Постанова

від 27.11.2007 по справі 45/88

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

45/88

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 листопада 2007 р.                                                                                    № 45/88  

          Вищого господарського суду України у складі колегії суддів:

Головуючого:Панової І.Ю.

суддів:Заріцької А.О.

Продаєвич Л.В.

розглянувши касаційну скаргу

акціонерного комерційного банку «ОЛБанк»

на рішення

та постанову

господарського суду м. Києва від 27 лютого         2007 рокуКиївського апеляційного господарського суду від   30 травня 2007 року

у справігосподарського суду№ 45/88м. Києва

за позовом акціонерного комерційного банку «ОЛБанк»

дозакритого акціонерного товариства «Дніпро»

провизнання недійсним договору від 29 січня 2003 року

за участю представників сторін:

не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

          У грудні 2006 року акціонерний комерційний банк «ОЛБанк»(далі –     АКБ «ОЛБанк») звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до закритого акціонерного товариства «Дніпро»(далі –ЗАТ "Дніпро") про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 29 січня 2003 року.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на ч. 1 ст. 25, ч. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон) як на підставу визнання договору недійсним, а також на ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі –Закон про банки).

Рішенням господарського суду міста Києва від 27 лютого 2007 року           АКБ «ОЛБанк»в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції виходив з положень        ст. 229 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та зазначив, що доводи позивача про те, що оспорювана угода укладена під впливом помилки, є необґрунтованими, оскільки помилка в мотивах угоди, а також неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки зазначеної норми закону.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 травня 2007 року у справі № 45/88 апеляційну скаргу АКБ «ОЛБанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

В мотивування постанови суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду м. Києва та вказав, що відповідач, як первісний кредитор у зобов'язанні, відповідно до ст. 519 ЦК України, відповідає перед новим кредитором –позивачем за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором, а судом встановлено, що відповідач не поручався за виконання обов'язку відкритим акціонерним товариством «Содовий завод»(далі –             ВАТ «Содовий завод»).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач у справі подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 519 ЦК України, ч. 10 ст. 17 Закону, просить скасувати оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій і визнати договір уступки права вимоги від 29 січня 2003 року недійсним.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між відповідачем та промислово-фінансовою компанією "ОЛГаз" (далі - ПФК «ОЛГаз») 14 лютого  2002 року було укладено договір уступки права вимоги, за яким ПФК «ОЛГаз»уступила на користь відповідача право вимоги до ВАТ "Содовий завод" в сумі                19 505 564,71 грн., яка виникла відповідно до генерального договору купівлі-продажу природного газу від 4 серпня 1995 року № CGS-033 та додаткової угоди до нього від 9 вересня 1999 року № 2/1.

В подальшому 29 січня 2003 року між ЗАТ «Дніпро»та АБ «ОЛБанк» було укладено договір уступки права вимоги сплати заборгованості боржником - ВАТ "Содовий завод".

Судом також встановлено, що ухвалою арбітражного суду Донецької області від 3 січня 2001 року порушено справу про банкрутство ВАТ "Содовий завод", а постановою господарського суду від 4 вересня 2003 року                     ВАТ "Содовий завод" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.  

Як вбачається з позовної заяви, позивач вважає оспорювану угоду недійсною, оскільки остання укладена під час неплатоспроможності                 ВАТ "Содовий завод", що в свою чергу створює перешкоди для стягнення позивачем заборгованості з ВАТ "Содовий завод", і вказує, що оспорювана угода укладена під впливом помилки та керується при цьому ст. 17 Закону.

Судом вірно встановлено, що законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону про банки.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено недійсності оспорюваного договору, як укладеного внаслідок помилки, а мотиви його укладення, зокрема, прагнення позивача отримати прибуток, не є істотною умовою договору і не свідчать про помилку в розумінні ст. 229 ЦК України, з чим погодився суд апеляційної інстанції, є обгрунтованими.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, правила ст. 229 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.

Відповідно до ст. 25 Закону ліквідатор має право подати до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону.

Частина 10 ст. 17 Закону встановлює вичерпний перелік підстав з яких керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, а саме, якщо:

- виконання договору завдає збитків боржнику;

- договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;

- виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначеної норми Закону, ліквідатор мав право звернутись до суду з вимогою про визнання угоди недійсною, якщо б така угода була не виконана повністю або частково.

Пунктом 10 ст. 17 Закону передбачено виключно дві підстави, з яких суд може визнати оспорювані угоди недійсними, а саме у тих випадках якщо:

- угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки;

- угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Враховуючи, що підстави для визнання угод боржника недійсними містяться у ч. 11 ст. 17 Закону, положення останньої і підлягають застосуванню у разі подання ліквідатором заяви про визнання угоди недійсною.

Судами не було враховано, що ч. 11 ст. 17 Закону не передбачає визнання у справі про банкрутство недійсними угод з підстав, передбачених цивільним законодавством, однак це не впливає на резолютивну частину рішення суду.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що вказана норма закону не встановлює підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, а лише визначає випадки, у яких ліквідатор може звертатись до суду із заявою про визнання недійсними угод боржника.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначеної норми закону, ліквідатор вправі відмовитись саме від виконання договорів, і виключно тих, які не виконані повністю або частково і завдають боржнику збитків. Отже, ліквідатор АКБ «ОЛБанк»має право подати позови про визнання недійсними лише тих угод, які боржником (в нашому випадку позивачем) не виконані повністю або частково.

Як встановлено судами, позивачем було виконано оспорюваний договір уступки права вимоги у повному обсязі, тобто, сплачено на користь відповідача 12 500 000,00 грн.

Судом апеляційної інстанції було правомірно відмовлено АКБ «ОЛБанк»у визнанні договору уступки права вимоги недійсним та у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 500 000,00 грн., оскільки пістав для визнання оспорюваного договору недійсним не встановлено.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В обґрунтування касаційної скарги АКБ «ОЛБанк»зазначає, що, оскільки відповідача не було визнано кредитором ВАТ "Содовий завод", і його вимоги не були включені до реєстру вимог кредиторів, - оспорюваний договір уступки права вимоги має бути визнаний недійсним.

Однак, виходячи з вимог закону, відмова у визнанні кредитором не є підставою для визнання угод недійсними.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що не вбачається підстав для скасування рішення господарського суду м. Києва від 27 лютого 2007 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 30 травня             2007 року у справі № 45/88, оскільки вони є обґрунтованими та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу акціонерного комерційного банку «ОЛБанк»залишити без задоволення.

          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 травня 2007 року та рішення господарського суду м. Києва від 27 лютого 2007 року у справі № 45/88 залишити без змін.

Головуючий                                                                       І.Ю. Панова

         Судді                                                                                   А.О. Заріцька

                                                                                                      Л.В. Продаєвич