Ухвала

від 11.04.2024 по справі 753/14305/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 753/14305/17

провадження № 61-16417ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у справі за об`єднаними позовами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «КК Пріоритет», Комунальне підприємство Київської обласної ради «Готово», Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анди», ОСОБА_4 про знесення об`єкту самовільного будівництва, визнання недійсним технічного паспорту на квартиру та визнання недійсним реєстрації права власності та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово», ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «КК Пріорітет», про визнання протиправними дій та скасування рішення державного реєстратора, за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого документа в даній справі таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заяви вказала, що існують обставини, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, оскільки об`єкт для вчинення виконавчих дій відсутній.

Також у грудні 2022 року до суду надійшли заяви ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про зміну способу виконання судового рішення у вказаній справі.

Дарницький районний суд м. Києва ухвалою від 19 грудня 2022 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Іншою ухвалою від 19 грудня 2022 року Дарницький районний суд м. Києва задовольнив заяву ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 Змінив спосіб виконання судового рішення (постанова Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у справі № 753/14305/17, залишена без змін постановою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року) шляхом надання дозволу державному виконавцю у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 залучити на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача, суб`єктів господарювання для знесення самочинно збудованого нерухомого майна-терас загальною площею 14,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , а також шляхом надання дозволу державному виконавцю у виконавчих провадженнях № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8 залучити на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача, суб`єктів господарювання для приведення квартири АДРЕСА_2 , до попереднього стану відповідно до технічного паспорту КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від березня 2000 року та поверхневого плану приміщень ІІ-го поверху з інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом демонтажу добудованих приміщень (лоджій).

Київський апеляційний суд постановою від 14 грудня 2023 року залишив без змін ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2022 року.

Додатковою постановою від 25 січня 2024 року Київський апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 6 300,00 грн на користь кожного.

26 лютого 2024 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, оскільки ухвалив судове рішення про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі, неспівмірному з виконаною адвокатом роботою, а власне витрати на правничу допомогу не є фактичними та неминучими, тобто судове рішення оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою від 14 березня 2024 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме для надання належним чином оформленої касаційної скарги та її копій відповідно до кількості учасників справи.

У квітні 2024 року до суду надійшли матеріали, якими недоліки касаційної скарги усунуті у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.

Задовольняючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності вартості наданих ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 послуг з правничої допомоги та необґрунтованості доводів ОСОБА_1 щодо зменшення витрат на правову допомогу.

У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України процесуальний закон визначає, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За умови, що суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку, визначеному статтею 270 ЦПК України.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 вказала, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так суд апеляційної інстанції у додатковій постанові від 25 січня 2024 року встановив, що заяву про ухвалення додаткового рішення було подано до апеляційного суду вчасно, оскільки у відзивах на апеляційні скарги заявниками повідомлялось про понесені ними судові витрати, а також про можливі подальші судові витрати. Крім того, було зазначено, що детальний опис виконаних робіт та відповідні докази будуть надані додатково. В судовому засіданні 14 грудня 2023 року представником заявників було повідомлено про понесені судові витрати у зв`язку з апеляційним розглядом скарг апелянта. Витрати на правничу допомогу були підтверджені договором № 01-08/2020 про надання правової допомоги від 11 серпня 2020 року; додатковою угодою № 1 до Договору № 01-08/2020 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 18 січня 2022 року, додатковою угодою № 3 до Договору № 01-08/2020 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 08 грудня 2022 року; актом № 9 прийому-передачі виконаних робіт від 15 грудня 2023 року; актом № 10 прийому-передачі грошових коштів від 15 грудня 2023 року

Водночас, суд апеляційної інстанції вказав на те, що ОСОБА_1 у відзиві на заяву про стягнення судових витрат обмежилася загальними посиланнями, які належним чином не доводять неспівмірності чи невідповідності обставинам справи заявлених витрат на правову (правничу) допомогу заявників.

Питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції вирішив шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку, визначеному статтею 270 ЦПК України. Висновок суду про задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі ґрунтується на аналізі судом доказів у справі на підтвердження факту сплати послуг з надання правничої допомоги та необґрунтованості заперечень ОСОБА_1 щодо заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному, зокрема, у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та у додатковій постанові від 18 жовтня 2023 року.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди ОСОБА_1 з висновком суду про обґрунтованість витрат на правову допомогу та до надання суб`єктивної оцінки обставинам та доказам у справі, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки не доводить суперечність висновку суду апеляційної інстанції правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

В той же час Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Отже, суб`єктивна оцінка заявником доказів та обставин, які були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, не є підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки не входить до кола повноважень суду касаційної інстанції.

Аналогічний підхід в обґрунтуванні потреби у касаційному перегляді додаткової постанови демонструє заявник, посилаючись на те, що договір про надання правової допомоги укладений з ФОП ОСОБА_7 , до переліку видів діяльності якого не входить адвокатська діяльність, а отже така обставина спростовує підстави для відшкодування витрат на правову допомогу.

З наданої разом зі скаргою довідки вбачається, що одним з видів діяльності ФОП ОСОБА_7 є: 69.10 Діяльність у сфері права.

У статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Для цілей цієї статті:

1) повна вища юридична освіта - повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;

2) стаж роботи в галузі права - стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею повної вищої юридичної освіти.

З відомостей, отриманих з Єдиного реєстру адвокатів України суд встановив, що адвокат Такташов О. Я., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 17 березня 2020 року № 21/2509, видане Радою адвокатів Закарпатської області, є адвокатом та станом на час розгляду спірних правовідносин дія свідоцтва не була припинена.

Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку про те, що діяльність у сфері права є узагальнюючим поняттям, яке включає також і адвокатську діяльність, а отже такі обставини спростовують доводи заявника стосовно неможливості компенсації судових витрат на правничу допомогу з огляду на надання правової допомоги фізичною особою - підприємцем.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Враховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження належить відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування норми права відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у справі за об`єднаними позовами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «КК Пріоритет», Комунальне підприємство Київської обласної ради «Готово», Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анди», ОСОБА_4 про знесення об`єкту самовільного будівництва, визнання недійсним технічного паспорту на квартиру та визнання недійсним реєстрації права власності та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово», ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «КК Пріорітет», про визнання протиправними дій та скасування рішення державного реєстратора, за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров