Ухвала

від 27.03.2024 по справі 916/1735/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1735/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.)

від 13.12.2023

у справі № 916/1735/23

за позовом Фізичної особи - підприємця Кіктенко Світлани Павлівни

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д"

про визнання укладеним договору оренди нежитлового приміщення та стягнення завданих збитків з підстав порушення прав власника,

за участю представників учасників справи:

позивача - Клачок Б.О.

відповідача - Доніна Л.А.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фізична особа - підприємець Кіктенко Світлана Павлівна (далі - ФОП Кіктенко С.П.) звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" (далі - ОСББ "Вільямса 59Д"), в якому просила суд:

- стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" на її користь завдані збитки у вигляді неотриманого доходу у розмірі 357 500,00 гривень;

- визнати укладеним між ФОП Кіктенко Світланою Павлівною та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" договір найму (оренди) нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 127,5 кв.м в редакції, запропонованій позивачем.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ФОП Кіктенко С.П. посилається на те, що вона є власницею нежитлового приміщення загальною площею 127,5 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, однак, даним приміщенням фактично користується ОСББ. Позивачка неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією укласти договір оренди нежитлового приміщення або звільнити останнє, проте, відповідач дані звернення проігнорував та належне йому майно з приміщення не прибрав. Вказане свідчить про те, що укласти договір оренди нежитлового приміщення між ФОП Кіктенко С.П. та ОСББ "Вільямса 59Д" можливо лише в порядку звернення позивача до суду.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з позовною вимогою про стягнення з ОСББ "Вільямса 59Д" збитків у вигляді неотриманого доходу в розмірі 327 500,00 грн у цій справі, позивачка посилається на те, що їй були завдані збитки у вигляді неодержаних нею доходів, які ФОП Кіктенко С.П. могла б одержати у разі належного виконання відповідачем зобов`язання щодо підписання спірного договору оренди, або одержала б від інших орендарів, у випадку звільнення приміщення ОСББ.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.08.2023 у справі №916/1735/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що для обов`язкового укладання договору між сторонами у даній справі відсутні законодавчо обумовлені підстави. Водночас, з огляду на законодавчо визначені умови свободи договору, суд дійшов висновку і про відсутність підстав для визнання укладеним, запропонованого позивачем договору оренди нежитлового приміщення, оскільки відповідно пропозицію щодо такого укладення відповідачем прийнято не було. З огляду на вказане, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання укладеним між ФОП Кіктенко С.П. та ОСББ "Вільямса 59Д" договору оренди не житлового приміщення. Щодо вимоги про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу у розмірі 357 500,00 грн, суд першої інстанції, з урахуванням, зокрема, похідності вказаних позовних вимог, також відмовив в їх задоволенні.

2.4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 11.08.2023 у справі №916/1735/23 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання укладеним договору оренди нежитлового приміщення, ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано укладеним між Фізичною особою-підприємцем Кіктенко Світланою Павлівною та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" договір найму (оренди) нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 127,5 кв.м в редакції, запропонованій позивачем, але виключивши з пункту 6.1 договору фразу "а саме до "25" квітня 2023 року." В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 11.08.2023 у справі №916/1735/23 залишено без змін.

2.5. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСББ "Вільямса 59Д" фактично користується нежитловим приміщенням, власником якого є позивач, проте не сплачує орендну плату за це приміщення, та врахувавши, що після направлення позивачем оферти відповідачу щодо укладення договору оренди нежитлового приміщення у запропонованій ФОП Кіктенко С.П. (орендодавець) редакції ОСББ продовжив використовувати спірне приміщення, не звільнив його, не надіслав протокол розбіжностей або письмову відмову від укладення договору, розцінив такі дії відповідача як мовчазну згоду зі всіма істотними умовами договору та, дослідивши проєкт договору на відповідність його чинному законодавству, дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання укладеним договору оренди нежитлового приміщення в редакції, запропонованій позивачем, з дати набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

В частині позовних вимог про стягнення збитків з ОСББ у вигляді неотриманого доходу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позову в цій частині, проте з тих підстав, що в матеріалах справи відсутні докази визначення дати отримання відповідачем відповідної оферти.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі №916/1735/23, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

3.2. Підставою касаційного оскарження Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21 (щодо застосування статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України); від 06.07.2022 у справі № 303/2983/19 (щодо застосування статей 6 та 202 Цивільного кодексу України); від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 та від 07.09.2022 у справі № 914/1185/20 (щодо застосування статей 6 та 627 Цивільного кодексу України).

3.5. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Кіктенко С.П. проти вимог та доводів касаційної скарги заперечує та вважає, що скаржником не спростовано законності та обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції, а приведені останнім постанови Верховного Суду не можуть слугувати висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки є не релевантними.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кіктенко Світлана Павлівна є власницею нежитлового приміщення загальною площею 127,5 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , підтвердженням чого є копія свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії ЯЯЯ № 076722, загальною площею 127,5 кв.м, яке знаходиться в буд. АДРЕСА_1 , виданого 10.02.2005 Виконавчим комітетом Одеської міської ради Кіктенко Світлані Павлівні.

Підстави набуття права власності Кіктенко С.П. розглядались у справі № 520/10983/14-ц. Так, у справі № 520/10983/14-ц (рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.09.2014) встановлено, що у спірному нежитловому приміщенні не розміщується жодного технічного обладнання будинку (інженерних комунікацій та технічних пристроїв, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), в тому числі такого, без доступу до якого експлуатація будинку є неможливою. Згідно із технічним паспортом № 2495 від 05.01.2005, дане приміщення не є даховою котельною, а відтак, останнє будувалось не як допоміжне, а як нежитлове за укладеним з Кіктенко С.П. інвестиційним договором. Після отримання права власності на нежитлові приміщення, Кіктенко С.П. уклала з МЖБТ "ДОМ" договір оренди нерухомого майна від 11.02.2005, відповідно до якого позивач передав МЖБТ "ДОМ" у тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею 127,5 кв.м для розміщення там обладнання котельної.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами існують неврегульовані господарські відносини щодо вказаного нежитлового приміщення, оскільки в останньому розміщується обладнання котельні, яке використовується співвласниками будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначила позивач, оскільки ОСББ "Вільямса 59Д" фактично користується нежитловим приміщенням, власником якого є Кіктенко Світлана Павлівна , але не сплачує орендну плату за це приміщення, вона неодноразово зверталася до представників ОСББ "Вільямса 59Д" з пропозицією укласти договір оренди нежитлового приміщення на взаємовигідних умовах або звільнити незаконно займане відповідачем приміщення, чим надати змогу здати його в оренду іншому користувачеві.

Так позивач, зокрема, 06.04.2021 направила до відповідача кур`єрською службою доставки "Спецкур`єр" та "Укроштою" пропозицію укласти договір найму (оренди) відповідного нежитлового приміщення, а також два підписаних ФОП Кіктенко С.П. примірника зазначеного договору

У матеріалах справи наявна копія супровідного листа позивача до відповідача до якого було додано два екземпляри договору найму (оренди), в якому прямо вказано строк для відповіді на пропозицію укласти такий договір - протягом 20 календарних днів з дати отримання цього листа.

Однак, у визначений законодавством 20-тиденний строк на прийняття чи відхилення пропозиції щодо укладення договору (оферти), а також станом на момент звернення позивача до господарського суду, від ОСББ "Вільямса 59Д" ні письмових заперечень щодо укладення договору, ні протоколу розбіжностей, ні підписаного примірника договору оренди нежитлового приміщення, ні відмови від такого підписання позивачу не надано.

При цьому, відповідач не заперечує, що будь-якої відповіді на вказану пропозицію укладення договору оренди він не надавав, але приміщенням користується, та оплату за таке користування не здійснює.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21 (щодо застосування статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України); від 06.07.2022 у справі № 303/2983/19 (щодо застосування статей 6 та 202 Цивільного кодексу України); від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 та від 07.09.2022 у справі № 914/1185/20 (щодо застосування статей 6 та 627 Цивільного кодексу України).

5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.5. У справі, що переглядається, предметом спору є визнання укладеним договору оренди між позивачем та відповідачем з огляду на те, що відповідач, який фактично користується нежитловим приміщенням, що на праві власності належить позивачці, ігнорує пропозиції позивачки на укладення договору.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що твердження позивача про встановлення судом факту права власності на спірне нежитлове приміщення у ФОП Кіктенко С.П. не відповідає дійсності, оскільки було зроблено на недостовірних відомостях та сфальсифікованих документах, які були подані позивачем до суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСББ "Вільямса 59Д" фактично користується нежитловим приміщенням, власником якого є позивач. Разом з тим не сплачує орендну плату за це приміщення. Після направлення позивачем оферти відповідачу щодо укладення договору оренди нежитлового приміщення у запропонованій ФОП Кіктенко С.П. (орендодавець) редакції, ОСББ продовжив використовувати спірне приміщення, не звільнив його, не надіслав протокол розбіжностей або письмову відмову від укладення договору.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Отже, врахувавши, що акцепт можливий також і у вигляді конклюдентних дій, суд апеляційної інстанції розцінив дії відповідача як мовчазну згоду зі всіма істотними умовами договору та, дослідивши проєкт договору на відповідність його чинному законодавству, дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання укладеним договору оренди нежитлового приміщення в редакції, запропонованій позивачем, з дати набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив, що питання законності виникнення права власності Кіктенко Світлани Павлівни на нежитлове приміщення загальною площею 127,5 кв.м, що є об`єктом договору оренди, та питання законності свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії ЯЯЯ №076722 від 10.02.2005 у цій справі не розглядається.

5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

У справі № 922/1246/21, на яку посилається скаржник, предметом позову є стягнення збитків та штрафних санкцій у зв`язку з порушенням, на думку позивача, умов договору поставки соняшнику урожаю 2020 року щодо поставки товару в обумовлені договором строки. Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21 погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір поставки є неукладеним з підстави, передбаченої статтею 641 Цивільного кодексу України, але виходив з конкретних обставин справи, що в самому тексті договору (пункт 11.2), що був запропонований до укладення, передбачався особливий порядок набрання ним чинності (пункт 4.42 постанови). Проектом договору було передбачено, що договір може бути укладений сторонами шляхом обміну між ними копіями факсимільного та/або електронного зв`язку (за допомогою факсу та/або електронної пошти). Причому факсимільні та/або електронні копії такого договору, що знаходяться у кожної із сторін, мають бути повністю однаковими по змісту (автентичними), а також повинні мати копії печаток кожної зі сторін та підписи вповноважених осіб сторін. Договір підписаний таким чином буде вважатися укладеним та дійсним з дати, вказаної на факсимільних/електронних копіях тільки у випадку, якщо протягом наступних 15 робочих днів сторони проведуть обмін оригіналами договорів. Також проєкт договору містив умови, що якщо протягом 15 робочих днів, протягом яких діє договір, укладений з використанням факсимільного та/або електронного зв`язку, будь-яка зі сторін проведе будь-які дії направлені на виконання своїх зобов`язань по договору (завантаження/поставка/оплата товару і т.п.), то договір буде вважатися укладеним незалежно від виконання іншою стороною (сторонами) умов щодо обміну оригіналами договорів. Суди у справі № 922/1246/21 встановили, що дії, направлені на виконання своїх зобов`язань за договором, сторонами не здійснювались, позивач не надсилав підписаний ним оригінал договору відповідачу. Спірним питанням у зазначеній справі стало те, чи був фактично укладений договір поставки між сторонами, тоді як у справі, що переглядається, спірним є питання користування нежитловим приміщенням без належних на те правових підстав.

У справі № 303/2983/19 предметом позову було визнання іпотеки припиненою та вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку з задоволенням вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття на нього права власності та анулювання в подальшому заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд, застосовуючи положення статей 1, 6, 12 та 202 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах, виходив з того, що кредитор, з урахуванням принципу свободи правочину, не вчиняв такий односторонній правочин як відмова від прощення боргу.

У справі № 559/1605/18 про захист прав споживача позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку туроператора договору про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування), зокрема, туристами не було отримано документів, що підтверджують право на одержання туристичних послуг, не скористалися повним пакетом туристичних послуг, обумовлених договором. Верховний Суд, застосовуючи положення статей 6 та 627 Цивільного кодексу України щодо вільного укладення договору, зазначив, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюються нормами Цивільного кодексу України, які мають диспозитивний характер, проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони. У цій справі, Верховний Суд зазначив, що в договорі про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування) відбулося обмеження договірної відповідальності без врахування імперативної заборони, передбаченої статтею 614 Цивільного кодексу України, з огляду на що ці умови договору були визнані нікчемними, а до спірних правовідносин в частині нарахування пені застосовано положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

У справі № 914/1185/20 про стягнення за первісним позовом заборгованості за договором оренди, та за зустрічним позовом про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди про стягнення попередньої оплати у зв`язку з тим, що договір не підписував, адже в договорі оренди сторони домовилися не збільшувати орендну плату протягом першого року дії договору. Верховний Суд, застосовуючи принцип свободи договору, дійшов висновку, що сторони договору могли в будь-який момент за взаємною згодою укласти договір, спрямований на зміну первісно погоджених ними умов договору, зокрема й щодо зміни ціни. Однак, оскільки такі зміни стосуються збільшення ціни договору у 10 разів, у чому явно не може бути зацікавлений орендар, та у сукупності з іншими фактами, встановленими судами (наявність оскаржуваного договору про внесення змін лише в одному екземплярі, виставлення орендодавцем рахунків та оплата орендарем гарантійного внеску, виходячи із розміру орендної плати, визначеної в договорі, відсутність будь-яких претензій щодо недоплати за договором оренди та позовів від орендодавця про стягнення заборгованості протягом всього строку дії договору оренди), Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність факту погодження між сторонами збільшення орендної плати.

Дослідивши зазначені скаржником постанови Верховного Суду у справах № 922/1246/21, № 303/2983/19, № 559/1605/18, № 914/1185/20, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини у цих справах та у справі, що переглядається, не є подібними ні за предметом позову, ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими судом фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги не містять підстав оскарження судових рішень, фактично стосуються незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи та зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59Д" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі №916/1735/23.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко