Ухвала

від 26.04.2024 по справі 465/7764/23

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/7764/23

2/465/1362/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої - судді Марків Ю.С.,

з участю секретаря судового засідання Мучинської Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

при розгляді у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу "Ставропігійське ВПУ м.Львова" про зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Франківського районного суду м.Львова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу "Ставропігійське ВПУ м.Львова" про зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

18.04.2024 позивач ОСОБА_1 подав до суду клопотання, в якому просив відповідно до п.1 ст.262 ЦПК України винести окрему ухвалу по виявлених фактах нецільового використання бюджетних коштів та направити її в Департамент освіти Львівської ОВДА, Львівської міської ради для належного реагування щодо доцільності перебування ОСОБА_3 на займаній посаді; відповідно до п.11 ст.262 ЦПК України винести ухвалу і направити її в органи прокуратури для відкриття кримінального провадження відносно в.о. директора ДНЗ "Ставропігійське ВПУ м.Львова" Бурак І.В. відповідно до ст.210 КК України щодо нецільового використання бюджетних коштів; відповідно до п.2 ст.262 ЦПК України прийняти ухвалу і направити її в Колегію адвокатів м.Львова щодо зловживань та порушень юридичної етики з боку адвоката Пигель Л.І.

Мотивує таке тим, що адвокат Пигель Л.І. у відзиві вказує, що згідно з п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України повідомляє, що очікують понести судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., однак, як зазначає позивач, в даному випадку адвокат продемонструвала своє незнання ЦПК України, оскільки п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України належить до переліку норм, які стосуються позовної заяви, що є вимогою для позивача, що вказує, на думку позивача, на суттєві недоліки в роботі адвоката. Окрім цього, вказує, що адвокат Пигель Л.І. приховує той факт, що вона є юрисконсультом відповідача, де має відповідне робоче місце для виконання своїх професійних обов`язків юрисконсульта. Зазначає, що оскільки відповідач є державною організацією, що функціонує на бюджетні кошти, та у своєму штаті має юрисконсульта для захисту своїх інтересів у судах, то додаткові витрати на професійну правову допомогу, на його думку, є фактом незаконного і протиправного використання бюджетних коштів.

В судовому засіданні позивач підтримав подане ним клопотання та просив таке задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення клопотання позивача та просила відмовити у такому.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

У свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

За приписами статті 7 Закону №5076-VI несумісною з діяльністю адвоката є:

1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

2) військова або альтернативна (невійськова) служба;

3) нотаріальна діяльність;

4) судово-експертна діяльність.

Отже, надання правової допомоги, зокрема здійснення представництва інтересів юридичної особи в судах особою, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, здійснюється відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та процесуальних законів (кодексів).

При цьому, чинне законодавство України не містить будь-яких заборон для адвокатів щодо форм реалізації їх права на працю, зокрема заборони працювати за трудовим договором. З цього випливає, що адвокат має право поєднувати адвокатську діяльність із трудовими відносинами, якщо вони не стосуються випадків, зазначених у частині першій статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закону № 5076-VI).

За приписами підпункту 14.1.226 пункту 14 статті 14 ПК України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Наведене вище визначення поняття «самозайнятої особи» не виключає можливості працевлаштування такої особи за трудовим договором, як і отримання нею заробітної плати, оскільки чинні нормативні документи, що регулюють адвокатську діяльність в Україні, в тому числі нормативні акти Ради адвокатів України, не містять будь-яких інших заборон для реалізації адвокатом права на працю.

Більш того, згідно з роз`ясненням Ради адвокатів України від 16 листопада 2017 року № 254 щодо можливості представництва юридичної особи адвокатом, який працює у неї за трудовим договором, адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу.

Адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу з дотриманням усіх вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Укладення юридичною особою договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником, який одночасно є адвокатом, не суперечить чинному законодавству України.

До такого висновку дійшов Верховний Суд в Постанові від 09 липня 2020 року у справі № 826/15943/17.

Згідно з частиною 1 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Частиною 2 статті 262 ЦПК України визначено, що суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Мотивуючи клопотання про винесення окремої ухвали, ОСОБА_1 зазначає, що адвокат Пигель Л.І. намагалась ввести суд в оману, зіславшись на те, що суд вже розглядав справу з тих самих підстав та прийняв по ній рішення.

Відповідно до ч.4 ст.43 ЦПК України за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Фактичні обставини справи - це певне коло фактів, з якими закон пов`язує правові наслідки; фактичні обставини встановлюються завдяки доказуванню, що мають значення для вирішення справи по суті.

Нормами ЦПК України не передбачено відповідальність за невірне трактування стороною процесуальних норм, в даному випадку щодо аналогічності підстав та предмету позову, який розглядався іншим складом суду.

Відповідно до частин 5, 7 статті 262 ЦПК України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні цивільного спору з використанням передбачених цивільним процесуальним законом засобів.

Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, учасників справи, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом вирішення справи по суті.

При цьому, такі порушення мають негативно впливати на стан суб`єктивних прав та обов`язків особи в приватно-правових відносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Суд вважає за необхідне зазначити, що окрема ухвала суду є одним із інструментів механізму стримувань і противаг, превенції вчинення порушень закону, які суд не може самостійно усунути шляхом вжиття належних заходів.

З урахуванням наведеного, системний аналіз положень статті 262 ЦПК України свідчить про те, що постановлення судом окремої ухвали слід розглядати саме як право суду, а не як його обов`язок.

Вирішення питання про постановлення окремої ухвали віднесено на розсуд суду, та здійснюється ним з урахуванням, зокрема значущості та/або системного характеру допущених порушень, а також нагального характеру необхідності їх усунення для дієвого відновлення прав особи.

Розглянувши матеріали справи та подане позивачем клопотання у порядку статті 262 ЦПК України, суд не вбачає достатніх підстав для винесення окремої ухвали.

На підставі викладеного, керуючись ст. 262 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу "Ставропігійське ВПУ м.Львова" про зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали виготовлено 01.05.2024.

Суддя Марків Ю.С.