Постанова

від 11.04.2024 по справі 128/680/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/680/21

Провадження № 22-ц/801/588/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 рокуСправа № 128/680/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,

учасники справи:

позивачі: Вінницька окружна прокуратура, Вінницька обласна державна адміністрація, Центрально Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, Міністерство внутрішніх справ України,

відповідач: ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», казенне науково виробниче об`єднання «Форт» МВС України, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2

розглянув цивільну справу за позовом Вінницької окружноїпрокуратури,в інтересахдержави вособі органу,уповноваженого державоюздійснювати відповідніфункції успірних відносинах Вінницькоїобласної державноїадміністрації,Центрально Західного міжрегіональногоуправління лісовогота мисливськогогосподарства,Міністерства внутрішніхсправ Українидо ОСОБА_1 ,з участютретіх осіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», казенне науково виробничого об`єднання «Форт» МВС України, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_3 а про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвокатаГрабіка МаксимаСергійовича нарішення Вінницькогорайонного судуВінницької областівід 19грудня 2023 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Бондаренко О.І., дата складення повного тексту рішення 03 січня 2024 року,

встановив:

У березні 2021 року керівник Вінницькоїокружної прокуратуриКубик Д.М.вінтересах державивособі органу,уповноваженого державоюздійснювати відповідніфункції успірних відносинах Вінницькоїобласної державноїадміністрації,Центрально Західного міжрегіональногоуправління лісовогота мисливськогогосподарства,Міністерства внутрішніхсправ Українизвернувся досуду зпозовом,в якомув подальшомубуло збільшенопозовні вимоги,змінено предметта уточненопозов до ОСОБА_1 , треті особи Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», казенне науково виробниче об`єднання «Форт» МВС України (далі КНВО «Форт» МВС України), Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасувати наказ та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

Позовна заява обґрунтована тим, що Вінницькою окружною прокуратурою встановлено випадок незаконного вибуття з державної у приватну власність земельної ділянки державної власності, яка включає в себе землі лісового фонду та інші відкриті землі за рахунок земель запасу (колишній кар`єр) на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, право власності якої було зареєстровано за ОСОБА_1 . Земельна ділянка була зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки та розробленого проекту землеустрою щодо відведення її у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства. 14 грудня 2020 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку ОСОБА_1 .

Позивач вказав, що під час прокурорської перевірки було встановлено, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не мало повноважень на розпорядження земельними ділянками, що увійшли до земельної ділянки площею 0,9000 га кадастровий номер 0520680500:01:005:003, оскільки вказані землі не були землями сільськогосподарського призначення. Отже, право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття наказу ГУ Держгеокадастру області, яке відповідно до своєї компетенції не було наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

В позовній заяві зазначено, що спірна земельна ділянка була сформована, в т.ч. за рахунок земель лісогосподарського призначення, та була передана у приватну власність всупереч вимог закону. В свою чергу, частина спірної земельної ділянки, що була передана у приватну власність ОСОБА_2 , яку він відчужив ОСОБА_1 , в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Прокурор вказав, що вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Вінницький лісгосп», і передання у приватну власність такої ділянки належало до повноважень Вінницької обласної державної адміністрації.

Зважаючи на викладене, ГУ Держгеокадастру області не наділено повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності. Отже, встановлено, що у даному випадку рішення про передачу у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення прийнято неуповноваженим на це органом. Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення Вінницької ОДА - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. В даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави всупереч встановленого законом порядку.

З огляду на викладене, передача земель лісогосподарського призначення відбулося в порушення вимог ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 22, 56, 57, 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, оскільки ліси взагалі не можуть передаватися у власність для сільськогосподарських цілей (за виключенням винятку, передбаченого ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України), а тому відведення спірної земельної ділянки у приватну власність є незаконним.

Крім того, інша частина земельної ділянки, що увійшла до складу земельної ділянки, яку надано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у приватну власність ОСОБА_2 , на праві постійного користування належить КНВО «Форт» МВС України. ОСОБА_2 звертався до КНВО «Форт» МВС України із зверненням про надання згоди на вилучення частини земельної ділянки розміром 0,38 га із користування КНВО «Форт» МВС України, на що надано відповідь про неможливість надання такої згоди, а також роз`яснено, що КНВО «Форт» МВС України є лише користувачем вказаної земельної ділянки, органом управління є Міністерство внутрішніх справ України і на підставі ч. 4 ст. 77 Господарського кодексу України Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Тобто, ОСОБА_2 було відомо, що вказана земельна ділянка не мала сільськогосподарське призначення і розпорядником вказаної земельної ділянки не було ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Разом з тим, ОСОБА_2 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,9 га для ведення особистого селянського господарства, до складу якої увійшла земельна ділянка лісового призначення, що на праві постійного користування надана ДП «Вінницьке лісове господарство» та частина земельної ділянки, що на праві постійного користування належала КНВО «Форт» МВС України, яку в подальшому він продав відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, що вказує про відсутність у нього наміру отримати вказану земельну ділянку для власних потреб, а - задля отримання прибутку.

Обраний позивачем спосіб судового захисту інтересів держави є належним та ефективним. Прокурор посилався на нормиЗК України,ЦК України,ЦПК України, ЗУ «Про прокуратуру», а також на відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо способу судового захисту, представництва прокурором інтересів держави.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особіоргану,уповноваженого державоюздійснювати відповідніфункції успірних відносинах Вінницькоїобласної державноїадміністрації,Центрально Західного міжрегіональногоуправління лісовогота мисливськогогосподарства,Міністерства внутрішніхсправ України до суду із вказаним позовом, в якому він просив визнати незаконним, скасувати наказ та усунути перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

14 лютого 2023 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області замінено третю особу - Державне підприємство «Вінницьке лісове господарство» належною третьою особою правонаступником, Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України».

03 серпня 2023 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області замінено особу, в інтересах якої пред`явлено позов - Вінницьке обласне управління лісового та мисливського господарства правонаступником, Центрально Західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2023 року позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 26 серпня 2015 року № 2-3241/20-15-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність».

Усунуто перешкоди у здійсненні Вінницькою обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,9 га з кадастровим номером 0520680500:01:005:0003, яка розташована на території Бохоницької сільської ради за межами населеного пункту, шляхом її повернення на користь держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з таким рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скаргамотивована тим,що напереконання заявникасуд попередньоїінстанції всуперечвимогам ст.ст.49,189ЦПК Україниприйняв заявупро змінупредмету позовупісля закриттяпідготовчого засідання,хоча заявупотрібно залишитибез розгляду.Судом ненадано юридичноїоцінки добросовісностінабуття ОСОБА_1 у власністьспірної земельноїділянки.Суд першоїінстанції невзяв доуваги вирокВінницького міськогосуду від27грудня 2019року усправі №127/14811/17,в якомузазначено,що будь-якінакладення назареєстровані земельніділянки,в томучислі іДП «Вінницькелісове господарство»та КНВО«Форт» МВСУкраїни,відсутні. При розгляді справи суд не взяв до уваги, що позивач звернувся з позовом з пропущенням строку позовної давності.

23лютого 2024року відВінницької обласноїдержавної адміністрації,надійшов відзивна апеляційнускаргу,в якомувона заперечиладоводи викладенів апеляційнійскарзі вказавши,що судприйшов довірного висновкупро задоволенняпозову. Поряд зцим,зазначила,що ГУ Держгеокадаструне наділеноповноваженнями щодовилучення,зміни цільовогопризначення інадання увласність земельлісогосподарського призначеннядержавної власності.Разом зтим,спірна земельнаділянка буласформована зарахунок земельлісогосподарського призначення,та булапередана уприватну власністьвсупереч вимогамзакону.Вінницька обласнадержавна адміністраціяне надавалазгоду навилучення частиниземельної ділянкилісогосподарського призначення,яка направі постійногокористування перебуваєу ДП«Вінницьке лісовегосподарство» тачастини земельноїділянки,іншого призначення,яка направі постійногокористування перебуваєу КНВО«Форт» МВСУкраїни,для подальшоїїх передачіу приватнувласність.

23лютого 2024року відДержавного спеціалізованогогосподарського підприємства«Ліси України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому воно просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вказало на безвідплатне набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку державної власності, що мало наслідком подальше її відчуження на підставі наказу ГУ Держгеокадастру, який прийнято з численними порушеннями закону. ГУ Держгеокадастру не мало права відчужувати на користь особи спірну земельну ділянку, при цьому не враховано, що частина земельної ділянки належить до земель для ведення лісового господарства. Щодо порушення строку позовної давності повідомляє, що в даному випадку пред`явлено негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

23 лютого 2024 року від Вінницької окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечено доводи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд прийшов до вірного висновку про задоволення позову. Зазначено, що землі лісогосподарського призначення є обмеженими в обороті та перебувають під особливою охороною держави, а тому з огляду на вимоги ст. 178 ЦК України та ст. 84 ЗК України вилучені з цивільного обороту та не можуть передаватись у приватну власність без їх попереднього вилучення за згодою землекористувачів на підставі рішень органів виконавчої влади. Право власності держави та постійного користування на землі лісогосподарського призначення, що увійшли в спірну ділянку та право власності на землі іншого призначення на праві постійного користування належить КНВО «Форт» МВС України, що підтверджується державними актами, які є чинними. Зареєстроване право власності держави та постійного користування землею державних підприємств не припинене та є чинним. Крім того, вироком суду не спростовано належність спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення.

Також, 01 березня 2024 року від КНВО «Форт» МВС України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому воно просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вказало, що заяву про зміну предмета позову судом прийнято до початку розгляду справи по суті, а тому судом не порушено вимоги при її прийнятті. Вирок суду від 27 грудня 2019 року на який посилається скаржник, не може бути доказом правомірності ГУ Держгеокадастру в даній справі, так як не доводить відсутність порушень ГУ Держгеокадастру у виділені спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . В даному випадку негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, тому позивачем не пропущено строк позовної давності.

Інші учасникисправи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового провадження, оглянувши матеріали кримінальної справи № 127/14811/17 та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судупершої інстанціївідповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що 25 червня 2001 року на підставі рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району від 08 грудня 2000 року 12 сесія 3 скликання у постійне користування Державному підприємству «Вінницьке лісове господарство» надано земельну ділянку площею 280 га на території Бохоницької сільської ради Вінницького району для ведення лісового господарства та видано державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВН № 001459.

Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації № 985 від 26 грудня 2016 року надано дозвіл ДП «Вінницьке лісове господарство» на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які знаходяться в постійному користуванні цього підприємства загальною площею 14875,80 га на території окремих територіальних громад Вінницького, Калинівського, Жмеринського, Тиврівського районів, за межами населених пунктів, для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг (т.1 а.с. 52).

Пунктом 2 вказаного розпорядження вказано Державному підприємству «Вінницьке лісове господарство»: 1) замовити виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 2) зареєструвати земельні ділянки в Державному земельному кадастрі; 3) виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України.

Дане розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації є правовою підставою для виникнення права постійного користування ДП «Вінницьке лісове господарство», є чинним та не оскаржувалось.

На виконання вказаного розпорядження на підставі звернення ДП «Вінницьке лісове господарство» фахівцями державного підприємства «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано роботи щодо складання технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т.1 а.с. 45 - 51).

Рішенням № РВ-0500268312017 від 16 лютого 2017 року відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за зверненням ДП «Вінницьке лісове господарство», у зв`язку з невідповідністю електронного документа установленим вимогам, а саме: наявність перетину ділянок з ділянкою 0520680500:01:005:003, площа співпадає на 0,9554% (т.1 а.с. 65 - 72).

З наданої ДП «Вінницьке лісове господарство» план схеми перетину ділянки земель ДП «Вінницьке лісове господарство» з іншою ділянкою слідує, що до складу земельної ділянки 0520680500:01:005:003 площею 0,9000 га, яку надано ГУ Держгеокадастру області у власність ОСОБА_2 увійшла земельна ділянка ДП «Вінницьке лісове господарство» площею 0,2919 га (т.1 а.с. 72).

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 23 березня 2020 року встановлено, що цільове призначення земельної ділянки - ведення лісового господарства, перебуває у кварталі 25 виділу 5 Прибузького лісництва, відноситься до ІІ категорії земель для ведення лісового господарства, а саме -лісопаркова частина лісів зелених зон (т.1 а.с. 74).

За інформацією Вінницької обласної державної адміністрації від 31 березня 2020 року № 01.01-67/2273 встановлено, що обласна державна адміністрація не надавала згоду на вилучення частини земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка на праві постійного користування перебуває у ДП «Вінницьке лісове господарство» та частини земельної ділянки, іншого призначення, яка на праві постійного користування перебуває у КНВО «Форт» МВС України, для подальшої їх передачі у приватну власність (т.1 а.с. 151). Встановлено, що інша частина земельної ділянки, що увійшла до складу земельної ділянки, яку надано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у приватну власність ОСОБА_2 , на праві постійного користування належить КНВО «Форт» МВС України.

Відповідно до Державного Акту на право постійного користування землею І-ВН № 003190 виданого 21 грудня 2001 року КНВО «Форт» у постійне користування надано земельну ділянку площею 4,6147 га для розміщення «Лабораторії по вивченню швидкісних вимірювань траекторії польоту куль при виробництві спецвиробів» (т.1 а.с. 110 - 113).

Земельна ділянка,що належитьКНВО «Форт»МВС Україниі якаувійшла доскладу земельноїділянки зкадастровим номером0520680500:01:00:003,площею 0,9га натериторії Бохоницькоїсільської радиВінницького району,загальна площаділянки КНВО«Форт» МВСУкраїни становить0,4382га.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту відведення земельної ділянки казенному підприємству науково-виробничому об`єднанню «Форт» для розміщення «Лабораторії по вивченню швидкісних вимірювань траекторії польоту куль при виробництві спецвиробів» за рахунок земель запасу Бохоницької сільської ради Вінницького району встановлено, що земельна ділянка відноситься до земель іншого призначення. Код цільового використання 3.4 (т.1 а.с. 97).

05 грудня 2014 року ОСОБА_2 звертався до КНВО «Форт» МВС України із зверненням про надання згоди на вилучення частини земельної ділянки розміром 0,38 га із користування КНВО «Форт» МВС України (т.1 а.с. 127).

На вказане звернення ОСОБА_2 30 березня 2015 року № 1642 надано письмову відповідь про неможливість надання такої згоди, оскільки планується будівництво лабораторії, для будівництва якої і надано вказану землю, а також роз`яснено, що КНВО «Форт» МВС України є лише користувачем вказаної земельної ділянки, органом управління є Міністерство внутрішніх справ України і на підставі ч. 4 ст. 77 Господарського кодексу України Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (т.1 а.с. 131).

З інформації Департаменту державного майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України від 28 грудня 2020 року № 44424/25-2020 слідує, що Міністерство внутрішніх справ, як орган управління майном, не надавало згоду на вилучення чи зміну цільового призначення частини зазначеної земельної ділянки (т.1 а.с. 163).

Відповідно до статуту КНВО «Форт» МВС України, встановлено, що Об`єднання належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України (т.1 а.с. 117 - 126).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 15 лютого 2021 року спірна земельна ділянка площею 0,900 га з кадастровим номером 05201680500:01:005:0003 14.12.2020 зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності. Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу від 14 грудня 2020 року, серія та номер 2950 (т.1 а.с. 132 - 133).

Частиною першої статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 14 Конституції Українипередбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Пунктами 1, 2 частини першоїстатті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина першастатті 19 ЗК України).

Відповідно до частини 1, частини 2, частини 4статті 84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом «ґ» частини четвертоїстатті 84 ЗК Українипередбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статей56,57 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набуватиу власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передання у власність.

При цьому згідно зістаттею 3 ЗК Україниземельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною другоюстатті 5 ЛК Українипередбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістомстатті 63 ЛК Україниполягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першоїстатті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використанняз лісокористуванням.

Згідно з частиною першоюстатті 7 ЛК Україниліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно достатті 8 ЛК Україниу державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Згідностатті 55 ЗК Українидо земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю,а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно дочастини 1статті 122 ЗК Українисільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (стаття 16 ЛК України).

Згідно положеньстатті 17 ЛК Україниу постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно достатті 57 ЛКзміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗемельного кодексу України.

Частиною 1-2статті 20 ЗКвизначено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Згідностатті 20 ЗК Українизміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗемельного кодексу України.

Відповідно до частини першоїстатті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1-2статті 152ЗК Українивизначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Судом встановлено, щовиявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі в приватну власність земельної ділянки державної власності, яка включає в себе землі лісового фонду та інші відкритті землі за рахунок земель запасу на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Наказами ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 19 червня 2015 року № 2-635/20-15-сг та від 26 серпня 2015 року № 2-3241/20-15-сг затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9000га, кадастровий номер: 0520680500:01:005:003 для ведення особистого селянського господарства, яку вінв подальшомувідчужив ОСОБА_1 .

Як вбачається із матеріалів справи, до складу спірної земельної ділянки площею 0,9000 га увійшла земельна ділянка лісового призначення, що на праві постійного користування надана ДП «Вінницьке лісове господарство», площею 0,2919 га. Правовий статус даної земельної ділянки встановлено на підставі матеріалів, зокрема, і лісовпорядкування: - копією планшету № 4 лісовпорядкування (т.1 а.с 70); - проектом організації та розвитку лісового господарства (т.1 а.с 68); - відомостями Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ДП «Вінницьке лісове господарство» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг за межами населеного пункту на території Бохоницької сільської ради (т.1 а.с 45), а також державним актом ІІ-ВН № 001459 від 08 грудня 2000 року на право постійного користування землею, у додатку - план зовнішніх меж землекористування (т.1 а.с 42-44).

Факт того, що спірна ділянка сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення підтверджується також наданою ДП «Вінницьке лісове господарство» план схемою перетину ділянки земель ДП «Вінницьке лісове господарство» з іншою ділянкою площею 0,90 га. (т.1 а.с 72).

Жодних заперечень щодо змісту складеної схеми відповідачем не наведено.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 23 березня 2020 року встановлено, що цільове призначення земельної ділянки - ведення лісового господарства, перебуває у кварталі 25 виділу 5 Прибузького лісництва, відноситься до ІІ категорії земель для ведення лісового господарства, а саме -лісопаркова частина лісів зелених зон (т.1 а.с 74).

При вирішенні питання щодо перебування земельноїлісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Належність частини спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення посвідчується, зокрема, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування П «Вінницьке лісове господарство», що узгоджується з висновками ВП ВС викладеними у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №488/402/16-ц та відповідає правовому висновку висловленому Верховим судом України у справах № 6-224цс14 від 21 січня 2015 року, № 6-50цс15 від 01 липня 2015 року.

Вказане беззаперечно свідчить, що частина наданої у власність земельної ділянки належить до земель державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Вінницьке лісове господарство» та в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель державного лісового фонду.

У даному випадку право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського та іншого призначення установлене законом, а тому не потребує доказування правового титулу.

Отже, право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття наказу ГУ Держгеокадастру області, яке відповідно до своєї компетенції не було наділене повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності, тоді як повноваження по розпорядженню частиною спірної земельної ділянки державної власності належали Вінницькій обласній державній адміністрації.

Поряд з цим, відповідно до інформації Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 23 грудня 2020 року № 02-19/1300 та ДП «Вінницьке ЛГ» від 21 грудня 2020 року № 12-1/890, обласне управління та постійний лісокористувач ДП «Вінницьке ЛГ» не надавало згоди на вилучення із постійного користування із зміною цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,9 га на території Бохоницької сільської ради Вінницького району для передачі її у приватну власність ОСОБА_2 (т.1 а.с 157-158).

ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області при прийнятті наказу про затвердження документації та надання земельної ділянки ОСОБА_4 повинно було дотримуватися норм Конституції України, Земельного кодексу України та ЗУ «Про землеустрій».

Встановлено, що при наданні ГУ Держгеокадастру області у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,9000 га не було враховано, що частина земельної ділянки, якою розпорядилося ГУ Держгеокадастру області належить до земель для ведення лісового господарства.

Тобто, спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, та була передана у приватну власність всупереч вимогам закону, незважаючи на те, що ділянка відноситься до категорії земель лісового господарства та надана ДП «Вінницьке лісове господарство» у постійне користування.

Передача земель лісогосподарського призначення відбулося в порушення вимог ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 22, 56, 57, 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, оскільки ліси взагалі не можуть передаватися у власність для сільськогосподарських цілей (за виключенням винятку, передбаченого ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України), а тому відведення спірної земельної ділянки у приватну власність є незаконним.

Водночас матеріалами справи встановлено, що до складу спірної земельної ділянки, яку надано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у приватну власність ОСОБА_2 , також увійшла земельна ділянка, яка на праві постійного користування належить КНВО «Форт» МВС України.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею І-ВН № 003190 виданого 24 грудня 2001 року КНВО «Форт»МВС України у постійне користування надано земельну ділянку площею 4,6147 га для розміщення «Лабораторії по вивченню швидкісних вимірювань траекторії польоту куль при виробництві спецвиробів».

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 було достеменно відомо, що вказана земельна ділянка не мала сільськогосподарське призначення, а тому не може бути передана у приватну власність іншій особі без припинення права користування нею в порядку визначеному законом (ч.5 ст. 116 ЗК України). Оскільки, в справі є лист від 30 березня 2015 року відповідно до якого ОСОБА_2 звертався до КНВО «Форт» МВС України про надання згоди на вилучення частини земельної ділянки розміром 0,38 га із користування, на що надано відповідь про неможливість надання такої згоди, а також роз`яснено, що КНВО «Форт» МВС України є лише користувачем вказаної земельної ділянки і Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Вказані обставини в апеляційній скарзі скаржником не заперечуються та не спростовані належними доказами.

В свою чергу, МВС України як орган управління майном, не надавало згоди на вилучення чи зміну цільового призначення частини зазначеної земельної ділянки, що підтверджується листом Департаменту державного майна та ресурсів МВС №44424/25-2020 від 28 грудня 2020 року (т.1 а.с 163).

З урахуванням вказаних обставин ОСОБА_2 також було відомо, що розпорядником вказаної земельної ділянки не було і ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави на підставі розпорядженняГУ Держземагентства у Вінницькій області, яке не мало права розпоряджатися цією земельної ділянкою з огляду на її цільове призначення.

Судом першоїінстанції установленота неспростовано усуді апеляційноїінстанції,що право власності на земельну ділянку площею 0,9000 га набуто з порушенням Земельного та Лісового кодексів України, оскільки ГУ Держгеокадастру при розпорядженні вказаною земельною ділянкою вийшло за межі своїх повноважень, так як не повноважне розпоряджатися землями лісогосподарського та іншого призначення за межами населеного пункту.

Вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Вінницький лісгосп», і передання у приватну власність такої ділянки уповноважена здійснювати виключно Вінницька обласна державна адміністрація.

Матеріалами справи підтверджено, що обласна державна адміністрація не надавала згоду на вилучення частини земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка на праві постійного користування перебуває у ДП «Вінницьке лісове господарство» та частини земельної ділянки, іншого призначення, яка на праві постійного користування перебуває у КНВО «Форт» МВС України, для подальшої їх передачі у приватну власність, що підтверджується інформацією Вінницької обласної державної адміністрації від 31 березня 2020 року № 01.01-67/2273 (т.1 а.с. 151).

В свою чергу, землекористувачі ДП «Вінницькелісове господарство»та КНВО «Форт» МВС України згоди не надавали на вилучення в них частини земельної ділянки та не погоджували межі земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:00:003.

Зареєстроване право власності держави та постійного користування землею державних підприємств не припинене та є чинним.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято всупереч вимог 19 Конституції України, ст. ст. 15-2, 17, 20, 55, 56, 84, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 7, 8, 12, 31 Лісового кодексу України. Оскільки в даному випадку спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч встановленого законом порядку, а тому існують всі правові підстави для повернення земельної ділянки у державну власність.

Тобто, фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі та її безоплатна приватизація, що призвело до одержання вказаної земельної ділянки у власність і автоматичного її вибуття з числа земель державної власності.

Отже, матеріалами цивільної справи та кримінальної справи № 127/14811/17 (витребувана апеляційним судом) підтверджено, що земля, яка віднесена спірним наказом ГУ Держгеокадастру до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належала до земель лісогосподарського та іншого призначення, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення позову є законними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги, що вирішуючи спір суд не взяв до уваги, що позивач звернувся з позовом до суду з пропущенням строку позовної давності, апеляційним судом відхиляються, з огляду на наступне.

Зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому, повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (схожі висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Враховуючи, що вказані вимоги є негаторними, вони можуть бути заявлені упродовж всього часу порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

При цьому, однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами (постанова Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 916/1657/18).

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15 та у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17 та від 23.10.2018 у справі № 914/2728/17, у яких зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Отже, надання земельної ділянки лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанова ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

Прокурор в даному випадку звернувся до суду з негаторним позовом згідно з ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав держави, які не позбавлені з позбавленням його володіння, у зв`язку з чим негаторний позов можу бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об`єкти вказаної категорії земель.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на вирок Вінницького міського суду від 27 грудня 2019 року у справі №127/14811/17, в якому зазначено, що відсутні будь-які накладення на зареєстровані земельні ділянки, в тому числі і ДП «Вінницьке лісове господарство» та КНВО «Форт» МВС України, колегія суддів зазначає таке.

Вироком Вінницького міського суду від 27 грудня 2019 року у справі № 127/14811/17 визнано невинуватою ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України та виправдано за відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення.

Разом з тим, вироком суду не спростовано належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. В матеріалах справи такі докази відсутні.

Відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України не спростовує належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського та іншого призначення

Натомість, в ході розгляду вказаного кримінального провадження судом досліджувалися докази на підтвердження належності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення і частини ділянки до іншого призначення, які ніким не спростовано. Зокрема, це встановлено Вінницьким науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою та оформлено у виді план-схеми земельної ділянки, що міститься в матеріалах справи № 127/14811/17.

Отже, вказані доводи скаржника стосовно встановлення вироком Вінницького міського суду від 27 грудня 2019 року законності дій посадових осіб ГУ Держгеокадастру, а також не взяття його до уваги судом першої інстанції, є безпідставними.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника, що судом не надано юридичної оцінки добросовісності набуття ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки.

Звернення до суду з позовом у даній справі по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Суд першої інстанції врахував, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення у державну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Таким чином, судом у цій справі перевірено, чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Надано належну оцінку добросовісності відповідача ОСОБА_1 та додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна, у зв`язку із чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Колегія суддів також враховує інтереси держави, як власника спірної земельної ділянки, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельною ділянкою внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зістаттею 388 ЦК Українимайно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про усунення перешкод користування та розпорядження земельною ділянкою є обґрунтованими.

Підстав вважати, що усунення перешкод користування земельною ділянкою є «надмірним тягарем» для ОСОБА_1 немає.

Крім того, ОСОБА_1 не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якого він придбав земельну ділянку та який не мав прав на неї, про відшкодування збитків на підставістатті 661 ЦК України. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

З урахуванням наведеного, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, який добросовісно та оплатно набув спірну земельну ділянку, несе "надмірний тягар" у зв`язку із витребуванням спірного майна із його володіння, адже на придбання землі витрачено значні кошти та судом не вирішено питання про відновлення його прав.

Інші доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Грабіка Максима Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді Т.Б. Сало

Т.М. Шемета