Постанова

від 26.03.2024 по справі 404/5965/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2024 року м. Кропивницький

справа № 404/5965/22

провадження № 22-ц/4809/38/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.

за участю секретарясудового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 правонаступник померлого ОСОБА_2 ,

відповідач Адвокатське об`єднання «Протас, Сорокін та партнери»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Адвокатського об`єднання «Протас, Сорокін та партнери» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.04.2023,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

20.10.2022 ОСОБА_2 звернувся з позовом до Адвокатського об`єднання «Протас, Сорокін та партнери» (далі АО «Протас, Сорокін та партнери», відповідач), в якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 14.11.2022 (Т. 1, а. с. 50 53) та від 13.02.2023 (Т. 1, а. с. 196 199), просив суд про таке:

1)зобов`язати АО «Протас, Сорокін та партнери» видати йому трудову книжку із записом про звільнення датою ухвалення судового рішення у справі;

2)зобов`язати АО «Протас, Сорокін та партнери» визнати запис у трудовій книжці на ім`я ОСОБА_2 про звільнення з роботи від 28.02.2002 недійсним та видати наказ про новий день звільнення - датою ухвалення судового рішення;

3)стягнути з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 77119,00 грн;

4)стягнути з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за лютий місяць 2022 року у сумі 6500 грн;

5)стягнути з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 8271,84 грн;

6) стягнути з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 50000,00 грн;

7)стягнути з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 компенсацію витрат на правничу допомогу в сумі 40000,00 грн.

Вимоги позивача обґрунтовано тим, що 01.02.2021 ОСОБА_2 уклав з АО «Протас, Сорокін та партнери» трудовий договір на підставі якого він був прийнятий на роботу помічника адвоката Протаса О. М.

На цій посаді він працював до 24.02.2022, коли Указом Президента України № 64/2022 було запроваджено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Через бойові дії, які відбувалися у Київській області та м. Києві, фактично робота в АО «Протас, Сорокін та партнери» припинилася. З огляду на мобілізацію позивач повернувся з м. Києва до м Кропивницького за місцем військового обліку та реєстрації свого місця проживання. Під час проходження медичного огляду у нього виявлено тяжку хворобу, а згодом проведено медичну операцію.

З лютого 2022 року відповідач перестав сплачувати позивачу заробітну плату.

Позивач засобами поштового зв`язку надіслав відповідачу заяву про звільнення за угодою сторін від 28.02.2022 та просив надіслати свою трудову книжку поштою, також він надіслав заяву-вимогу про здійснення з ним розрахунку, зокрема виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Через відсутність відповіді на звернення, позивач 11.06.2022 та 19.06.2022 подав нові заяви про звільнення у зв`язку із хворобою за власним бажанням.

Відповідач ухиляється від повернення йому трудової книжки та здійснення кінцевого розрахунку, хоч має перед ним борг із заробітної плати за лютий 2022 року в сумі 6500 грн.

У зв`язку із тим, що відповідач не видав йому трудову книжку, він, на підставі п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена спільним наказом Міністерства праці України та Міністерства юстиції України від 29.07.1993 № 58, вважає, що днем його звільнення необхідно вважати день видачі трудової книжки. При цьому відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2022 по 15.02.2023, що становить 77119,00 грн.

Вважаючи себе не звільненим з роботи, а перебуваючим у вимушеному прогулі, позивач вважає, що має право на компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 01.07.2021 по 15.02.2023 в сумі 8271,84 грн.

Крім того, позивач вказав, що відбулося порушення його трудових прав, спричинене затримкою роботодавця у видачі трудової книжки та проведення остаточного розрахунку при звільненні, що з урахуванням його хвороби та складного лікування, негативно вплинуло на його психоемоційний стан та порушило його нормальні життєві зв`язки, позбавляло його можливості працевлаштуватися, нормалізувати своє життя. Через регулярну потребу у вартісному лікуванні та неправомірну бездіяльність відповідача він зіткнувся з гострою потребою в нових джерелах доходів, але не міг влаштуватися на нову роботу, бо не мав трудової книжки. Позивач стверджував, що зазнав моральних страждань та зажадав отримати від відповідача грошову компенсацію в сумі 50000,00 грн.

2.Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.04.2023 позовні вимоги ОСОБА_2 до АО «Протас, Сорокін та партнери» задоволено частково, а саме:

1)стягнуто з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за лютий 2022 року в розмірі 6500 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів;

2)стягнуто з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 65881,66 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

3)стягнуто з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1478,22 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів;

4)стягнуто з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 3000,00 грн моральної шкоди;

5)стягнуто з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 витрати за надання правової допомоги в розмірі 8000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Крім того, суд стягнув з АО «Протас, Сорокін та партнери» на користь держави 992,40 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що у день звільнення позивача з роботи відповідач не виплатив йому заборгованість із заробітної плати за лютий 2022 року в сумі 6500,00 грн. Тож суд дійшов висновку, що відповідач не виконав свій обов`язок, передбачений ст. 116 КЗпП України, у зв`язку із чим на підставі ст. 117 КЗпП відповідач зобов`язаний, окрім сплати боргу по заробітній платі, сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.3.2022 по 24.04.2023 в сумі 65881,66 грн.

За період з 01.07.2021 по 28.02.2022 позивач набув право на 16 днів щорічної оплачуваної відпустки з яких 5 днів відпустки він використав у серпні 2021 року, а тому при звільненні з роботи відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу компенсацію за 11 днів невикористаної щорічної відпустки. Врахувавши виплачену відповідачем 08.06.2022 частину компенсації в сумі 619,28 грн, суд присудив решту - 1478,22 грн.

З огляду на встановлені судом факти порушення відповідачем трудових прав позивача при звільненні з роботи, суд погодився з доводами позивача, що з вини відповідача він зазнав моральних страждань та мав докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а тому суд призначив грошову компенсацію завданої моральної шкоди в сумі 3000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання АО «Протас, Сорокін та партнери» видати позивачу трудову книжку та внести зміни у запис у трудовій книжці про дату звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із внесенням Законом України від 05.02.2021 № 1217-ІХ змін у ст. 47 КЗпП України у роботодавця відсутній обов`язок вносити відомості у про роботу у паперову трудову книжку працівника та видавати її йому. При цьому скасовано матеріальну відповідальність роботодавця за невидачу трудової книжки.

Вирішуючи питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн, суд взяв до уваги клопотання відповідача про їх зменшення через не співмірність й присудив часткову компенсацію в сумі 8000,00 грн.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Відповідач АО «Протас, Сорокін та партнери» подало до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.04.2023 у справі № 404/5965/22 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги полягають в наступному:

-Суд порушив норми процесуального права необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції;

-Суд дійшов безпідставного висновку, що відповідач не виконав вимог ухвали суду від 20.12.2022 про витребування доказів, адже у встановлений судом строк відповідач надав суду пояснення. Крім того, апелянт вважає, що й сама ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права;

-Суд дав неправильну оцінку доказам у справі та дійшов безпідставного висновку проте, що у лютому 2022 року відповідач не виплатив позивачу заробітну плату. Водночас наявна у справі довідка ПФУ підтверджує, що відповідач виплатив заробітну плату за цей місяць у сумі 2394,28 грн. Зважаючи на те, що позивач припинив виконання трудових обов`язків 24.02.2022, у відповідача були відсутні підстави виплати заробітної плати у більшому розмірі;

-Суд безпідставно застосував норми ст. 116, ст. 117 КЗпП України;

-Суд безпідставно задовольнив вимогу позивача про стягнення грошової компенсації за нібито дні невикористаної щорічної відпустки так, як позивач з 06.09.2021 по 10.09.2021 перебував у відпустці, а за решту йому виплачена грошову компенсацію у розмірі 619,28 грн;

-Суд безпідставно присудив позивачу відшкодування за завдану моральну шкоду так, як той не довів сам факт її заподіяння;

-Суд не врахував, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України;

-Відповідач вважає, що заявлена позивачем до компенсації сума втрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною через завищення витрат часу на виконану адвокатом роботу та обсягу такої роботи.

4.Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5.Рух справи в суді апеляційної інстанції

27.06.2023 ухвалою Кропивницького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Адвокатського об`єднання «Протас, Сорокін та партнери» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.04.2023.

26.07.2023 ухвалою Кропивницького апеляційного суду справу призначено до розгляду.

03.10.2023 до Кропивницького апеляційного суду надійшло письмове повідомлення адвоката Данилюк Н. В., яка надавала правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції, про те, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04.10.2023 ухвалою Кропивницького апеляційного суду провадження у справі № 404/5965/22 зупинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 251 ЦПК України до залучення до участі у справі правонаступника(ів) померлого 09.06.2023 позивача ОСОБА_2

29.01.2024ухвалою Кропивницькогоапеляційного судупоновлено провадженняу справі№ 404/5965/22,а ухвалоювід 26.03.2024до участіу справізалучено правонаступникапомерлого позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 .

6.Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених 26.03.2024 у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Представник апелянта адвокат Вихрицький Роман Павлович, який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконеренції, підтримав апеляційну скаргу, надав усні пояснення стосовно доводів відповідача.

Інший представник апелянта адвокат Протас Олександр Миколайович подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Позивач ОСОБА_1 (правонаступник померлого позивача ОСОБА_2 ) та її представника адвокат Данилюк Надія Володимирівна висловили заперечення на апеляційну скаргу з підстав її необґрунтованості. Надали усні пояснення по суті справи.

7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини справи:

З 01.07.2021 по 28.02.2022 позивач ОСОБА_2 працював на посаді помічника адвоката Протаса Олександра Миколайовича в Адвокатському об`єднанні ««Протас, Сорокін та партнери» на підставі трудового договору від 01.07.2021.

28.02.2022 ОСОБА_2 звернувся до голови Адвокатського об`єднання ««Протас, Сорокін та партнери» із заявою про звільнення з роботи з 28.02.2022 за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. У цій заяві він також просив надіслати йому трудову книжку на його ім`я у м. Кропивницький.

Того ж дня, 28.02.2022, голова Адвокатського об`єднання ««Протас, Сорокін та партнери» Протас О. М. видав наказ № 02-22-К «Про звільнення» згідно з яким ОСОБА_2 , помічник адвоката Протаса Олександра Миколайовича, звільнений з 28.02.2022 за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

З наказом від 28.02.2022 № 02-22-К «Про звільнення» ОСОБА_2 ознайомлений під підпис.

8.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межахдоводів тавимог апеляційноїскаргизанаявними уній доказами,колегія суддівапеляційного судудійшла висновку,що рішення судупершої інстанціїне повноюмірою відповідаєзазначеним нормамзакону,а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково.

9.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

9.1.Норми права та акти законодавства, які підлягають застосуванню

Тут акти законодавства наведені в редакції, які існувала станом на час виникнення спірних правовідносин.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений за угодою сторін.

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України).

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 83 КЗпП України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки»).

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (ст. 237-1 КЗпП України).

9.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

9.2.1.Щодо доводів апеляційної скарги про порушення місцевим судом норм процесуального права

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є , зокрема, порушення норм процесуального права.

Водночас згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, у ч. 3 ст. 376 ЦПК України наведено вичерпний перелік порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом його права на участь у судовому в режимі відеоконференції (ст. 212 ЦПК України), а також на порушення судом вирішення питання про витребування доказів (ст. 84 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України"Про електронні документи та електронний документообіг"та"Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2022 представники відповідача у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернувся до суду з окремими заявами про участь у судовому засіданні 07.12.2002 та усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (Т. 1, а. с. 61-62, 69-70).

Ці заяви суд першої інстанції не розглянув, відповідних ухвал щодо участі представників відповідача у судовому засіданні 07.12.2022 в режимі відеоконференції чи відмову в задоволенні заяв матеріали справи не містять.

12.12.2022 представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повторно звернулися до суду із заявами про їх участь у судовому засіданні 20.12.2022 та усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (Т. 1, а. с. 105 110).

Цього раз суд розглянув заяву представників відповідача ОСОБА_4 та постановив ухвалу від 15.12.2022, якою в задоволенні заяви відмовив з мотивів недостатньої кількості залів судового засідання, обладнаних засобами для проведення відеоконфереції, а також використання судом наявних засобів для розгляду кримінальних справ. До того ж суд вказав на можливу відсутність електропостачання в умовах воєнного стану, оголошення повітряних тривог. При цьому він звернув увагу на те, що представник відповідача не позбавлений можливості з`явитися у призначений час безпосередньо до суду або заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (Т. 1, а. с. 115 116).

Процесуального рішення щодо аналогічної заяви представника відповідача ОСОБА_3 в матеріалах справи немає.

Аналогічні заяви представники відповідача подали суду 20.12.2022 та 21.12.2022 (Т. 1, а. с. 139 141, 144 - 146), які суд розглянув та постановив ухвалу від 17.01.2023 про відмову в їх задоволенні, повторивши мотиви, викладені в ухвалі від 15.12.2022 (Т. 1, а. с. 156 157).

Такі ж по суті ухвали суд постановив 24.01.2023 (Т. 1, а. с. 173 - 174) та 02.02.2023 (Т. 1, а. с. 180 181), а в ухвалах від 28.02.2023 та від 18.04.2023 суд постався на те, що за змістом ст. 212 ЦПК України він не зобов`язаний, а має право прийняти рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (Т. 1, а. с. 206, 224).

Колегія суддів апеляційного суду вважає ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотань представників відповідачів про їх участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції необґрунтованими і такими, що суперечать змісту ст. 212 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів вважає неприпустимим ігнорування судом заяви учасника справи про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, тобто неприйняття судом мотивованого рішення щодо заявленого клопотання.

Однак, таке порушення місцевим судом норм ст. 212 ЦПК України не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, оскільки така підстава не передбачена ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

В апеляційній скарзі відповідач не посилався на те, що він був повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду. Ба більше, у матеріалах справи містяться докази отримання ним судових повісток (рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, своєчасні заяви представників відповідача про їх участь у судових засіданнях у відповідні дати в режимі відео конференції).

В апеляційній скарзі не наведено взаємозв`язку між порушенням судом першої інстанції норм ст. 212 ЦПК України та неправильним, думку відповідача, вирішенням справи, а тому з цих підстав оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Стверджуване апелянтом порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення клопотання позивача про витребування доказів також не впливає на правильність рішення суду першої інстанції в цій справі, бо суд не застосовував під час вирішення справи стосовно відповідача, у якого суд ухвалою від 20.12.2022 витребував докази, положення ч. 8, ч. 10 ст. 84 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив такі порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи або які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не залежно від правильності вирішення справи по суті.

9.2.2.Щодо вирішення справи по суті спору

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.04.2023 в частинах відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання АО «Протас, Сорокін та партнери» видати йому трудову книжку із зазначенням дати звільнення, яка відповідатиме даті ухвалення рішення суду у цій справі, та винести відповідний наказ апелянтом фактично не оскаржується так, як у своїй апеляційній скарзі він не навів аргументів щодо неправильності рішення суду в цих частинах, а вимога апеляційної скарги про ухвалення нового судового рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог повністю, відповідає змісту рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог, в задоволенні яких суд відмовив.

Зогляду наце,а такожна те,що позивачрішення судупершої інстанціїне оскаржив,колегія суддівапеляційного суду,керуючись положеннямист.367ЦПК України,перевіряє законністьі обґрунтованістьоскаржуваного рішенняв частинахстягнення зАО «Протас,Сорокін тапартнери» накористь ОСОБА_2 6500грн заборгованості позаробітній платі,65881,66грн -середнього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні,1478,22грн -компенсації заневикористану відпустку,3000,00 грн компенсації за завдану моральну шкоду, 8000,00 грн компенсації витрати на професійну правничу допомогу.

Про заборгованість по заробітній платі.

Суд першої інстанції встановив, що місячний розмір заробітної плати ОСОБА_2 до звільнення з роботи, яке відбулося 28.02.2022, становив 6500,00 грн, що відповідає місячному розміру мінімальної заробітної плати, встановленому ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022.

Між сторонами по справі в суді першої інстанції не було спору стосовно розміру посадового окладу позивача.

Однак позивач посилався на те, що відповідач не сплатив йому заробітну плату за лютий місяць 2022 року в сумі 6500,00 грн.

Відповідач, заперечив проти позову й стверджував про відсутність заборгованості по заробітній платі, посилаючись на відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема вказував на те, що ним виплачена позивачу заробітна плата за лютий 2022 року в сумі 2394,28 грн. При цьому відповідач вказав, що ця сума є пропорційною фактично відпрацьованому позивачам часу, бо позивач припинив працювати 24.02.2022, про що сам вказав у позовній заяві.

Суд першої інстанції не дав оцінки аргументам відповідача та доказам на їх підтвердження, не навів мотивів відхилення цих аргументів.

Згідно з п. 6 розділу V «Надання та формування інформації з Реєстру застрахованих осіб» Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державногосоціального страхування,затвердженого постановоюПравління Пенсійногофонду Українивід 18.06.2014№ 10-1,за формоюдодатка 4до цьогоПоложення надаються дані про суму заробітку для нарахування пенсії застрахованої особи (Форма ОК-5).

Отже, у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 наведені відомості саме про нарахований дохід.

Тож наданий позивачем доказ Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_2 містить відомості про нараховану йому АО «Протас,Сорокін тапартнери» улютому 2022року заробітнуплатута сплачений страховий внесок, але не містить відомості про фактичну виплату йому нарахованої заробітної плати.

Відповідач, стверджуючи, що він виплатив ОСОБА_2 нараховану за лютий 2022 року заробітну плату в сумі 2394,28 грн, проте належних та достовірних доказів сплати до суду не надав.

З огляду на це, суд першої інстанції загалом правильно виходив з того, що відповідач не виконав свій обов`язок провести розрахунок зі звільненим працівником у день звільнення, бо не сплатив ОСОБА_2 нараховану заробітну плату за лютий 2022 року ні в день його звільнення з роботи, ні пізніше.

Доказів неможливості виконання цього обов`язку у строк, передбачений ст. 116 КЗпП України, зокрема внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, відповідач не надав.

Щодо розміру нарахованої відповідачем винагороди за виконувану ОСОБА_2 роботу у лютому 2022 року, то з урахуванням нормативного визначення заробітної плати, наведеного у ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці», колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апелянта про те, що оскільки з 24.02.2022 по день звільнення з роботи, 28.02.2022, позивач припинив виконувати обумовлену трудовим договором роботу, то й оплата його праці має здійснюватися пропорційно фактично відпрацьованому ним часу.

Підстав вважати, що в цей період мав місце вимушений прогул або вимушений простій немає.

Суд першої інстанції не звернув уваги на цей обґрунтований довід відповідача, який він виклав у відзиві на позов.

Оскільки у лютому 2022 року всього 20 робочих днів, з яких станом на 24.02.2022 ОСОБА_2 відпрацював 17 робочих днів, а розмірі його посадового окладу становить 6500,00 грн, то його заробітна плата за відпрацьований час мала становити: 6500 / 20 х 17 = 5525,00 грн.

Відповідач нарахував позивачу заробітну плату в сумі 2394,28 грн, не надавши обґрунтованих розрахунків цієї суми, а тому колегія суддів апеляційного суду відхиляє його доводи про відсутність заборгованості перед позивачем по невиплаченій заробітній платі на день звільнення, або про менший розмір заборгованості ніж той, який встановлено апеляційним судом у цій постанові.

Водночас колегія суддів апеляційного суду вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що розмір цієї заборгованості становить 6500,00 грн.

З огляду на таке, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити, зменшивши суму стягуваної заборгованості по заробітній платі з 6500,000 грн до 5525,00 грн.

Про грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки

Суд першої інстанції на підставі пояснень сторін у справі, зокрема письмових пояснень відповідача, які ним надані до суду як відповідь на ухвалу від 20.12.2022 про витребування доказів, встановив, що за час фактичної роботи в АО «Протас, Сорокін та партнери» ОСОБА_2 набув право на 16 днів щорічної оплачуваної відпустки з яких 5 днів відпустки він використав з 06.09.2021 по 10.09.2021 (Т. 1, а. с. 160 - 161).

Тому суд правильно розрахував, що відповідно до ч.1ст.83КЗпП України,яка кореспондуєтьсяз ч.1ст.24Закону України«Про відпустки», при звільненні з роботи відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу компенсацію за 11 днів невикористаної щорічної відпустки.

Навівши розрахунок середньої заробітної плати позивача для компенсації невикористаних днів щорічної відпустки, здійснений відповідно до п. 2, п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (у редакції на час припинення трудового договору сторін), та врахувавши, що 08.06.2022 відповідач сплатив позивачу грошову компенсацію у розмірі 619,28 грн, суд першої інстанції обґрунтовано визначив заборгованість відповідача в сумі 1478,22 грн та стягнув її.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач отримав грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки в сумі 619,28 грн не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки не спростовують обґрунтованих розрахунків, які навів суд у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Своїх розрахунків відповідач не надав, а його твердження про те, що середня заробітна плата ОСОБА_2 становила 48,08 грн на день суперечить обставинам цієї справи.

Про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 вказала: «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

У п. 7.42. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 зазначено: «зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача».

Одним з основних принципів цивільного судочинства, передбачених ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є диспозитивність. Суть цього принципу полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

За змістом ч. 3 ст. 49 ЦПК України саме позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, ніхто крім позивача, зокрема суд, не має права змінювати предмет або підстави позову.

Зі змісту позовної заяви та пізніших заяв позивача про зміну розміру позовних вимог вбачається, що ні предмет, ні підстави позову він не змінював в суді першої інстанції.

Подана позивачем до суду позовна заява є чіткою і структурованою, сформульовані ним позовні вимоги не містять матеріально-правової вимоги про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Натомість позивач вимагав стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Цю свою вимогу він обґрунтовував тим, що після звільнення його з роботи відповідач не повернув йому трудову книжку, а також нормами ст. 47,у редакції, яка діяла до внесення в них змін Законом України від 05.02.2021 № 1217-ІХ, постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників».

Суд не врахував, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є.

Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

Суд першої інстанції не дотримався принципу диспозитивності, на власний розсуд змінив в цій частині предмет та підстави позову, стягнувши з відповідача на підставі ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно ж позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обумовленого затримкою видачі трудової книжки, то суд першої інстанції у мотивувальній частині свого рішення дійшов висновку, що у зв`язку з набранням з 10.06.202 чинності Закону України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо облікутрудової діяльностіпрацівника велектронній формі»від 05.02.2021№ 1217-IX відповідач немає передпозивачем такоговідповідного обов`язку,а чиннийКЗпП України не містить норм, які б встановлювали відповідальність роботодавця за затримку видачі трудової книжки звільненому працівнику.

Тож суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу трудову книжку з записом про звільнення, а також фактично обґрунтував відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невидачею трудової книжки, хоча в резолютивній частині свого рішення цю вимогу позивача підмінив середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач рішення суду не оскаржив.

Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення про вимогу, яку позивач не заявляв, але не зазначив в резолютивній частині рішення щодо відмови в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробіткуза часвимушеного прогулу,хоча відповіднімотиви виклаву своємурішенні,то оскаржуване рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Про моральну шкоду.

У п.13постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31.03.1995«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» роз`яснено,що відповіднодо ст.237 1 КЗпП України (набрав чинності з 13.01.2000) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Занаявності порушенняправ працівникау сферітрудових відносин(незаконногозвільнення абопереведення,невиплати належнихйому грошовихсум тощо),що спричинилиморальні стражданняпрацівника івимагають віднього додатковихзусиль дляорганізації свогожиття,відшкодування моральноїшкоди напідставі ст.237 1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Суд першої інстанції встановив, що з вини відповідача були порушені законні права позивача на оплату праці та компенсацію за дні невикористаної відпустки, а також право на своєчасне отримання належних йому при звільненні сум, що спричинило моральні страждання позивача та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши всі елементи деліктного правовідношення, суд присудив справедливу компенсацію за завдану позивачу моральну шкоду.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильність встановлення місцевим судом обставин заподіяння шкоди та обґрунтованих висновків, які зробив суд.

Про строк звернення до суду.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє аргумент апелянта про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень ч. 2ст. 233 КЗпП України, ст. ст.1,12 Закону № 108/95-ВРКонституційний Суд України вказав: «Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у п. 4 ч. IЄвропейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованоїЗаконом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст. 12Закону, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться уст. 94 Кодексуі ст. 1Закону, та гарантовані державою виплати, передбачені у ст. 12 Закону.

[…]Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним участині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат».

Однією з гарантій в оплаті праці, які передбачені ст. 12 Закону України «Про оплату праці» є оплата щорічних відпусток.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, позивача не був обмежений будь-яким строком у зверненні до суду з такими вимогами.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди застосовується строк, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Крім того, застосовуванню підлягає п. 1 Глави ХІХ КЗпП України згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211(із наступними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, який був відмінений згідно з постановою КабінетуМіністрів Українивід 27.06.2023№ 651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України.

Таким чином, станом на день звернення ОСОБА_2 до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди строк (20.10.2022), встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, ним не пропущений.

Про розподіл судових витрат.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що заявлена позивачем до компенсації сума втрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною через завищення витрат часу на виконану адвокатом роботу та обсягу такої роботи.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3ст. 141 ЦПКУкраїни при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач заявив клопотання про компенсацію його витрат на професійну правничу допомогу, яку йому надавала адвокат Данилюк Н. В., в сумі 40000,00 грн.

Відповідач подав до суду клопотання про зменшення розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність зі складністю справи, ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт

Суд першої інстанції врахував доводи відповідача, а також, що позов ним задоволено частково, тож зменшив розмір компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу до 8000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовуються правильність висновку в цій частині.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги Адвокатського об`єднання «Протас, Сорокін та партнери» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.04.2023 в частині стягнення з Адвокатського об`єднання «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі змінити, зменшивши суму стягуваної заборгованості з 6500,000 грн до 5525,00 грн.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.04.2023 в частині стягнення з Адвокатського об`єднання «Протас, Сорокін та партнери» на користь ОСОБА_2 65881,66 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, в задоволенні вимог ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до Адвокатського об`єднання «Протас, Сорокін та партнери» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 23.04.2024.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

О. І. Чельник