Рішення

від 28.03.2024 по справі 337/285/24

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН 337/285/24

2/337/612/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі:

головуючого судді Мурашової Н.А.

за участю секретаря Бойко Л.Л.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача адвоката Богач А.О.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача адвоката Железняка В.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання,

В С Т А Н О В И В:

18.01.2024р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021 здійснено поворот виконання рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.07.2020р. в частині отримання ОСОБА_2 суми депозиту в розмірі 97746,66 грн. та стягнуто цю суму з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Зазначена постанова набрала законної сили 09.12.2021р., однак до теперішнього часу відповідач стягнуту з нього суму коштів не сплатив, від виконання рішення суду ухиляється. Невиконання відповідачем вказаного грошового зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення, тягне відповідальність, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України у вигляді сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення з 10.12.2021 по 17.01.2024. За розрахунком позивача 3% річних за вказаний період прострочення становлять 6177,75грн, інфляційні втрати - 33075,26грн.

Просить стягнути з відповідача вказані грошові кошти, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 25.01.2024р. відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено відкрите судове засідання.

09.02.2024р. до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому він позов не визнав повністю та зазначив, що грошове зобов`язання, за яким він має сплатити позивачу 97746,66грн., виникло на підставі постанови Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021р., однак цим рішенням здійснено поворот виконання рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2020р., за яким він передає у власність позивачу 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , а позивач передає у його власність грошову компенсацію вартості 1/6 частки квартири в розмірі 97746,66грн. На момент апеляційного розгляду справи рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2020р. було виконано, тобто позивач зареєстрував 1/6 частку квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та примусово його виселив з квартири, а він отримав з депозиту судової адміністрації компенсацію в сумі 97746,66грн. Позивач на теперішній час жодних дій щодо повернення йому 1/6 частини квартири не вчинив, до квартири не пускає, однак вимагає від нього повернення грошової компенсації, та сплати інфляційних витрат та 3% річних на суму неповерненої грошової компенсації. Вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Просить в задоволені позову відмовити повністю.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Богач А.О. судовому засідання позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просять позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Железняк В.Е. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просять в задоволені позову відмовити повністю.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановленихст.11 цього Кодексу.

Так, згідно з ч.1,5 ст.11 ЦК України цивільні правата обов`язкивиникають іздій осіб,що передбаченіактами цивільногозаконодавства,а такожіз дійосіб,що непередбачені цимиактами,але зааналогією породжуютьцивільні правата обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до положень ст.ст.524,533-535,625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, одним із загальних принципів судочинства, закріплених в ст.129 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.2,18 ЦПК України, є обов`язковість судових рішень.

Зокрема,судові рішення,що набрализаконної сили,є обов`язковимидо виконаннявсіма органамидержавної влади,органами місцевогосамоврядування,їх посадовимита службовимиособами,фізичними іюридичними особамита їхоб`єднаннями навсій територіїУкраїни.Обов`язковість урахування(преюдиційність)судових рішеньдля іншихсудів визначаєтьсязаконом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Суд встановив, що рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.07.2020р. (цивільна справа №2/337/551/2020, ЄУН 337/5708/19) частково задоволено позов ОСОБА_1 та інших до ОСОБА_2 . Зокрема, припинено право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 та зобов`язано ТУ ДСА в Запорізькій області виплатити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію вартості 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 97 746,66грн., яка внесена на депозитний рахунок ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» №2PL075564 від 22.01.2020р.; визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку припинення права власності ОСОБА_2 на частку квартири.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021р. рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.07.2020р. скасовано в частині задоволення позову про припинення 1/6 частки ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 та визнання права власності на цю частку за ОСОБА_1 , а також в частині покладення обов`язку на ТУ ДСА в Запорізькій області виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію цієї частки у сумі 97746,66грн. та відмолено в задоволені цих позовних вимог.

Цією ж постановою суду здійснено поворот виконання рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.07.2020р. в частині отримання ОСОБА_2 суми депозиту в розмірі 97746,66грн, стягнуто цю суму з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Дана постанова набрала законної сили 09.12.2021р. і є обов`язковою для виконання.

В межах цієї справи позивач ОСОБА_1 вимагає стягнення з відповідача ОСОБА_2 на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання зі повернення грошових коштів в сумі 97746,66грн., які стягнуті з відповідача на його користь постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021р.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами.

Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зст.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

П.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Суд виходить з того, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника із такої сплати. Ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказане узгоджуєтьсяз позицієюВерховного Суду,висловленою впостанові від19.06.2019року усправі №646/14523/15-ц,згідно зякою стаття625ЦК Українирозміщена урозділі І«Загальні положенняпро зобов`язання»книги 5ЦК України,тому вній визначенізагальні правилавідповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачене спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виконання, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Крім того,в постановівід 16.05.2018року усправі №686/21962/15-цВелика ПалатаВерховного Судуприйшла довисновку проможливість застосуванняст.625ЦК Українита нарахування3%річних,інфляційних витратна грошовезобов`язання,пов`язане іздовготривалим невиконаннямрішення суду.

Застосування правил ч.2 ст.625 ЦК України жодним чином не залежить від дій кредитора/стягувача щодо примусового виконання рішення суду, наявності/відсутності виконавчого провадження, наявності/відсутності майна, на яке може бути звернуто стягнення, а також не залежить від вини боржника.

В данійсправі судомдостовірно встановлено,що постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021р. в порядку повороту виконання рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.07.2020р. на користь позивача ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 стягнуті грошові кошти в розмірі 97746,66грн.

Вказані грошові кошти відповідач набув як компенсацію вартості його частки на квартиру на підставі вищевказаного рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя, яке в подальшому у цій частині було скасовано судом апеляційної інстанції, тому правова підстава для набуття відповідачем вказаних грошових коштів відпала.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначаються главою 83 ЦК України. Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно зст.1212ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення ст.1212 та ч.2 ст.625 ЦК України, зазначила, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей (позадоговірне зобов`язання), нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Отже, грошове зобов`язання відповідача ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_2 фактично виникло у зв`язку з безпідставним одержанням грошових коштів, що підтверджено рішенням суду - постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021, і за його невиконання відповідач несе відповідальність, визначену ч.2 ст.625 ЦК України.

Доводи відповідача та його представника про те, що за порушення позадоговірних грошових зобов`язань не застосовуються правила ч.2 ст.625 ЦК України, спростовуються вищевикладеними обставинами і суд їх відхиляє.

Факт отримання відповідачем вказаної суми грошових коштів встановлений як постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021р., так і визнається відповідачем в цій справі.

В судовому засіданні відповідач також не заперечував, що вказана сума грошових коштів ним до цього часу не повернута, хоча він достовірно обізнаний про цей обов`язок, оскільки був присутній під час ухвалення апеляційним судом постанови від 09.12.2021р .

У зв`язку з цим вказані обставини не підлягають доказуванню на підставі ч.1,4 ст.82 ЦК України.

Суд відхиляє доводи відповідача та його представника про те, що в даній справі є прострочення кредитора позивача ОСОБА_2 , який постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021 зобов`язаний повернути/передати у власність відповідача ОСОБА_2 1/6 частину спірної квартири, однак до цього часу цього обов`язку не виконав (частку квартири на відповідача не переоформив, доступу до неї йому не надав), у зв`язку з цим прострочення зобов`язання з боку відповідача ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів в сумі 97746,66грн. не настало.

Однак, суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки вони суперечать суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами з приводу безпідставно набутого майна, обов`язок кожної сторони повернути безпідставно одержане майно, який виник на підставі судового рішення, є самостійним.

При цьому, суд враховує, що постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021 не покладено на позивача ОСОБА_2 обов`язку повернути/передати у власність відповідача ОСОБА_2 1/6 частину спірної квартири, а лише скасовано рішення суду першої інстанції в частині припинення права власності відповідача ОСОБА_2 на цю частку квартири взамін на грошову компенсацію та в частині визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на цю частку квартири. Вказана постанова апеляційного суду є підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності позивача ОСОБА_1 на відповідну частку квартири.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 звертався до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на 1/6 частку спірної квартири, однак рішенням державного реєстратора від 23.05.2023 в проведенні реєстраційних дій відмовлено. Надання оцінки правомірності такої відмови, як і незаконності дій позивача ОСОБА_1 щодо протиправного утримання належної відповідачу частки квартири, виходить за межі розгляду цієї справи.

Таким чином, оскільки на теперішній час відповідач ОСОБА_2 не виплатив позивачу ОСОБА_1 суму безпідставно отриманої компенсації в розмірі 97746,66грн., яка була присуджена до стягнення постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021р., то позивач має законне право стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат за весь період прострочення, який обраховується з 10.12.2021 (наступного дня після набрання постановою Запорізького апеляційного суду від 09.12.2021р. законної сили) по 17.01.2024 (день подання цього позову до суду).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок вказаних сум, суд вважає його повним, чітким, вірним, здійсненим відповідно до норм чинного законодавства, у зв`язку з чим приймає його при ухваленні цього рішення.

Зокрема, за наданим розрахунком розмір 3% річних становить 6177,75грн. із розрахунку: 97746,66грн.х 3% х 769 днів прострочення /365 днів.

Розрахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991року №1282-XII, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078, і їх розмір становить 33075,26грн. із розрахунку: 97746,66грн х 1,33837742 97746,66грн, де 1,33837742 - сукупний індекс інфляції за весь період прострочення, визначений шляхом множення помісячних індексів за відповідний період, поділений на 100.

Отже, стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають 3% річних в сумі 6177,75грн. та інфляційні втрати в сумі 33075,26грн.

На підставі вищевикладеного, позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користьпозивача ОСОБА_1 понесені останнімвитрати посплаті судовогозбору врозмірі 1211,20грн.

Крім того, відповідно до ст.137,141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 понесені останнім витрати на правничу допомогу.

Здійснення цих витрат позивачем підтверджується належними та допустимими доказами ордером на надання правничої допомоги АР №1158224 від 17.01.2024, договором про надання правової дороги №б/н від 16.01.2024, актом приймання-передачі виконаної роботи б/н від 17.01.2024, актом приймання-передачі виконаної роботи б/н від 08.03.2024, квитанціями до прибуткового касового ордеру № 17/01/24 від 17.01.2024 та № 08/03/24 від 08.03.2024р.

Згідно з цими доказами позивач поніс витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 8000,00грн. При цьому, орієнтовний (попередній) розрахунок вказаних витрат зазначений позивачем в позовній заяві, відповідні докази надані до закінчення судового розгляду, що відповідає вимогам ч.1 ст.134, ч.8 ст.141 ЦПК України.

Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Вирішуючи питання розподілу витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що згідно з ч.4ст.137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.3ст.141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 вказав на те, що розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу не є співмірними із складністю справи, фактично витраченим адвокатом часом та обсягом відповідних послуг.

В даному випадку суд частково погоджується з такими доводами відповідача та приходить до висновку про те, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у цій справі (8000,00грн.) є завищеним та неспівмірним із складністю справи, складністю та обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим ним часом, а також ціною позову.

Зокрема, за наданими суду документами позивачу надано адвокатом такі послуги: консультація та вивчення документів по справі 1500,00грн., складання позовної заяви -4500,00грн., участь в судовому засіданні - 2500,00грн.

Однак суд вважає, що вказана справа є незначної складності, спір виник у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів, підтвердженого судовим рішенням, має місце усталена судова практика розгляду справ цієї категорії, позовна заява складена на 6 сторінках та містить здебільшого нормативно-правове обґрунтування позову, аналіз судової практики, до неї додані копії паспорта та коду позивача, копія постанови апеляційного суду та розрахунок сум, які заявлені до стягнення.

Враховуючи вказане,визначена вартістьадвокатських неє достатньорозумною,обґрунтованою тапропорційною предметуспоруз урахуванням ціни позову, значенню справи для сторін.

Таким чином, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, характер та складність виконаної адвокатом роботи, з урахуванням конкретних обставин справи, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає необхідним зменшити розмір витрат позивача ОСОБА_1 та стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 3000,00грн.

Керуючись ст.11,15,16,509,524,533-535,625,1212 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних в розмірі 6 177,75грн., інфляційні втрати в розмірі 33 075,26грн., в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору в сумі 1 211,20грн., витрати на правничу допомогу в сумі 3 000,00грн., усього 43464,21грн (сорок три тисячі чотириста шістдесят чотири гривні 21 копійка).

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.04.2024.

Суддя Н.А.Мурашова

28.03.2024