Ухвала

від 06.05.2024 по справі 392/736/24

МАЛОВИСКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 392/736/24

Провадження № 2-о/392/33/24

УХВАЛА

06 травня 2024 року м. Мала Виска

Суддя Маловисківського районного суду Кіровоградської області Бадердінова А.В., при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Боруш Андрій Олександрович, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Маловисківської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,-

В С Т А Н О В И Л А:

Заявник ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Боруш А.О. звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 дитини віком до 18 років, а саме свого рідного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування заяви зазначає, що заявник з вересня 2021 року по теперішній час самостійно виховує, утримує та матеріально забезпечує неповнолітнього сина ОСОБА_3 без участі матері дитини ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу в судовому порядку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будь-яке спілкування припинили. Матір ОСОБА_3 проживає окремо від нього та Заявника, а саме за межами території України, жодної участі у його вихованні та утриманні не бере. Дитина супроводжується лише батьком ОСОБА_1 , який одноосібно виховує дитину. З посиланням на довідку КЗ «Маловисківська гімназія №4», вказує, що такою підтверджується факт ухилення матері дитини від участі у шкільному житті ОСОБА_3 та його навчанні в цілому.

Необхідність встановлення вказаного факту заявник пов`язує із необхідністю отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з метою виконання прямого обов`язку виховання, догляду та матеріального утримання свого сина відповідно до абз.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Оскільки за результатами розгляду поданої ним заяви від 05.04.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 на засіданні комісії з питань надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації прийнято рішення про відмову у наданні такої відстрочки.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Визначений у частині 1 статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19) вказано, що «для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито».

Як вбачається із заяви, заявник, звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на статті 293, 315 ЦПК України, просив встановити факт самостійного виховання і утриманням ним свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлення такого факту йому необхідно для реалізації ним отримання права на відстрочку від призову на військову службу у зв`язку із самостійним вихованням дитини віком до 18 років.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За приписами ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Посилання в заяві фактично на ухилення матері від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини є доводами на підтвердження наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Чинним Цивільним процесуальним кодексом України для такої категорії справи визначено порядок розгляду справи у порядку загального/спрощеного позовного провадження (стаття 274 Сімейного кодексу України).

Суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

За положеннями Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину та утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Тобто, законодавством України покладено обов`язок як на батька так і на матір щодо, зокрема, виховання та утримання дитини.

Відповідно, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати будь-яким актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт/обставини можуть бути встановлені за рішенням суду виключно в разі вирішення питання, зокрема, про позбавлення особи батьківських прав, стягнення аліментів.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дитини, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, стягнення аліментів тощо.

Посилаючись на положення ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» заявник у заяві не наводить жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорення.

Отже, вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує та утримує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження відповідних дій чи рішень, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293, 315 ЦПК України.

Як вбачається з ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

На підставі вищевикладеного, приходжу до висновку, що заявнику слід відмовити у відкритті провадження по справі в порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви та доданих до неї документів вбачається спір про право, який розглядається в судовому порядку за правилами позовного провадження.

Керуючись ст. ст.315, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя -

постановив:

відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Боруш Андрій Олександрович, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Маловисківської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому її копії.

Суддя Альона Володимирівна Бадердінова