Окрема думка

від 27.11.2024 по справі 450/177/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Карпенко С. О., Фаловської І. М.

27 листопада 2024 року

м. Київ

на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 450/177/24 (провадження № 61-8978св24), прийняту за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Лазорою Андрієм Олеговичем, на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року та касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої адвокатом Дунас Олесею Михайлівною, на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову.

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 80 000,00 дол. США.

21 лютого 2024 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову - 80 000,00 дол. США, що станом на 8 січня 2024 року еквівалентно 3 046 200,00 грн, на майно ОСОБА_2 , у тому числі грошові кошти, розміщені на рахунках в банках України, рухоме й нерухоме майно та на частку ОСОБА_2 в розмірі 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Логос Девелопмент» номінальною вартістю 811 512,15 грн.

Заяву обґрунтовано тим, що в провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 жовтня 2021 року, укладеним позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 . Відповідно до розписки ОСОБА_2 одержала 80 000,00 дол. США зі сплатою 2% на місяць строком повернення до 31 грудня 2023 року. Станом на 8 січня 2024 року грошові кошти не повернено.

Вважав, що відповідач має реальну відчужити майно, що унеможливить виконання рішення суду.

22 лютого 2024 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалу суду мотивовано тим, що, заявляючи вимогу про накладення арешту на грошові кошти, розміщені на банківських рахунках відповідача, в межах ціни позову, заявник не вказав, на які саме рахунки та в яких банках необхідно накласти арешт, не надав доказів належності таких рахунків відповідачеві.

Заява про забезпечення позову не містить конкретного майна, на яке позивач просив накласти арешт, тому суд не вбачав підстав для накладення арешту на все майно, в тому числі на майно, обтяжене іпотекою.

ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Логос Девелопмент» з відсотком частки статутного капіталу - 100, розмір статутного капіталу - 811 512,15 грн, проте заявник не надав належних і допустимих доказів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження належної їй частки у статутному капіталі (частково чи цілком), забезпечення позову в заявлений спосіб є фактично втручанням у господарську діяльність товариства.

21 травня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Накладено арешт на грошові кошти в межах суми 80 000,00 дол. США, які належать відповідачеві ОСОБА_2 та знаходяться на всіх її рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з відмовою в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на частку в статутному капіталі ТОВ «Логос Девелопмент» і в частині накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача.

21 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дунас О. М. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

21 червня 2024 року представник ОСОБА_1 -адвокат Лазор А. О. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, в якій просить ці судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дунас О. М. залишено без задоволення, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазора А. О. задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року в частині відмови в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на право ОСОБА_2 на частку статутного капіталу товариства скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишено без змін.

З наведеним судовим рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в частині касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду щодо відмови в забезпечення позову не погоджуємося з огляду на таке.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 4 частини першої статті 353 ЦПК України вказано, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову.

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України та пункту 4

частини першої статті 353 ЦПК України судові рішення першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в забезпеченні позову не підлягають оскарженню в касаційному порядку.

Волевиявлення законодавця у питанні оскарження забезпечення позову в касаційному порядку є більш ніж очевидними - якщо забезпечення позову зберігається, особа, щодо якої вжиті такі заходи забезпечення, з огляду на можливу наявність для неї негативних наслідків, не може бути позбавлена права їх оскарження в касаційному порядку, якщо ж заходи забезпечення відсутні, покладення на суд касаційної інстанції вирішення питання про необхідність вжиття таких заходів є надмірним та не відповідає меті касаційного перегляду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) сформульовано правовий висновок, який підтверджено в постанові від 18 травня 2021 року

у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), про те, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК Українисеред ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої в забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав.

В ухвалах від 22 травня 2024 року в справі № 750/18240/23, від 15 липня 2024 рокув справі № 462/1594/24 та інших Верховний Суд також виснував про відсутність правових підстав для відкриття провадження в справі з огляду на те, що судові рішення щодо відмови в забезпеченні позову (пункт 4 частини першої

статті 353 ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Разом з тим, в ухвалі від 5 березня 2024 року у справі № 314/4758/23 (провадження № 61-1162ск24) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про неможливість оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції в частині відмови в забезпеченні позову та постанови апеляційної інстанції щодо залишення без змін ухвали суду першої інстанції у вказаній частині.

У справі, яка переглядається, та у справі № 314/4758/23 оскаржуються аналогічні за процесуальним результатом судові рішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє в відкритті касаційного провадження в справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лазор А. О. в частині оскарження ухвали суду першої інстанції щодо відмови в забезпеченні позову та постанови апеляційного суду щодо залишення без змін ухвали суду першої інстанції у вказаній частині відкрито помилково.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року

у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулюваний правовий висновок, згідно з яким, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження в справі належить закрити.

Таким чином, вважаємо, що касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лазор А. О. на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року в частині відмови у забезпеченні позову відкрито помилково, тому підлягало закриттю.

Судді: С. О. Карпенко

І. М. Фаловська