Енергоатом" 655 032,60 грн пені, 256 158,00 грн штрафу та 27 335,72 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, сторони подали касаційні скарги.

3.2. Завод звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 450 106,20 грн пені, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.3. АТ "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Узагальнені доводи Заводу, викладені у касаційній скарзі на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024

4.1. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій:

- порушені норми процесуального права, а саме: статті 86, 237, частина п`ята статті 236, частина четверта статті 238, частина перша статті 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/8467/21, від 14.12.2021 у справі №910/19088/20, від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 03.04.2019 у справі №909/68/18, від 17.08.2022 у справі №757/37126/18;

- застосовані норми матеріального , а саме: частина четверта статті 612, частина друга статті 613 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частина шоста статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/123/18 та від 17.04.2018 у справі №910/17868/16.

4.2. З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.

5. Узагальнені доводи АТ "Енергоатом", викладені у поданій касаційній скарзі та в уточненій касаційній скарзі на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024

5.1. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а саме: частину першу статті 233 ГК України та частину третьої статті 551 ЦК України та порушив норми процесуального права, а саме статтю 236 ГПК України, не врахувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.2. З посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, обґрунтовував своє рішення практикою Верховного Суду з посиланням на постанови Верховного Суду від 29.12.2021 у справі № 910/3716/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 11.02.2020 у справі № 911/867/19, від 25.02.2020 у справі № 910/2542/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21 та тим, що суд першої інстанції безпідставно не скористався своїм правом, передбаченим статтею 233 ГК України та статтею 551 ЦК України, не врахував обставини справи, які йому надавали право на зменшення розміру штрафних санкцій та не зменшив їх. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції мав відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України (у вищезгаданих постановах), оскільки зазначена судова практика не може бути застосована у цій справі, оскільки вона не є тотожною/схожою/подібною до зазначеної справи.

5.3. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що на сьогоднішній день відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, а саме: коли суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, виходив виключно зі своїх міркувань, а не досліджував обставини, які б ґрунтувались на вимогах статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у питанні використання наданого права у зменшенні розміру штрафних санкцій; чи є правомірним часткове скасування рішення суду першої інстанції з підстав встановлення обставин, які були заявлені стороною тільки на стадії апеляційного розгляду (без пояснення стороною про неможливість їх заявлення у суді першої інстанції); чи є правомірним часткове скасування рішення суду першої інстанції, з підстав того, що суд не скористався правом, передбаченим статтею 233 ГК України та статтею 551 ЦК України, при тому, що питання зменшення розміру штрафних санкцій розглядалось на стадії апеляційного розгляду справи.

6. Позиції учасників справи

6.1. АТ "Енергоатом" у відзиві на касаційну скаргу Заводу, заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення.

6.2. Завод у відзиві на касаційну скаргу АТ "Енергоатом" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7.1. Позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, 22.04.2019 укладено Договір поставки № 53-129-01-19-01856 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити електродвигуни 0,4 кВ власного виробництва для потреб ВП «Южно-Українська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити.

7.2. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2020, а в частині оплати за поставлену продукцію до повного розрахунку (пункт 10.1. Договору).

7.3. Згідно з пунктом 1.2. Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено у Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору.

7.4. Сума Договору становить 7 318 800,00 грн (пункт 3.1. Договору).

7.5. За умовами пункту 4.2. Договору покупець зобов`язаний оплатити продукцію протягом 30 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.

7.6. Відповідно до пункту 5.1. Договору строк поставки продукції зазначено у Специфікації. За погодженням з покупцем допускається дострокова поставка продукції та поставка продукції партіями.

7.7. Поставка продукції згідно з Специфікацією здійснюється автотранспортом постачальника на умовах DDP склад вантажоодержувача згідно Інкотермс 2010, склад вантажоодержувача (Южноукраїнське відділення ВП «Складське господарство»: 55000, Україна, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ). Постачальник не пізніше, ніж за 3 дні до відвантаження продукції, письмово повідомляє покупця про заплановану дату поставки продукції із зазначенням номенклатури, вартості та кількості одиниць партії продукції, що поставляється (пункт 5.2. Договору).

7.8. Пунктом 5.4. Договору передбачено, що датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

7.9. Належне виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції (абз. 4 пункту 5.8. Договору).

7.10. У відповідності з підпунктами 6.3.2., 6.3.3. пункту 6.3. Договору постачальник зобов`язався забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором, та забезпечити відповідність якості продукції, що поставляється, умовам договору.

7.11. Згідно з пунктом 7.2. Договору за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості непоставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язання. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.

7.12. Додатком № 1 до Договору є Специфікація № 1, згідно з якою сторони погодили строк поставки електродвигунів у кількості 6 шт. на загальну суму 7 318 800,00 грн: з 01.01.2020 по 31.01.2020.

7.13. Відповідно до видаткової накладної № 414 від 31.07.2020 відповідач поставив позивачу електродвигуни у кількості 3 шт. на суму 3 659 400,00 грн.

7.14. Згідно з видатковою накладною № 405 від 27.07.2020 відповідач поставив позивачу електродвигуни у кількості 3 шт. на суму 3 659 400,00 грн.

7.15. Позивач направив відповідачу претензію № 1777/51 від 11.02.2021, якою вимагав сплатити неустойку на загальну суму 1 822 381,20 грн за порушення строків поставки за Договором.

7.16. У відповідь на претензію відповідач направив позивачу листа № 09/86 від 24.03.2021, в якому зауважив, що його вина у порушенні строків поставки продукції відсутня.

8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 для розгляду касаційної скарги Заводу у справі № 923/77/22 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

8.2. Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі №923/77/22 за касаційною скаргою Заводу на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

8.3. Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 26.03.2024 для розгляду касаційної скарги АТ "Енергоатом" у справі № 923/77/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча,судді: Бенедисюк І.М., Ємець А.А.

8.4. Ухвалою Верховного Суду від 10.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі №923/77/22 за касаційною скаргою АТ "Енергоатом" на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

9.1. Предметом касаційного перегляду за касаційною скаргою Заводу є рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 в частині задоволених позовних вимог про стягнення 450 106,20 грн пені. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується.

9.1.1. Предметом касаційного перегляду за касаційною скаргою АТ "Енергоатом" є постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22, якою частково скасовано рішення суду першої інстанції та резолютивну частину рішення викладено в новій редакції, відповідно до якої позов задоволено частково та стягнуто з Заводу на користь АТ "Енергоатом" 655 032,60 грн пені, 256 158,00 грн штрафу та 27 335,72 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

9.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

9.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, Завод у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи №923/77/22 допустили порушення вимог статей 86, 237, частини п`ятої статті 236, частини четвертої статті 238, частини першої статті 282 ГПК України, а також не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/8467/21, від 14.12.2021 у справі №910/19088/20, від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 03.04.2019 у справі №909/68/18, від 17.08.2022 у справі №757/37126/18. Крім того, зазначає, що судами застосовані норми матеріального, а саме: частина четверта статті 612, частина друга статті 613 ЦК України та частина шоста статті 193 ГК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/123/18 та від 17.04.2018 у справі №910/17868/16.

9.5. Зі свого боку АТ "Енергоатом" у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а саме: частину першу статті 233 ГК України та частину третьої статті 551 ЦК України та порушив норми процесуального права, а саме статтю 236 ГПК України, не врахувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

9.6. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9.7. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржники у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

9.8. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

9.9. Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали б бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

9.10. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд першої чи апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

9.11. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

9.12. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

9.13. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

9.14. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

9.15. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

9.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

9.17. Так, Верховний Суд у постанові від 16.11.2022 у справі №910/8467/21, де предметом позову є продовження договору оренди, зазначив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

9.18. Верховний Суд, у постанові від 14.12.2021 у справі №910/19088/20, де предметом позову є визнання договору укладеним, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про порушення судами попередніх інстанцій приписів законодавства, зокрема статей 236, 238, 282 ГПК України, оскільки суди у судових рішеннях не надали належної оцінки доводам позивача та наведеним ним в обґрунтування своїх позовних вимог нормам права, та не навели належних мотивів щодо відхилення таких доводів та незастосування норм права, на які посилався позивач. Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій припустились порушень норм процесуального права, дійшовши передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків в частині встановлення відсутності підстав для сплати відповідачем пайового внеску та укладення відповідного договору з позивачем.

9.19. У справі №758/824/17 розглядалися позовні вимоги про визнання електронних торгів недійсними. У постанові від 18.07.2018 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, виклав висновок про те, що «… апеляційний суд у порушення підпунктів б) і в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, згідно з якою постанова суду апеляційної інстанції складається, у тому числі з мотивувальної частини із зазначенням: доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; розписавши фактичні обставини справи формально послався на те, що позивачі повинні були довести належними та допустимими доказами, що: а) унаслідок спірних електронних торгів відбулось порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, б) ці порушення вплинули на результат торгів, в) їх права та законні інтереси порушені. Після цього зазначив, що позивачі цих підстав не довели. Тобто апеляційний суд, не даючи правової оцінки наведеним доводам і наданим позивачами доказів, формально послався лише на те, що позивачі не довели своїх порушених прав. Отже, апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки усіх фактичних обставин справи та доводів позивачів та обмежився лише формальними висновками про те, що позивачі не подали суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог».

9.20. Верховний Суд, у постанові від 03.04.2019 у справі №909/68/18, де предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу, скасовуючи судове рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив про те, що суд апеляційної інстанції надав оцінку спірним правовідносинам по суті позовних вимог, не дослідив чи мали місце обставини, на які посилаються сторони у справі та заявник апеляційної скарги та які були встановлені судом першої інстанції, якими доказами вони підтверджуються, чи є такі докази належними та допустимими, не надав оцінки поясненням сторін у справі та заявника апеляційної скарги по суті заявленого позову. Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив приймаючи нове рішення по суті позовних вимог про відмову у їх задоволенні, а її зміст стосується лише оцінки впливу прийнятого у справі рішення на права заявника апеляційної скарги.

9.21. У справі №757/37126/18 розглядалися позовні вимоги про захист прав споживачів та стягнення коштів. У постанові від 17.08.2022 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу, трьох процентів річних, нарахованих на заборгованість за договорами банківського вкладу, та пені і направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанцій, виклав висновок про те, « Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо».

9.22. У справі № 923/123/18, де предметом позову є стягнення пеня за порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару та штраф за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару понад 10 календарних днів, на постанову Верховного Суду від 05.03.2019, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, касаційна інстанція скасувала судові рішення попередніх судових інстанцій, справу направила на новий розгляд, зазначивши, що, розглядаючи позов, суди дійшли протилежних висновків щодо задоволення позовних вимог. Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, оскільки дійшов висновку про те, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язання з поставки товару за біржовим договором у визначені договором строки, однак порушив зазначене зобов`язання після спливу строку, на який виконання такого зобов`язання було відстрочене у зв`язку із простроченням кредитора. За висновком суду апеляційної інстанції, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач взагалі не порушив зобов`язання з поставки товару у визначені договором строки, тобто прострочення боржника не настало у зв`язку з тим, що зобов`язання не могло бути виконане відповідачем внаслідок прострочення кредитора (позивача), який не вчинив дій, встановлених договором, до вчинення яких відповідач не міг виконати своєчасно свій обов`язок з поставки товару. Отже, суди, ухваливши по суті спору різні рішення, разом з цим дійшли однакового висновку про те, що у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у справі з приводу виконання умов укладеного між ними біржового договору поставки зерна врожаю 2017 року від 02.12.2016 № 2353Ф, мало місце прострочення кредитора (позивача). Однак, як наголосив Верховний Суд, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином погоджені сторонами в біржовому договорі умови поставки та, зокрема, умови поставки ЕХW Інкотермс-2010. У зв`язку з цим суди не з`ясували з достовірністю, чи існувала у відповідача можливість виконати обов`язок з поставки товару на визначений в договорі базис поставки (зерновий склад) у визначені договором строки, враховуючи відсутність у нього офіційного повідомлення покупця про зміну базису поставки. У зв`язку з цим, суди не надали належну оцінку обставині того, що відповідачем, як поклажодавцем, та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», як зерновим складом, укладено договір складського зберігання зерна від 03.07.2017 № 4-ЗБ/2017, а також не з`ясували відповідного до умов зазначеного договору, чи мав відповідач як поклажодавець можливість на підставі цього договору передати зерно на зберігання на зерновий склад, визначений сторонами біржового договору базисом поставки, незалежно від того, чи був укладений договір складського зберігання таким зерновим складом і наступним покупцем зерна.

9.23. У справі №910/17868/16, на постанову Верховного Суду від 17.04.2018 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався спір про стягнення збитків і штрафу на підставі статей 193, 224 ГК України, статей 509, 525, 526, 530, 610, 612, 631, 651 ЦК України. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на проектно-вишукувальні роботи у частині вчасного виконання підрядних робіт. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, визнали недоведеною наявність правових підстав для стягнення з відповідача спірних збитків і неустойки. Господарські суди установили відсутність усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача, що є обов`язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у виді відшкодування збитків. Судами було установлено, що вини відповідача у несвоєчасному виконанні зобов`язань немає; неналежне виконання відповідачем умов спірного договору не є наслідком протиправних дій або його бездіяльності, оскільки у цьому випадку мало місце прострочення самого кредитора (позивача). Водночас господарськими судами не установлено причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, що унеможливлює висновок про обґрунтованість позову.

9.24. У справі №910/6046/16 за про стягнення коштів, Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 дійшов висновку, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Касаційний суд вказав, що суд апеляційної інстанції повно перевірив та надав оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не спростовують та відхилені як необґрунтовані.

9.25. Водночас, предметом позову у справі № 923/77/22, яка переглядається, є стягнення пені та штрафу, у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань з поставки продукції за Договором поставки.

9.25.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем умов Договору поставки в частині виконання обов`язку зі своєчасної поставки товару. Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 1 310 065,20 грн та штрафу у розмірі 512 316,00 грн, суд зазначив про правильність здійснених нарахувань, з урахуванням чого визнав позовні вимоги обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

9.25.2. Суд апеляційної інстанції частково скасував рішення суду першої інстанції та резолютивну частину виклав в новій редакції, згідно з якою стягнуто з Заводу на користь АТ "Енергоатом" 655 032,60 грн пені, 256 158,00 грн штрафу та 27 335,72 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. При цьому, колегія суддів зазначила, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем порушено умови Договору в частині виконання обов`язку зі своєчасної поставки товару згідно з умовами Договору та Специфікації, а зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини не спростовують його вини у порушенні строків постачання продукції та не звільняють його від відповідальності, передбаченої умовами укладеного Договору. Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені та штрафу, погодився з правомірністю та правильністю здійсненого розрахунку пені у розмірі 1 310 065,20 грн та штрафу у розмірі 512 316,00 грн. Водночас, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на підставі положень статей 233 ГК України та 551 ЦК України.

9.26. Отже, проаналізувавши наведені Заводом та АТ "Енергоатом" постанови Верховного Суду у справах №910/8467/21, №910/19088/20, №758/824/17, №909/68/18, №757/37126/18, №923/123/18, №910/17868/16, № 910/6046/16 щодо застосування норм права у контексті спірних правовідносин, ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що вказані справи не схожі за правовим регулюванням зі справою № 923/77/22, що переглядається.

9.27. Крім того, вказані Заводом та АТ "Енергоатом" справи неподібні зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність підстав позову, встановлених судами фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи. Відмінність судових рішень полягає не в різному застосуванні наведених норм права, а у різних встановлених судами фактичних обставинах справ на підставі поданих сторонами доказів, залежно від яких і прийнято судове рішення.

9.28. Суд також зауважує, що надані касаційним судом висновки у вказаних Заводом справах стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин будь-якої господарської справи, втім вони не свідчать, що судами попередніх інстанцій допущено порушення вимог матеріального та процесуального права, адже висновки судів ґрунтуються на оцінці іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.

9.29. Крім того, колегія суддів зазначає, що у справі №910/6046/16, на яку посилається АТ "Енергоатом", на відміну від справи №923/77/22, було відмовлено у зменшенні пені за умови встановлення судами відсутності обставин для її зменшення. Суд підкреслює, що зменшення розміру пені є правом суду і було ним реалізоване у справі №923/77/22 за наслідками оцінки обставин справи, які не є подібними з встановленими обставинами у справі №910/6046/16.

9.30. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду у справах №910/8467/21, №910/19088/20, №758/824/17, №909/68/18, №757/37126/18, №923/123/18, №910/17868/16, №910/6046/16, та на які посилаються скаржники у своїх касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №923/77/22.

9.31. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.32. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №923/77/22 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційними скаргами Заводом та АТ "Енергоатом".

9.33. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України за касаційною скаргою Заводу, Верховний Суд зазначає таке.

9.34. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

9.35. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

9.36. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

9.37. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Заводу з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині та відсутність подібності правовідносин. А тому, доводи касаційної скарги Заводу в цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору.

9.38. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги Заводу у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

9.39. Щодо доводів касаційної скарги АТ "Енергоатом" із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України (див. пункт 5.3. цієї постанови), Верховний Суд зазначає таке.

9.40. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

9.41. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

9.42. Верховний Суд зауважує, що з огляду на відсутність такого висновку необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.

9.43. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

9.44. Розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

9.45. Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 1 глави 30 ГК України та § 3 глави 54 ЦК України.

9.46. Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

9.47. Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

9.48. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів за договором поставки, а саме пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем умов Договору поставки в частині виконання обов`язку зі своєчасної поставки товару.

9.49. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру пені та штрафу, який присуджено до стягнення, Завод подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині стягнення 1 105 138,80 грн пені та 256 158,00 грн штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

9.50. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено в новій редакції, згідно з якою позов задоволено частково та стягнуто з Заводу на користь АТ "Енергоатом" 655 032,60 грн пені, 256 158,00 грн штрафу та 27 335,72 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

9.51. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на підставі положень статей 233 ГК України та 551 ЦК України.

9.52. Зі змісту касаційної скарги АТ "Енергоатом", яка стосується постанови апеляційного господарського суду лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення 655 032,60 грн пені та 256 158,00 грн штрафу, вбачається, що, на думку скаржника, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі положень статей 233 ГК України та 551 ЦК України, оскільки про наявність відповідних обставин для такого зменшення відповідачем заявлено тільки на стадії апеляційного розгляду.

9.53. В контексті доводів касаційної скарги в цій частині Верховний Суд зазначає таке.

9.54. Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

9.55. Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

9.56. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

9.57. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

9.58. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

9.59. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

9.60. За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

9.61. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

9.62. Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

9.63. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

9.64. Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом.

9.65. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

9.66. При цьому, Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

9.67. Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

9.68. Колегія суддів також зауважує, що наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

9.69. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

9.70. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

9.71. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

9.72. Як убачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів виходила з того, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині своєчасного виконання робіт; те, що в Україні введено воєнний стан, який об`єктивно вплинув на господарську діяльність відповідача, колегія суддів визнала, що заявлені позивачем пеня та штраф у розмірі 1 310 065,20 грн та у розмірі 512 316,00 грн відповідно є занадто великими, не співмірними з обсягом правопорушення відповідача, здійсненого ним у зв`язку із неналежним виконанням своїх господарських зобов`язань, є надмірно обтяжливою для нього у сучасних реаліях. А тому, у зв`язку із тим, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, дійшла висновку про те, що у цьому випадку належить зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення пені з 1 310 065,20 грн та штрафу 512 316,00 грн на 50%. При цьому, судова колегія зазначила, що таке зменшення є розумним та оптимальним балансом наслідків як для позивача, так і для відповідача.

9.73. У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, Суд звертається до наведених вище висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

9.74. Верховний Суд виходить з того, що зміст статей 551 ЦК України та 233 ГК України свідчить про те, що розмір неустойки може бути зменшений судом як з власної ініціативи так і за відповідною заявою сторони.

9.75. Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

9.76. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами статей 210, 86 ГПК України.

9.77. У справі, яка переглядається, вирішуючи питання про зменшення штрафу, враховуючи доводи апеляційної скарги Заводу, суд апеляційної інстанції оцінив відповідні аргументи щодо суті спору і докази сторін, встановив обставини справи, за якими прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу.

9.78. Відтак, з огляду на конкретні, встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, яка розглядається, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження. Суд відхиляє доводи АТ "Енергоатом" щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення штрафних санкцій. Переоцінка цих обставин та встановлення інших обставин, в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.

9.79. У контексті наведеного, Суд, звертаючись до висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладено у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначає, що певна сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. У будь-якому випадку, визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанції.

9.80. З огляду на наведене вище у Суду відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі №910/8725/22).

9.81. Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не порушено приписи статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України при реалізації права щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

9.82. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

9.83. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови в частині зменшення розміру штрафних санкцій.

9.84. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги АТ "Енергоатом" про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

9.85. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

9.86. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені з цієї підстави.

9.87. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги АТ "Енергоатом" в цій частині відхиляються Верховним Судом.

9.88. Щодо доводів касаційної скарги АТ "Енергоатом" про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду (див. пункт 5.2. цієї постанови) та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, колегія суддів зазначає таке.

9.89. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

9.90. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

9.91. Колегія суддів ураховує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

9.92. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

9.93. Верховний Суд вважає за необхідне у цій справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

9.94. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

9.95. Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтувати, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

9.96. Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

9.97. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі статей 233 ГК України та 551 ЦК України, застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.12.2021 у справі № 910/3716/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 11.02.2020 у справі № 911/867/19, від 25.02.2020 у справі № 910/2542/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21.

9.98. У касаційній скарзі АТ "Енергоатом" зазначає про те, що суд апеляційної інстанції повинен був відступити від вказаних висновків, посилаючись на те, що зазначена судова практика не може бути застосована у цій справі, оскільки вона не є тотожною/схожою/подібною до зазначеної справи.

9.99. Водночас, колегія суддів зазначає, що скаржником у касаційній скарзі не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладених у наведених скаржником постановах, які враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи, а також не зазначено, у чому саме полягає необхідність відступлення від таких висновків. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правових позицій, яка міститься у вищенаведених постановах, а доводи касаційної скарги АТ "Енергоатом" по суті зводяться до вільного тлумачення скаржником положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

9.100. При цьому відхиляючи аргументи АТ "Енергоатом", Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

9.101. З огляду на викладене, Суд не вбачає в аргументах касаційної скарги АТ "Енергоатом" підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.12.2021 у справі №910/3716/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 03.11.2020 у справі №927/184/13-г, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 27.02.2019 у справі №910/9765/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17, від 11.02.2020 у справі №911/867/19, від 25.02.2020 у справі №910/2542/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 02.03.2023 у справі №905/1409/21 вже сформованої практики Верховного Суду щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

9.102. За таких обставин наведена АТ "Енергоатом" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру штрафних санкцій.

9.103. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

9.104. Отже, доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

9.105. З урахуванням наведеного, доводи касаційних скарг відхиляються Верховним Судом.

9.106. Доводи АТ "Енергоатом", викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

9.107. Доводи Заводу викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

9.108. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

9.109. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

9.110. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

9.111. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

9.112. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Доводи скаржників про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 9 цієї постанови.

10.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

10.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

10.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Заводу та АТ "Енергоатом" у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а касаційну скаргу Заводу з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, та касаційну скаргу АТ "Енергоатом" з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3 цієї статті, слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, як таку, що ухвалена із додержанням норм права.

11. Судові витрати

11.1. Судовий збір, сплачений Заводом у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на Завод, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваних частинах - без змін.

11.2. Судовий збір, сплачений АТ "Енергоатом" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на АТ "Енергоатом", оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 та за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 в оскаржуваних частинах залишити без змін.

3. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом" з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець