Постанова

від 10.04.2024 по справі 756/16730/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 756/16730/13-ц

провадження № 61-17850св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційнускаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Комунальне підприємство «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві, Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про заміну сторін виконавчого провадженнята

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявами про заміну у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 стягувача ОСОБА_2 її правонаступником ОСОБА_1 та боржника Комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві (далі - КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві) його правонаступником - Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»).

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла стягувач у виконавчому провадженні - ОСОБА_2 , після смерті якої вона упорядку спадкування набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 січня 2023 року; успадкувала право на стягнення грошових коштів за рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/16730/13 від 13 серпня 2018 року та додатковим рішенням від 22 серпня 2018 року у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3. Отже, вона є правонаступницею стягувача за виконавчими провадженнями.

Стосовно питання заміни боржника у виконавчих провадженнях заявниця вказала, що згідно передавального акта зобов`язання КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві перед кредиторами та боржниками, права й обов`язки, а також пасиви й активи, що існували станом на 01 липня 2019 року, перейшли до правонаступника - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

Короткий зміст судових рішень

16 червня 2023 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва заяви ОСОБА_1 задоволено. Замінено стягувача ОСОБА_2 її правонаступником ОСОБА_1 та замінено боржника КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві його правонаступником КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» у виконавчих провадженнях № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1 за виконавчими листами, виданими на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року та додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року у цивільній справі № 756/16730/13 за позовом ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-15» (далі - ЖБК «Академічний-15»), КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві, КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Суд першої інстанції керувався тим, що КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є правонаступником КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві, оскільки до нього перейшли усі зобов`язання КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві за передавальним актом від20 вересня 2019року № 1660, у тому числі й зобов`язання перед ОСОБА_2

01 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» задоволено.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну боржника КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві у виконавчих провадженнях

№ НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 його правонаступником КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині.

ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про заміну боржника

КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 його правонаступником

КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредиторські вимоги ОСОБА_2 не включені до передавального акта від 20 вересня 2019 року № 1660.Стягувач ОСОБА_2 не заявила своїх вимог протягом двох місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо реорганізації КП«Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві перебуває у стані припинення з 05 квітня 2018 року, відомості щодо правонаступників юридичної особи відсутні. Боржник як юридична особа за виконавчим листом не припинена, відтак не може вважатися таким, що вибув із виконавчого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до передавального акта зобов`язання КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві перед кредиторами та боржниками, права й обов`язки, а також пасиви й активи, що існували станом на 01 липня 2019 року, перейшли до правонаступника - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району». Рішення суду про стягнення з підприємства боргу на користь її спадкодавця набрало законної сили 22 вересня 2018 року, тобто до 01 липня 2019 року. ОСОБА_2 зверталася до голови комісії з реорганізації КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві та їй було відмовлено у виконанні рішення суду.

Рівень доступу до правосуддя, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд. З боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві не вноситься понад чотири роки після запровадження реорганізації з метою невиконання рішення суду про стягнення боргу з підприємства. Київська міська рада таким чином зловживає правами засновника.

Позиція КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

У відзиві на касаційну скаргу КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» зазначає, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві перебуває у стані припинення з 05 квітня 2018 року, дані щодо правонаступників відсутні. Юридична особа КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві не припинена, тобто боржник у виконавчих провадженнях не вибув. Реорганізація підприємства не завершена внаслідок непереборних обставин - встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, введення воєнного стану на території України. Вимоги стягувачів у виконавчому провадженні задовольняються у порядку черговості за мірою надходження коштів на рахунок боржника. За передавальним актом від 20 вересня 2019 року № 1660 до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» як правонаступника КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві не перейшли кредиторські вимоги ОСОБА_2 за виконавчими провадженнями № НОМЕР_1, НОМЕР_4, НОМЕР_5. ОСОБА_2 не заявляла провключення вимог до реєстру кредиторів КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві.

Фактичні обставини справи

13 серпня 2018 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/16730/13 частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ЖБК «Академічний-15», КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві, КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири. Стягнуто з КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві на користь ОСОБА_2 завдану внаслідок залиття квартири майнову шкоду в розмірі 108 776,00 грн та судові витрати. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

22 серпня 2018 року додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва стягнуто з КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 6 307 грн 49 коп.

Стягувачем ОСОБА_2 виконавчі листи з примусового виконання рішення суду та додаткового рішення суду у справі № 756/16730/13 пред`явлені до виконання. Головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Гаркавенко А. В. постановами від 02 травня 2019 року відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1.

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» створене відповідно до рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до пункту 13 наведеного рішення реорганізовано КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві, КП «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району у м. Києві, КП «Житлосервіс «Куренівка» шляхом їх злиття з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» та віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішенням Київської міської ради від 22 червня 2017 року № 616/2778 «Про деякі питання діяльності комунальних підприємств, що передані до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації» відмінено реорганізацію КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві шляхом його злиття з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».

Частиною другою зазначеного рішення внесено до рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» зміни, серед яких частиною п`ятою рішення реорганізовано КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві шляхом його приєднання до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

Частиною шостою рішення встановлено строк заявлення кредиторами своїх вимог - два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо реорганізації КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві.

Згідно з пунктами 7.3., 7.4. зазначеного рішення доручено Виконавчому органу Київської міської ради утворити комісію з реорганізації КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві; затвердити передавальний акт у встановленому порядку.

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 27 березня 2018 року № 502 затверджено передавальний акт КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві. Обсяг таких зобов`язань, активів та пасивів, а також прав та обов`язків зазначений в акті.

Згідно з передавальним актом від 20 вересня 2019 року № 1660 зобов`язання КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві перед кредиторами та боржниками, права та обов`язки, а також активи і пасиви перейшли до правонаступника КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 видано ОСОБА_1 17 січня 2023 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіямистатті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Перевіряючи дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд має оцінити різні інтереси учасників спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними й ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 115), а також від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (ZelenchukandTsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 та № 1075/16, пункт 102)).

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).

Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

У § 51 рішення від 05 січня 2010 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У § 52 цього ж рішення ЄСПЛ вказав, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. § 53 згаданого рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон про виконавче провадження) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону

про виконавче провадження у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Згідно з частинами першою, другою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Отже, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв`язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа.

За приписами статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Виходячи зі змісту наведеної норми права, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та припиненням юридичної особи, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі реорганізації суб`єкта господарювання. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 55 ЦПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України. У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) прав і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником, або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)).

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи необхідно визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із статтею 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Відповідно до статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб-правонаступників.

Згідно з пунктом30 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема, питання про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 17 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи: заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації; примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення, злиття або приєднання; довідка юридичної особи-правонаступника про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, - у разі припинення юридичної особи в результаті приєднання; документи для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, визначені частиною четвертою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті приєднання.

Згідно з листом голови комісії з реорганізації КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві від 29 листопада 2018 року № 28-02 (т. 4, а. с. 24) ОСОБА_2 було повідомлено, що 05 квітня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про перебування КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві в процесі припинення, строк для заявлення кредиторами вимог був встановлений до 09 червня 2018 року, тому її вимога від 19 листопада 2018 року на суму 116 048,07 грн не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строку на заявлення вимог кредиторів.

З урахування викладеного апеляційний суд виснував, що кредиторські вимоги ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , не включені до передавального акта від 20 вересня 2019 року № 1660.

Однак рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року у справі № 756/16730/13, яким стягнуто з КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві на користь ОСОБА_2 завдану внаслідок залиття квартири майнову шкоду в розмірі 108 776,00 грн, набрало законної сили лише 13 вересня 2018 року, тобто після спливу (09 червня 2018 року) строку для заявлення кредиторами вимог до КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві.

Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15-ц (провадження № 14-207цс18), від29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц (провадження № 14-296цс18)).

Наведені постанови Великої Палати Верховного Суду стосуються питання поновлення строку на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів банку, тобто пов`язані із подібними за змістом правовідносинами.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

Стягувач ОСОБА_2 не могла заявити вимоги протягом двох місяців з дня оприлюднення (05 квітня 2018 року) повідомлення про рішення щодо реорганізації КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві, адже набула прав кредитора КП«Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києвілише 13 вересня 2018 року.

Не могла вчинити відповідних дій і її правонаступниця ОСОБА_1 , оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася лише 08 січня 2022 року.

Фактично суд апеляційної інстанції констатував неможливість стягнення присуджених рішенням суду коштів із КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві та відмовив у заміні цього боржника його правонаступником КП«Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», що свідчить про непропорційність у втручанні в майнове право заявниці на виконання чинного судового рішення та порушення гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно права на мирне володіння майном.

Згідно із даними автоматизованої системи виконавчого провадження, які Верховний Суд перевірив за наявними у справі реєстраційним номером виконавчого провадження та ідентифікатором доступу до нього, на виконанні Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_6, до якого приєднано виконавчі провадження № НОМЕР_1, НОМЕР_4, НОМЕР_5 з виконання судових рішень у цивільній справі № 756/16730/13 на користь ОСОБА_2 (замінено стягувача на ОСОБА_1 на підставі ухвали суду першої інстанції у справі).

Постановою від 12 грудня 2023 року державний виконавець наклав арешт на грошові кошти/електронні гроші КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення, які заборонено законом.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року у справі № 756/16730/13 не виконано, тобто рішення суду не виконується понад п`ять років, що є необґрунтованою затримкою держави з таким виконанням та порушенням гарантії розумного строку виконання рішення суду (пункт 1 статті 6 Конвенції).

Крім того, суди встановили, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві перебуває у стані припинення з 05 квітня 2018 року, дані щодо правонаступників відсутні.

Тобто запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві не вноситься також понад п`ятьроків після запровадження реорганізаціїта підписання передавального акта.

У справі «Рисовський проти України» («Rysovskyyv. Ukraine») (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.I. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», пункт 128, «Беєлер проти Італії», пункт 119).

У пункті 71 рішення у справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») зазначив, що принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядуванняможе не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньомудобросовісномувласникові.

Також важливою складовою принципу верховенства права, що діє в Україні, є принцип правової визначеності.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).

Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.

У порушення принципів належного урядування та правової визначеності держава в особі Київської міської ради запровадила процес реорганізації боржника КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві без належного упорядкування процедури задоволення вимог кредиторів реорганізованого підприємства, без чіткого визначення відповідальності правонаступника - КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києвіза боргами попередника та із тривалим зволіканням у закінченні процедури припинення юридичної особи-боржника.

ОСОБА_2 , а в подальшому і її правонаступниця ОСОБА_1 , мала законні очікування на отримання присуджених рішенням суду коштів у розмірі 108 776,00 грн, проте з дня набрання рішенням законної сили 13 вересня 2018 року у стягувачки виникла невизначеність у праві на виконання судового рішення внаслідок допущених державою помилок.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за встановлених у справі обставин до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» як правонаступника КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві перейшли кредиторські вимоги ОСОБА_2 за виконавчими провадженнями№ НОМЕР_1, НОМЕР_4, НОМЕР_5.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (провадження № 11-39гс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22), постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 753/4490/20 (провадження № 61-503св21), від 31 січня 2024 року у справі № 346/5515/22(провадження № 61-15115св23), від 17 січня 2024 рокуу справі № 761/15979/13-ц (провадження № 61-13540св23), від 29 листопада 2023 року у справі № 2-213/10-ц (провадження № 61-13160св22), від 08 листопада 2023 року у справі № 196/673/14-ц (провадження № 61-21357св21) та інших.

Зважаючи на те, що виконавче провадження № НОМЕР_6, до якого приєднано виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 з виконання судових рішень у цивільній справі № 756/16730/13-ц на користь ОСОБА_1 , відкрите і не закінчене, а господарську діяльність замість реорганізованого боржника здійснює КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», Верховний Суд висновує про скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції в частині заміни боржника у виконавчому провадженні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на межі касаційного оскарження та викладені у постанові мотиви, необхідно скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції в частині заміни боржника у виконавчому провадженні.

У частині заміни стягувача у виконавчому провадженні ухвала суду першої інстанції не оскаржувалася в апеляційному порядку та не є предметом касаційного перегляду справи (стаття 400 ЦПК України).

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд виснував про задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції в частині задоволення заяви ОСОБА_1 щодо заміни боржника у виконавчому провадженні, то з КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 536,80 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 рокускасувати.

Залишити в силі ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року в частині заміни боржника Комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві його правонаступником - Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

Стягнути з Комунального підприємства«Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк