Постанова

від 17.04.2024 по справі 490/5241/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 490/5241/19

провадження № 61-8165св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіпроград», Департамент державної виконавчої служби, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та скасування арешту на майно,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 03 березня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Бочкарьовою А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 564, яким звернуто стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гипроград» (далі - ТОВ «Гипроград») на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») в розмірі 2 119 513,20 доларів США, що еквівалентно 16 930 883,40 грн, шляхом звернення стягнення на таке майно: нежитловий об`єкт, який складається з: літера «А-5» - адмінбудівля загальною площею 894,1 кв. м; літера «Б» - гаражний бокс загальною площею 96,0 кв. м; літера «В-2» - прохідна загальною площею 31,5 кв. м, № 1 - покриття; №№ 22, 21 - огорожа, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зняти арешт з нерухомого майна, яке складається з: літера «А-5» - адмінбудівля загальною площею 894,1 кв. м; літера «Б» - гаражний бокс загальною площею 96,0 кв. м; літера «В-2» - прохідна загальною площею 31,5 кв. м, № 1 - покриття; №№ 22, 21 - огорожа, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови від 05 квітня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 03 березня 2012 року приватним нотаріусом КМНО Бочкарьовою А. В. у рахунок погашення його заборгованості в сумі 2 119 513,20 доларів США вчинено виконавчий напис № 564, яким звернуто стягнення на належний ТОВ «Гипроград» нежитловий об`єкт на АДРЕСА_1 , який складається з: адмінбудівлі під літерою «А-5» площею 894,1 кв. м; гаражного боксу - літера «Б» площею 96 кв. м; прохідної - літера «В-2» площею 31,5 кв. м; покриття № 1; огорожі №№ 21, 22.

На підставі вказаного виконавчого напису державним виконавцем 05 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, у межах якого того ж дня було накладено арешт на вищезазначене майно та розпочато виконавчі дії.

Виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню, оскільки ні він, ні іпотекодавець не отримували повідомлення про дострокове повернення кредиту та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є порушенням статті 35 Закону України «Про іпотеку»; іпотекодавець та кредитор є юридичними особами, а відносини між ними врегульовано іпотечним договором.

Зазначення у виконавчому написі періоду стягнення заборгованості з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року є порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат», якою встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо з дня виникнення права вимоги у відносинах між підприємствами, установами та організаціями минуло не більше одного року; розмір пені у виконавчому написі нотаріуса розраховано із порушенням вимог частини шостої статті 232 ГК України та поза межами позовної давності, отже заборгованість у виконавчому написі не є безспірною; нарахування у виконавчому написі пені у іноземній валюті не передбачено діючим законодавством; визначення пені у іноземній валюті свідчить про відсутність безспірності вимог в частині сплати пені.

Також вказував на те, що про порушення своїх прав він дізнався у квітні 2019 року після відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса. До вказаної дати ніяких повідомлень від банку щодо можливого вчинення виконавчого напису нотаріусом ні він, ні ТОВ «Гипроград» не отримували.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Центральний районний суд міста Миколаєва рішенням від 18 липня 2022 року позов задовольнив частково.

Визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 03 березня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом КМНО Бочкарьовою А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 564, яким звернуто стягнення заборгованості з ТОВ «Гипроград» на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» в розмірі 2 119 513,20 доларів США, що еквівалентно 16 930 883,40 грн, шляхом звернення стягнення на таке майно: нежитловий об`єкт, який складається з: літера «А-5» - адмінбудівля загальною площею 894,1 кв. м; літера «Б» - гаражний бокс загальною площею 96,0 кв. м; літера «В-2» - прохідна загальною площею 31,5 кв. м, № 1 - покриття; №№ 22, 21 - огорожа, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні позову в іншій частині відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Визнаючи таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, місцевий суд виходив з того, що сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П не є безспірною та не може бути стягнута на підставі виконавчого напису шляхом звернення стягнення на нерухоме майно; звертаючись до суду у 2009 році із позовом про стягнення заборгованості за означеними вище кредитними договорами, відповідач відповідно до статті 1050 ЦК України втратив право нараховувати проценти після цієї дати.

Позивач звернувся до суду у межах позовної давності, тобто з моменту, коли його майнове право було порушене та підлягало захисту у судовому порядку, а саме з моменту, коли він дізнався про існування оспорюваного виконавчого напису та ознайомився з його змістом в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, тобто з дня ознайомлення його представником з матеріалами цього виконавчого провадження на початку 2019 року.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зняття арешту з майна, місцевий суд виходив з того, що ця позовна вимога є передчасною та не відповідає належному способу захисту порушеного права.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Міжнародний резервний банк» задовольнив частково. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2022 року в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Бочкарьової А. В. від 03 березня 2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 564, та в частині розподілу судових витрат скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом КМНО Бочкарьовою А. В. з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною, що свідчить про доведеність позовних вимог ОСОБА_1

ОСОБА_1 був присутнім та поставив свій підпис у акті опису та арешту майна, який складено 13 серпня 2012 року державним виконавцем при примусовому виконанні спірного виконавчого напису від 03 березня 2012 року, що є беззаперечним доказом про обізнаність позивача про вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на належне ТОВ «Гипроград» на праві власності нерухоме майно. Проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся тільки у червні 2019 року, тобто з пропуском строку, визначеного статтею 257 ЦК України, не надавши доказів поважності причин його пропуску.

Рішення місцевого суду в частині вирішення позовної вимоги про скасування арешту майна в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому і не переглядалося апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Мотельчук Ю. І. у червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального прав, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), та у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 752/11645/19 (провадження № 61-18953св21), згідно з якими для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Саме з часу реєстрації за ТОВ «Гипроград» в листопаді 2018 року права власності на спірний нежитловий об`єкт та відкриття у квітні 2019 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 про звернення стягнення на зазначений об`єкт на підставі спірного виконавчого напису у ОСОБА_1 з`явилася підстава для звернення до суду із вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Лише після ознайомлення із змістом оспорюваного виконавчого напису в 2019 році де зазначені усі складові суми боргу (розмір нарахованих відсотків та пені), а також період їх стягнення, ОСОБА_1 довідався про протиправність нарахованих сум та порушення своїх прав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Міжнародний резервний банк» у липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Позивач був присутнім та поставив свій підпис у акті опису та арешту майна, який складено 13 серпня 2012 року державним виконавцем при примусовому виконанні спірного виконавчого напису, що є беззаперечним доказом про обізнаність позивача про вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на належне ТОВ «Гипроград» на праві власності нерухоме майно. Проте, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся тільки у червні 2019 року, тобто з пропуском строку, визначеного статтею 257 ЦК України, не надавши доказів поважності причин його пропуску.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 06 липня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Центрального районного суду міста Миколаєва.

Справа № 490/5241/19 надійшла до Верховного Суду 31 липня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 квітня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ТОВ «Гипроград» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О. М., за умовами якого товариство погодилося стати майновим поручителем за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1 на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року з граничним лімітом кредитування у сумі 2 400 000 доларів США.

Відповідно до пункту 3 договору іпотеки предметом іпотеки є нежитловий об`єкт на АДРЕСА_1 , який складається з адмінбудівлі під літерою «А-5» площею 894,1 кв. м, гаражного боксу літера «Б» площею 96 кв. м, прохідної літера «В-2» площею 31,5 кв. м, покриття під № 1 та огорож під №№ 21, 22, що належав на праві власності ТОВ «Гипроград».

Судами з повідомлення-вимоги банку до ОСОБА_1 від 08 грудня 2008 року, яка була отримана позичальником у цей же день, встановлено, що ЗАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» повідомив ОСОБА_1 , що останній прострочив сплату процентів за користування кредитом за вересень і жовтень 2008 року, внаслідок чого станом на 08 грудня 2008 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 2 459 538,60 доларів США, яка складається з строкової заборгованості за кредитом в сумі 2 400 000 доларів США, процентів за користування кредитом у сумі 54 900 доларів США та пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом у сумі 4 638,60 доларів США. Позичальнику було запропоновано в строк не пізніше 30 календарних днів з дня отримання такого повідомлення-вимоги сплатити банку заборгованість за кредитом та достроково повернути кредит; попереджено, що у випадку невиконання ним цієї вимоги, банк зверне стягнення на вищевказане іпотечне майно та звернеться до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.

26 лютого 2009 року банком на адресу ТОВ «Гипроград» було направлено повідомлення-вимогу, яка була отримана представником майнового поручителя 05 березня 2009 року, згідно з якою банк повідомив товариство про наявність кредитної заборгованості у ОСОБА_1 , яка станом на 25 лютого 2009 року складає 2 541 570 доларів США. Крім того, банк вимагав з майнового поручителя дострокового повернення повної суми заборгованості у строк не пізніше 30 календарних днів з дня отримання такого повідомлення-вимоги. Повідомив, що у випадку невиконання вимоги банк зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису чи іншим способом, передбаченим законодавством.

Шевченківський районний суд міста Києва заочним рішенням від 20 жовтня 2010 року у справі № 2-8499/10 позов ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнив.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитами в сумі 2 729 284,80 доларів США, що еквівалентно 20 788 416,46 грн, та в сумі 15 008 533,52 грн.

ОСОБА_1 17 листопада 2010 року звертався до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про перегляд заочного рішення.

Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 29 грудня 2010 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.

21 жовтня 2011 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Бєлозьоровим О. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання вказаного заочного рішення.

Київський апеляційний суд постановою від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року скасував та прийняв нову постанову.

Позов ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнив частково.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 400 000 доларів США.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» загальну заборгованість за кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 12 610 000 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість за процентами за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 88 200 доларів США та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 35 854,42 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість за процентами за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 844 528,11 грн та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією 69 494,20 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд постановою від 05 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Касаційну скаргу АТ «Сбербанк», яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнив частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_1 про стягнення загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року у розмірі 2 400 000 доларів США та стягнення загальної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року у розмірі 12 610 000 грн залишив без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у частині позовних вимог ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США, за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року та стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, та у частині позовних вимог ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_2 про стягнення загальної заборгованості у розмірі 2 400 000 доларів США; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США, за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року, та стягнення загальної заборгованості у розмірі 12 610 000 грн; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, скасував та передав справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Київський апеляційний суд постановою від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2010 року в частині вирішення позовних вимог АТ «Дочірній банк Сбербанк Росії» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США, за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року та стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, та у частині позовних вимог АТ «Дочірній банк Сбербанк Росії» до ОСОБА_2 про стягнення загальної заборгованості у розмірі 2 400 000 доларів США; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 264 600 доларів США; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 64 684,80 доларів США, за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року, та стягнення загальної заборгованості у розмірі 12 610 000 грн; процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1 927 660,20 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 470 873,32 грн, за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року, та ухвалив в цій частині нове рішення.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Дочірній банк Сбербанк Росії» заборгованість за процентами за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 54 900 доларів США, заборгованість за пенею за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 34 139,17 грн, заборгованість за процентами за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 399 316,70 грн, заборгованість за пенею за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року станом на 08 грудня 2008 року в сумі 33 738,88 грн.

Верховний Суд постановою від 10 листопада 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи відмовив. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звернення до Науково-консультативної ради при Верховному Суді відмовив. У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовив. Касаційну скаргу АТ «Сбербанк» задовольнив частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у частині стягнення солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сбербанк» заборгованості за процентами за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П станом на 08 грудня 2008 року в сумі 54 900,00 доларів США, за пенею в сумі 34 139,17 грн, заборгованості за процентами за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 08 грудня 2008 року в сумі 399 316,70 грн, за пенею - в сумі 33 738,88 грн скасував та ухвалив в цій частині нове рішення.

Стягнув із ОСОБА_2 солідарно із ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» загальну заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року у розмірі 2 400 000 доларів США. Стягнув із ОСОБА_2 солідарно із ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» загальну заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року у розмірі 12 610 000 грн. Стягнув солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сбербанк» заборгованість за процентами за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії від 03 квітня 2008 року № 04-В/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року у розмірі 88 200 доларів США та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 41 344,61 грн.

Стягнув солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сбербанк» заборгованість за процентами за користування кредитною лінією за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року у розмірі 844 582,14 грн та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 39 054,87 грн.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишив без змін.

Вказаними судовими рішення встановлено, що ОСОБА_1 був ознайомлений 08 грудня 2008 року із повідомленням-вимогою банку про необхідність погашення його заборгованості перед банком та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, належний ТОВ «Гипроград».

Приватним нотаріусом КМНО Бочкарьовою А. В. 03 березня 2012 року вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 564, яким звернуто стягнення на нерухоме майно, вказане у договорі іпотеки від 03 квітня 2008 року, а саме на нежитловий об`єкт на АДРЕСА_1 , який складається з адмінбудівлі під літерою «А-5» площею 894,1 кв. м, гаражного боксу під літерою «Б» площею 96 кв. м, прохідної під літерою «В-2» площею 31,5 кв. м, покриття під № 1 та огорож під №№ 21, 22, що належав на праві власності ТОВ «Гипроград», на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» для погашення частини заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П від 03 квітня 2008 року в розмірі 2 119 513,20 доларів США, що станом на 15 лютого 2012 року еквівалентно 16 930 883,40 грн, яка складається з процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року у сумі 870 300 доларів США, що еквівалентно 6 952 043,43 грн; пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки у розмірі 873 600 доларів США, що еквівалентно 6 978 404,16 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки у сумі 375 613,20 доларів США, що еквівалентно 3 000 435,80 грн. Строк, за який провадилося стягнення з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року.

25 квітня 2012 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо виконання виконавчого напису нотаріуса.

13 серпня 2012 року іпотечне майно за адресою: АДРЕСА_1 було описано державним виконавцем та передано на відповідальне зберігання ОСОБА_1 , який є співзасновником ТОВ «Гипроград».

21 червня 2018 року державним виконавцем виконавчий документ був повернутий стягувачу через відсутність у боржника майна.

05 квітня 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савкою Л. О. після повторного звернення стягувача відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису.

Того ж дня, постановою державного виконавця накладено арешт на вищезазначене майно.

Крім того апеляційним судом встановлено, що як позивач, так і майновий поручитель отримували повідомлення-вимогу банку про усунення порушень за кредитним договором та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку відмови усунути порушення кредитного договору, що підтверджується особистим підписом 08 грудня 2008 року ОСОБА_1 , який є позичальником за кредитним договором і співзасновником майнового поручителя ТОВ «Гипроград», а також підписом 05 березня 2009 року представника ТОВ «Гипроград».

Між тим, безспірності вимог банком доведено не було, оскільки він не врахував, що направивши повідомлення-вимогу від 08 грудня 2008 року про дострокове повернення повної суми заборгованості у строк не пізніше 30 календарних днів, він змінив строк дії кредитного договору на 07 січня 2009 року, а тому з вказаної дати втратив право на нарахування процентів та пені.

Зміст виконавчого напису свідчить, що строк стягнення становив з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року, що доводить відсутність безспірності вимог банку.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно із підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів), для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, додаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що як позивач, так і майновий поручитель отримували повідомлення-вимоги банку про усунення порушень за кредитним договором та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку відмови усунути порушення кредитного договору, що підтверджено особистим підписом 08 грудня 2008 року ОСОБА_1 , який є позичальником за кредитним договором і співзасновником майнового поручителя ТОВ «Гипроград», а також підписом 05 березня 2009 року представника ТОВ «Гипроград», банк не довів безспірності вимог, а зміст виконавчого напису свідчить, що строк стягнення становив з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року, що доводить відсутність безспірності вимог банку, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не додержався вимог закону, а саме не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню, чим порушив Закон України «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Разом з тим, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що АТ «Міжнародний резервний банк», заперечуючи проти позову, просило застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Встановивши, що ОСОБА_1 був присутнім та поставив свій підпис у акті опису та арешту майна, який складено 13 серпня 2012 року державним виконавцем при примусовому виконанні спірного виконавчого напису від 03 березня 2012 року, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що це є беззаперечним доказом про обізнаність позивача про вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на належне ТОВ «Гипроград» на праві власності нерухоме майно.

Проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся тільки у червні 2019 року, тобто з пропуском строку, визначеного статтею 257 ЦК України, не надавши доказів поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, проте до суду з цим позовом він звернувся лише у червні 2019 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 490/5763/19 (провадження № 61-11655св23).

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), та у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 752/11645/19 (провадження № 61-18953св21), суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виклала висновок про те, що … [суд взагалі не надав жодної оцінки документам на підтвердження безспірності заборгованості, не перевірив факт надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, не перевірив дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису всіх вищезазначених вимог закону. Більш того, в матеріалах справи узагалі відсутній примірник кредитного договору, а суд не встановив, на яку суму, строк та на яких умовах його було видано].

У постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, виклав правовий висновок про те, що … [суд апеляційної інстанції правильно не взяв до уваги доводів прокурора про звернення до суду з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння товариства із дотриманням позовної давності з огляду на те, що останнє стало власником спірної земельної ділянки згідно з договором купівлі-продажу лише 20 лютого 2017 року. Право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула з володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави. Тому початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині витребування на користь держави спірної земельної ділянки у зв`язку зі спливом позовної давності].

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2022 року у справі № 752/11645/19 (провадження № 61-18953св21), залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, виклав правовий висновок про те, що … [суди, встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачами не пропущено позовну давність, про застосування якої заявлено банком, оскільки про існування оспорюваного виконавчого напису нотаріуса вони довідалися лише у травні 2019 року, після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Відповідачем цей факт належними та допустимими доказами не спростовано, тому безпідставними є посилання касаційної скарги на те, що позивачам раніше було відомо про існування спірного виконавчого напису нотаріуса].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судом апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми ЦК України.

Інші доводи заявника стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Рішення місцевого суду в частині вирішення позовної вимоги про скасування арешту майна в апеляційному порядку не переглядалося, тому і не може предметом перегляду Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіпроград», Департамент державної виконавчої служби, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров