Ухвала

від 15.05.2024 по справі 498/151/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

15 травня 2024 року

м. Київ

справа № 498/151/22

провадження № 61-5095ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 06 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Роздільнянської районної державної адміністрації, Роздільнянської районної ради Одеської області, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та стягнення моральної та майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Великомихайлівської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Великомихайлівської районної державної адміністрації, Великомихайлівської районної ради Одеської області, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та стягнення моральної та майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з січня 2013 року ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю 2 групи, на якого поширюються пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, неодноразово звертався до відповідачів із заявами про проведення безоплатного капітального ремонту його квартири, або виділення необхідних коштів на вказані цілі, однак до теперішнього часу ремонт у квартирі не проведено, кошти на вказані цілі не виділялись. На думку позивача, такі обставини свідчать про незаконну бездіяльність відповідачів, яка, в свою чергу, нанесла йому матеріальну та моральну шкоду.

ОСОБА_1 , з урахуванням неодноразових письмових уточнень, просив: визнати протиправними дії Великомихайлівської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Великомихайлівської районної державної адміністрації, Великомихайлівської районної ради Одеської області, стягнути із кожного із відповідачів моральну шкоду у сумі 200 000 грн та майнову шкоду у розмірі 117 786 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 21 січня 2021 року вищевказані судові рішення скасовані, провадження у справі закрито, позивачу роз`яснено, що розгляд цієї справи належить здійснювати за правилами цивільного судочинства. Також позивачу роз`яснено право звернення із заявою протягом десяти днів про скерування справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про скерування справи за встановленою юрисдикцією та справа направлена для розгляду до Великомихайлівського районного суду Одеської області.

Ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 13 квітня 2021 року замінено первісних відповідачів Великомихайлівську району державну адміністрацію, управління соціального захисту населення Великомихайлівської районної державної адміністрації, Великомихайлівську районну раду Одеської області належними відповідачами: Роздільнянською районною державною адміністрацією, управлінням соціального захисту населення Роздільнянської районної державної адміністрації, Роздільнянською районною радою Одеської області.

Оскарженим рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 06 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

суд першої інстанції при відмові у задоволенні позову зробив висновок про те, що відповідачі у правовідносинах, що склались, діяли послідовно, обґрунтовано, з урахуванням приписів норм чинного законодавства та у встановленому порядку, а тому підстави вважати їх дії протиправними відсутні;

при залишення без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що воно законне і обґрунтоване та ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права;

при ухваленні рішення суди зазначили, що позивач ОСОБА_1 має інвалідність внаслідок війни ІІ групи, на якого поширюються пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни і 23 січня 2013 року, 17 квітня 2014 року та 15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звертався до Великомихайлівської районної державної адміністрації із заявами про проведення безоплатного капітального ремонту його квартири, право на яке гарантовано пункту 8 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

суди зазначили, що у грудні 2015 року необхідна документація по безоплатному капітальному ремонту квартири ОСОБА_1 була направлена до ДП «Укрдержбудекспертиза» для проведення експертної оцінки, яка 29 грудня 2015 року була затверджена у вказаній установі, а до Управління соціального захисту населення Великомихайлівської районної державної адміністрації вона надійшла 05 січня 2016 року. У зв`язку з вищевикладеним згідно чинного законодавства провести безоплатний капітальний ремонт квартири апелянта ОСОБА_1 у 2015 році не виявлялось можливим. Що стосується подальших років, то колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що згідно з пункту 16 Порядку проведення безоплатного капітального ремонту власних житлових будинків і квартир осіб, що мають право на таку пільгу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 565 (далі - Порядок № 565), фінансування витрат, пов`язаних з проведенням безоплатного капітального ремонту і складанням проектно-кошторисної документації, здійснюється за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у межах затверджених бюджетних призначень на відповідний рік. Проте зазначена субвенція Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» не була передбачена. Також відповідна субвенція не передбачена Законами України «Про державний бюджет України» на 2017, 2018, 2019 роки. З огляду на викладені обставини, відповідачами Роздільнянською районною державною адміністрацією, Управлінням соціального захисту населення Роздільнянської районної державної адміністрації, Роздільнянською районною радою Одеської області було вжито всіх заходів на інформування ОСОБА_1 про стан виконання його заяв щодо проведення капітального ремонту його квартири;

суди зазначили, що після численних звернень апелянта ОСОБА_1 . Великомихайлівською районною державною адміністрацією йому надавались відповіді, у яких наголошувалось про відсутність у вказаного органу фінансування на проведення капітального ремонту, починаючи з 2016 року та рекомендовано звернутись до Великомихайлівської селищної ради. При цьому колегія суддів апеляційного суду вважала за необхідне зазначити, що згідно пункту 16 Порядку № 565 фінансування витрат, пов`язаних з проведенням безоплатного капітального ремонту і складенням проектно-кошторисної документації, здійснюється за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у межах затверджених бюджетних призначень на відповідний рік. Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до Великомихайлівської селищної ради не звертався і виходячи зі змісту статті 51 ЦПК України суд першої інстанції позбавлений можливості залучити Великомихайлівську селищну раду до участі у даній справі в якості співвідповідача, або замінити відповідача належним відповідачем;

щодо позовних вимог про надання коштів для проведення вказаного ремонту власними силами у розмірі 117 786 грн, суди зазначили, що питання компенсації витрат, пов`язаних з проведенням капітального ремонту може бути вирішено виключно після фактичного проведення ремонту особою, що має право на пільгу, з наданням відповідних документів на підтвердження його вартості в межах, визначених законом. Оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, якій би підтверджував фактичні витрати позивача на капітальний ремонт його квартири, то позовні вимоги про стягнення з відповідачів грошової компенсації є необґрунтованими та задоволенню не підлягають;

щодо доводів ОСОБА_1 про затримку виконання зобов`язань щодо проведення капітального ремонту з 2014 року до моменту подання позову, суди зазначили, що вони є безпідставними, оскільки у відповідності до Порядку № 565 не визначено строків, протягом яких капітальний ремонт житлового будинку (квартири) має бути фактично проведений. Натомість, відповідачем надано ґрунтовні пояснення та документальні підтвердження, якими обґрунтовано строки проведення капітального ремонту в житловій квартирі позивача. Більше того, ОСОБА_1 неодноразово надсилались листи щодо згоди на проведення безоплатного капітального ремонту його квартири при надходженні коштів з державного бюджету на вказані цілі згідно черги.

ОСОБА_1 01 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 06 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 липня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2024 року подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Разом з тим, підстави касаційного оскарження судового рішення передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, в уточненій касаційній скарзі не викладено.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. ОСОБА_1 не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 06 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 липня 2023 рокуповернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат