Постанова

від 16.05.2024 по справі 913/766/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року м. Харків Справа № 913/766/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря судового засідання Андерс О.К.

за участю представників сторін:

позивача - Литвина А.Б., ордер серії АХ від 16.09.2021 №1067940;

відповідача - Колісниченка А.С., ордер серії АР від 03.04.2024 № 1170516, Бардіна І.С., ордер серії АХ від 06.10.2023 №1152188,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" (вх. № 2586 Х/2-5) на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 (ухвалене у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Івановим А.В., повний текст складено 10.04.2023) у справі № 913/766/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва", смт Мілове Міловського району Луганської області,

про стягнення 3 520 976,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва", в якій просило стягнути з відповідача штраф у розмірі 3 520 976,74 грн. за непоставку товару за Договором поставки від 30.07.2020 №Р90030.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/766/21 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" штраф у розмірі 3520976,74 грн. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 52 814,66 грн.

11.11.2022 позивачем до Господарського суду Луганської області подано заяву про винесення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи та понесених позивачем під час розгляду даної справи в розмірі 90245,42 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 у справі № 913/766/21 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" про винесення додаткового рішення від 11.11.2022 задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" витрати, пов`язані з наданням професійної правової допомоги та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 90 245,42 грн.

В обґрунтування додаткового рішення суд послався на наявність підстав для розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в повному обсязі, шляхом покладення їх на відповідача, з огляду на те , що заявлений позивачем розмір цих витрат є підтвердженим у відповідності до положень 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки встановлений згідно з умовами Договору про надання юридичних послуг та послуг адвокатів від 20.01.2016 №0793-583, на підставі наданих позивачем доказів, зокрема, Актів здачі-прийняття виконаних робіт та Деталізацій до них, витягів з банківських виписок, платіжних доручень та ін., відповідає встановленим цією статтею критеріям реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, в той час як відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в даній справі не подавалось, як не подавалось і будь-яких заперечень щодо розміру та складу витрат на професійну правничу допомогу, хоча суд в ухвалі від 21.11.2022 пропонував відповідачу їх надати.

31.10.2023 відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва" до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" подано апеляційну скаргу (вх. № 2308 Л/2-5) на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 у справі № 913/766/21.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався, зокрема, на те, що він не був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, внаслідок чого був позбавлений можливості викласти суду свою позицію по справі та реалізувати право на захист.

Зокрема, відповідач зазначив, що в описовій частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції, пославшись на те, що у зв`язку з тим, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 92500, Луганська обл., Міловський р-н, смт Мілове(з), вул. Міловська, буд. 68А, яке включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022, відповідно до ст. Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» на офіційному сайті Господарського суду Луганської області неодноразово розміщувались повідомлення для відповідача про прийняття заяви до розгляду та призначення судового засідання, але така фіксація факту повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання не враховує обставин перебування відповідача на час розгляду справи на території, яка з 24.02.2023 є тимчасово окупованою, в той час як суд не вжив жодних заходів, спрямованих на встановлення наявності у відповідача технічної можливості бути обізнаним про дату, час та місце розгляду справи.

При цьому скаржник зазначив, що посилання суду на положення Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням анти терористичної операції», як на підставу для розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України та забезпечення таким чином належного повідомлення відповідача є безпідставним та неправомірним, оскільки норми вказаного закону визначають заходи правового реагування в районі проведення антитерористичної операції і спрямовані на забезпечення доступу громадян та юридичних осіб до суду, що знаходиться в зоні АТО, в той час як смт. Милове Старобільського району Луганської області не знаходилось і не знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, а є тимчасово окупованою територією з 24.02.2022 , внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.

Крім цього скаржник зазначив, що ним оскаржено основне рішення Господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/766/21, зокрема, з підстав розгляду справи за його відсутності через обставини, пов`язані зі збройною агресією російської федерації проти України, враховуючи окупацію зареєстрованого місцезнаходженн відповідача в умовах воєнного стану, через що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, перегляд якого визначатиме підстави для скасування додаткового судового рішення, яке є предметом даного апеляційного перегляду.

Також відповідач зазначив, що заявлений позивачем до розподілу та стягнутий судом першої інстанції з відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, оскільки не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" (вх. № 2586 Х/2-5) на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 у справі № 913/766/21 та її розгляд призначено в судове засідання з повідомленням сторін на 08.02.2024 о 14 год. 30 хв.

15.01.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 у справі № 913/766/21 (вх. № 680), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення -без змін.

29.01.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшла ухвала Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.01.2024 у справі № 913/766/21, якою для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 у справі № 913/766/21 витребувано матеріали цієї справи зі Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 у справі № №913/766/21 направлено матеріали справи №913/766/21 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 у справі № 913/766/21 до повернення матеріалів справи №913/766/21 до Східного апеляційного господарського суду.

Після повернення 19.04.2022 до Східного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 913/766/21, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі № 913/766/21 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 у справі № 913/766/21 та розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання з повідомленням сторін на 16.05.2024 об 11:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 104.

28.02.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Діброва» в додаткових поясненнях щодо відзиву позивача на апеляційну скаргу та інших обставин заявлено клопотання (вх. № 2966)( т. 7 а.с. 42-58), в якому відповідач просить :

-поновити/продовжити строк на подання доказів, наданих у спростування хибних доводів позивача щодо включення хибних, неправдивих та аморальних відомостей ТОВ «Сателлит» у відзив з неправдивою інформацією щодо начебто співробітництва ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» із окупаційною владою держави -агрессора як такий, що пропущений з поважних причин ( у зв`язку із зазначенням вказаних відомостей лише у відзиві на апеляційну скаргу);

- визнати включення хибних, неправдивих та аморальних відомостей Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателлит» у відзив з неправдивою інформацією щодо начебто співробітництва ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» із окупаційною владою держави -агрессора зловживанням процесуальними правами та повернути відзив заявнику без розгляду ;

- визнати включення хибних, неправдивих та аморальних відомостей Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателлит» у відзив з неправдивою інформацією щодо начебто співробітництва ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» із окупаційною владою держави -агресора втручанням у діяльність судді та звернутись із відповідним повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя до Вищої Ради Правосуддя для вжиття заходів в межах компетенції.

В обґрунтування клопотань відповідач зазначив, що керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Діброва" є ОСОБА_1 , який не вчиняв жодних дій самостійно чи через третіх осіб щодо можливої реєстрації юридичної особи з аналогічною назвою (чи перереєстрації) у органах російської федерації; відомості щодо керівників ТОВ "Діброва" за українським та російськими реєстрами відрізняються;

- після 24.02.2022 керівництво ФГ "Криничне" не відвідувало непідконтрольну Україні територію чи територію російської федерації, та не здійснювало господарської діяльності поза підконтрольною Україні територією, а тим паче - на територіях російської федерації; у квітні 2022 року усі працівники ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" були звільнені в установленому законодавством порядку; ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_1 та іншими членами родини проживала в м. Харкові до 03.03.2022, після чого у зв`язку із загостренням ситуації у м. Харкові усі переїхали в селище Солотвино Закарпатської області, де проживали до червня 2022 року, після чого переїхали до м. Києва;

- 09.09.2022 ОСОБА_2 уклала шлюб із ОСОБА_3 , у зв`язку з чим з 09.09.2022 змінила своє прізвище на прізвище чоловіка - Азімова, чого не було відомо зловмисникам під час проведення реєстраційних дій на непідконтрольній Україні території та/або в реєстрах держави агресора, що начебто вчинялися 14.07.2023 або в будь-яку іншу дату, адже в наданих виписках фігурує попереднє прізвище ОСОБА_4 - Бартисултанова, яке змінене 09.09.2022 разом зі зміною усіх паспортних документів; чоловік ОСОБА_2 є військовослужбовцем Збройних Сил України, що спростовує звинувачення його дружини у колабораційній діяльності; керівництво ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" активно підтримує Збройні Сили України;

- обставина щодо нездійснення реєстрації місцезнаходження ТОВ "Діброва" на території України є суб`єктивним правом відповідача, реалізація якого залежить від питання спроможності/неспроможності підприємства відновити господарську діяльність на території Україні, враховуючи знаходження основних виробничих потужностей (землі) на непідконтрольній Україні території; така обставина знаходиться поза межами будь-якого інтересу ТОВ "Сателлит" та не підтверджує необґрунтованих підозр та роздумів позивача;

- подання клопотання ТОВ "Сателлит" з неправдивою інформацією щодо ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" є тиском та впливом на суд задля забезпечення ухвалення рішення у справі на користь позивача; подання клопотання ТОВ "Сателлит" є зловживанням процесуальними правами, а тому воно підлягає залишенню без розгляду (посилається на ч.1 ст.41, частини 3, 4 ст.43 ГПК, ст.13 ЦК, постанови Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №299/3611/19, від 14.09.2022 у справі №127/27593/21).

29.02.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателлит» надійшло клопотання (вх. № 3025) про закриття провадження у справі (т. 7 а.с. 105-109), яке мотивоване тим, що апеляційна скарга була підписана шляхом накладення електронного цифрового підпису директора та печатки ТОВ "Діброва" в системі Електронний суд; КНЕДП "MASTERKEY" ТОВ "АРТ-МАСТЕР" (ЄДРПОУ 30404750) надав відповідь на адвокатський запит, в якій підтвердив, що сертифікати печатки ТОВ "Діброва" та підпису його директора Батирсултанова М.Д. були сформовані на підставі Договору про надання електронних довірчих послуг від 10.11.2023, укладеного між ТОВ "АРТ-МАСТЕР" (ЄДРПОУ 30404750) та ТОВ "Діброва" (ЄДРПОУ 21832609); такий договір, на підставі якого були сформовані, перевірялись та підтверджувались вищевказані сертифікати печатки ТОВ "Діброва" та підпис його керівника - Батирсултанова М.Д., є нікчемним в силу ст.13 Закону №1207-VII.

11.03.2024 від ТОВ "Діброва" надійшли заперечення на клопотання ТОВ "Сателлит" про закриття касаційного провадження, у яких відповідач зазначає:

- позиція позивача суперечить основній засаді господарського судочинства - доступу до правосуддя, адже за цією позицією відповідач ані через адвокатів, ані особисто не може брати участь у судочинстві;

- електронний цифровий підпис як результат отриманої роботи, наданої послуги не залежить від договору про його видачу; як кваліфікований електронний підпис, кваліфікований сертифікат електронного підпису, так і процес ідентифікації за допомогою електронного цифрового підпису не є правочином, а є результатом електронної довірчої послуги, тому не може бути визнаний недійсним чи нікчемним;

- цілями державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території є, зокрема, забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у передбаченому законом обсязі, а не обмеження прав відповідних осіб на правосуддя та справедливий суд;

- не будь-які правочини, а лише ті, які відносяться до економічної та господарської діяльності є нікчемними в силу ст.13 Закону №1207-VII; правовідносини з отримання електронного цифрового підпису не відносяться до економічної чи господарської діяльності, а є спрямованими на підписання документів відповідно до розвитку сучасних технологій; не можна тлумачити положення ст.13 Закону відокремлено від мети цього Закону (посилається на висновки Верховного Суду щодо принципу правової визначеності та тлумачення норм права, зокрема, правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням);

- Кабінет Міністрів України не прийняв окремої постанови щодо територій, визнаних тимчасово окупованими в умовах воєнного стану (після 24.02.2022); це є логічним, адже лінія фронту є динамічною;

- обмеження доступу до суду є недопустимим; однією із засад господарського судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

03.04.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Діброва» надійшли додаткові письмові пояснення щодо наявності повноважень у адвокатів відповідача на представництво його інтересів. (вх. № 4762) (т. 7 а.с. 160-166), в обґрунтування якого позивач зазначив про безпідставність доводів позивача щодо нікчемності договору про надання правової допомоги від 06.10.2023 №06/10/2023, укладений між АО "Правота" та ТОВ "Діброва" в силу положень ч.2 ст.13 Закону №1207-VII через те, що місцезнаходження ТОВ "Діброва" розташоване на тимчасово окупованій території.

15.05.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателлит» надійшли додаткові пояснення до клопотання (вх. № 6731) про закриття провадження у справі, в яких позивач додатково до зазначених у вказаному клопотанні підстав повідомив суд також і про те, що ТОВ «Сателлит» 23.04.2024 звернулось до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (Держспецзв`язку) та ТОВ «АРТ-МАСТЕР» з приводу ситуації, яка склалась навколо протизаконного отримання сертифікатів, печатки ТОВ «Діброва» та підпису його керівника - Батирсултанова М.Д., а саме на підставі нікчемних договорів про надання електронних довірчих послуг від 10.11.2023.

Своїм листом за №11/02/02-4504/СЕД від 03.05.2024, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України (Держспецзв`язку) повідомила ТОВ «Сателлит», що відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», Адміністрацією Держспец зв`язку проведені невиїзні заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг шляхом перевірки обставин та документів, наданих ТОВ «Діброва» (ЄДРПОУ 21832609) та ФГ «Криничне» (ЄДРПОУ 32064945), під час укладання договорів про надання електронних довірчих послуг з кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг «MASTERKEY» ТОВ«АРТ-МАСТЕР» (ЄДРПОУ 30404750), сертифікати відкритих ключів електронних підписів та печаток ТОВ «Діброва» та ФГ «Криничне» скасовано. Інформація щодо скасування зазначених сертифікатів підтверджується через сервіс перевірки статусу сертифікатів на офіційному вебсайті кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг «MASTERKEY» ТОВ «АРТ-МАСТЕР». Листом ТОВ «АРТ-МАСТЕР» від 03.05.2024 за №12-16 було повідомлено ТОВ «Сателлит», що на підставі Закону України від 01.01.2024 № 2155- VII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», Товариством було скасовано всі діючи кваліфіковані сертифікати відкритих ключів підписів та печаток ТОВ «Діброва» (ЄДПОУ 21832609).

Стосовно заявлених клопотань суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення через їх необґрунтованість, з огляду на наступне.

Щодо нікчемності договору на надання правничої допомоги та договору про надання електронних довірчих послуг на підставі якого було сформовано сертифікати печатки ТОВ "Діброва" та підпису його директора Батирсултанова М.Д.

15.04.2014 Верховна Рада України прийняла Закон №1207-VII.

У ст.13 цього Закону (у редакції, що діяла на момент укладення Договору) встановлені особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території.

Частина 2 цієї статті містить два абзаци. У абз.1 ч.2 ст.13 Закону №1207-VII встановлюється норма, згідно з якою здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

У абз.2 ч.2 ст.13 Закону №1207-VII визначено, що правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз.2 ч.2 ст.215 ЦК України.

Частина 1 ст.13 вказує, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 ч.1 ст.3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 ч.1 ст.3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Відповідно до абзаців 1, 2 ст.1 Закону №1207-VII тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п.1 ч.1 ст.3 Закон №1207-VII).

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації), починаючи з 07.04.2014. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону №1207-VII дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 06.12.2022 №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" установив, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (ст.93 ЦК).

Суд апеляційної інстанції встановив, що місцезнаходженням ТОВ "Діброва" є: 92500, Луганська область, Старобільський район, смт. Мілове, вул. Міловська, 68А.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, Міловська селищна територіальна громада (UA44140070000058445) Старобільського району Луганської області є тимчасово окупованою територією з 24.02.2022.

Отже, положення Закону №1207-VII, зокрема особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території, визначені ст.13 вказаного Закону, розповсюджується на ТОВ "Діброва".

Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо застосування ст.13 Закону №1207-VII.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.11.2022 у справі №440/2831/19 зазначив таке:

"Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 01.07.2021 №1618-IX (набрав чинності 21.11.2021) в статтю 13 Закону №1207-VII внесені зміни, зокрема частину першу цієї статті викладено в новій редакції: "Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України".

Відповідно до змісту пояснювальної записки до законопроекту №1618-IX після прийняття Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" Радою ЄС запроваджено санкції проти Російської Федерації, а саме заборонено імпорт продукції з тимчасово окупованої території до країн ЄС, заборонені інвестиції, заборонено експорт певних товарів і технологій на таку територію та інше. Будь-які поставки товарів з окупованої території заборонені в Україні. Водночас в українському законодавстві залишається дозволеним, хоча і з обмеженнями, ведення господарської діяльності з тимчасово окупованою територією, що суперечить публічній позиції держави в сфері санкційної політики та політики невизнання. Прийняття зазначеного проекту сприятиме, зокрема усуненню обставин, які сприяють продовженню ведення господарської діяльності на тимчасово окупованій території.

Прийняття Закону №1618-ІХ підтвердило загальне невизнання державою легітимності підприємницької діяльності на окупованих територіях".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, застосовуючи приписи ст.13 Закону №1207-VII, у постанові від 26.09.2023 у справі №913/527/21 дійшов такого висновку:

"6.24. Враховуючи наведене вище, а також зважаючи на застереження щодо застосування абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України, викладене в статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", колегія суддів дійшла висновку, що додатковий договір від 22.04.2014 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03 є нікчемним в силу закону, а саме статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тому відсутні підстави для визнання його недійсним. З огляду на зазначене, доводи скаржника в цій частині є обґрунтованими".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу №910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в своїй ухвалі від 29.05.2023 також розглянув клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, під час вирішення якого застосував приписи ст.13 Закону №1207-VII, зазначивши таке:

"43. На обґрунтування поданого клопотання заявник зазначає, що 02.06.2022 між ТзОВ "Луганськгаз Збут" та АО "Лекс груп" укладено договір відступлення права вимоги. […]

50. Надаючи оцінку доводам учасників справи щодо поданого клопотання про здійснення процесуального правонаступництва Верховний Суд приймає до уваги те, що 15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до долучених до клопотання про здійснення процесуального правонаступництва документів установлено, що договір відступлення права вимоги від 02.06.2022 та акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 10.04.2023 підписано ТзОВ "Луганськгаз збут" в особі директора Кравця М. М. та АО "Лекс груп" в особі голови Базилевського С. Б.

57. Водночас, юридичною адресою ТзОВ "Луганськгаз збут" на момент підписання договору та акта є: вул. Гагаріна, буд. 87, кім. 307, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400.

58. Зазначена адреса також не змінилась станом на час подання та розгляду судом клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, що не заперечувалось представником ТзОВ "Луганськгаз збут" у судових засіданнях.

59. Разом з тим, станом на дату підписання зазначеного договору (02.06.2023) Сєвєродонецька міська територіальна громада містилась в Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 30.05.2022, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01.06.2022 № 105 чинного на момент укладення договору).

60. Поряд з цим, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 установлено, зокрема, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

61. Зокрема, у переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 міститься інформація, згідно якої датою виникнення можливості бойових дій на території Сєвєродонецької міської територіальної громади (UA44120110000010163) 25.06.2022.

62. З огляду на зазначене, станом на момент набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 - 02.03.2023 та на момент підписання акта приймання - передачі документів, які підтверджують право вимоги до АТ "Укртрансгаз" - 10.04.2023 Сєвєродонецька міська територіальна громада також перебувала і досі перебуває у тимчасовій окупації.

Таким чином, договір відступлення права вимоги від 02.06.2022 та акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 10.04.2023 підписано суб`єктом господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.

64. З огляду на зазначене вище, суд відмовляє у задоволенні клопотання АО "Лекс груп" про здійснення процесуального правонаступництва на підставі приписів статті 215 ЦК України та статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на нікчемність договору стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.

65. Посилання на положення постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, судом не приймаються до уваги, позаяк станом на дату підписання зазначеного договору (02.06.2023) Сєвєродонецька міська територіальна громада містилась в Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 30.05.2022, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01.06.2022 №105 чинного на момент укладення договору).

66. До того ж сторонами в пункті 5.1 Договору відступлення права вимоги погоджено вступ його в дію з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3831/22 про стягнення грошових коштів, яким є 02.03.2023 і на зазначену дату Сєвєродонецька міська територіальна громада містилась в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309".

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 (пункти 25-26) послалася на вказану вище ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2023 в частині розгляду клопотання АО "Лекс груп" про здійснення процесуального правонаступництва та результатів вирішення цього питання на підставі ст.13 Закону №1207-VII.

Отже, Верховний Суд у вказаних справах, застосовуючи положення ст.13 Закону №1207-VII, дійшов висновку, що господарська діяльність суб`єктів, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, знаходиться поза межами правового регулювання України, а вчинені ними правочини є нікчемними, а отже не створюють юридичних наслідків, тобто, не "породжують" (змінюють чи припиняють) цивільних прав та обов`язків.

Водночас, у жодній із зазначених справ не йшлося про договір надання правничої допомоги, у якому місцезнаходження на окупованій території мала сторона договору, що отримувала, а не надавала послуги.

Так, у справі №440/2831/19 вирішувалося питання щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з мотивів безпідставності висновків контролюючого органу про нереальний характер господарських операцій позивача з контрагентами, які перебувають на непідконтрольній уряду України території.

У справі №913/527/21 предметом спору було стягнення грошових коштів (заборгованості) у зв`язку із неналежним виконанням кредитного договору. Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що додатковий договір від 22.04.2014 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 20.04.2007 є нікчемним в силу ст.13 Закону №1207-VII, оскільки відповідач (позичальник) знаходився на тимчасово окупованій території України.

У справі №910/3831/22 Верховний Суд відмовив у правонаступництві з мотивів того, що договір відступлення права вимоги від 02.06.2022 та акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 10.04.2023 підписано суб`єктом господарювання (первісним кредитором), місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія України.

Верховний Суд також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 у розділі "Щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції" (пункти 121-127) розглянула заяву позивача - ТОВ "Луганськгаз збут" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану АО "Лекс груп", та вирішила її задовольнити повністю, стягнувши зі скаржника (відповідача) - Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь заявника 50 000,00 грн.

Вказані витрати ТОВ "Луганськгаз збут" підтвердило: договором про надання правової допомоги від 03.01.2022 №3; додатковою угодою від 02.05.2022 №1 до цього договору; актом приймання-передачі наданих послуг від 07.04.2023 (згідно з яким АО "Лекс груп" надало позивачу таку професійну правничу допомогу: вивчення та аналіз постанови Північного апеляційного господарського суд від 02.03.2023 у цій справі; розгляд та оцінка на предмет обґрунтованості касаційної скарги АТ "Укртрансгаз"; підготовка та подання до Касаційного господарського суду відзиву на касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз"; підготовка до участі та участь в судових засіданнях у Верховному Суді; підготовка та подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу) (п.123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22).

Відповідно до вступної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 інтереси позивача представляла адвокат Коваленко М.О., яка діяла, зокрема на підставі договору про надання правової допомоги від 03.01.2022 №3 відповідно до умов, визначених додатковою угодою від 02.05.2022 №1.

Наведене вказує на те, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи та вирішення питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу не застосувала аналогічний підхід, що й в ухвалі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 29.05.2023, та не визнала вказану додаткову угоду від 02.05.2022 №1 нікчемною на підставі ст.13 Закону №1207-VII.

Хоча у цій справі Велика Палата Верховного Суду не сформувала правовий висновок щодо застосування ч.2 ст.13 Закону №1207-VII до договору про надання правничої допомоги, який укладений адвокатом з підприємцем, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія України, але водночас в ухваленому судовому рішенні не вказала й про нікчемність такого договору, а навпаки - допустила у цій справі адвоката до представництва сторони, місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія України, та компенсувала стороні витрати на правничу допомогу, одним із доказів понесення яких був цей договір.

Верховний Суд в постанові від 26.03.2024 в аналогічній з даною справою № 913/768/21 зазначив, що не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст.2 Господарського кодексу України).

Стаття 13 Закону №1207-VII має назву "Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території", втім у ч.2 ст.13 вживається термін саме господарська діяльність.

Отже, можна дійти висновку, що положення ч.2 ст.13 Закону №1207-VII поширюється на договори, які укладаються суб`єктом господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, тобто у випадках, коли він реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги.

За договором надання правничої допомоги ТОВ "Діброва" не надає послуги, а навпаки - отримує правничу допомогу від адвокатського об`єднання, тобто є споживачем послуги.

Втім, ТОВ "Діброва" є господарським товариством, суб`єктом господарської діяльності, тому, як слушно зазначає позивач у відзиві на касаційну скаргу, презюмується, що всі договори, які укладає суб`єкт господарської діяльності, пов`язані зі здійсненням ним підприємницької (господарської) діяльності, бо саме для цього і було створене це товариство.

Водночас право особи на справедливий суд та отримання правничої допомоги передбачено Конституцією України та Конвенцією.

Відповідно до ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (ст.129 Конституції України).

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (рішення Конституційного Суду України у справі від 12.04.2012 №9-рп/2012).

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ГПК).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ч.3 ст.2 ГПК).

Частини 1 та 2 ст.4 ГПК передбачають, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (частини 5, 7 ст.4 ГПК).

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (ст.131-2 Конституції України).

Подібні положення закріплено у ст.10 Закону "Про судоустрій і статус суддів".

Статтею 16 ГПК передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч.1 ст.56 ГПК).

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.58 ГПК).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частин 1, 3 ст.27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (ч.5 ст.27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч.1 ст.11 ГПК, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.2 ст.11 ГПК).

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (ч.3 ст.11 ГПК).

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (ч.4 ст.11 ГПК).

У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України (частини 7, 8 ст.11 ГПК).

Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Скаржник зазначає, що ЄСПЛ звертав увагу, що невід`ємною частиною права на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції, є право на правову допомогу. ЄСПЛ вважає, що будь-яка особа має право скористуватися правовою допомогою і держава має гарантувати дотримання цього права.

Питання надання правової допомоги згідно ст.6 Конвенції розглядається, зокрема, у контексті права на доступ до суду та принципу "рівної зброї" (equality of arms). Останнє передбачає, що сторона судового процесу не повинна бути позбавлена можливості ефективно представити свою позицію у суді, а також їй має бути надана змога представити свою позицію нарівні із протилежною стороною. Пункт 1 ст.6 Конвенції надає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування учасникам судового процесу цих прав. Одним із таких засобів є інститут правової допомоги (рішення від 15.02.2005 у справі "Steel and Morris v. the United Kingdom", заява №68416/01).

Статтею 13 ГПК передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, право особи на справедливий суд ґрунтується на законодавчих актах вищої юридичної сили, а саме Конституції України та Конвенції.

Необґрунтованим є обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої в умовах війни опинилося в окупації, особливо враховуючи динамічну зміну лінії фронту та переліку окупованих/деокупованих територій.

Чинне процесуальне законодавство не забороняє таким особам виступати як позивачами, так і відповідачами в суді, тобто визнає їх процесуальну правоздатність.

Ситуація, за якої позивач за власною ініціативою звертається до суду з позовом до відповідача та при цьому вимагає позбавити (обмежити) відповідача у можливості користуватися правничою допомогою та отримати доступ до передбачених законом електронних сервісів, зокрема користуватися електронним кабінетом, направляти до суду процесуальні документи, скріплені електронним цифровим підписом, призведе до порушення наведених норм Конституції України, ГПК та основних засад господарського судочинства, зокрема принципу змагальності.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання ТОВ "Сателлит" про закриття апеляційного провадження, оскільки у цьому випадку укладення договору про надання електронних довірчих послуг між ТОВ "АРТ-МАСТЕР" та ТОВ "Діброва" стосується можливості відповідача користуватися передбаченими процесуальним законодавством електронними сервісами (електронним кабінетом, відеоконференціями тощо), тобто реалізації скаржником його конституційного та конвенційного права на доступ до правосуддя.

Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 913/768/21.

Щодо звернення з повідомленням про втручання в діяльність судді та щодо зловживання позивачем процесуальними правами

Скаржник у своїх запереченнях проти клопотання ТОВ "Сателлит" щодо постановлення окремої ухвали зазначив, що єдиною метою вказаного клопотання є позапроцесуальний і протизаконний тиск на суд через маніпулювання емоційним станом від війни, з метою схиляння до прийняття бажаного для себе рішення. На це також вказує неприхована позиція позивача, яка полягає у тому, що прийняття рішення на користь ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" - це сприяння державі агресору. Саме ж клопотання скаржник вважає необґрунтованим, таким, що містить завідомо неправдиву інформацію (наклеп), зміст якого не стосується справи.

Зважаючи на вказане, скаржник просить звернутись із відповідним повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя для вжиття заходів в межах компетенції.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність та недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім`ї.

Згідно зі ст.6 Закону "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється та тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Статтею 48 Закону "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що незалежність судді забезпечується недоторканністю та імунітетом судді; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. Крім того, вказаною нормою встановлено обов`язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних і юридичних осіб та їх об`єднань поважати незалежність судді і посягати на неї.

Відповідно до ч.4 ст.48 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суддя зобов`язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.

Суд не вбачає і не розцінює клопотання позивача ТОВ "Сателлит" як втручання у здійснення правосуддя та вплив на безсторонність колегії суддів, а тому не вважає за необхідне звертатися до Вищої ради правосуддя з відповідним повідомленням на підставі ч.4 ст.48, п.9 ч.7 ст.56 Закону "Про судоустрій і статус суддів", тому таке клопотання відповідача Суд залишає без задоволення.

Також, однією із основних засад господарського процесу є неприпустимість зловживання процесуальними правами, закріплена у п.11 ч.3 ст.2 , ст.43 ГПК.

Відповідно до п.5 ч.5 ст.13 ГПК суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У ст.43 ГПК закріплено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом, зокрема ч.3 ст.43 ГПК.

Однак скаржник не довів того, що питання, щодо якого подано клопотання, було раніше вирішено судом та що воно спрямоване на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Враховуючи зазначене та з огляду на необґрунтованість тверджень, що клопотання позивача є втручанням у здійснення правосуддя, суд відхиляє також доводи про те, що подання цього клопотання є зловживанням процесуальними правами.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу , а представник позивача проти її доводів заперечив.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями частини 3 та 4 статті 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу за заявою іншої сторони;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші ніж судовий збір судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що рішенням Господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/766/21, яке набрало законної сили, позов задоволено, розмір обґрунтованих витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, відповідно до наведених положень, покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч.1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч.2).

У відповідності до ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З матеріалів справи вбачається, що у відповіді на відзив позивач зазначив, що орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу складає фіксовану суму 3100 євро, що в перерахунку становить 96100 грн.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 1 статтею 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 11.11.2022 подав суду першої інстанції заяву про винесення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи та понесених позивачем під час розгляду даної справи, в розмірі 90245,42 грн., до якої у встановлений ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 221 ГПК України строк додав докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції, у встановлений ч. 8 статті 126 ГПК України п`ятиденний строк подано після ухвалення рішення разом із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначене питання згідно з вищенаведеними положеннями процесуального права вирішувалось судом при прийнятті додаткового рішення, яке є предметом оскарження в даному апеляційному провадженні.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторонни і пПри цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частин 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Натомість, відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в даній справі до суду першої інстанції не подавалось, як не подавались і будь-які заперечення щодо розміру та складу витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи та понесених позивачем під час розгляду даної справи, хоча суд в ухвалі від 21.11.2022 пропонував відповідачу їх надати та вказаною ухвалою належним чином повідомив відповідача про дату, час та місце розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи судом першої інстанції та на час звернення відповідача з апеляційною скаргою, місцем знаходження ТОВ "Діброва" є вул. Міловська, 68А, смт Мілове, Старобільський район, Луганська область.

Зазначене місце знаходження ТОВ "Діброва" включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 № 75.

Пунктом 21 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції".

Відповідно до частини 1 статті 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (у редакції, чинній на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення), якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до наведених норм судом першої інстанції на офіційному сайті Господарського суду Луганської області розміщувались повідомлення для відповідача про прийняття заяви до розгляду та призначення судового засідання на 29.03.2023 о 16 год. 20 хв.

До того ж, електронний варіант ухвал від 21.11.2022 та від 20.03.2023 у справі №913/766/21 надсилався відповідачу на адресу його офіційно зареєстрованої електронної пошти: dibrova2012@i.ua.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 у справі №759/14068/19, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року).

З огляду на наведене, господарський суд першої інстанції в оскаржуваному рішення правомірно зазначив, що сторони належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду заяви позивача про винесення додаткового рішення від 11.11.2022 у справі №913/766/21 та її розгляд в умовах воєнного стану, а відповідно до положень ч. 4 ст. 244 ГПК України неприбуття відповідача належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджала розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професій правничу допомогу.

При цьому колегія суддів також враховує, що висновки щодо обізнаності відповідача про розгляд справи по суті,за результатами якого ухвалено основне судове рішення від 09.11.2022 та участь його повноважного представника при такому розгляді , наведені в ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2023, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на основне рішення, з підстав її подання відповідачем, який був залучений до участі у справі в якості відповідної сторони та був належним чином повідомлений та обізнаний про її розгляд, після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, з пропуском ним строку на апеляційне оскарження, який не обумовлений обставинами непереборної сили.

Вказана ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.02.2024. У зазначеній постанові Суд касаційної інстанції підтвердив правильність висновків суду апеляційної інстанції про належне повідомлення відповідача та його обізнаність про розгляд справи в суді першої інстанції по суті.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи відповідача щодо того, що він не був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, внаслідок чого чого був позбавлений можливості викласти суду свою позицію по справі та реалізувати право на захист, в тому числі подати клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Отже, оскільки відповідач , який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання з розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не був позбавлений можливості надати клопотання про зменшення їх розміру із запереченнями щодо їх невідповідності критерію співмірності,але відповідного клопотання не заявив, суд не враховує відповідні доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу, а тому зазначені витрати не підлягають оцінки на вказаний критерій.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що окрім вказаного критерію співмірності, суд має оцінити відповідні витрати на предмет їх реальності.

Так, згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, зокрема те, що казані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

В постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/7540/19 наведено висновок, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, позивач надав копії Договору №0793-583 про надання юридичних послуг та послуг адвокатів від 20.01.2016, Умови надання юридичних послуг Юридичною фірмою "Ілляшев та Партнери", Додаткові угоди від 29.12.2017, 28.10.2021, наказ №01-пр від 11.01.2018, рахунки №35811 від 31.12.2021, №36340 від 31.01.2022, №36688 від 29.03.2022, №36993 від 31.05.2022, №37443 від 29.07.2022, №37643 від 31.08.2022, №37880 від 30.09.2022, №38116 від 31.10.2022 та деталізації до них, Акти здачі-прийняття виконаних робіт №64-1 від 31.01.2022, №96 від 29.03.2022, №202 від 31.05.2022, №301 від 29.07.2022, №354 від 31.08.2022, витяги з банківських виписок від 12.01.2022, від 08.02.2022, від 11.05.2022, від 05.08.2022, від 07.09.2022, від 07.10.2022 та від 08.11.2022, а також платіжні доручення №186 від 11.01.2022, №1423 від 07.02.2022, №2549 від 10.05.2022, №2836 від 10.06.2022, №3275 від 04.08.2022, №3410 від 06.09.2022, №3555 від 06.10.2022, №3664 від 07.11.2022.

Так, відповідно до умов Договору №0793-583 про надання юридичних послуг та послуг адвокатів від 20.01.2016, який було укладено між ТОВ "Сателлит" (Замовник) та Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "Ілляшев та Партнери" (Юридична фірма), остання зобов`язалася здійснити захист, представництво, надати адвокатські послуги та інші види правової допомоги Замовнику, який зобов`язався оплатити надання адвокатських послуг (правової допомоги) та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

За приписами п. 3.1. Договору обов`язком Замовника є вчасне здійснення розрахунків з Юридичною фірмою у повній відповідності до положень цього Договору та Умов надання послуг.

Вартість послуг (гонорар) Юридичної фірми та порядок розрахунків визначається згідно з Умовами надання послуг (п. 5.1. Договору).

29.12.2017 ТОВ "Сателлит" та АО "ЮФ "Ілляшев та Партнери" уклали Додаткову угоду, якою продовжили строк дії Договору до 31.12.2018 та визначили, що Договір вважатиметься автоматично продовженим на 1 рік, якщо жодна із Сторін не повідомить іншу про припинення його дії.

28.10.2021 Сторони уклади Додаткову угоду, в п. 1 якої вказали, що Юридична фірма зобов`язується здійснити захист, представництво, надати юридичні послуги та будь-які інші види правової допомоги при розгляді судами справ за позовами ТОВ "Сателлит", зокрема до ТОВ "Діброва" у справі №913/766/21.

Згідно п. 2 Додаткової угоди захист прав і законних інтересів Клієнта може здійснюватись будь-яким адвокатом Юридичної фірми, визначеним нею.

Вартість послуг по кожній з вказаних справ встановлюється за фіксованим тарифом в 3 100 Євро в гривнях (з ПДВ), визначеного згідно обмінного курсу НБУ на дату виставлення рахунку (п. 3 Додаткової угоди).

Згідно з наказом №01-пр від 11.01.2018 адвоката Литвина А.В. було прийнято на посаду адвоката АО "ЮФ "Ілляшев та Партнери" за сумісництвом.

З матеріалів заяви вбачається, що Юридичною фірмою за юридичні послуги згідно Договору були виставлені рахунки Замовнику №35811 від 31.12.2021 на суму 32 981 грн. 43 коп., №36340 від 31.01.2022 на суму 13 550 грн. 00 коп., №36688 від 29.03.2022 на суму 15 368 грн. 21 коп., №36993 від 31.05.2022 на суму 945 грн. 09 коп., №37443 від 29.07.2022 на суму 14 983 грн. 58 коп., №37643 від 31.08.2022 на суму 1 099 грн. 69 коп., №37880 від 30.09.2022 на суму 533 грн. 42 коп., №38116 від 31.10.2022 на суму 18 022 грн. 70 коп. та деталізації до них.

Також між ТОВ "Сателлит" та АО "ЮФ "Ілляшев та Партнери" були підписані Акти здачі-прийняття виконаних робіт №64-1 від 31.01.2022, №96 від 29.03.2022, №202 від 31.05.2022, №301 від 29.07.2022 та №354 від 31.08.2022, яких вказано наведені Рахунки, які в свою чергу конкретизовані в Деталізаціях Рахунків.

Замовником вказані в Рахунках послуги сплачені в повному обсязі згідно з платіжними дорученнями №186 від 11.01.2022, №1423 від 07.02.2022, №2549 від 10.05.2022, №2836 від 10.06.2022, №3275 від 04.08.2022, №3410 від 06.09.2022, №3555 від 06.10.2022, №3664 від 07.11.2022, а також банківських виписок від 12.01.2022, від 08.02.2022, від 11.05.2022, від 05.08.2022, від 07.09.2022, від 07.10.2022 та від 08.11.2022.

Оцінюючи заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу на відповідність вищенаведеним критеріям, встановленим статтею 126 Господарського процесуального кодексу України, а саме критеріям реальності (дійсності та необхідності) та розумності, колегія суддів зазначає, що значна частина вказаних в Деталізаціях по Рахункам послуг очевидно не відповідає вказаним критеріям, в тому числі окремо виділені послуги, які охоплюють одна одну та деякі послуги продубльовано, а також до загального розміру витрат включено послуги з правової допомоги при розгляді іншої судової справи та зазначено про участь в судовому засіданні, яке не проводилось.

Так, в Деталізації до рахунку № 35811 від 31.12.2021 зазначені послуги з представництва інтересів Клієнта в іншій справі, а саме справі № 913/768/21 та про участь представника в судовому засіданні від 28.12.2021, протокол проведення якого у матеріалах справи та в системі «Діловодство спеціалізованого суду» відсутній .

Також в цій Деталізації зазначено правовий аналіз відзиву ТОВ «Діброва» у справі № 913/766/21 та підготовку проекту відповіді на нього, що охоплюється зазначеною в цій Деталізації послугою з підготовки відповіді на цей відзив.

В Деталізації до Рахунку № 36340 від 31.02.22 зазначено послуги з підготовки клопотання про долучення доказів від 31.01.2022 як у даній справі, так і в іншій справі- № 913/768/21.

В Деталізації до Рахунку № 36688 від 29.03.2022 зазначено послугу про представництво інтересів клієнта при підготовці клопотання про долученння доказів, що повністю охоплюється зазначеною у вищенаведеній Деталізації до Рахунку № 36340 від 31.02.22 послугою з підготовки цього клопотання. Також в цій же Деталізації зазначено послугу щодо представництва інтересів клієнта при підготовці клопотання про долученння доказів від 15.02.2022, яка повністю охоплюється зазначеною в цій Деталізації послугою з підготовки такого клопотання, а також послугу щодо правового аналізу матеріалів справи при підготовці 09.02.2022 до судового засідання, яка охоплюється зазначеною в Деталізації послугою з представництва інтересів клієнта в цьому засіданні.

В Деталізації по Рахунку № 36993 від 31.05.2022 зазначено послуги з правового аналізу ухвали про відкладення розгляду справи від 18.05.2022, яка містить дуже нескладне за змістом та незначне за обсягом мотивування суду підстав цієї процесуальної дії -з метою збереження життя і здоров`я учасників справи, захисту їх законних прав та інтересів,через те, що Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків, де розташовано Господарський суд Луганської області, включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022. Також зазначені в Деталізації послуги з обговорення з клієнтом стану справи, що разом із зазначенням вищенаведеної послуги з аналізу ухвали суду про відкладення розгляду справи, явно не відповідає критеріям реальності (дійсності та необхідності) та розумності.

В Деталізації до Рахунку № 37443 від 29.07.2022 зазначено пошук в реєстрі та правовий аналіз рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/21682/15(910/16691/20), яким були визнані недійсними договори, укладені між ДП «Конярство України» та ТОВ «Діброва», з метою посилення правової позиції у справі № 913/766/21, яка охоплюється зазначеною в цій Деталізації послугою з підготовки клопотання щодо долучення зазначеного судового рішення до матеріалів справи, так само як і вказані в Деталізації супутні дії технічного характеру з підписання цього клопотання ЕЦП та його відправки по email відповідачу.

Також очевидно не відповідає критерію реальності (дійсності та необхідності) та розумності зазначення в Деталізації до Рахунку № 37643 від 31.08.2022 правового аналізу ухвали Господарського суду Луганської області від 09.02.2022 про долучення до матеріалів даної справи рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 910/21682/15 (910/16691/20), якою задоволено клопотання позивача про продовження строку на подання зазначеного доказу та його долучення до матеріалів справи, тобто вчинено процесуальну дію на користь саме позивача, а тому у його представника не було необхідності її аналізувати з метою оскарження чи вчинення інших процесуальних дій для захисту інтересів клієнта. Так само явно не відповідає критеріям реальності та розумності включення в якості окремої правової послуги зазначення в Деталізаціях по Рахунках № 37643 від 31.08.2022 та № 37880 від 30.09.2022 отримання інформації з електронних реєстрів щодо руху справи № 913/766/21, оскільки зазначені дії самі по собі не утворюють корисного юридичного ефекту для клієнта в судовому процесі, а охоплюються вчиненням його представником певних процесуальних дій, необхідних для захисту його інтересів.

В Деталізації по Рахунку № 38116 від 31.10.2022 також зазначено послуги, які не відповідають вищенаведеним критеріям, а саме щодо підготовки нескладних за змістом заяв про участь в режимі відеоконференції, правовий аналіз матеріалів справи з метою підготовки справи до слухання, що є складовою зазначеної в Деталізації послуги з представництва інтересів клієнта в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Таким чином, підтвердженими у відповідності до вищенаведених критеріїв реальності (дійсності та необхідності) та розумності є наступні зазначені в Деталізаціях по Рахункам витрати позивача на професійну правничу допомогу:

- підготовка відповіді на відзив на позов;

- підготовка клопотання позивача від 31.01.2022 про долучення до матеріалів справи № 913/766/21 доказів;

- підготовка клопотання позивача від 15.02.2022 про долучення до матеріалів справи № 913/766/21 доказів;

- підготовка клопотання позивача про долучення до матеріалів справи № 913/766/21 рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/21682/15(910/16691/20);

- участь в судових засіданнях 08.12.2022 ,15.02.2022, 26.10.2022.

З огляду на наведне, колегія суддів дійшла висновку, що розмір підтверджених витрат позивача на професійну правничу допомогу, з урахуванням зазначеної в Деталізаціях погодинної ставки та курсу Євро до гривні у відповідні періоди надання послуг, становить 40755 грн., і саме такий розмір підлягає розподілу, шляхом покладення на відповідача, а висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розподілу всього заявленого позивачем розміру його витрат на професійну правничу допомогу, як підтвердженого у відповідності до положень 126 Господарського процесуального кодексу України, не відповідає обставинам справи та суперечить нормам процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає відповідній зміні, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково.

Керуючись статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" задовольнити частково.

Додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 у справі № 913/766/21 змінити, виклавши пункти 1, 2 його резолютивної частини в наступній редакції:

« 1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" про винесення додаткового рішення від 11.11.2022 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" (92500, Луганська обл., Міловський р-н, смт Мілове, вул. Міловська, буд. 68А, ідентифікаційний код 21832609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 32Б, офіс 1019, ідентифікаційний код 13501985) витрати, пов`язані з наданням професійної правової допомоги в розмірі 40755 грн.

В іншій частині заяви відмовити.»

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.05.2024.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов