Рішення

від 18.04.2024 по справі 911/2369/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2369/20 (911/3090/23)

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос»

до ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

про визнання правочину недійсними та витребування/повернення майна

у межах справи №911/2369/20

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 16, ідентифікаційний код 16477069)

1. Стислий виклад позицій учасників справи (заяви по суті справи)

1.1. 07.10.2023 засобами поштового зв`язку, у порядку ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс), до Господарського суду Київської області (далі - суд) із позовною заявою №0610 від 06.10.2023 (вх. №2651/23 від 10.10.2023) звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» (далі ТОВ «МВП «Релос», позивач, боржник) до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач) про:

визнання недійсним договору безоплатного користування майном від 13.03.2018, укладеного між ТОВ «МВП «Релос» та відповідачем;

витребувати від ОСОБА_1 автомобіль Toyota LC PRADO 2.8L diesel 6 AT Comfort, VIN НОМЕР_1 та повернути вказаний об`єкт права власності ТОВ «МВП «Релос». Крім того, просить здійснити розподіл судових витрат, у тому числі витрати на професійну допомогу.

Заяву обґрунтовує ч.2 ст.42 Кодексу, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та зазначає, зокрема, що спірний договір: укладений за відсутності правомочності власника транспортного засобу, та без згоди власника майна Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ «КБ «Приватбанк»), що є порушенням ч.1 ст.761 ЦК України; укладений із порушенням ч.2 ст.829 ЦК України, оскільки юридична особа не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником або учасником; суперечить ч.3 ст. 238 ЦК України, оскільки підписаний від імені позичкодавця та користувача однією і тією самою фізичною особою. Вказує, що за спірним договором ТОВ «МВП «Релос» безоплатно передало у користування ОСОБА_1 майно, що є предметом лізингу, отже взяло на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони та відмовилося від власних майнових вимог на предметом лізингу на 10 років, за який постійно сплачувало банку винагороду за користування предметом лізингу.

1.2. 28.11.2023 через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання (вх.4942/23) про застосування річного строку, передбаченого ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-ХІІ.

29.11.2023 через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідачем з урахуванням ст.178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) надано суду відзив (вх.4999/23) із змісту якого вбачається, що останній проти позову заперечує та зазначає, зокрема, що: з урахуванням ст.243 ЦК України та на підставі протоколу №2/2018 загальних зборів учасників ТОВ «МВП «Релос» уповноважено директора товариства ОСОБА_1 укласти та підписати договір безоплатного користування транспортного засобу (ТЗ); усі автомобілі (і вантажні і легкові) належать до наземних самохідних ТЗ, а тому допускається можливість укладення між фізичною особою та юридичною особою договору позички автомобіля для передачі його в користування юридичній особі без нотаріального посвідчення; ТОВ «МВП «Релос» не є власником ТЗ, а тому не може витребувати його. В частині судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, зазначив, що сума є завищеною та не є співрозмірною. Водночас, зазначив про орієнтовний розрахунок своїх витрат у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

Додатково суд зазначає, що відповідачем до відзиву у порядку ч.7 ст.42, ч.5 ст.165 ГПК України не надано доказів надіслання цього відзиву позивачу. Проте, ураховуючи, що позивач у своїй наступній заяві по суті визнає факт отримання ним відзиву 29.11.2023, то останній береться судом до уваги.

1.3. Позивач скористався своїм правом та через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» подав відповідь на відзив від 06.12.2023 (вх.5258/23 від 07.12.2023), в яких навів підстави для неможливості застосування судової практики, на яку посилається відповідач у своїй заяві по суті справи. Також, зазначає про неможливість ототожнення повноважень ОСОБА_1 як директора ТОВ «МВП «Релос», якими відповідач наділений у силу закону із комерційним представництвом, повноваження за яким можуть існувати виключно в силу договору або довіреності. Вказує, що заборгованості боржника перед АТ КБ «Приватбанк» за договором фінансового лізингу відсутня, а відтак, ураховуючи положення договору, до ТОВ «МВП «Релос» перейшло право власності на предмет лізингу.

1.4. Відповідач скористався своїм правом та через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» у строк установлений судом подав заперечення (на відповідь на відзив) від 13.12.2023 (вх.5485/23), які за своїм змістом є аналогічними відзиву на позовну заяву. Додатково зазначає, що: визнання спірного договору недійсним не призведе до збереження ліквідаційної маси, а також задоволення кредиторських вимог, оскільки доказів права власності у ТОВ «МВП «Релос» на спірне рухоме майно у останнього немає; посилання позивача на заяву свідка третьої сторони не є підтвердженням наявності у боржника права власності на спірне майно, оскільки згідно чинного законодавства права власності на рухоме майно оформлюється відповідними реєстраційними документами, а не заявою свідка.

Крім того, повторно вказує на відсутність повноважень у представника позивача, які судом не можуть прийматися до уваги, оскільки зазначені обставини досліджені та спростовані наявними доказами у п. 2.5 цього рішення.

1.5. Представник позивача із посиланням на ст.42 ГПК України засобами поштового зв`язку надав суду письмові пояснення на заперечення відповідача від 18.01.2024 №1801 (вх.1533/24 від 02.02.2024), в яких, серед іншого, просить суд не приймати до розгляду як доказ договір поруки №PORK5CVFLOWWTDEB від 02.03.2018, оскільки останній наданий із порушенням ст.80 ГПК України (поданий із запереченнями без клопотання про долучення його до матеріалів справи із зазначенням причин пропуску).

1.5.1. Відповідно до ч.ч.1,3 ст.167 ГПК України у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення. До заперечення застосовуються правила, встановлені ч.ч. 3-6 ст.165 цього Кодексу.

Пунктами 4-6 ч.3 ст. 165 ГПК України передбачено, що відзив повинен містити: обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (п.1 ч.6 ст.165 ГПК України).

Ураховуючи зазначене, та те що, відповідний доказ наданий із заявою по суті спору запереченням, то підстав вважати, що відповідачем порушений порядок подання доказів у суду підстав немає.

1.5.2. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Із змісту зазначеної статті вбачається, що письмові пояснення на заперечення відповідача не є заявою по суті спору, а є додатковим способом викладення своїх аргументів, міркування щодо окремих питань, які виникають під час розгляду спору та надаються з дозволу суду.

Підсумовуючи викладене суд вважає, що письмові пояснення надані позивачем без дотримання умов, визначених у ст.161 ГПК України, а тому не можуть братися судом до уваги.

2.Процесуальні дії у справі, заяви/клопотання учасників справи та результат їх вирішення

2.1.Ухвалою суду від 31.10.2023, у порядку ч.6 ст.176 ГПК України, витребувано від Відділу ведення реєстру територіальної громади Ірпінської міської ради інформацію з Єдиного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача у даній справі ОСОБА_1 , який надав відповідну інформацію листом від 02.11.2023 №01-20/4251 (вх.20734/23).

2.2.Ухвалою суду від 08.11.2023, зокрема: відкрито провадження у справі та постановлено здійснити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача АТ КБ «Приватбанк» (далі третя особа, Банк); установлено сторонам строки для подання заяв по суті спору; зобов`язано ОСОБА_1 та Банк у порядку визначеному ч.ч. 2, 3 ст. 90 ГПК України вичерпну відповідь окремо на кожне поставлене питання ТОВ «МВП «Релос» (клопотання від 06.10.2023 №0610/1 та №0610/2 (вх.19165/23, 19166/23 від 10.10.2023) про проведення письмового опитування учасника справи).

2.3. 06.12.2023 представником ТОВ «МВП «Релос» у п.2 прохальної частини відповіді на відзив повторно заявлено суду клопотання про зобов`язання ОСОБА_1 надати вичерпну відповідь окремо на кожне поставлене питання у клопотанні ТОВ «МВП «Релос» від 06.10.2023 №0610/1, яке суд з урахуванням ст.ст. 42, 90, 170 ГПК України вважає за необхідне залишити без розгляду, оскільки підстав для необхідності повторного розгляду зазначеного питання позивачем у своїй відповіді не зазначено.

2.4. 05.12.2023 засобами поштового зв`язку до суду звернувся із клопотанням №0512 (вх.22826/23 від 11.12.2023) представник ТОВ «МВП «Релос» про постановлення окремої ухвали щодо ОСОБА_1 за фактом порушення ним процесуальних обов`язків, які визначені ухвалою суду від 08.11.2023 у справі №911/2369/20, в частині надання суду вичерпну відповідь окремо на кожне поставлене питання у клопотанні ТОВ «МВП «Релос», якою стягнути штраф у відповідному розмірі.

18.12.2023 через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» від представника відповідача судом отримані заперечення (вх.5649/23 від 19.12.2023) на клопотання, в яких зазначає, що заявлене клопотання не відповідає ст.170 ГПК України, а тому підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 ГПК України, зокрема, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

За змістом ч. 6 ст. 6 ГПК України юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Водночас, клопотання ТОВ «МВП «Релос» не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у заявника, що свідчить про недотримання вищевказаних положень ГПК України.

За змістом ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, установивши, що письмову заяву подано без додержання вимог ч.1 або 2 цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Ураховуючи зазначене, клопотання представника ТОВ «МВП «Релос» про постановлення окремої ухвали щодо ОСОБА_1 залишається судом без розгляду.

2.5. 13.12.2023 через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» від представника відповідача судом отримано клопотання від 12.12.2023 (вх. 5453/23) в якому просить залишити позовну заяву без розгляду на підставі ч.2 п.1 ст. 226 ГПК України. Зазначає, що адвокат Нейрановський А.О. не надав ані суду, ані відповідачу довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Із матеріалів справи вбачається, що позовна заява подана та підписана представником ТОВ «МВП «Релос» адвокатом Нейрановським А.О., який на підтвердження своїх повноважень надав суду разом із позовною заявою копії: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3459 від 19.01.2011, довіреності від 07.07.2023 №02-12-061 (строк дії до 31.12.2023) та договору №0101/202305 про надання правової допомоги від 01.05.2023.

Ураховуючи зазначене, судом не встановлено підстав для залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з чим клопотання представника відповідача не підлягає задоволенню.

2.6. 01.01.2024 через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» від представника відповідача судом отримано клопотання від 29.12.2023 (вх.2/24) про долучення доказів, які вказують на відсутність спірного майна у ОСОБА_1 . Додатково у вказаному клопотанні просить суд визнати поважність причин неприєднання доказів до відзиву, оскільки вказані обставини та докази, які їх підтверджують, виникли 13.12.2023 (вилучення спірного майна правоохоронними органами).

08.02.2024 судом засобами поштового зв`язку отримані від представника позивача письмові пояснення від 01.02.2024 № 0102 (вх.1919/24 від 12.02.2024) в яких зазначено, що ТОВ «МВП «Релос» не заперечує проти задоволення клопотання та приєднання зазначених доказів до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 3 ст.80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.80 ГПК України).

Ураховуючи зазначене та наведені заявником обставини, суд вважає, що останні є поважними, у зв`язку з чим вважає за можливе прийняти їх до розгляду.

2.7. 15.02.2024 засобами поштового зв`язку до суду звернувся із заявою від 13.02.2024 №1302 (вх.2277/24 від 19.02.2024) представник ТОВ «МВП «Релос» про залишення частини позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України та стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2 684,00грн.

2.7.1.Відповідно до п.5 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Як зазначено у п.2.2 цього рішення, ухвалою суду від 08.11.2023 відкрито провадження у справі №911/2369/20 (911/3090/23) та постановлено її розгляд здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно із ч.2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Із матеріалів справи вбачається, що розгляд справи по суті розпочався 09.12.2023, а із відповідною заявою позивач звернувся 15.02.20224.

Відповідно до ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи зазначене, заява представника ТОВ «МВП «Релос» про залишення частини позову без розгляду залишається судом без розгляду.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, із посиланням на докази

3.1.Ухвалою суду від 19.10.2020, зокрема: відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «МВП «Релос»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 41 Кодексу; введено процедуру розпорядження майном та вирішено інші процесуальні питання у справі.

Постановою суду від 15.07.2021, зокрема: визнано ТОВ «МВП «Релос» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців; призначено ліквідатором ТОВ «МВП «Релос» арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича; вирішено інші процесуальні питання у справі.

3.2.Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, та фізичних осіб-підприємців станом на 17.04.2014 як учасником так і керівником ТОВ «МВП «Релос» є ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на:

05.01.2018, єдиним учасником та керівником ТОВ «МВП «Релос» є ОСОБА_1 із часткою у статутному капіталі 200 000,00грн;

10.03.2020, учасниками ТОВ «МВП «Релос» є ОСОБА_1 (розмір частки у статутному капіталі 100 000,00грн) та ОСОБА_2 (розмір частки у статутному капіталі 100 000,00грн), а керівником вказаного товариства ОСОБА_3 . Зазначені обставини встановлені у рішенні суду від 16.11.2023 №911/2369/20 (911/1698/23), яке набрало законної сили 07.03.2024, та які відповідно до ст.75 ГПК України не потребують повторного доказування.

3.3. 02.03.2018 між ТОВ «МВП «Релос» (лізингоодержувач), в особі директора Сапака О.В., що діє на підставі статуту, з одного боку, та ПАТ КБ «Приватбанк» (Банк) укладений договір фінансового лізингу №K5CVFLOWWTDEB (із відповідними змінами та доповненнями, далі Договір лізингу) відповідно до п. 1.1 якого Банк здійснює придбання у власність у ТОВ «Автосаміт ЛТД» (продавець), а потім передає у власність лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від Банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до специфікації майна, що є додатком №1 до Договору лізингу, майном є Tоyota LC PRADO 2.8L diesel 6 AT Comfort (VIN НОМЕР_1 , далі - Майно).

Із змісту п. 2.1 Договору лізингу вбачається, що загальна вартість Майна становить 1 460 016,00грн та складається з суми: авансового платежу 413 971,00грн у відповідності до п.1.4 цього Договору; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу Майна, 1 046 045,00грн, згідно з графіком внесенні лізингових платежів, зазначеним в додатку №2, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно пп. 1.6.3 п. 1.6 та п.3.1 Договору лізингу, зокрема, Майно повинно бути передане лізингоодержувачу згідно акта прийому-передачі майна (додаток №4) протягом 5ти календарних днів після внесення авансового платежу, зазначеного в п. 1.4 цього Договору, на рахунок відкритий згідно п. 1.5 цього Договору.

Протягом усього терміну дії цього договору Майно є власністю Банка. Протягом усього терміну дії цього Договору лізингоодержувачу забороняється без згоди Банка передавати Майно у сублізинг, оренду, у позику, або будь-яким іншим способом третій стороні, передавати в заставу або відчужувати у будь-який спосіб. Умови переходу права власності на Майно: Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів у строк передбачений додатком №2, а також всіх інших платежів за цим Договором, за умови відсутності простроченої заборгованості за всіма іншими укладеними з банком договорами (п.п.4.1-4.3 Договору лізингу).

Строк дії лізингу з дати підписання цього Договору до 28.08.2023 (п.п.1.3, 11.1 Договору лізингу та додаткової угоди №1 від 13.07.2020).

У п.12.1 Договору лізингу сторони передбачили, що лізингоодержувач не має права передавати свої права та обов`язки по цьому Договору третім особам без письмового погодження Банку.

На виконання Договору лізингу сторонами із використанням ЕЦП підписаний акт прийому-передачі Майна від 13.03.2018.

3.4. 05.03.2018 загальними зборами учасників ТОВ «МВП «Релос» в особі єдиного учасника ОСОБА_1 прийнято рішення про передання транспортного засобу, придбаного згідно договором фінансового лізингу в безоплатне користування директору товариства ОСОБА_1 , який виступає поручителем по даному договору, строком на 10 років (протокол №2/2018).

13.03.2018 ТОВ «МВП «Релос» (позичкодавець) в особі директора ОСОБА_1 , якій діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ОСОБА_1 (користувач), з другою сторони підписали договір безоплатного користування майном (далі Договір користування) відповідно до п.1.1 якого позичкодавець передає в безоплатне тимчасове користування користувачу, а останній зобов`язується повернути те саме майно.

У п.п.2.1, 2.2 Договору користування зазначено, що підписання Договору засвідчує факт передачі майна позичкодавцем користувачу. Передача майна в користування не тягне за собою виникнення у користувача права на це майно.

Згідно п.5.1 Договору користування останній укладено строком на 10 років з дня його підписання сторонами.

Відповідно до акта приймання-передачі майна від 13.03.2018 відповідне Майно за Договором користування передано ОСОБА_1 .

3.5. На запит ліквідатора АТ КБ «Приватбанк» повідомив листом від 03.10.2023 про відсутність наданої письмової згоди Банку (як лізингодавця) ТОВ «МВП «Релос» (як лізингоодержувачу) на передачу в безоплатне користування фізичні особі ОСОБА_1 . Майна, яке є предметом Договору лізингу, за договором безоплатного користування майном від 13.03.2018.

3.6. На виконання ухвали суду від 08.11.2023 у порядку ст. 90 ГПК України:

відповідачем, надана суду нотаріально посвідчена заява свідка від 29.11.2023 в якій зазначає, зокрема, що: ОСОБА_1 здійснено перевірку повноважень директора ТОВ «МВП «Релос» на укладення Договору користування шляхом огляду протоколу №2/2018 загальних зборів учасників ТОВ «МВП «Релос» та виписки останнього (питання 1.2); на моменту укладення Договору користування ОСОБА_1 був як учасником так і керівником ТОВ «МВП «Релос» (питання 1.4,.1.5). На питання 1.3, 1.6, 1.8 у порядку п.2 ч.5 ст.90 ГПК України відповідачем відповіді надано не було;

третьою особою 29.11.2023 надані письмові відповіді на поставлені питання в яких зазначає, зокрема, що: станом на сьогоднішній день заборгованість ТОВ «МВП «Релос» перед АТ КБ «Приватбанк» за Договором лізингу не обліковується та відсутня, а відтак, ураховуючи п.4.3 Договору лізингу, до лізингоодержувача перейшло право власності на предмет лізингу спірне Майно (питання 1.1); відсутні відомості про звернення ТОВ «МВП «Релос» із проханням надати дозвіл на передачу предмета лізингу іншим юридичним та/або фізичним особам (питання 1.5); відсутня письмова згода Банку на передачу транспортного засобу Tоyota LC PRADO 2.8L diesel 6 AT Comfort,VINJTEBR3FJ40K081889 іншим юридичним та/або фізичним особам (питання 1.6).

3.7. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.11.2023 у справі № 757/54642/23-к надано дозвіл Головному слідчому управлінню Національної поліції України (ГСУ НПУ) на вилучення, зокрема, транспортного засобу «Tоyota Land Cruiser PRADO 150», VINJTEBR3FJ40K081889.

На виконання зазначеної ухвали слідчим СГ ГСУ НПУ вилучено Майно, що підтверджується описом документів та речей, який є додатком до протоколу обшуку від 13.12.2023.

3.8. Наявні договори про надання повторної фінансової допомоги та квитанції до прибуткового касового ордера, протоколи загальних зборів учасників ТОВ «МВП «Релос» від 05.01.2018 №1/2018, від 04.03.2019 №1/2019, від 10.03.2020 №3/2020 та Договір поруки від 02.03.2018 судом до уваги не приймаються, оскільки останні не є доказами у розумінні ст.76 ГПК України (не стосуються предмета доказування).

4. Висновки суду із посиланням на норми права, які підлягають застосовуванню

4.1. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон про банкрутство).

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.

До того ж, на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 Кодексу, так і ст. 20 Закону про банкрутство у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Водночас, аналіз норм ст.42 Кодексу дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 Кодексу, щодо відрахування трирічного строку («підозрілий період»), розширеному тлумаченню не підлягає.

Крім того, строк «підозрілого періоду» не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту ст.256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у ст.42 Кодексу, адже строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Кодексу не визначають.

У свою чергу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду неодноразово зазначав (зокрема, у постановах від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, від 01.06.2022 у справі №908/2570/20 (908/2988/20), що критерієм для застосування норм ст.42 Кодексу та ст. 20 Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Так, із матеріалів справи вбачається, що спірний договір безоплатного користування майном підписаний його сторонами 13.03.2018, а провадження у справі №911/2369/20 відкрито - 19.10.2020 за правилами Кодексу, у зв`язку з чим у суду наявні правові підстави для застосування при розгляді заяви ліквідатора про визнання недійсним договору положення саме ст.42 цього Кодексу (як підстав недійсності правочину так і строків «підозрілого періоду»).

Ураховуючи зазначене, твердження відповідача про пропущення строку, визначеного ст.20 Закону про банкрутство, суд вважає помилковим та таким, що не може братися до уваги.

4.2. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.ч 1-3, 4 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно із ч.2 ст.42 Кодексу правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Отже, положення ст.42 Кодексу розширюють визначені приписами ст. 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є визнання недійним договору безоплатного користування майном, який за свої правовою природою є позичкою.

4.2.1. Відповідно до ст.827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Так, ст. 761 ЦК України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Водночас, ч.1 ст. 806 ЦК України (у редакції станом на 18.02.2018) передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Із змісту Договору лізингу вбачається, що Банк придбав Майно у власність, та передав його ТОВ «МВП «Релос» у користування (п.1.1).

Сторони зазначеного Договору узгодили, що протягом усього терміну дії цього договору Майно є власністю Банка та лізингоодержувачу забороняється без згоди Банка передавати Майно у сублізинг, оренду, у позику, або будь-яким іншим способом третій стороні, передавати в заставу або відчужувати у будь-який спосіб (п.п.4.1, 4.2).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , після підписання відповідного акта прийому-передачі Майна та отримання цього Майна у користування, у той же день підписав договір безоплатного користування майном.

Водночас, жодних доказів, які б вказували на наявність у лізингоодержувача відповідної згоди Банку для укладення зазначеного правочину, учасниками справи суду надано не було. Додатково, про відсутність письмової згоди Банку на передачу транспортного засобу Tоyota LC PRADO, VIN- НОМЕР_1 іншим особам зазначив і АТ КБ «Приватбанк» у своїх письмових відповідях на питання, які були поставлені учасникам справи позивачем, у порядку ст. 90 ГПК України.

4.2.2. Відповідно до ст. 829 ЦК України позичкодавцем може бути фізична або юридична особа. Особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю.

Із змісту спірного Договору користування вбачається, що останній укладений між юридичною особою, в особі її керівника, та фізичною особою, якою в обох випадках є ОСОБА_1 . Крім того, як установлено судом, та підтверджується самим відповідачем (заява свідка, надана у порядку ст.90 ГПК України), на час підписання зазначеного договору 13.08.2018, останній був не тільки директором товариства, а і його єдиним засновником.

Водночас, як зазначає відповідач, останній діяв на підставі ч.2 ст.243 ЦК України та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «МВП «Релос» № 2/2018, у зв`язку з чим Договір користування укладений із дотриманням ст.203 ЦК України.

Так, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.ч.1, 3 ст.237 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 243 ЦК України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

Проте із змісту Договору користування вбачається, що ОСОБА_1 за договором є одночасно директором товариства, який діє на підставі статуту, та фізичною особою, яка діє безпосередньо, тобто, без будь-якого представника. У зв`язку з чим, посилання відповідача на ч.2 ст.243 УК України у даному випадку суд вважає помилковим.

Додатково суд зазначає, що із змісту протоколу загальних зборів учасників ТОВ «МВП «Релос» № 2/2018 вбачається, що саме засновник ТОВ «МВП «Релос» передає директору ТОВ «МВП «Релос» у безоплатне користування Майно, а не навпаки, а тому посилання представника відповідача на зазначений протокол у даному питані суд вважає безпідставним.

4.2.3. Крім того, як зазначалось вище, ч.2 ст.42 Кодексу визначені додаткові підстави для визнання правочинів недійсними, зокрема: боржник відмовився від власних майнових вимог.

Як установлено судом, на час укладення спірного договору боржник, в особі директора Сапака О.В., маючи майнові зобов`язання (у тому числі, які підтвердженні рішеннями суду від 10.12.2019 у справі №911/2341/19, від 23.06.2020 у справі №911/2336/20, та які стали підставою для ініціювання справи про банкрутство), передав собі ж безоплатно у користування відповідне Майно, без наявних на те правових підстав.

4.2.4. Підсумовуючи викладені у п.п.4.2.1-4.2.3 цього рішення обставини суд дійшов висновку, що Договір користування суперечить нормам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним, а позовна вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

4.3. Відповідно до ч. ст.3 ст.42 Кодексу у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених ч.1 або ч.2 цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

4.3.1. Із матеріалів справи вбачається, що Майно, яке було передано відповідачу за спірним договором у користування, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 30.11.2023 було вилучено слідчим СГ ГСУ НПУ.

Доказів повернення зазначеного Майна відповідачу учасниками справи надано не було, а тому підстав для витребування цього Майна від ОСОБА_1 у суду не має.

4.3.2. Твердження відповідача про те, що визнання Договору користування недійсним не призведе до збереження ліквідаційної маси та задоволення кредиторських вимог, оскільки ТОВ «МВП «Релос» не є власником Майна, суд вважає помилковим з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про фінансовий лізинг» (чинний на час укладення Договору лізингу) якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Як зазначалось вище, відповідна умова переходу права власності на Майно від Банку до лізингоодержувач передбачена, зокрема, у п.п.1.1, 4.3 Договору лізингу.

Згідно із письмової відповіді АТ КБ «Приватбанк» на поставлені ТОВ «МВП «Релос» питання, Банк зазначив, що станом на 29.11.2023 заборгованість ТОВ «МВП «Релос» перед АТ КБ «Приватбанк» за Договором фінансового лізингу №K5CVFLOWWTDEB від 02.03.2018 не обліковується та відсутня, а відтак, до лізингоодержувача ТОВ «МВП «Релос» перейшло право власності на предмет лізингу автомобіль Tоyota LC PRADO 2.8L diesel 6 AT Comfort,VIN- НОМЕР_1 .

Водночас, судом береться до уваги постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20 в якій зазначено, що положеннями ч.1 ст.334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до ст.ст.6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Проте, доказів у розумінні ст.77 ГПК України, які б підтверджували передання Майна від Банку до ТОВ «МВП «Релос», учасниками справи суду надано не було, а тому стверджувати, що право власності на Майно перейшло до боржника, у суду на час розгляду даного спору правових підстав немає.

Водночас, суд зазначає, що ч.3 ст.42 Кодексу не місить у собі обмеження в частині її застосування щодо майна, яке не належить боржнику на праві власності, а тому у разі наявності на те підстав у іншої сторони недійсного договору виникає обов`язок повернути відповідне майно боржнику.

Крім того, ч.2 ст.62 Кодексу передбачено, що майно, визначене родовими ознаками, що належить банкруту на праві володіння або користування, включається до складу ліквідаційної маси.

5. Щодо судових витрат

Відповідно до п. 2 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи зазначене та висновок суду про часткове задоволення позовної заяви, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.2, 7, 42 Кодексу, ст.ст. 42, 73-74, 75-80, 129, 233, 237-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» від 06.10.2023 №0610 (вх. №2651/23 від 10.10.2023) задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір безоплатного користування майном від 13.03.2018, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» та ОСОБА_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале впроваджувальне підприємство «Релос» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 16; ідентифікаційний код 16477069) судові витрати у розмірі 2 684,00,00грн (дві тисячі вісімдесят чотири гривні).

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.

Суддя О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18.04.2024.

Станом на 18.04.2024 рішення законної сили не набрало.