Ухвала

від 27.05.2024 по справі 755/20006/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу володільця майна ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 02 січня 2024 року, -

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на транспортний засіб «Hyundai Sonata» чорного кольору, 2017 року випуску із д.н.з. НОМЕР_1 , із номером шасі НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1998 куб/см, в кузові седан, який на даний час перебуває у володінні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною відчуження, розпорядження, користування та вчиняти будь-які реєстраційні дії з метою збереження речового доказу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, власник майна подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 02 січня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню.

Вважає, що ухвала слідчого судді в частині форм встановлених заборон і обмежень стосовно автомобіля не відповідає вимогам ст.ст. 170, 172, 173 КПК України, оскільки ні в клопотанні прокурора, ні в ухвалі слідчого судді не наведено жодних доводів того, що для належного збереження автомобіля його слід утримувати саме на штраф майданчику. Для забезпечення його збереження, як речового доказу у справі і для дотримання її прав добросовісного набувача цілком виправданим буде його зберігання саме у неї. І така форма зберігання не буде процесуальною перешкодою для забезпечення належного правового статусу автомобіля у цьому провадженні, як речового доказу.

Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження, то, як зазначає апелянт, текст оскаржуваної ухвали їй було оголошено під час вилучення автомобіля слідчими 06.01.2024, про що свідчить залишений нею напис на зворотній стороні копії ухвали, яка залишилась у працівників поліції, а тому просить поновити строк на апеляційне оскарження.

В судове засідання учасники судового провадження не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 02 січня 2024 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а її апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100040004096 від 06.12.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Постановою слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 від 11.12.2023 вказане в клопотанні майно визнано у кримінальному провадженні № 12023100040004096 від 06.12.2023 речовим доказом.

26.12.2023 прокурор Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно - транспортний засіб «Hyundai Sonata» чорного кольору, 2017 року випуску із д.н.з. НОМЕР_1 , із номером шасі НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1998 куб/см, в кузові седан, який на даний час перебуває у володінні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною відчуження, розпорядження, користування та вчиняти будь-які реєстраційні дії з метою збереження речового доказу.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 02 січня 2024 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права володільця майна з потребами кримінального провадження.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, виходячи з того, що ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.

Тому, з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, користування, розпорядження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

За об`єктивним переконанням колегії суддів, надані матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси володільця майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речового доказу, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, які не можуть слугувати безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 02 січня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на транспортний засіб «HyundaiSonata» чорного кольору, 2017 року випуску із д.н.з. НОМЕР_1 , із номером шасі НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1998 куб/см, в кузові седан, який на даний час перебуває у володінні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною відчуження, розпорядження, користування та вчиняти будь-які реєстраційні дії з метою збереження речового доказу, - залишити без змін, а апеляційну скаргу володільця майна ОСОБА_5 , - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/1503/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 755/20006/23

Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_8

Доповідач: ОСОБА_1