Постанова

від 24.04.2024 по справі 2-246/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-246/11

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7289/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Жука Андрія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року у складі судді Остапчук Т.В.,

за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, у цивільній справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійович про тимчасове обмеження у праві виїзду за межу України боржника ОСОБА_1 , -

У С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року у справі № 2-246/11 та від 21 жовтня 2019 року у справі № 752/2511/19-ц, у виконавчому провадженні НОМЕР_1 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-246/11, виданого 03 травня 2012 року Печерським районним судом м. Києва.

Заяву обґрунтовано тим, що ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року у справі №2-246/11 та від 21 жовтня 2019 року у справі №752/2511/19-ц задоволено подання Приватного виконавця Гненного Д.А. про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України шляхом заборони перетинати державний кордон без вилучення паспортного документу до виконання зобов`язань у виконавчому провадженні НОМЕР_1 про примусове виконання виконавчого листа № 2-246/11, виданого на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення суми боргу та штрафних санкцій.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року заяву заявника задоволено, скасовано тимчасове обмеження виїзду застосовані ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року у справі 2-246/11 та від 21 жовтня 2019 року в справі №752/2511/19-ц.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 у справі №752/2511/19-ц апеляційну скаргу приватного виконавця задоволено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року скасовано та ухвалити нове судове рішення, яким відмовлено заявнику у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Заявник зазначає, що приватним виконавцем до суду не було подано жодного доказу, який би підтвердив ту обставину, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, тобто право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду, зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання приватного виконавця у поданні про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення скаржника від виконання зобов`язання.

Крім того, заявник зазначає, що вона звернулася до приватного виконавця та повідомила про своє працевлаштування, просила здійснювати відрахування із заробітної плати з метою сплати заборгованості та виконання рішення суду. Отже, боржник не ухиляється від виконання рішення суду, а вживає всіх заходів, що направлені на його виконання.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, застосовані ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року у справі № 2-246/11 та від 21 жовтня 2019 року в справі № 752/2511/19 - відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Жук А.М. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом не встановлено наявність обставин для скасування обмежувальних заходів накладених па заявника внаслідок невиконання зобов`язань, які потягли за собою вжиття заходів забезпечення виконавчого провадження, таке як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Вказує, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не взяв до уваги поняття «ухилення» боржника від виконання зобов`язань, а зробив свої висновки тільки акцентуючи на наявності існуючого невиконаного зобов`язання, а це не є підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, адже особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Крім того звертає увагу суду на те, що скаржницею вживаються заходи для належного виконання рішення суду, у тому числі ним було частково сплачено заборгованість, неодноразово подано декларацію про доходи та майно боржника, з метою зазначення про майно та доходи на які може бути звернено стягнення. Скаржниця самостійно зверталася до приватного виконавця із повідомленням про працевлаштування та можливість відраховувати кошти із заробітної плати. Наразі такі відрахування систематично відбуваються.

Посилається на те, що за виконавчим документом №2-246/11 скаржниця є солідарним боржником разом з іншими трьома боржниками. Судом не встановлено у чому полягає така винятковість саме скаржника у даному виконавчому провадженні, що виникає гостра необхідність обмежувати її на невизначені роки у виїзді.

У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Гненний Д.А. просить апеляційну скаргу адвоката Жука А.М. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року без змін.

Стягувач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи судом повідомлявся належним чином (а.с. 40).

Колегія суддів вислухавши адвоката Жука А.М. в інтересах ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, приватного виконавця Гненного Д.А., який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 441 ЦПК України встановлено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення (ч.1). Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею (ч.2). Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення (ч.3). Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (ч.4).

Зі справи убачається, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Гненного Д.А. перебуває відкрите 22.10.2018 виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-246/2011 від 03.05.2012 про стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики від 09.04.2009 в розмірі 995 370 грн, індексу інфляції за весь час прострочення 255 151 грн 32 коп, неустойки в розмірі 3 000 000 грн, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с. 5, 61-62 т.1).

22.10.2018 постановами приватного виконавця накладено арешт на майно та кошти боржниці (а.с. 63-65 т.1).

З долучених до справи матеріалів виконавчого провадження убачається, що приватним виконавцем було вжито низку заходів, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа.

Також встановлено, що 22.05.2023 ОСОБА_1 подала приватному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи від 08.05.2023 (а.с. 238-240 т.1).

Звертаючись у суд із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 посилається на те, що приватним виконавцем не надано підтвердження, що боржник вчиняє дії направлені на ухилення від сплати боргу. При цьому обмеження у праві виїзду за межі України не дає змоги бачитися з дітьми, які виїхали у зв`язку з воєнним станом у Словакію (м. Братислава), де наразі навчаються.

Районний суд відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 ,

виходив з того, що остання ухиляється від погашення заборгованості, а тому необхідність у застосуванні до нього обмеження у праві виїзду за межі України не відпала.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення ст. 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" ("Горнсбі проти Греції").

Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату цього боргу і становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: "Агрокомплекс проти України", "Іванов проти України").

Водночас свобода пересування особи гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч. 2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч. 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 760/1293/17 (провадження № 61-11718св19).

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі "Напияло проти Хорватії" п. п. 78-82).

Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.

Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника (ч. 5 ст. 441 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, яка визначені Законом України Про виконавче провадження, а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду.

Таким чином, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідування мети гарантування повернення боргу, або виявлення обставини, які спростовували б критерії співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.

Скасування такого засобу обмеження боржника можливе тільки при виконанні останнім зобов`язань за певними виконавчими документами, що, зокрема, зазначені судом першої інстанції в тексті ухвали про обрання зазначеного вище обмеження для ОСОБА_1 .

Однак скаржниця звертаючись із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не зазначила та не надала відповідні докази, які б свідчили про намагання виконати нею зобов`язань перед стягувачем, чи вжиття будь-яких заходів які б свідчили про намагання виконати свої зобов`язання перед ним по поверненню боргу в повному обсязі.

Під час перегляду ухвали суду встановлено, що останнє нарахування доходу ОСОБА_1 відбулося 01.02.2022 (а.с. 25 т.1).

Скаржниця твердить про те, що у неї відсутній дохід й одночасно просить скасувати обмеження у праві виїзду за межі України за для того, щоб перетнути кордон, в той час як за відсутності коштів реалізувати таке право неможливо.

Доводи про те що відсутні докази її ухилення від виконання судового рішення не є слушними так як її дії з надтривалого невиконання судового рішення порушують принцип юридичної визначеності та виконання остаточного рішення у справі. У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського суду від 13 листопада 2003 року за справою "Напияло проти Хорватії" (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, § § 78 - 82).

З матеріалів цієї справи убачається, що на час розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, рішення суду у справі № 2-246/11 від 29.11.2011 про стягнення із ОСОБА_1 боргу за договором позики від 09.04.2009 в розмірі 995 370 грн, індексу інфляції за весь час прострочення 255 151 грн 32 коп, неустойки в розмірі 3 000 000 грн, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не виконано і обставини, що зумовили застосування обмеження у праві виїзду боржниці за кордон не змінилися, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження боржниці у праві виїзду за межі України з підстав, якими така заява обґрунтована.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що суд наділений правом скасувати обмеження у праві виїзду особи за кордон лише за умови, коли відпали підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування такого обмеження.

Скаржницею не спростовано наданих приватним виконавцем доказів щодо наявності у неї інших способів погашення заборгованості.

При цьому колегія суддів враховує й фактичну наявність у боржниці доходів, проте які приховуються від приватного виконавця, остільки бажання виїхати за межі України потребує значних грошових коштів, в той час як згідно наявних у справі доказів з 02.02.2022 ОСОБА_1 офіційно доходів не має.

Предметом розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є не питання правомірності вжиття судом заходів забезпечення виконання судового рішення у вигляді обмеження боржника у праві виїзду за межі України, як такої, а виключно наявність чи відсутність підстав для його скасування.

Процесуальні дії суду щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України і скасування такого обмеження врегульовані окремими нормами, є різними за своїм юридичним змістом і за обставинами, які підлягають встановленню.

З огляду на що, судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною апелянта не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, за своїм змістом і суттю загалом є обґрунтуванням вимог заяви, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з вказаними вище висновками суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, без посилення на обставини, які не були враховані судом.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог закону, підстав для її скасування з мотивів, наведених у скарзі не має.

На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Жука Андрія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 07 травня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: