Постанова

від 20.03.2024 по справі 368/945/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2024 року місто Київ

справа №368/945/19

провадження№22-ц/824/4661/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 )

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Переселенське - К"

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_1

на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 5 липня 2023 року та додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року, ухвалені у складі судді Іванюти Т.Є.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2019 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ПСП «Переселенське-К», в який просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року, який зареєстровано реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області за № 12027216 від 29 березня 2014 року, з моменту його укладення; витребувати з незаконного володіння відповідача земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 7,36 га, кадастровий номер - 3222282000:06:001:0004, яка розташована на території Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області та передати її позивачу.

Позов обґрунтовано тим, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення , площею 7,36 га, кадастровий номер: 3222282000:06:001:0004, яка розташована на території Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

Як стало відомо позивачці у серпні 2017 року, групою осіб, а саме посадовими особами відповідача, у 2014 році незаконно захоплено земельну ділянку сільськогосподарського призначення шляхом підроблення (фальшування) та приховування договору оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року, який було зареєстровано реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області № 12027216 від 29 березня 2014 року. Строк договору становив 5 років, тобто зі строком дії до 29 березня 2019 року. Про існування факту незаконного захоплення земельної ділянки та даного підробленого договору позивачці стало відомо тільки в середині серпня 2017 року. Після отримання на руки в серпні 2017 році договору, позивачка виявила ознаки його підроблення, про ще свідчить, зокрема зазначення в преамбулі оспорюваного договору паспортні дані невідомої особи; ні договір, ні додаток до договору, ні акт визначення меж, ні акт прийму-передачі позивач не підписувала. Крім того, зазначає позивач, що 25 лютого 2014 року в дату так «названого «підписання» договору вона проживала в м.Києві та потребувала невідкладного медичного лікування.

Посилаючись на зазначені обставини, просила позов задовольнити.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про збільшення позовних вимог, в який просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року, який зареєстровано реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області за № 12027216 від 29 березня 2014 року, з моменту його укладення; витребувати з незаконного володіння відповідача земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 7,36 га, кадастровий номер: 3222282000:06:001:0004, яка розташована на території Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області та передати її позивачу; стягнути з відповідача на користь позивача вартість користування земельною ділянкою у розмірі 355350,10 грн., 3% річних у розмірі 12415,11 грн., інфляційні збитки у розміру 53665,38 грн. та пеню 27477,87 грн., всього на загальну суму 448908,46 грн.

У заяві позивач зазначає про те, що використання відповідачем її земельної ділянки без її згоди, фактично є самовільним зайняттям земельної ділянки, за яке винна особа зобов`язана відшкодувати власнику земельної ділянки завдані збитки. Сума відшкодування за користування землею, яка повинна бути сплачена відповідачем може дорівнювати сумі, яка могла б бути отримана позивачем як орендна плата та може дорівнювати вартості зібраного урожаю. В розрахунок відшкодування позивачкою взяті нормативно-грошова оцінка за 2019 рік та вартість врожаю - озимої пшениці, зібраної відповідачем в 2019році з земельної ділянки позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Спадкоємцями ОСОБА_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, яка складається з земельної ділянки площею 7,3631 га, яка розташована на території Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 10 березня 2021 року замінено позивача ОСОБА_2 на правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 10 березня 2021 року залучено до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3 .

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про зміну предмету позовних вимог. У заяві просила визнати дії відповідача ПСП «Переселенське-К» неправомірними, такими, що порушували матеріальні права, свободи та інтереси позивача, захищені Законом, - з 29 березня 2019 року до серпня 2019 року - через самовільне набуття та самовільне використання її приватної земельної ділянки 7,36 га; з 25 лютого 2014 року по 29 березня 2019 року - через використання її приватної земельної ділянки 7,26 га без достатніх правових підстав. Стягнути з відповідача ПСП «Переселенське - П» на користь позивача вартість протиправного користування її приватною земельною ділянкою у розмірі 355350,10 грн., 3% річних у розмірі 12415,11 грн., інфляційні збитки у розміру 53665,38 грн. та пеню 27477,87 грн., всього на загальну суму 448908,46 грн.

Заяву обґрунтовано, тим, що вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 7,36 га та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року з моменту його укладення не є актуальними, оскільки земельна ділянка повернута позивачу та зникла реальна загроза повторного протиправного захоплення та протиправного використання відповідачем земельної ділянки позивачки.

Зважаючи на те, що позивач протягом всього часу використання відповідачем її приватної земельної ділянки 7,36 га, а саме з 25 лютого 2014 року до серпня 2019 року включно із періодом самовільного захоплення та самовільного використання - не отримувала оплати за користування її приватним дороговартісним майном, позивач має законне право на стягнення з відповідача коштів за протиправне користування її земельною ділянкою.

Сума відшкодування за самовільне захоплення та самовільне використання відповідачем приватної земельної ділянки позивачки з 29 березня 2019 року до серпня 2019 року, поза її волею, без будь-яких правових підстав, яка повинна бути сплачена відповідачем, має дорівнювати сумі, яка могла б бути отримана позивачем, і може дорівнювати вартості зібраного врожаю.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 5 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 , відмовлено.

Додатковим рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПСП "Переселенське-К" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19600 грн.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, в яких просила рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає про те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, є необ`єктивним та необґрунтованим. Позивачем було подана заява про зміну предмета позову, якою позивач змінила взагалі вимоги про визнання недійсним договору; витребування земельної ділянки, але рішення суду першої інстанції не відповідає змісту заяви позивача про зміну предмету позовних вимог.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував правові диспозиції ст.15 Закону України «Про оренду землі», ст.125,126 ЗК України, ст.654 ЦК України.

Суд першої інстанції, проігнорувавши документи та факти, наведені позивачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, помилково, в порушення матеріального та процесуального права, не визначив обставин цієї цивільної справи та не надав їм правової оцінки, а у підсумку виклав свою правову позицію, яка є необґрунтованою.

Крім того, позивачем подано апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якій вона просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог заяви ПСП «Переселенське-К» про ухвалення додаткового рішення. Вважає, що додаткове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заявлена відповідачем сума витрат на професійну правничу допомогу не є законною. Суд першої інстанції, постановляючи додаткове рішення, не надав належну правову оцінку доказам щодо фактично понесених витрат відповідача на оплатну правничу допомогу із застосуванням обману; не звернув уваги на малий обсяг наданих адвокатом оплатних послуг та виконаних робіт; не врахував незначну кількість виготовлених під час розгляду справи представником відповідача документів та їх зміст з елементами обману; не взяв до уваги винятково низьку якість виготовлених АО «Максименко і партнери» документів та наданих консультацій з погляду права.

У відзиві на апеляційну скаргу ПСП Переселенське просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. Також представник відповідача у відзиві на додаткове рішення просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

В судове засідання третя особа ОСОБА_3 не з`явилася, про розгляд справи була повідомлена, причини своєї неявки не повідомила.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Виграненко С.П. апеляційні скарги підтримали і просила рішення та додаткове рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Представник ОСОБА_1 пояснила, що заявлена до відшкодування сума є збитками позивача у виді упущеної вигоди.

Представник ПСП «Переселенське-К» адвокат Максименко Я.Л. просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 7,36га, кадастровий номер: 3222282000:06:001:0004, яка розташована на території Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

Між ОСОБА_2 та ПСП «Переселенське -К» було укладено договір оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року, який було зареєстровано Реєстраційною службою Кагарлицького району Київської області за № 12027216 від 29 березня 2014 року. Строк даного договору становив 5 років, тобто, зі строком дії до 29 березня 2019 року.

На виконання умов договору ОСОБА_3 , починаючи з 2014 року одержувала орендну плату у вигляді отримання збіжжя (зерна, цукру, олії), що стверджується відомостями та видатковими касовими ордерами на отримання грошових коштів. Також 29 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримала згідно видаткового касового ордеру орендну плату за 2017 рік грошовими коштами в сумі 29000 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договірні відносини між сторонами припинено, оскільки дія договору оренди закінчилася 29 березня 2019 року, а відповідач не прийняв пропозицію позивачки укласти договір обробітку земельної ділянки, тому в силу ст.215 ЦК України та з урахуванням того, що спірний договір виконувався сторонами, визнання його недійсним з моменту укладення є безпідставним.

Відповідач після закінчення строку дії договору оренди, здійснив всі можливі дії, спрямовані на фактичне повернення орендованої земельної ділянки, а саме виділило ділянку, встановивши обмежувальні знаки. В період з 29 березня 2019 року по 12 липня 2019 року позивачка не прибула до ПСП для фіксації факту належної передачі земельної ділянки шляхом підписання акту приймання передачі, а надісланий позивачу лист з відповідним актом був повернутий. Про факт повернення земельної ділянки було підтверджено листом ПСП Переселенське до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Горохуватської сільської ради.

З урахуванням того, що позивач знав про договір оренди, умови договору оренди виконувались обома сторонами договору, отримувалась орендна плата, велась переписка про збільшення орендної плати, підписувала додаткову угоду про обробіток земельної ділянки, відповідно встановлення факту самовільного користування відповідачем спірною земельною ділянкою не знайшло свого підтвердження.

Додатковим рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПСП "Переселенське - К" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19600 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Предметом спору у цій справі є відшкодування збитків (упущеної вигоди) за самовільне захоплення та самовільне використання відповідачем без достатніх правових підстав належної позивачеві земельної ділянки за період з 25 лютого 2014 року до серпня 2019 року.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державний контроль а використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком ді, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки ( п. «д» ч.1 ст.156 ЗК України).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів.

Відповідно до п.3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначення у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Судом установлено, що ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3222282000:06:001:0004, площею 7,36 га, яка розташована а території Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

25 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ПСП «Переселенське-К» був укладений договір оренди земельної ділянки 3222282000:06:001:0004. Сторони погодили строк дії договору 5 років від дати його реєстрації в установленому законодавством порядку. Право оренди земельної ділянки за ПСП «Переселенське-К» було зареєстровано 29 березня 2014 року.

29 грудня 2017 року між ОСОБА_2 , від імені якої і в інтересах якої діяла ОСОБА_1 , та ПСП «Переселенське - К» була укладена угода про внесення змін до договору оренди землі від 25 лютого 2014 року , відповідно до умов якої сторони домовилися п.4.1 договору оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року викласти в наступній редакції: щорічна орендна плата за користування земельною ділянкою 29000 грн. Інші умови договору, не змінені даною або іншою угодою, діють у первісній редакції. Дана угода набуває чинності з моменту підписання і є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року, державна реєстрація якого проведена реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 29 березня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В 2019 року у зв`язку з закінченням строку дії договору правовідносини між сторонами припинилися.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також у сі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

За ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» ( у редакції, чинній на дату укладення договору) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі: об`єкт оренди (кадастровий номер, розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку їх внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) одо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Установлено, що договір оренди, додаток № 1 до договору оренди земельної ділянки, акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду, акт про визначення меж земельної ділянки та передачу орендарю на зберігання межових знаків в межах Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області були підписаний ОСОБА_2 та представником ПСП «Переселенське-К» 25 лютого 2014 року.

Посилання позивача на те, що підпис у договорі від імені ОСОБА_2 останній не належить, є недоведеними.

Стороною позивача на підтвердження цих обставин наданий висновок спеціаліста № 14 від 19 квітня 2019 року.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронним доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Висновок спеціаліста не є засобом доказування у справі, такий висновок не є самостійним джерелом доказів, яким є висновок експерта.

Відтак, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у ОСОБА_2 волевиявлення на укладення договору оренди з ПСП «Переселенське -К», сам по собі висновок спеціаліста не підтверджує тих обставин, на які посилається позивач.

Посилання позивача на те, що в договорі оренди невірно зазначено номер і серія паспорта ОСОБА_2 також не свідчить про те, що договір ОСОБА_2 не був укладений.

Крім того, подальша поведінка сторін договору оренди підтверджує існування між сторонами договірних відносин.

Так, протягом 2014-2017 років ОСОБА_2 отримувала орендну плату, цукор, пшеницю, олію, кукурудзу. В 2014 році ОСОБА_2 виплачено орендну плату в сумі 8297,50 грн., в 2015 році видано 300 кг цукру, 2000 кг пшениці, 40 л олії, 2000 кг. кукурудзи; в 2016 році виплачено 3500 грн. орендної плати, 2000 кг. Кукурудзи, 2000 кг пшениці, 40 л олії, 300 кг цукру. Дані обставини підтверджуються відомостями, в яких містить підпис ОСОБА_2 , а також видатковими касовими ордерами ( а.с. 241-248 т.1, т.2 а.с.1-11а).

В 2017 році 29 грудня між ОСОБА_2 , від імені якої і в інтересах якої діяла ОСОБА_1 , та ПСП «Переселенське - К» була укладена угода про внесення змін до договору оренди землі від 25 лютого 2014 року, якою сторони погодили розмір орендної плати. Факт отримання орендної плати в сумі 29000 грн. ОСОБА_1 , яка на той час діяла від імені ОСОБА_2 , підтверджується видатковим касовим ордером від 29 грудня 2017 року, в якому значиться як підстави виплати: орендна плата за 2017 рік, а також міститься підпис ОСОБА_1 (а.с.12 т.2). Отже зазначені реквізити, які містяться в тексті видаткового касового ордеру спростовують позицію позивача про те, що грошові кошти у розмірі 29000 грн. це гарантійний страховий платіж.

Таким чином, факт укладення угоди про внесення змін до договору оренди землі від 29 грудня 2017 року підтверджує визнання позивачем існування договору оренди землі від 25 лютого 2024 року, до якого було внесено зміни підписаною угодою.

Оскільки зазначені в угоді від 29 грудня 2017 року зміни стосуються зміни в зобов`язанні, які виникли на підставі договорі оренди від 25 лютого 2014 року, і жодним чином не відносяться до речового права, яким є право оренди, яке підлягало державній реєстрації, угода про внесення змін до договору оренди землі не підлягала державній реєстрації. Відтак, посилання позивача на те, що оскільки угода по внесенню змін до договору не зареєстрована, вона не може підтверджувати факт укладення договору 25 лютого 2014 року, і є окремим договором, є необґрунтованими.

Посилання позивача на те, що про самовільне використання відповідачем земельної ділянки свідчать домовленості, яких сторони досягли в 2017 році, щодо компенсації відповідачем збитків ОСОБА_2 за самовільне використання її земельної ділянки, у зв`язку з чим спільно стороною позивача та відповідача був розроблений спеціальний компенсаційний договір про надання послуг з обробітку землі, відмінний від оренди (під гарантоване виконання якого відповідач сплатив гарантійний страховий платіж в розмірі 29000 грн.), жодним чином не спростовують укладення між сторонами 25 лютого 2014 року договору оренди, до якого 29 грудня 2017 року були внесені зміни, в рамках якого відповідач і виконував свої зобов`язання.

Договір про надання послуг з обробітку землі між сторонами підписаний не був, відтак і умови його виконуватися не могли.

За таких обставин, наявні підстави вважати, що договір оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року був укладений ОСОБА_2 , яка передала ПСП «Переселенське - К» свою земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3222282000:06:001:0004, площею 7,36 га, яка розташована а території Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області, в оренду.

Отже, оскільки власником земельної ділянки ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, відсутні підстави вважати, що відповідач ПСП «Переселенське» самовільно набуло та самовільно використовувало земельну ділянку.

Крім того, відсутні підстави вважати, що з 28 березня 2019 року, сплив п`ятирічного строку оренди, відповідач без достатньої правової підстави використовував земельну ділянку, належну позивачу.

Відповідно до п.7.1 договору оренди земельної ділянки від 25 лютого 2014 року після припинення дії договору орендар за актом приймання-передачі на протязі 15 днів повертає орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після закінчення дії договору оренди позивач звернулася до відповідача з вимогою підписати акт приймання передачі земельної ділянки, а відповідач їй відмовив, або вчиняв дії, які перешкоджали його підписанню, позивачем у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.

12 липня 2019 року ПСП «Переселенське -К» звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Гороховатської сільської ради Кагарилцького району Київської області для фіксації факту повернення земельної ділянки, засвідчення наявності обмежувальних знаків, що дозволяють візуально виділити земельну ділянку позивача від інших земельних ділянок, що обробляються відповідачем.

Факт наявності станом на весну-літо 2019 року пшениці, якою відповідач засіяв земельну ділянку позивача восени 2018 року в період дії договору оренди, не дає підстав вважати, що відповідач самовільно набув та самовільно використовував земельну ділянку, право власності на яку в порядку спадкування отримали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по частки, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 листопада 2020 року (а.с.111 т.2).

Особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування ( ч.1 ст.22 ЦК України).

Згідно з п.2 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Встановивши, що використання відповідачем земельної ділянки здійснювалось на підставі договору оренди, факту самовільного користування відповідачем спірною земельною ділянкою судом не встановлено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди через недоведеність такого елементу як протиправність поведінки відповідача.

Вимог щодо стягнення орендної плати за 2018, 2019 року позивачкою ОСОБА_1 заявлено не було.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції розглянув справу, не врахувавши заяву позивача ОСОБА_1 про зміну предмета позову, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції саме в межах позовних вимог, які були викладені ОСОБА_1 в заяві, яка датована 10 листопада 2021 року, а в суді зареєстрована 17 листопада 2021 року, розглянув справу.

Окремо слід зазначити, що оскільки незаконності користування відповідачем земельною ділянкою, що належала позивачці не встановлено, тому висновки Європейського Суду з прав людини у справі "Віра Довженко проти України" (заява № 26646/07 від 15 січня 2019 року не підлягають врахуванню.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Що стосується апеляційної скарги на додаткове рішення Кагарлицького районного суду м.Києва від 20 вересня 2023 року, то в цій частині суд зазначає наступне.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходів із того, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу підтверджені та доведені, витрати відповідача відповідають розумності їхнього розміру, є дійсні та необхідні, відповідачем дотриманий порядок подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

Проте, з такими висновками повністю погодитись не можна, зважаючи на наступне.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Судом установлено, що ПСП «Переселенське-К» 28 січня 2019 року уклало з АО «Максименко і Партнери» договір про надання юридичних послуг. Фактичне понесення відповідачем судових витрат відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19600 грн. підтверджується копією договору «Про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) №б/н від 28 січня 2019 року.

Актом № 1 від 16 вересня 2019 року пройму-передачі наданих послуг за договором «Про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) б/н від 28 січня 2019 року із додатками до акту; звітом по виконаних роботах за період з 11 вересня 2019 року до 16 вересня 2019 року, розрахунком вартості правової допомоги за період з 11 вересня 2019 року 11 вересня 2019 року до 16 вересня 2019 року підтверджується, що адвокатом Максименко Я.О. на ви конання умов договору адвокатом було надано правову допомогу на загальну вартість 1600 грн.

Платіжною інструкцією № 1076 від 10 липня 2023 року кошти в сумі 1600 грн. перераховані ПСП «Переселенське-К».

Згідно додаткової угоди № 1 від 3 січня 2020 року до договору «Про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) № б/н від 28 січня 2019 року збільшено розмір оплати за годину роботи адвоката та затверджено його в розмірі 2000 грн. за годину.

Актом № 2 від 4 жовтня 2021 року прийму-передачі наданих послуг за договором «Про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) б/н від 28 січня 2019 року із додатками до акті: звітом по виконаних роботах за період з 24 січня 2019 року до 4 жовтня 2021 року, розрахунком вартості правової допомоги за період з 24 січня 2020 року до 4 жовтня 2021 року було визначено, що правова допомога надана тривалістю 9 годин, що включає ознайомлення з заявою позивача, додатковими поясненнями, надіслання адвокатських запитів та подання клопотання. Також адвокат Максименко Я.О. приймав участь в судових засіданнях.

Платіжною інструкцією № 1077 від 10 липня 2023 року гроші в сумі 18000 грн. перераховані ПСП «Переселенське-К».

До суду першої інстанції ОСОБА_1 , подала клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ПСП «Переселенське-К про стягнення з ОСОБА_1 19600 грн на професійну правничу допомогу, клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не врахував, такому клопотанню у рішення суду оцінки не надав.

Колегія вважає, що наявні підстави для зменшення суми витрат, які заявлені відповідачем до стягнення, з 19600 грн. до 5000 грн., з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих відповідачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, а також фінансового стану учасників справи..

За таких обставин, додаткове рішення підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 5 липня 2023 року залишити без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 5 липня 2023 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року змінити, зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу, яка стягнута з ОСОБА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Переселенське-К" з 19600 грн. до 5000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова складена 26 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус