Постанова

від 21.05.2024 по справі 450/177/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/177/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І. І.

Провадження № 22-ц/811/669/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 адвоката Лазора Андрія Олеговича на ухвалу Пустомитівського районного суду м. Львова від 22 лютого 2024 року в складі судді Мельничук І.І. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -

встановив:

У січні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, в якому просив суд стягнути з відповідачки на його користь 80 000, 00 доларів США; судові витрати покласти на відповідачку.

Ухвалою від 07.02.2024 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання.

21 лютого 2024 року представник позивача адвокат Лазор Андрій Олегович подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову - 80 000,00 доларів США, що станом на 08.01.2024 року становить 3046200 грн на майно відповідачки ОСОБА_4 , в тому числі грошові кошти, які розміщені на рахунках в банках України, рухоме майно та все нерухоме майно, в тому числі: на частку ОСОБА_4 в розмірі 100% статутного капіталу ТзОВ «Логос Девелопмент» (ідентифікаційний код 13830950), номінальною вартістю 811512,15 грн.

Заява обґрунтована тим, що у провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Зазначає, що 18 жовтня 2021 року між позикодавцем ОСОБА_3 та позичальником ОСОБА_4 укладений Договір позики. Відповідно до розписки ОСОБА_4 одержала суму в розмірі 80000 доларів США під 2 % місячних згідно договору позики від 18.10.2021 укладеного між Позичальником та Позикодавцем. Сторони домовились, що Позичальник зобов`язується повернути позику до 31.12.2023, в готівковому порядку шляхом передачі відповідних коштів Позичальником Позикодавцю. Однак, станом на 08.01.2024 року грошові кошти не повернуті.

Предметом позову у даній справі є стягнення боргу за договором позики від 18.10.2021 року у розмірі 80000 доларів США. Вважає, що відповідачка має реальну можливість уникнути майнової відповідальності шляхом відчуження майна на інших осіб, як фіктивно так і здійснити відчуження належного йому майна до винесення рішення судом, унаслідок чого буде неможливо виконати рішення суду, крім цього боржник може вільно розпоряджатись належними йому грошовими коштами, а на дату виконання судового рішення таких коштів на рахунках у відповідачки може не бути взагалі.

Як вбачається з інформаційної довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 366655187 від 21.02.2024, все нерухоме майно відповідачки (ІПН 2302307822) передано в іпотеку, право іпотекодержавтеля зареєстроване. Таким чином, у відповідачки відсутнє нерухоме майно на яке можна накласти арешт, і яке не порушить права іпотекодержателя ОСОБА_5 .

Натомість ОСОБА_4 є засновником ТзОВ «Логос Девелопмент» (ідентифікаційний код 13830950), розмір частки складає 100% статутного капіталу, номінальна вартість: 811 512,15 грн, що є суттєво меншим ніж сума заявлених вимог у даній справі.

Позивач має підстави побоюватись, що відповідачка зможе розпорядитися своїм майном, що спричинить порушення його права на повернення грошових коштів. Просив заяву задовольнити.

Оскаржуваною ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 адвоката Лазора Андрія Олеговича про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалу оскаржив позивач ОСОБА_3 , апеляційну скаргу в інтересах якого подав адвокат Лазор А.О. Вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням процесуальних норм права, оскільки суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову, повно, всебічно та об`єктивно не з`ясував обставин даної справи, не надав належної оцінки доказам, не встановив реальність спірних правовідносин сторін, співмірності вимог заяви про забезпечення позову з позовними вимогами та дійшов помилкового висновку про відмову у її задоволенні, оскільки невжиття заявлених видів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення його позову або зробити його неможливим.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач звернувся з позовом до відповідачки про стягнення суми боргу за договором позики від 18.10.2021 у розмірі 80000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.01.2024 складає 3046200 грн. Між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначав, що відчуження відповідачкою майна може унеможливити або значно ускладнити виконання рішення суду, прийнятого за результатами розгляду даної справи, а несвоєчасне забезпечення позову дасть відповідачці можливість безперешкодно таке відчужити. Оскільки у відповідачки наявні правовстановлюючі документи на об`єкти майна, то дії з відчуження майна можуть виникнути з боку відповідачки у будь-який час.

Зазначає, що судом першої інстанції абсолютно не враховано правового висновку Верховного Суду, який наведений у постанові від 11.12.2023 у справі №904/1934/23 (п.п.31,32), де вказано, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитись коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

У заяві про забезпечення позову позивач посилався на те, що вжиття заходів забезпечення позову забезпечить його матеріально-правові інтереси та убезпечить від можливих недобросовісних дій з боку відповідачки.

Таким чином, висновок суду про неспівмірність позовних вимог не відповідає матеріалам справи, оскільки позивачем заявлено вимогу про накладення арешту виключно в межах суми позову, такий захід є очевидно співвмірним з вартістю майна. При цьому, якщо відповідачкою будуть подані докази щодо іншої вартості майна або наявності майна чи коштів, що перевищують суму позову, то відповідно до ст. 156 ЦПК України у відповідачки буде можливість подати до суду заяву про зміну заходів забезпечення позову.

Також наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно поклав обов`язок на заявника вказати конкретні відкриті банківські рахунки боржника та зазначити конкретне майно, в той час як конкретне, індивідуальне визначене майно та грошові кошти, що належать відповідачу не передбачене ч.1 ст. 150 ЦПК України. Звертає увагу на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 02.08.2019 по справі №915/538/19 та від 06.11.2018 в справі №923/560/17.

Вважає, що ОСОБА_3 , як позивач, довів існування між сторонами спору реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволенні позову.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідачки, спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, а тому заява в цій частині підлягала до задоволення.

Щодо абсолютно необґрунтованого посилання суду першої інстанції, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності ТОВ «Логос Девелопмент», як підставу для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову, то зазначає, що суд першої інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24.10.2019 по справі №201/16142/17-ц. Також, невмотивованим є обґрунтування тим, що вжиті заходи забезпечення позову в заявленій редакції будуть спрямовані на обмеження прав невизначеного кола осіб, що зможе призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не заявлені учасниками судового процесу.

Підсумовуючи наведене, вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову, суд першої інстанції в повній мірі не дав оцінки доводам позивача, наведеним у заяві щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, не врахував вимоги розумності, обґрунтованості, необхідності забезпечення позову для збалансованості інтересів сторін.

Просить скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року та постановити нову, якою заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задовольнити, а саме накласти арешт в межах суми позову 80000 дол. США на майно відповідачки, в тому числі грошові кошти, які розміщені на рахунках в банках України, рухоме майно та все нерухоме майно, в тому числі на частку ОСОБА_4 в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «Логос Девелопмент», номінальною вартістю 811512,15 грн.

21 березня 2023 року від представника ОСОБА_4 адвоката Дунас О.М. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання висловила свої заперечення. Зокрема, зазначила, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Судом встановлено, що в поданих суду матеріалах відсутні будь-які докази, які б підтверджували наведені у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову у справі. Відтак просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідачки ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції своє рішення обґрунтовував тим, що заявляючи вимогу про накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача в межах ціни позову, заявник не вказав, на які саме рахунки та в яких банках слід накласти арешт та не надав доказів належності таких рахунків відповідачці, що не дає можливості надати правовий аналіз необхідності накладення арешту.

Встановивши, що відповідачка ОСОБА_4 є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГОС ДЕВЕЛОПМЕНТ»; відсоток частки статутного капіталу 100; розмір статутного капіталу - 811512, 15 грн., проте заявником не надано належних і допустимих доказів того, що відповідачкою взагалі вчиняються якісь дії, спрямовані на відчуження належної їй частки у статутному капіталі (частково чи цілком) у ТОВ «ЛОГОС ДЕВЕЛОПМЕНТ», суд не вбачав підстав для накладення арешту на частку в статутному капіталі товариства, оскільки забезпечення позову у заявлений спосіб є фактично втручанням у господарську діяльність товариств.

Сама заява про забезпечення позову, у якій позивач на власний розсуд в прохальній частині розпорядився своїм правом визначити її предмет та межі, взагалі не містить конкретного майна, на яке просив накласти арешт, відтак суд не вбачав підстав для накладення арешту на все майно, яке в тому числі обтяжене іпотекою, іпотекодержатель ОСОБА_5 .

Разом з тим, суд вказав на те, що заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по справі, предметом якої є стягнення з відповідачки боргу у розмірі 80 000, 00 доларів США, що є безпосередньою метою забезпечення позову, як інституту цивільного процесуального законодавства.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Тому обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співрозмірним із предметом спору.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За своєю правовою природою забезпечення позову є гарантією належного виконання рішення суду про задоволення позову та ефективного відновлення порушених прав позивача. Вжиття судом цих заходів встановлює до прийняття рішення по справі певні обмеження здійснення учасниками справи, зокрема відповідачами, цивільних прав.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Також підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо-обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі№ 904/2357/20 зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18 та від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Однак, крім з`ясування факту існування спору між сторонами, необхідним для з`ясування є і сутність (характер) спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявленого позову є зобов`язання ОСОБА_4 за договором позики від 18.10.2021 у розмірі 80 000 доларів США, що станом на 08.01.2021 еквівалентно 3046 200 грн 40 коп.

При цьому, рухоме та нерухоме майно відповідачки предметом спору не є.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу".

Таким чином, відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача, оскільки ці заходи є неспівмірними з позовними вимогами, при цьому не встановлено судом і наявність на праві власності у відповідачки такого майна.

Доводи скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20)».

Необхідно зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідачка необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти, обраного позивачем, безпосередньо пов`язано із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідачки у межах ціни позову дійсно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Наведений вид забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

При цьому, не зазначення стороною позивача чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачці, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки, з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником.

Враховуючи предмет та ціну позову у цій справі, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_4 може у будь-який час реалізувати своє право щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на її рахунках, а тому існує реальна загроза невиконання в майбутньому можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки грошові кошти можуть зникнути або зменшитись у кількості.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скарги щодо доцільності вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, належні відповідачці, в межах суми заявлених позовних вимог.

В свою чергу, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на частку в статутному капіталі ТОВ «ЛОГОС ДЕВЕЛОПМЕНТ» суд першої інстанції дійшов висновку, що забезпечення позову у заявлений спосіб є фактично втручанням у господарську діяльність товариств.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно достатті 113 ЦК України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Стаття 96-1 ЦК України встановлює, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі, як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що майно, передане учасниками господарського товариства у статутний капітал останнього, є власністю господарського товариства. А тому накладання арешту на частку у статутному капіталігосподарського товариства, яке не є боржником, буде втручанням угосподарську діяльність товариства.

За таких обставин, оскаржувана ухвала суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачці і знаходяться на її банківському рахунку, не відповідає вимогам статей 260, 263 ЦПК України, постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви в цій частині, а врешті ухвалу необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Лазор Андрія Олеговича задовольнити частково.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти відповідачки скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким заяву представника ОСОБА_3 адвоката Лазор Андрія Олеговича задовольнити частково.

В порядку забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти у межах суми 80000 дол. США які належать відповідачці ОСОБА_4 та знаходяться на всіх рахунках відповідачки в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.

Врешті ухвалу залишити без змін.

Стягувач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Боржник ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Строк пред`явлення ухвали до примусового виконання - три роки.

Повний текст постанови складений 22 травня 2024 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк