Постанова

від 28.03.2024 по справі 947/17168/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1228/24

Справа № 947/17168/22

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Дришлюк А. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді ДришлюкаА.І., суддів Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одеса справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеса від 09 лютого 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ФАКТОР», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів відступлення прав вимоги недійсними,

ВСТАНОВИВ:

05.08.2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 03 грудня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІН - ФАКТОР» та ОСОБА_1 про право вимоги за кредитним договором №1163/1-08 від 04 липня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, укладений 03 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., зареєстрований в реєстрі за № 3950 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К та зареєстрований в реєстрі за № 4786; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги, укладений 06 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про право вимоги за кредитним договором №1163/1-08 від 04 липня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 06 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., зареєстрований в реєстрі за №724 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К та зареєстрований в реєстрі за № 4786. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ФАКТОР», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі. Зазначаючи, що слід визнати недійсними договори про відступлення права вимоги та договори відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, що були укладені між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_1 , а також, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки між сторонами фактично були укладені договори факторингу, а не відступлення права грошової вимоги, і ТОВ «ІН-ФАКТОР» не мало права передавати ОСОБА_1 право вимоги до ОСОБА_2 , оскільки на стороні кредитодавця в кредитних правовідносинах може виступати лише банк або інша фінансова установа (т. 1, а. с. 1-141).

Рішенням Київського районного суду м. Одеса від 09 лютого 2023 року позовні вимоги вирішено задовольнити. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 03 грудня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_1 про право вимоги за кредитним договором №1163/1-08 від 04 липня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, укладений 03 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., зареєстрований в реєстрі за № 3950 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К та зареєстрований в реєстрі за № 4786.Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги, укладений 06 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про право вимоги за Кредитним договором №1163/1-08 від 04 липня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 06 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., зареєстрований в реєстрі за №724 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К та зареєстрований в реєстрі за № 4786. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ФАКТОР», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 3 969,60 грн. (т. 1, а. с. 198-207).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, зупинити дію оскаржуваного рішення та скасувати його, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що рішення ухвалено з порушенням норма матеріального та процесуального права, без повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для справи. Апелянт вказує, що судом ніяким чином не було повідомлено ОСОБА_1 про судове засідання, на якому ухвалено оскаржуване рішення. Також, наголошує, що враховуючи те, що на момент укладання оспорюваного договору відступлення права вимоги існувало невиконане грошове зобов`язання, за яким відступалося право вимоги, тому незгода позивача із розміром заборгованості не є підставою для визнання оспорюваного договору відступлення прав вимоги недійсним, до того ж законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення прав вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується або у випадку якщо окремі складові заборгованості нараховано безпідставно. Натомість питання про належне чи неналежне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором кредиту, право вимоги якого передавалося оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення безпосередньо заборгованості, та у свою чергу не має впливу щодо правомірності та дійсності договору про відступлення права вимоги. Разом з тим, ОСОБА_1 зазначає, що висновки суду, а саме те, що вказані договори за правовою природою є договорами факторингу є хибними, оскільки за своїм змістом договір відступлення права вимоги від 03 грудня 2016 року та договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 03 грудня 2016 року є договорами купівлі-продажу прав вимоги, а не договором факторингу. Так як за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження іншої сторони, клієнта за плату, тому договір не є таким, котрим можна вважати договором факторингу. За таких умов, задля укладення зазначених договорів покупець не зобов`язаний мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл, так як новий кредитор набув право тільки вимагати виконання зобов`язання. Окрім того, згідно норм чинного законодавства, для звернення до суду за захистом своїх прав, потрібно навести належні докази на підтвердження того ким, яким чином та які права було порушено, що у свою чергу позивачкою зроблено не було (т. 1, а. с. 212-232).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.05.2023 року було відкрито апеляційне провадження (головуючий суддя Пузанова Л.В.) (т.1,а.с.245-246) та ухвалою від 25.05.2023 року справу призначено до розгляду (т. 1, а. с. 250).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 16 червня 2023 року, у зв`язку із достроковим закінченням відрядження судді Херсонського апеляційного суду Пузанової Л.В., згідно рішення Вищої ради правосуддя № 567/0/15-23 від 30 травня 2023 року, цивільна справа була розподілена на колегію суддів: головуючого суддю: Заїкіна А.П., суддів Ігнатенко П.Я., Орловську Н.В. (т. 2, а.с. 2).

У зв`язку із самовідводом судді-доповідача Заїкіна А.П., протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 06 липня 2023 року, цивільну справу було розподілено на колегію суддів: головуючий суддя Дришлюк А.І., суддів Сегеди С.М., Князюка О.В. (т. 2, а с. 16). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями здійснено заміну судді учасника колегії Князюка О.В. на члена постійно діючого процесуального складу суддю ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 19).

Сторони своїм правом закріпленим положеннями ст. 360 ЦПК України не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Попова Олена Анатоліївна, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також в судовому засіданні була присутня адвокат Гусельщикова Марина Анатоліївна в інтересах відповідача ОСОБА_3 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Дослідивши наявні матеріали, заслухавши пояснення сторін, апеляційним судом встановлено наступні обставини справи.

04.07.2008 року між Акціонерним комерційним банком «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №1163/1-08, відповідно до умов якого Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 70 000,00 дол. США, з 04.07.2008 року по 02.07.2010 року зі сплатою 15,00% відсотків річних (т. 1, а.с. 13-15).

У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 04.07.2008 року між Акціонерним комерційним банком «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 4786, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., згідно умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» нерухоме майно, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0586 га (т. 1, а.с. 17-22).

03.12.2016 року між ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ «ІН-ФАКТОР» було укладено договір №24 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ АБ «Порто Франко» відступив ТОВ «ІН-ФАКТОР» право вимоги за кредитним договором №1163/1-08 від 04.07.2008 року, укладеним між ПАТ АБ «Порто Франко» та ОСОБА_2 , за договором поруки №04-07-08/5 від 04.07.2008 року та за іпотечним договором від 04.07.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., номер у реєстрі 4786 (т. 1, а.с. 23-26).

03.12.2016 року між ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ «ІН-ФАКТОР» було укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л.Л. за №3949, відповідно до умов якого ПАТ АБ «Порто-Франко» передав, а ТОВ «ІН-ФАКТОР» прийняв права вимоги за договором іпотеки від 04.07.2008 року, укладеним між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 29-32).

03.12.2016 року між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_5 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_1 , був укладений договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 04.07.2008 року, за кредитним договором №1163/1-08 від 04.07.2008 року та за договором поруки №04-07-08/5 від 04.07.2008 року та договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л.Л. за №3950, відповідно до умов якого були передані права вимоги за Договором іпотеки від 04.07.2008 року, укладеним між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 33-37, 38-40).

Договором відступлення права вимоги від 03.12.2016 року було визначено, що кредитор ТОВ «ІН-ФАКТОР» передав права вимоги новому кредитору ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за кредитним договором №1163/1-08 від 04.07.2008 року у розмірі заборгованості 20 617,36 дол. США (п. 1.1 Договору), а новий кредитор мав сплатити вартість відступленого права вимоги за Договором у розмірі, що був визначений у Попередньому договорі відступлення прав вимоги від 01.12.2016 року (п.1.4 Договору). Також пунктом 1.2. Договору про відступлення прав вимоги було встановлено, що новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань та право нарахування доходів за кредитом за основним договором та всіма договорами забезпечення.

06.03.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення прав вимоги, за яким було передано право вимоги за кредитним договором № 1163/1-08 від 04.07.2008 року, за іпотечним договором від 04.07.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. та за договором поруки №04-07-08/5 від 04.07.2008 року (т. 1, а.с. 41-44).

У відповідності до п. 1.1 Договору відступлення права вимоги від 06.03.2017 року кредитор ОСОБА_1 передав у повному обсязі права вимоги новому кредитору ОСОБА_3 до ОСОБА_2 за кредитним договором №1163/1-08 від 04.07.2008 року у розмірі заборгованості 68 222,58 дол. США, а новий кредитор мав сплатити вартість відступленого права вимоги за Договором у розмірі, що був визначений у Попередньому договорі відступлення прав вимоги від 27.02.2017 року (п.1.4 Договору). Пунктом 1.2. Договору про відступлення прав вимоги від 06.03.2017 року було встановлено, що новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань та право нарахування доходів за кредитом за основним договором та всіма договорами забезпечення.

06.03.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л.Л. за №724, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 прийняв права вимоги за Договором іпотеки від 04.07.2008 року, укладеним між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 45-47).

Приймаючи оскаржуване рішення щодо задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що як вбачається з матеріалів справи, з укладенням 03.12.2016 року між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_1 оспорюваних договорів про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Уклавши 03.12.2016 року Договір про відступлення права вимоги та Договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, ТОВ «ІН-ФАКТОР» отримало фінансування, а ОСОБА_1 , в свою чергу, укладаючи вказані договори, набув право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором та договором іпотеки. Наведене свідчить про те, що фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третіх осіб (боржника та поручителя), що є основною ознакою договору факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у цій справі договору не змінює його правової природи.

Окрім наведено, судом першої інстанції також було зазначено, що ОСОБА_2 не є стороною оспорюваних правочинів, однак, вона є заінтересованою особою, оскільки предметом оспорюваних договорів відступлення прав вимоги є саме право вимоги до ОСОБА_2 за Кредитним договором №1163/1-08 від 04.07.2008 року та за Іпотечним договором від 04 .07.2008 року. При цьому, в результаті відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами на підставі оспорюваних договорів ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору, а саме шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки. Згідно інформаційної довідки наявної в матеріалах справи, власником земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно значиться ОСОБА_3 . З огляду на вказане суд вважає, що позивачем доведено порушення її прав та інтересів, внаслідок укладення відповідачами оспорюваних правочинів.

Апеляційний суд частково не погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи в свою чергу встановлено, що право вимоги за кредитним договором №1163/1-08 від 04.07.2008 року, відповідно до умов якого Банк зобов`язувався надати ОСОБА_2 кредит на поточні потреби в сумі 70 000,00 дол. США та відповідно щодо укладеного в якості забезпечення виконання основного зобов`язання іпотечного договору, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» нерухоме майно, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0586 га, перейшло на підставі договору № 24 від 03.12.2016 року від ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» до ТОВ «ІН-ФАКТОР».

В подальшому, право вимоги за вказаними договорами перейшло до ОСОБА_1 , на підставі укладеного 03.12.2016 року між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_5 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_1 , договору відступлення права вимоги. Пунктом 1.2 даного договору в свою чергу було встановлено, що новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань та право нарахування доходів за кредитом за основним договором та всіма договорами забезпечення. При цьому, згідно укладених 03.12.2016 року з ТОВ «ІН-ФАКТОР» договорів відступлення права вимоги до ОСОБА_1 , перейшло право вимоги в тому числі відносно укладеного 04.07.2008 року іпотечного договору та договору поруки № 04-07-08/5 від 04.07.2008 року. Тобто, відбулася заміна ТОВ «ІН-ФАКТОР», як попереднього кредитора, на ОСОБА_1 , який є фізичною особою.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, як правильно було встановлено судом першої інстанції, .відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Поряд із вказаним, слід зазначити щодо сформованої правової позиції, згідно якої фізична особа в свою чергу у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Натомість, у постанові від 16.03.2021 року по справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду висловилась в свою чергу щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб, однак лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації. Велика Палата Верховного Суду України в постанові від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20 в свою чергу не знайшла відповідних підстав для відступлення від висновків наведених у вказаній постанові від 16.03.2021 року, а саме відповідно в частині щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним договором лише у випадку перебування попереднього кредитора на стадії ліквідації, зазначаючи при цьому «враховуючи, зокрема, інтереси боржника у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним вимогам».

Наявними матеріалами справи в свою чергу не вбачається, що ТОВ «ІН-ФАКТОР» на момент укладення з ОСОБА_1 вищезазначених договорів про відступлення права вимоги від 03.12.2016 року перебувало на стадії ліквідації, що відповідно свідчили про наявність відповідних правових підстав для відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальним договором на користь фізичної особи. Таким чином, за наведених обставин справи, зважаючи на відповідну сталу судову практику щодо розгляду даної категорії справ, ТОВ «ІН-ФАКТОР» не мало право на відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами на користь фізичної особи, а саме ОСОБА_1 , який у будь-якому статусі не наділений правом надання фінансових послуг, оскільки як вказано вище, дані послуги можуть надаватися виключно банками або ж іншими установами, які відповідно наділення даним правом. Відповідно, апеляційний суд з огляду на наведене вважає за необхідне зазначити щодо правильних висновків суду першої інстанції щодо наявності відповідних правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів відступлення права вимог, однак дійшов даного висновку з помилкових мотивів, а тому у відповідності положень ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне оскаржуване рішення суду першої інстанції змінити та доповнити в частині мотивування.

Стосовно посилань апелянта на неповідомлення про дату та час судового засідання, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що з матеріалів справи в свою чергу вбачається, що згідно довідки секретаря судового засідання від 21.12.2022 року судове засідання призначене на 21.12.2022 року у зв`язку із відсутністю електроенергії було відкладено на 09.02.2023 року (т.1,а.с.192) та відповідно довідкою того ж дня про відправку даної судової повістки на електронну пошту відповідача по справі ОСОБА_1 , яку згідно довідки було доставлено до електронної скриньки 21.12.2022 року о 12:09 (т. 1, а.с. 193). Адреса електронної пошти, на яку неодноразово відправлялися судові повістки про виклик до судового засідання ОСОБА_1 зазначалася ним особисто, як засіб зв`язку, у направлених на адресу суду першої інстанції документах (т.1,а.с.115,125). Разом з тим, матеріалами справи також встановлено, що апелянт в свою чергу був зареєстрований у підсистемі «Електронний Суд», а тому був обізнаний щодо всіх призначених дат судових засідань. Відповідно, доводи апелянта в цій частині відхиляються апеляційним судом.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі RuizTorija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в своїй сукупності, оскільки наведені доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростували правильні по суті висновки суду першої інстанції щодо, однак зважаючи на положення ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та необхідності змінити і доповнити оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині мотивування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеса від 09 лютого 2023 року змінити та доповнити в частині мотивування, в іншій частині залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

Повний текст постанови складений 30 квітня 2024 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк.